Комунікувати не перекомунікувати або особливості національного ділового спілкування

Колись давно, коли я працювала менеджером корпоративних клієнтів у одному з найбільших іноземних банків в Україні, я думала, що великих проблем у спілкуванні з бізнесом немає. Директори, власники, головні бухгалтери та прості економісти – були коректними та адекватними. Ну не без виключення, звичайно. На великі свята – Новий рік та 8 березня – банк і бізнес обмінювалися шампанським, цукерками, привітаннями та іноді обнімашками. 

Але зараз я співпрацюю з Агенцією регіонального розвитку. Це така мало кому зрозуміла квазідержавна установа зі статусом неприбутковості. І я також спілкуюся з бізнесом, але все частіше натрапляю на труднощі в комунікаціях. Звичайно, я тепер не представляю фінансову установу, яка надає гроші, і тому не дуже цікава бізнесу, але щоб настільки? Люди подекуди втрачають адекватність і мені все частіше хочеться запитати: “Ви підприємці в Україні чи туземці в Африці?” На фоні цього спілкування з вихованою людиною, яка говорить відкрито і щиро про свій бізнес, сприймаєш як рятівну ниточку твоєї віри в людство український діловий світ. 

Я тут зібрала історії своїх “кривих” комунікацій. На щастя, не всі контакти з бізнесом негативні, є багато класних підприємців. Однак не завадить поділитися саме цими з вами.  

Крайнощі у спілкуванні: не говорити “ні” прямо або відмовляти у грубій формі

У межах одного проекту Агенції потрібно було поговорити з директорами підприємств аграрного сектору про їхній досвід. Від установи відправили ділові листи із поясненням, що це за проект, про що будемо запитувати, хто ми такі. Відповіді ніхто не чекав, бо немає у нас культури відповідати на листи, тому почали обдзвонювати бізнес.

Перша ж секретарка сказала: “Директор бачив ваш лист і викинув його у смітник” та кинула слухавку. “Жахливішої відповіді ще не чула” – подумала я. Але помилялася. Бо краще жахливий кінець, ніж жах без кінця (с).

Я згадала цю секретарку через два місяці та подумки подякувала їй за чесність. Бо на іншому підприємстві вже інша секретарка “годувала” мене обіцянками зустрічі з директором кожного тижня, витрачаючи мій час, нерви та кошти на телефоні. Директор то хворів, то був зайнятий робочими процесами, то у відпусці – мені говорили усі можливі відмазки, крім правди – ніхто не збирався зустрічатися. Навіщо так було робити, я досі не знаю. Ми ж не в Японії, де не прийнято відмовляти прямо, а в Україні, де діють європейські стандарти (хотілося б вірити) ділового спілкування.

Тому, підприємці, даю вам коректну фразу-відмову, ще жодного разу не почуту від секретаря: “Ми вдячні вам за звернення до нашого підприємства, але вважаємо, що не можемо бути вам корисними”. Не дякуйте!

Нікому нічого не скажу

Боже, які ж ми всі перелякані! Страшилка, що якщо про твій успішний бізнес дізнаються більше ніж твої партнери, працівники і покупці, то на наступний день утвориться черга з податкової, санепідемстанції та охорони праці під дверима твого офісу – міцно засіла у декого в підсвідомості. Тому – мовчи і ні з ким не спілкуйся. А особливо з незрозумілою Агенцією, бо прийде на зустріч мила дівчинка, скрутить тебе “в бублик” і випитає всі комерційні таємниці, а потім продасть їх конкурентам та різним інспекторам. Страшно? Так отож! Може тому деякі директори говорили мені: “Займайтесь своїми справами, а нас не чіпайте”.

Взагалі ділитися історіями про свій успіх або невдачі не прийнято у нас. А жаль, бо може тоді вирішувати спільні проблеми бізнесу було б легше. Та й послухати Агенцію іноді корисно. Ми ж не тільки розпитуємо про всілякі “таємниці” (хоча насправді не розпитуємо взагалі про баланс і прибутки), а й можемо розказати про можливості для бізнесу: гранти, програми навчання та проконсультувати як писати заявки на донора. 

Понти та бажання отримати вигоду “по блату”

Я думала, що дев’яності вже давно минули і стали історією. Але тільки не в головах у деяких підприємців. Насправді я маю на увазі одного такого, який ще досі вважає прийнятним подзвонити у вечірній час і випитувати гарантії співпраці (читай – отримання замовлення) без виконання простих попередніх вимог. Написати резюме – то вкрай важко, а ось розповідати про свої мільйонні замовлення та лякати ось цим: “кращого професіонала, ніж я, ви не знайдете, і тільки я маю офіційно оформенного ФОПа і 3-тю групу” – то дуже просто. А коли ти не ведешся на цей “базар” і наполягаєш подати резюме, то тобі говорять: “Світлано, у вас занадто діловий стиль спілкування. Так з людьми не можна!”. Дивно таке чути, бо в моїх світах – банківському, грантовому, громадському – все було по-іншому. Є вимоги – виконай їх і не дзвони в позаробочий час та не винось мозок. Такі розмови мають прямо протилежний від запланованого ефект. Не діють вони і на інших ділових людей в бізнес-середовищі. Бо дев’яності давно минули, і зараз ФОПи з 3-ю групою – це не якісь міфічні єдинороги. 

Репутація? Ні, не чули.

Ви знали, що Черкаси – то велике село? Тут теорія п’яти рукостискань зводиться до двох рукостискань. Практично всі знають одне одного через спільних знайомих. То чому ж деякі представники черкаського бізнесу забувають про це? 

Коли конкуренція низька, не час думати, що про тебе говорять люди – “коси бабло”, бо ти єдиний, хто продає цей товар на ринку і тому все одно прийдуть до тебе. Але ж дев’яності минули (щось я знову повторююсь). Конкуренція збільшилася, з’явилися інтернет та “Нова пошта”. І співпрацювати з адекватним партнером, який дотримується домовленостей, у сучасному світі стало цінністю. 

Вийшла довга передмова до короткої історії. Тому… Один підприємець замовив в Агенції послуги і вирішив не платити повну суму винагороди. Вирішив почекати. Хоча домовлялися про інше за умовами договору. Було кілька нервових дзвінків та неприємних розмов. І раптом він передумав. Заплатив. Але як то кажуть “ложечки нашлись, а осадок остался”. І ти думаєш: “Чи то ти якийсь не такий, говорити з людьми чітко і ясно не можеш?”. Але потім зустрічаєш знайомих, які почергово підтверджують вже своїми історіями з цим підприємцем, що з тобою таки все в порядку. То підприємець практикує невиконання домовленостей. Так, бізнес мало розповідає про свої успіхи, але про “кидалово” говорять усі.

Цей блог задумувався як допомога підприємцям-початківцям, тож, будь ласка, молоді підприємці, не робіть так – не шарахайтеся запитань про свій бізнес, а будьте чесними, пам’ятайте, що “світ тісний” і репутація з кожним роком вартує дорожче!

І наостанок – подяка

Я безмежно вдячна тим бізнесменам, які таки наважилися говорити зі мною, дали розгорнуте інтерв’ю про своє підприємство. Це був неоціненний досвід, який дає розуміння бізнес-процесів в регіоні. І це розуміння тоненькою стрічечкою проходить крізь усі розвиткові проекти для Черкащини, до яких долучається Агенція. Для мене такі люди стали натхненням і надією, що все в Україні буде добре.

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.