Аліна та Руслан Глєбки облаштовують хату в селі та ведуть блог
- Підлога в нас стара: тут було 10 шарів фарби. Ми купили спеціально велику шліфувальну машину і місяць усе знімали. Можна було за тиждень впоратися, але у нас погана мережа була. До того ж я ніколи такого не робив. Тож у старій хаті у нас дерев’яна натуральна підлога залишилася. Уже в новій прибудові ми робили іншу, але враховували, аби вона поєднувалася, – розповідає Руслан Глєбко.
Він разом із дружиною Аліною у 2024 році купили будинок у селі Будище. Це трохи більше ніж 20 кілометрів від Черкас або приблизно пів години машиною від обласного центру. Подружжя зізнається, що хотіли саме мазанку з пічкою, бо такі будинки зводили з натуральних матеріалів. Тож коли побачили хату, одразу сказали: «Так, беремо». Про ремонт у будинку власноруч подружжя вирішило знімати блог. У ньому показують і розказують, що змінюють і як саме.
Чим пишаються, чому вирішили вести блог і чи існує тренд на життя у селі, Аліна та Руслан Глєбки розповіли журналістці «18000».
Тренд життя в селі. Як подружжя хату купувало
Аліна та Руслан розміщуються за овальним дубовим столом у їдальні. Дві масивні ніжки внизу закінчуються завитками, що торкаються підлоги. Під стільницею хвилеподібна перемичка. Її середина схожа на корону, зубці якої прикрашені різьбленням, ніби шаховими фігурами, щось середнє між ферзем і слоном. Аліна пояснює, що стіл їм віддали. Він старий і його хочуть реставрувати. Позаду столу – біла піч, про яку так мріяли господарі. Саме вона стала ключовою під час придбання будинку. Пічку Аліна та Руслан зберегли та подеколи розпалюють, хоча готують на сучасній газовій плиті. Праворуч від столу велике до самої підлоги вікно з видом у двір, де лежать пухкі та білі кучугури снігу.
Їдальня у хаті Глєбків. Фото: Аліна Глєбко
Подружжя родом із Будища. Аліна – архітекторка, а Руслан – столяр та будівельник. Перед повномасштабним вторгненням, будучи ще хлопцем та дівчиною, вони заради кращої роботи переїхали до Києва. У столиці орендували квартиру, гроші відкладали на весілля. Після початку великої війни вирішили повернутися в рідне село до родичів. На їхню думку, так було безпечніше. Руслан продовжив займатися столярством у Будищі: робив садові меблі та комплекти для кухонь. Аліна віддалено працювала архітекторкою на ізраїльську компанію. Зрештою, подружжя замислилося про власний будинок. Руслан зізнається, що перед купівлею оглянув 10 варіантів у різних селах Черкаської області.
- Для своєї майстерні я купив раніше будинок, через один від цього. Потім завдяки сусідці дізнався про продаж хати. Ми перші прийшли на огляд та забрали її, бо у нашому селі 6,5 тисяч доларів – це дуже гарна ціна. Зазвичай такі будинки коштують трохи дорожче. Щоб купити цю хату, у нас не було коштів одразу. Потрішки усе сімейство скинулось і так всі разом купили, – розповідає Руслан.
Аліна зробила об’ємну 3D‐модель будинку, на якій розставила меблі. Також це дозволило спланувати ремонт у кімнатах та зрозуміти, де і що розташувати.
Їдальня під час ремонту. Фото: Аліна Глєбко
Нині у соцмережах все частіше можна побачити дописи людей, які купують старі хати й переробляють їх для власного комфорту, при цьому залишаючи автентичний колорит, як‐от піч. Я питаю в Аліни та Руслана, чи дійсно існує тренд на життя в селі і чому молодь його обирає. Подружжя погоджується, що дійсно все більше людей їдуть з міст, зокрема через помірні ціни на старі будинки, можливість мати власну оселю та зробити її більш автономною.
- Ти не залежиш від того, чи дадуть тобі опалення чи світло, наприклад, встановивши генератор. У хаті можеш сам собі все регулювати. Це дуже комфортно і зручно, – зазначає Аліна Глєбко.
