Коли наприкінці березня по всій території України вводився карантин, у нас не просто закрився громадський транспорт, а навіть більше – людей позбавили транспортної доступності.
Рішення було складне і доволі виправдане, адже за умови неготовності медичних закладів до прийняття великої кількості хворих потрібно максимально зупинити поширення вірусу. І у великій мірі жорсткий карантин виправдав себе: за час його дії кількість людей, які хворіють на коронавірусну інфекцію, була невелика.
Однак усе почало змінюватися, коли майже після місяця обмежень люди поїхали святкувати Пасху та садити городи.
І якщо на сьогодні карантин пом’якшено і майже всі заклади торгівлі, ринки, частина дитячих садочків та інші відновили майже повноцінно свою роботу, то з громадським транспортом відповідних пом’якшень не відбулося. І в цьому полягає, певне, найбільша проблема: своїм рішенням уряд створив попит на мобільність, на переміщення – тобто на транспорт. І цілком зрозуміло, що транспорт, який і раніше важко справлявся з пасажиропотоками без обмежень, не може задовільнити всіх охочих дістатися потрібного місяця за умови роботи по сидячих місцях.
Також є ще інша сторона такої роботи: весь цей час приватні перевізники працювали за однією з найнижчих вартостей проїзду і надавали пільговий проїзд при необмеженій кількості пільгових місць за власний рахунок. І зараз на додачу до цієї ситуації у перевізників внаслідок роботи по сидячих місцях сильно зменшується виручка – в середньому на 40%.
При настільки великому падінні виручки перевізники шукають варіанти для економії, і, на жаль, вона відбувається за рахунок безпеки і сервісу пасажирів. Одні водії, користуючись бездіяльністю поліції, допускають проїзд людей понад кількість сидячих місць. Натомість інші перевізники працюють без кондуктора, тож у них чисто фізично водій один не може впоратися із обмеженням людей, які ціною своєї безпеки та безпеки оточуючих намагаються доїхати транспортом.
Такий стан справ є не лише у приватних перевізників, а і в тролейбусах. Водій із кондуктором не завжди можуть впоратися із людьми, які, попри відсутність місць вільних для проїзду, все ж таки намагаються доїхати до місця роботи. Не раз доводилося спостерігати ситуації, коли старші люди наввипередки “ломилися” у двері тролейбуса.
Один із цивілізованих варіантів цієї ситуації, коли пасажири дослухалися кондуктора, можна побачити на відео:
Однак нерви екіпажу не вічні, та й відверто обмеження доступу в транспорт не є тією справою, яка вартує здоров’я, тож і в тролейбусах трапляється провіз пасажирів понад норму. Добре, що фінансова підтримка “Черкасиелектротрансу”, яку днями затвердила Черкаська міська рада, дозволяє тролейбусникам працювати відповідно до затвердженої кількості одиниць транспорту.
Послаблюючи карантинні заходи, уряд забув про доступність і мобільність, тож на сьогодні єдине вирішення ситуації з переповненими автобусами – це зміна рішення уряду на користь зняття обмеження на кількість людей, які можуть їхати в транспортному засобі (зі збереженням необхідності бути в масках та респіраторах) і контроль пасажирів один за одним. Адже кожний транспортний засіб забезпечити поліцейським (які власне і відповідальні за контроль за дотриманням карантинних обмежень) не вийде, а ось наявність одягнених засобів захисту – це наша спільна відповідальність та безпека.
Поки уряд не вніс відповідні зміни в карантинні обмеження, нам лише залишається за можливості не користуватися транспортом (добре, що погода дозволяє) та у випадку переповненості транспорту та власного бажання звертатися до поліції.
Хоча як показала моя практика звернення від виконкому Черкаської міської ради та мої особисті на лінію 102, виклики не дають ніякого ефекту. На жаль, так складається, що вся поліція в нас зайнята більш важливими справами або охороною судів та високопосадовців у Києві від громадян.
