Ще з листопада 2020 року маю за честь бути регулярно запрошеним у ролі модератора на експертну дискусію щодо питання “згуртованості суспільства”. У цьому блозі хочу поділитися основними тезами спікерів та власними міркуваннями. Пропоную такий от авторський синтез. Час, який минув, не впливає на актуальність цих думок.
З одного боку, може здатися, що цей допис у блозі для черкаського медіа нікому не потрібен. Дійсно, результати минулорічних виборів мера, нерозкриті корупційні скандали та заплющені очі Феміди на інші неприємності – публіка до інтелектуальних дискусій неготова.
З іншого боку, моя улюблена провінція – Черкаси – це ще той приклад згуртованості. Й оскільки ряди небагатьох активістів, сумлінних чиновників, чесних бізнесменів і численних айтішників поповнити можна і треба, їм, на чиїх плечах іще тримається місто та область, потрібен живильний ковток розуміння і підтримки. Знову ж таки, останні вибори мера це показали.
Ідея перша: контекст грає роль
18 листопада 2020 року відбулася друга дискусія із серії і перша для мене в ролі модератора. “Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати” було визначальним питанням і темою цього обговорення. Цікаво, що у кожного експерта відповідь була своя, відмінна від інших: від формального визначення, на одному з аспектів якого наголосив футурист Валерій Пекар (“згуртованість — це здатність суспільства чи спільноти до спільної дії в умовах нагальної потреби”) до ідентичності суспільства, на якій постійно акцентував Йосип Зісельс:
Все, що ми маємо, всі процеси, які ми маємо, – це зовнішні похідні від нашої колективної ідентичності. Я кажу не про індивідуальні прояви, я кажу про соціум в цілому. Про десятки мільйонів людей, які поводять себе так, як визначає їхня колективна ідентичність.
Проте, важливим є той спільний сенс, який закладають усі свідомі люди, коли говорять про “гурт” (до речі, не дарма так само зветься найбільша і найстарша платформа розвитку громадянського суспільства).
Контекст грає роль, особливо коли для кожного згуртованість означає щось своє. Загальна її ідея, на мою думку, зводиться до того, щоб «думати глобально, а діяти гіпер-локально». Раніше я згадував про Цілі сталого розвитку, а з Ротаракт клубом “Черкаси Смайл” ми провели тренінг на цю тему від “Global Changemakers”.
Ідея друга: згуртованість – це швидкість реагування на інформацію
Кілька років тому у Телеграм-каналі “Малоизвестное интересное” я наштовхнувся на чернетку роботи Пітера Перегріні про стійкість древніх суспільств в умовах кліматичних катаклізмів (Social Resilience to Climate-Related Disasters in Ancient Societies: A Test of Two Hypotheses, Peter N. Peregrine). Якщо коротко, то більш об’єднані громади (через широку політичну залученість) вижили або прожили довше.
Пан Зісельс влучно зазначив, що проблеми об’єднують, а пан Ткаченко з ним погодився. Ігор Попов згадав про модель вимірювання згуртованості SCORE (Social Cohesion and Reconciliation Index), що, на мою думку, є традиційним соціологічним опитуванням. З його допомогою дізнаються думку опитуваних щодо конкретних питань (гіпотез) за 10-бальною шкалою, які описують якийсь феномен, а потім вимірюють середній показник. Останній вказує на рівень присутності (чи відсутності) такого феномену. Тож можна припустити, що якщо якась характеристика об’єднує групу, то це можна використати для її виживання.
Теплова карта, що демонструє значення показника ідентичності на сході України
Власне, ініціатор цих дискусій, Євген Лапін висловив цікаву думку: для згуртованості є критичною швидкість реагування на отриману інформацію. Наприклад: сталося стихійне лихо (пожежа) в близькому до села районі — вогонь розповсюджується швидко і загрожує місцевому населенню. Скільки комунікаційних ланок пройде інформація, щоб кожен житель села без винятку дізнався про небезпеку (отримав інформацію) й евакуював себе та всіх членів сім’ї (здійснив життєво-необхідну дію)? Чи може це бути кожен житель без винятку? Або так: чи є у громаді такі люди, які здатні не лише передати інформацію, а й спонукати до дії всю громаду? Ось таке пояснення згуртованості.