Піч і старовинні меблі: як облаштувати хату під давнину
Аліна та Руслан проводять невелику екскурсію будинком. Починаємо з їдальні у старій хаті. Звідси можна потрапити у дві кімнати. На кухні залишили та реставрували грубу. Ззовні зробили імітацію каменю: з суміші цементу, піску, клею і води та промалювали різного розміру квадрати та прямокутники з нерівностями й заглибинами. Грубою Глєбки опалювали будинок, коли на Черкащині було -20º С, хоча мають газовий котел. Батареї поставили чавунні, пофарбували їх у темно‐зелений під колір вхідних отворів до кімнат, а також прикрасили ліпниною із тьмяною, ніби з нальотом давнини, золотою фарбою. За рогом від груби під однією стінкою стоять шафи, стіл для нарізки продуктів та плита. Напроти холодильник та тильна сторона печі з лежанкою. Останню господарі жартівливо називають «зоною кота», бо тут його лежак та блискучі металеві миски, в одній з яких недоїдений корм.
Груба в хаті, яку відреставрували. Фото: Аліна Глєбко
- Загалом пічка відіграла роль і в дизайні нашого будинку. Ми вже під неї вирішили підлаштовувати старовинний стиль, але з елементами сучасності. Наприклад, реставруємо старі двері. Також при вході у прибудові ми поставили шафу, яка була в цьому ж будинку. Її також потрібно реставрувати. Поки що ми не встигаємо все робити, – зізнається Аліна.
Навпроти кухні – зал. До нього також можна потрапити із їдальні, бо кімнати розташовані, ніби колом між собою. У залі на зиму подружжя тимчасово облаштувало власну спальню, адже тут тепло від груби. В узголів’ї імпровізованого ліжка – дерев’яна панель, на якій пізніше планують встановити телевізор, а навпроти диван. Це, кажуть господарі, буде зона відпочинку. Також у залі праворуч від ліжка розташовані робочі місця подружжя: два столи із ноутбуками.
Через стіну – дитяча кімната, але там поки триває облаштування, тож подружжя зробило ігрову кімнату з дитячим комплексом: «шведська» стінка, сходи та сітка. При вході поки відсутня лутка (рама, яку закріплюють у дверному отворі для навішування самого полотна – ред.) на дверях, тож можна роздивитися матеріали, з яких робили мазанку: між дерев’яного каркаса – сіра суміш глини. Зовні стіни не рівняли, а залишили оригінальну структуру – з невеликими заглибинами.
- Я розумію, що шпаклівки, клеї не є екологічними. І це те, чим дихаєш. Для своєї сім’ї я не хотів цього. Також не хотів і бетонної підлоги – у нас дерев’яна з сосни, дуже тепла. У хаті приємний запах, немає цвілі, хоча ми прийшли в хату, якій 70 років. Тут природна вентиляція. Попередній власник гарно зробив мазанку: щільно стоять липа, сосна, дуб – виходить дранка (дерев’яні планки, які утворюють решітку на дерев’яному каркасі стін для зчеплення глиняного розчину, – ред.) і мазанка, тобто глина з кізяком. Хоча кізяк – це сумнівно щодо екологічності, але все одно краще, ніж той клей, – додає Руслан Глєбко.
Зала у хаті подружжя. Фото: Аліна Глєбко
Нову прибудову зробили на місці веранди, у якої протікав дах, за словами подружжя, стара прибудова була в аварійному стані, тому її знесли.
Натомість облаштували вхід до будинку. Поріг обклали плиткою і зробили теплу підлогу, аби бруд від взуття, коли заходять з вулиці, швидко висихав і його легко було замітати. Праворуч від входу розташовується санвузол, викладений блакитною і синьою плиткою. Зліва кімната господарів, в якій вони не спали взимку через холод. Три стіни тут заклеєні сірими з гілками білих квітів шпалерами, а протилежну від ліжка прикрасили дерев’яною панеллю посередині: на бірюзовому фоні паралельні дерев’яні планки, та рельєфною стіною. Останнє зробили, аби нова прибудова відповідала стилю мазанки.
Перед тим, як почати жити у власній оселі, Руслан та Аліна понад рік, поки тривав ремонт, жили у знайомої. Нині облаштування триває, але, за словами подружжя, більш‐менш комфортні умови є.
Найкориснішим, що зробили в будинку, подружжя називає проведення газу. А от наймасштабніша та дорожча – прибудова, яка коштувала 100 тисяч гривень. У ній довелося усе зводити з нуля та прокладати необхідні комунікації, наприклад, каналізацію для санвузла.
