Цей пост виник з кількох причин:
- Мене запросили у мою рідну альма-матер на панельну дискусію в межах зустрічі випускників і я задумалася, що я скажу? за що я вдячна своєму вишу? що порадити теперішнім студентам?
- Вже зараз задумуюсь про освіту своєї доньки (а їй тільки 8 років) і подумки шукаю для неї варіанти навчання за кордоном. Чому так?
- Вже 10 липня в Україні починається вступна кампанія у вищі навчальні заклади, тож чим це не інформаційний привід для блогу?
І ось, що я надумала:
Вищий навчальний заклад (інститут, університет) – це не тільки місце, де здобувають освіту, а й де формується світогляд молодої людини. Ми малі-зелені приходимо зі школи у ВНЗ отримати професію і остаточно позбутися дитячого світосприйняття. І тут важливо, в які умови ми потрапляємо. Бо якщо професію може змінюватися впродовж життя, то світогляд – штука базова для життєвого сценарію.
Тож за що я найперше вдячна своєму Черкаському банківському коледжу, так це за відсутність хабарів. Уявляєте, на початку 2000-х у нас не можна було купити оцінки, заліки, екзамени? Усі вчилися – і багаті, і не дуже. Ну, або не вчилися і мали проблеми. Це заклало в мені відчуття, що справедливість існує у світі, бо вона була у моєму житті. Тому я і надалі “грала за правилами”, знала, що все можна досягти власними зусиллями, не давала хабарі за влаштування на роботу, лікарям…
Хоча я знаю й інший спосіб “навчання” – коли мій чоловік купував повністю сесію на заочці – давав заліковку з грошима і через два тижні отримував її з усіма заліками. Бо було лінь, бо були гроші, бо усі так робили…
Я не буду тут стверджувати, що хабарі у вишах спонукають надалі давати їх у житті, але корупція точно не робить нікого розумнішим. А ще вона додає причин бачити “зраду” частіше за “перемогу”, бо формує такий досвід з юних років.
Тож мене страшать наші інститути не застарілою програмою, поганими викладачами, обшарпаними аудиторіями, а ідеально налаштованою корупційною системою. І я не хочу, щоб моя дитина познайомилася з нею у свої юні 17. Якщо вибирати, що буде формувати основи світосприйняття майбутнього покоління: корупція чи чесні правила; конкуренція чи хабарі за сесію, то вибір очевидний. Чи не так?
Коли немає можливості купити екзамени і заліки – це розвиває нормальну таку конкуренцію між студентами. У мене була капець, яка сильна група – усі вчилися. Бо з усіх запитували. Я до сих пір пам’ятаю той кайф, коли вдавалося гарно написати тести чи відповісти на парі, і відтак стати однією з найкращих серед найрозумніших.
А ще я вдячна своєму вишу за жвавість свого розуму. Все дуже просто – я багато вчилася. При навчанні у мозку формуються нові нейрони і зв’язки між ними. “Для нейронів, які лише час від часу між собою взаємодіють, електрична активність досить посередня. Але якщо ті ж самі нейрони взаємодіють регулярно, що й відбувається під час навчання (коли ми вивчаємо матеріал, ми повторюємо його не один, а кілька разів, звертаємось до нього, використовуємо), то цей контакт між ними розвивається. Що більше ви залучаєте одні й ті самі нейрони, то сильніші стають між ними контакти, ефективніше стає передавання інформації між ними” (стаття про це – тут). Це закладає базу для швидкого сприйняття інформації у майбутньому. У кого більше цих нейронних зв’язків, той швидше засвоює інформацію, аналізує, а відтак швидше приймає рішення. Це дає переваги у кар’єрі.
Коли я періодично зустрічаю жартівливі картинки в соціальних мережах про безглуздість вивчення у школі інтегралів або інших точних наук, то знаю, що це загравання з неосвіченими масами, а ніяк не конструктивна критика шкільної системи. Бо освіта повинна розвивати мислення, а не тільки давати знання.
Підозрюю, що деякі особи стають з часом тугодумами тільки тому, що купляли сесії в інституті. Але це не точно 🙂
А ще для освіти важлива практика. Щоб можна було все “пощупати”. Це я про потребу в реальних комп’ютерних програмах. У нас, в ВУЗі, наприклад, була навчальна банківська операційна система, через яку студенти робили проплати між віртуальними фірмами, видавали кредити, друкували виписки. Тому коли я прийшла на свою першу роботу в банк, мені не потрібно було довго розказувати про роботу їх операційної системи – принципи я знала, інтерфейс був подібний. І це була моя перша конкурентна перевага, у порівнянні з випускниками того ж ЧДТУ (Черкаський державний технологічний університет – примітка автора).
Тому при виборі ВНЗ варто користуватися трьома критеріями: немає корупції, висока конкуренція між студентами, багато практики і реальні робочі комп’ютерні програми. Більш детально, як вибрати вищу освіту можна почитати тут.
Але це більше поради для батьків. А для молоді я маю інші меседжі:
- Забудьте про одну професію на все життя. Я вже змінила їх три і не збираюся зупинятися. Хочеш бути успішним – вчися впродовж життя. Це вже наша реальність.
- Ставте перед собою амбітні цілі. Вам не потрібно виживати, як вашим батькам, тож розслабтеся і подумайте про те, що вас розвиває. Моя подруга дитинства любить повторювати: “Потрібно прагнути до неможливого, щоб досягти хоча б мінімуму”. Просто гарно жити в наш час – це не ціль, а ось перевершити себе – цілком.
- Вчіться спілкуватися, проводити презентації та говорити про себе. Це я про ділові комунікації. Про мемчики, блогерів та шоубіз ми всі можемо добре розказувати, а ось за 30 секунд пояснити свої сильні сторони – мало хто.
- Вчіть англійську. No comments.
- Відслідковуйте можливості ще студентом побачити світ. Зараз є купа програм для молоді, які дозволяють задарма, або за зовсім малі гроші, і навчатися, і подорожувати, і стажуватися, і заробляти. Коротше, ловіть усе це тут: ВеликаІдея, Гурт, Science-Community, Erasmus +, інші ресурси для пошуку освітніх програм.
І наостанок, ділюся шедевром Євгенія Кагановича – текстом про важливість освіти і чому найпрестижніші університети знаходяться у найбагатших країнах “Большие деньги на зелёных лужайках. О богатстве и образовании”.