Це можна зобразити через музику: скільки тактів потрібно, щоб кожна людина отримала інформацію і діяла? Це буде раз чи раз-два чи раз-два-три? Або краще порівняння – камінь, який упав у воду. Чи зможуть хвилі від нього охопити всю водойму? Якщо ні, то скільки таких камінчиків потрібно в усій “громаді”, щоб кожен був включений до процесів?
Так чи інакше, згуртованість напряму пов’язана зі швидкістю реагування на інформацію. Інколи це питання життя і смерті (війна), але частіше – питання розвитку й комфорту (дорожня інфраструктура, можливості працювати, отримувати освіту й збагачуватись культурно).
Ідея третя: слабкість як можливість
Валентина Піскун зазначила, що об’єднувати може спільне майбутнє. Та, як на мене, воно може і роз’єднувати. Це вже питання утопій для одних і дистопій для інших, технологічний хаб для айтішників і “чіп-во-лбу” для антивакцинаторів та інших сект. Я би обрав те, у чому й одні, й інші погоджуються і нарощував би міць цього спільного вектора. Черкаси чудово можуть об’єднатися довкола спорту й екології. Принаймні, поки не дійшло до тендерів.
До речі, про спорт: Андрій Куликов підкреслив: «добре, що ми вболіваємо за футбол, та не всі люблять футбол». І спитав: як залучити тих, хто ще не цікавиться або вже не є одним з уболівальників? Це, любий читачу, тобі «на подумати».
Щодо питання про “регіональне різноманіття як ресурс для збільшення згуртованості” пан Куликов парирував, що “потрібно перемішувати народ”. Адже “коли є взаємопроникнення, тоді відбувається певна спільнодія”. Й одразу надав приклад, коли зі слабкості постає сила: запропонував привласнити російську мову, а саме її місцевий діалект. “Ми маємо поступально ділитися здобутками як спільною перемогою задля підвищення згуртованості. Дехто з білоруських націоналістів так уже й робить”.
Онлайн-дискусія “Мовне питання та згуртованість суспільства”
Ідея четверта: демократія є основою
Анатолій Ткачук сказав, що “наші відмінності використовуються нашими ворогами для нашого послаблення”, а пан Зісельс додав: “імперська сила розриває зв’язки”, навіть сімейні. При цьому в Україні (та й загалом у світі) варто розрізняти поняття влади (впливу на і відповідальності за інших громадян), держави (як спільності громадян) та громадянського суспільства (як активних членів держави). Бистрицький вважає: найбільша проблема — це орієнтація на 2 вектори (схід/захід або “понятія/доцільність” у контексті Черкас — друга примітка моя).
Якщо ми роз’єднані, то важко пояснити згуртованість. Якщо відсутнє взаємовигідне об’єднання (в тому числі рівноправна співпраця), то це не згуртованість, а звичайна категоризація (мати паспорт українця не означає відчувати цю спорідненість з іншими українцями). Ігор Попов вважає, що на глобальному рівні приклад згуртованості є СОТ (Світова Організація Торгівлі). А от угода України про асоціацію з ЄС — уже ні (бо там “не зовсім вигідні для нас умови”).
Незалежність і демократія навпаки нас об’єднують. Євген Бистрицький зауважив, що “ми були спільними під час президентських виборів, адже чи не вперше не було розділення, як це не дивно”. Деколи розмова заходить про пряму демократію та народовладдя, особливо в часи президентства Зеленського та ініціатив Мінцифри. Однак “пряма демократія — спокуслива й популістична”. Через медіа можна збирати дані й впливати на основі цих даних на самих громадян. Тут потрібно переглянути самі основи, адже демократія завжди представницька (інакше може перейти в автократію чи авторитаризм).
Пан Зісельс додав: недемократична влада боїться згуртованості. Але вона лишається небезпекою, адже в регіональних громадах може перетворитися на замкнені феоди. Ось такий парадокс.
Середмістя Черкас у день відкриття KFC. Фото: Віталій Пітвало
Що це дає Черкасам?
