Фронтові історії від черкащан
Наступ. За останні тижні це слово стало асоціюватися з ейфорією від перемог, піднесенням. Бачив багато моралізаторських думок, що не треба гучно радіти звільненню міст, бо за це заплачено велику ціну. Все так і не так. Скажу про наступ у моєму випадку)
Фото Максима Гаптара
Останнім часом ми все більше підтісняли росіян в лісі, було менше обстрілів, ми просувалися. Відчувалося, що скоро буде злам. Одного вечора нас вишикували в таборі і сказали – через кілька днів ідемо на штурм. Весь наш підрозділ зібрали повністю. Вигребли навіть водіїв та механіків, зішкребли всю робочу зброю і максимально укомплектувалися. Атмосфера панувала не дуже райдужна, бо всі розуміли складність завдання. Навіть ветерани з 14-15 року місцями трусилися, обговорюючи деталі плану. Штурмувати гарно укріплені позиції підарів нашим обмеженим складом, прямо в лоба і вгору, і все це в лісі – так собі ідея. Хвилювання було більше, ніж перед першим виходом.
Ми мали йти підрозділами трьох батальйонів із кількох напрямів. Втім вже вранці в зеленій зоні нам повідомили – підари втекли. Так, до цього на позиції ми чули, що вони поступово виводять техніку, стало тихіше. Зараз вони втекли внаслідок розгрому угрупування на Харківщині.
Прийшли на завдання і там на місці, дійсно, нікого не було. Нам просто пощастило. Але якби там залишилася хоч маленька частина їхніх військових, була б маса наших 300-их і 200-их. І в підрозділі готувалися до цього. Про враження від побаченого на їхніх позиціях розповім наступного разу.
Фото Максима Гаптара
Ми повністю зайняли під****кий ліс і взяли під контроль Сіверський Донець. До речі, офіційна назва пі**р-лісу – національний парк Святі гори) Там же колеги зайшли в Богородичне, а наступного дня був звільнений Святогірськ.
Фото Максима Гаптара
Я про що. У нас не було масштабного штурму і яскравого звільнення населеного пункту. Про нас не греміли в соцмережах і ЗМІ. Але без нашої роботи в лісі не було б деокупації цих важливих сіл. Це я і казав побратимам. Не дарма ми місяцями просувалися по 100-200 метрів на тиждень. Було багато поранених, є загиблі. Всі стояли і билися за кожен метр без перебільшення. І це дало плоди. Отак в один момент. Так буде і з війною загалом.
Публікація черкащанина, спортивного журналіста Максима Гаптара
Також читайте. Фронтова історія від черкащанина: про дитинство, побратима та лютих хижаків – їжачків.
Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу
Дякую вам за мужність вашу, бажаю вам міцного здоров’я та божої милості,живіть мі
Довгих років вам життя,хай Господь Бог береже тебе
Щиро вдячна, Максиме, за Вашу мужність, щирість! Нехай береже Вас Господь!