Денис Андрущенко про свій досвід у війську. Фото з допису захисника
Блог про мій досвід у війську. Цього разу про слабкі сторони – про грубість і збитий ритм
Пару місяців не мав змоги нормально сісти й написати щось. Дні надзвичайно насичені, задач вистачає, а під кінець дня – вже таке ментальне виснаження, що хочеться просто лягти на койку і дивитись футбольчик чи, в кращому разі, почитати книгу. Цього я давненько не робив, до речі.
У мене надзвичайна команда (а класні, адекватні, щирі й працьовиті люди у війську – це велике щастя). Та все ж загальна рутина та невизначеність, ніби маленький коршун, виїдають із мене сили. Шматочок за шматочком. А це вбиває мою ефективність і креатив (спробую в наступному пості розказати про особливості мого мозку).
Я вже згадував, що у війську почав лаятись як той моряк. Накопичилась втома через постійні (нічні) обстріли. Я став дратівливим, різким, вʼїдливим, токсичним. Ну, це якщо знати мене тривалий час і бачити мою ліпшу сторону, щоб порівняти. І це я на тиловій службі – тобто, відносно безпечній, легшій, навіть із вихідними!
Однак не всі близькі розуміють своїх військових. Їм важко осягнути той червоний океан емоцій і сили, в який військові змушені пірнати з головою. І вʼязнути у переліках обовʼязків і персональній відповідальності. Бо, звісно, завжди можна зробити «на відʼїбісь». Завжди можна гастролювати підрозділами і вічно десь «пройобуватись». Зрештою дехто ходить у СЗЧ по 3+ разів… А можна робити добре, на результат, для загальної користі потужної сили, якою є наше військо (насправді, моє відкриття того, як функціонує військо зсередини, заслуговує на окремий пост).
Так от, оце я і зву службою. Це є чисте служіння – своєму народу і державі Україна. Самим ідеям свободи, соборності і незалежності. І це служіння передбачає поступки: часом, енергією, можливостями, здоровʼям… інколи, на жаль, і життям.
Звучить трохи пафосно, здебільшого як ниття, але я хочу максимально чесно і прозоро описувати власний досвід, який допоможе з прийняттям рішення новим добровольцям та охочим перевестися в нову бригаду. Коли люди з фейсбуків і тредсів пишуть «ми вас туди не посилали», а близькі не розуміють, чому їм не приділяють достатньо уваги, аніж це було раніше, пару фактів можуть остудити їх емоції:
- Кожен може опинитися на моєму місці. І з кожним роком ця вірогідність лише зростає. (Тому рекрутинг є лагідною мобілізацією з вибором, і, навіть, чітких термінів).
- Служіння передбачає самопожертву. І підтримка родини та близьких є тим джерелом енергії, яке заповнює пустку і дає надію.
Адже кінець кінцем все закінчиться. Й українці виборють справедливий мир. Обовʼязково.
Допис Дениса Андрущенка у фейсбуці, (частина 3 з 5)