Згуртованість допомагає діяти ефективніше. Згуртованість працює на інтереси громади, а тому виправдовує інвестицію в себе, особливо в освіту довкола цієї теми. Саме в групі людина досягає кращих результатів і може стати як автором власного життя, так і співавтором суспільного.
Згуртованість є мудрою відповіддю на несправедливість: вона перевірена часом, а тому випромінює стриманий оптимізм (чого тільки варта реформа децентралізації: пан Ткачук працював над законом нового територіального устрою ще в 1993). А спроби розколу громади чи суспільства загалом — це зазвичай ознака того, що якийсь опортуніст намагається створити нестабільність, яку використає у власних інтересах.
Гуртуймось, і вистоїмо.
Розклад серії дискусій про згуртованість
Проект розрахований на 8-10 місяців. Ось орієнтовний список тем:
- Політична боротьба та згуртованість суспільства (відбулась 12 жовтня)
- Що таке згуртованість суспільства та як її вимірювати (відбулась 18 листопада)
- Регіональне різноманіття та згуртованість суспільства (відбулась 14 грудня 2020)
- Війна та згуртованість суспільства (відбулась 14 січня 2021)
- Мовне питання та згуртованість суспільства, мозковий штурм (відбувся 14 лютого)
- Конфесійне різноманіття та згуртованість суспільства (відбулась 15 березня)
- Згуртованість та ідентичність (запланована 14 квітня 2021)
- Згуртованість та культура (запланована 17 травня)
- Свобода слова та згуртованість суспільства
- Згуртованість та довіра
- Згуртованість та освіченість
Список експертів (доповнюється)
- Анатолій Ткачук, один з ідеологів реформи децентралізації в Україні (директор з питань науки та розвитку ГО «Інститут громадянського суспільства», експерт Ради Європи);
- Йосип Зісельс, дисидент, громадський діяч, учасник групи «1 грудня»;
- Сергій Шаповалов, аналітик Фонду «Демократичні ініціативи»;
- Ігор Попов, експерт Інституту майбутнього, колишній народний депутат України, а перед тим Голова Комітету виборців України;
- Даніель Зайберлінг, Голова Представництва Фонду Ганса Зайделя в Україні;
- Іван Лукеря, заступник Міністра розвитку громад та територій України;
- Андрій Куликов, журналіст, редактор, теле- і радіоведучий, Голова правління Громадського радіо);
- Валентина Піскун, історикиня, докторка історичних наук;
- Євген Бистрицький, філософ, доктор філософських наук, громадський діяч;
- Рефа́т Чуба́ров — український кримськотатарський політик і громадський діяч, Народний депутат України III—V та VIII скликань;
- Арсен Зінченко — український історик, релігієзнавець, громадський діяч, народний депутат України 1-го скликання, доктор історичних наук, професор;
- Анна Валенса, співзасновниця і фасилітаторка у Facilitation Park, співзасновниця та Supervisory board member 2019 в Urban Space 500, членкиня Національної асоціації медіаторів України, фасилітаторка, методологиня в IAF Ukraine (Міжнародна Асоціація Фасилітаторів в Україні), методологиня та фасилітаторка в “Нова Країна”, членкиня WikiCityNomica;
- Євген Глібовицький, Supervisory board member у Національна суспільна телерадіокомпанія України, учасник Несторівської групи, партнер у pro.mova, лектор в Українському католицькому університеті;
- Володимир Лупацій, cпівзасновник Національної платформи «Діалог про мир та безпечну реінтеграцію»;
- Антон Дробович, Голова Українського Інституту національної пам’яті;
- Особлива подяка Євгенові Лапіну та Ользі Ткачук, які цю серію заснували, а також спонсорам і партнерам:
- Представництву Фонду Ганса Зайделя в Україні за підтримку серії на її початку
- та Фонду “Відродження” за постійну підтримку цих дискусій.
Про мене:
Денис Андрущенко: менеджер безкоштовних ІТ курсів GeekHub, співзасновник Фонду стипендій для громадських лідерів Leaders Fund, член Ротарі Клубу “Черкаси Центр” та екосистеми позитивного соціального впливу ImpactUA.
