Сьогодні я зрозумів одну істину, якою хочу з вами поділитися.
Всі ці дискусії навколо виділення коштів на молодіжний баскетбол у Черкасах, а не на підтримку ЗСУ, змусили мене заглянути в коментарі і прочитати думки різних сторін.
Юні баскетболісти ледве не прямим текстом пишуть, що попри війну, їм важливо досягти успіху, щоб отримувати великі гонорари і потім донатити на війну.
Очевидно, що у спортивних школах навчають думати про успіх і досягати його будь-що, а суспільтво створює кліше – «аби не курив траву в підворотні».
Зовсім недавно, юні футболісти Динамо-u19 засвітилися під час гулянок. В комендантську годину. В нічному клубі. Під час війни.
Все було б нічого, адже зрозуміло, що молодий організм хоче гуляти. Проте реакція молодих спортсменів пригнучіє, бо вона приблизно така – ми футболісти, ми отримуємо велику зарплатню, донатимо і платимо великі податки, відчепіться від нас.
Ну і вже легендарна реакція одного із них: «угомонитесь, журналюги», – лайк під якою поставили десятки молодих спортсменів, що «прославило» їх на пів України.
До чого я це все веду?
Коли я був малим, я пригадую, як дивився фільми про американських підлітків, їх навчальний процес і заняття спортом.
Мене завжди дивувала і захоплювала їх система, коли героям фільму забороняли займатися з командою, якщо їх показники з інших предметів були низькими, через що, юні спортсмени були змушені підтягувати свої оцінки.
Так от, істина в тому, що спорт без всього іншого виховання – ніщо!
Коли наше суспільство гналося і вкладало в молодь ресурси із гаслами: «аби не в підворотні», «шанс вибратися в люди», «буде прославляти нашу країну», ми точно забули про все інше.
Навряд їх сильно мотивують вчитись, бо судячи з коментарів, які я читав, деяким навіть писати важко.
Навряд юним спортсменам кажуть, що вони приклад для інших, що вони фізично сильні чоловіки, які при необхідності, в майбутньому мають захищати свою державу.
Їх кумири, тисячі фізично сильних спортсменів, яким за 25 років, ганяють мячик в різних видах спорту, як ні в чому не бувало, бо у них робота така – «прославляти Україну».
А чим тоді займаємося ми?
P.S. Є багато достойних спортсменів, яких я поважаю. Напевно, у вас були хороші батьки, тренери і оточення. Поділіться думками.