Кухня у хаті. Фото: Аліна Глєбко
Плюси й мінуси життя у селі
Серед переваг життя у селі Аліна та Руслан називають ціну на землю. Вона нижча, ніж у місті.
- Ми не проти були б жити в Черкасах, але розуміємо, вартість лише ділянки буде від 40 до 60 тисяч доларів. Щоб побудувати в Черкасах гарний новий будинок, потрібно 300 тисяч доларів. Наприклад, тут такий самий будинок можна значно дешевше звести. Такий, як у нас, купити в Черкасах – теж зовсім інша ціна. У нас дійсно не вистачало фінансів. А тут дуже активне і живе село. Багато магазинів, є кафе, пошта, дуже розвинена інфраструктура, дороги асфальтовані. Нам 20 хвилин до Черкас, можемо в будь‐який момент сісти й поїхати на машині, – зазначає Руслан Глєбко.
У селі є заклади для відпочинку, але їх не так багато, як в обласному центрі. Також у Черкасах більше гуртків для дитини, до яких починає придивлятися подружжя. Хоча їхній доньці лише виповнився рік, батьки вже думають про варіанти на майбутнє. Час на доїзд до Черкас також вважають недоліком , бо потрібно все одно витратити хвилин 20–30 на дорогу, а не одразу на відпочинок чи власні справи.
Хата під час ремонту. Фото: Аліна Глєбко
Тим, хто замислюється про покупку будинку в селі, Аліна та Руслан радять все ж зважати на доступність та інфраструктуру, чи є робота, а також близькість до міста.
- Я б радила реально оцінювати свої фінансові можливості й вільний час, а також, чи приїдуть люди робити ремонт. Багато майстрів, якщо будинок розташовується в якійсь глибинці, можуть відмовитися, бо їм не вигідно їхати. Або ж можуть назвати захмарні суми за те, що робитимуть, через час на дорогу. Варто врахувати наявність будівельного магазину. Це теж важливо, бо за доставками різних дрібниць просто втомишся їздити, – пояснює Аліна.
Також подружжя радить, не поспішаючи, розглянути декілька варіантів будинків у селі та обрати, який найбільше сподобається.
Збережена у будинку пічка. Фото: Аліна Глєбко
Блог про життя у селі та що пишуть глядачі
До того, як кожен із подружжя почав вести блог про ремонт будинку, Руслан мав свій ютуб‐канал. Він знімав відео про те, як робив столярні вироби. Аліна ж вела інстаграм про власну творчість, зокрема вона малювала картини й публікувала це. Також під час пандемії коронавірусу почала знімати короткі відео у Тікток, але згодом закинула.
- Як почався будинок, я повернулася в соцмережі. «Вистрілило» відео «Купили хату в селі за мільйон гривень». Чому за мільйон? Бо нам так оцінку зробити, хоча будинок коштував менше. Після цього нас почали дивитися. Я зрозуміла, що, напевно, це цікаво людям і хотіла більше про це розповідати, – зазначає Аліна.
Переглянути цей допис в Instagram
На початку Руслан знімав для рилзів дружини відео з будівництва, аби вона їх постила в інстаграм, бо сам не мав сторінки у цій соцмережі.
- Я зрозумів, що нас занадто багато вдвох і вирішив окремо завести інстаграм і тікток. У мене більш технічний блог. Я показую саме, як зробити. Усе швидко і максимально зрозуміло стараюся показати, якщо в цьому майстер. І це людям реально заходить, бо бачу зворотний зв’язок, що їм було корисно і що вчаться на моїх відео. Аліна більш розказує про те, що змінилося, зараз вже – про домашню рутину, – додає Руслан.
Подружжя зізнається, що рідко дивиться інші блоги про будівництво, бо цього вистачає у житті. Однак віддають перевагу іноземному контенту, де люди в Італії чи Іспанії відновлюють старі будинки або замки. Аліна та Руслан мріють, що колись придбають і самі такий палац і власноруч його реставрують.
Читайте також. Будинок щастя і тіней минулого: що приховує Палац одружень у Черкасах (ФОТО).
Читайте новини Черкас та Черкаської області – усе найважливіше в одному місці. Також підписуйся на вайбер‐канал «18000»
«Нам 20 хвилин до Черкас, можемо в будь‐який момент сісти й поїхати на машині»
«Час на доїзд до Черкас також вважають недоліком , бо потрібно все одно витратити хвилин 20–30 на дорогу»
Так і не зрозуміло: для них самих це плюс чи недолік?
Таке щось.