Найстрашніше в нашому воланні про те, що не треба доріг, стадіонів, пляжів, барабанів, якраз те, що ще щонайменше пів року нічого не зміниться.
Все, вже проведені тендери, підписані договори, сплачені аванси. Я шокований наскільки всі політики України далекі від війни. Невже навіть одне людське життя не вартує того, щоб відмовитись від своїх квот при розподілі бюджету? Не вартує того, щоб плюнути на відкати і вимагати дронів? Не вартує того, щоб стати “білою вороною” і кричати про людські життя? Життя тих, хто зараз в окопах.
Вийдіть на вулицю. Зараз чоловік, який жив у квартирі навпроти, в касці, броніку, з пляшкою гарячої води та розставшим “Снікерсом” у кишені відбиває штурм у проклятому лісі біля Кремінної, бере штурмом посадку біля Бахмута чи на Запоріжжі.
У той час, коли хтось відмазує від ТЦК своїх однокласників чи сослуживців мирного часу, десь 20-річна дівчинка-парамедик тягне на собі дядька з перебитими ногами. Бо евакуаційку вчора спалив “Ланцет”.
У той час, коли хтось заганяє в бюджетні установи минулорічну картоплю знайомих фермерів по 50 гривень за кг, пацани їдять тушонку з поросяти, яке на свою пенсію виростила бабця Гання з Москаленок чи Лихоліт Чорнобаївщини. Виростила і віддала волонтерам для хлопчиків. Вона всю зиму їстиме картоплю та макарони заправлені олійкою, бо пенсію віддаватиме за газ і світло. Ну і ще купити корму поросяті, бо ще одне роститиме. “Для наших діточок”.
Я давно переконаний, що моя писанина в соціальних мережах не сколихне жодної струни в душах тих, хто здатний приймати рішення. Подібні тексти вони прогортають так само, як я прогортаю відео з бару чи ресторану. Щоб не псувати собі настрій.
Я не знаю для чого це все пишу. Хто розуміє, той і так розуміє, інших не проб’єш.
Пишу, бо маю писати. В пам’ять Юрія, Павла, Ігоря, Павла, Дмитра, Максима, Костянтина, Ігоря, Валентини, Максима, Сергія, Владислава, Сергія, Олега, Руслана, Віталія, Віктора, Іллі, Назара, Тимура, Олександра.
І тому, що хочу, щоб мій меморіал не поповнявся іменами. Це неможливо. І ще довше буде неможливо, допоки ми не зрозуміємо, що це війна. Війна, яка поряд. Війна, яка забере в окопи вашого чоловіка, сина, брата, батька. Не допоможуть довідки та знайомства.
Я хочу, щоб коли прийде час до тих чиновників та депутатів, хто вважає, що вхопив Бога за бороду, то щоб всі вони потрапили в піхоту. Хоч на три дні. Одну ротацію на СП. Щоб плакали під танчиком і згадували кожну копійку, кожну цеглинку. Кожну свою криву посмішку, яка ламала їх обличчя, поки читали тут написане.
Я хочу, щоб всі депутати найменшої сільської ТГ знали, що не президент, прем’єр-міністр чи ще хтось винен в тому, що ми програємо війну дронів, що в нас немає транспорту, не вистачає боєприпасів. А всі вони, що 1,5 роки великої війни спостерігають і нічого не роблять. Ваші виборці зараз в окопах. Їм і їхнім рідним не треба зараз благоустрій. Їм хочеться жити, а для цього потрібно робити свою роботу.
Видання 18000: новини Черкас та Вікторія Хамаза проводять збір на дрони. Друзі, долучайтеся.
Допис Ярослава Нищика у фейсбуці
