Бійки, заручники, вбивства: як працює єдина дівчина у спецроті черкаської патрульної

Затяжний звук шириться Черкасами, та він давно вже не тривожний. Під звичний гул сирен починаємо розмову. Навпроти – поліцейська Ганна Юрченкова. Вона єдина дівчина у черкаському підрозділі патрульної поліції – роті тактико-оперативного реагування (ТОР). Жартує, що хоч і маленька, проте завзята. Аня переїхала в Черкаси з Куп’янська, що на Харківщині, після повномасштабного вторгнення. Тут починала життя з нуля: познайомилася зі своєю бабусею, про яку раніше не знала, зав’язала нові знайомства та отримала нову роботу – службу в поліції. 

Про те, як їздити Україною у пошуках нового дому, пройти випробування до поліції разом із десятками охочих і стати захисницею правопорядку. А також патрулювати вдень і вночі, мати сили розбороняти бійки, працювати на місці вбивства, розповідає “18000”. 

Уперше в Черкасах. Перша зустріч із бабусею  

Уперше Ганна Юрченкова приїхала в Черкаси 1 червня 2022-го до бабусі, про яку до цього не знала. Каже, що війна “оживила” зв’язки з рідними: всі телефонували одне одному, дізнавалися хто, де, як, намагалися допомагати. 

– Із бабусею спілкувався мій дідусь, який на той час жив у Куп’янську. Вони між собою вирішили, що я можу пожити в неї певний час. Бабуся – сестра дідуся. Я взагалі не знала, що в мене в Черкасах є рідні, – розповідає Аня. 

Після переїзду дівчина часто бувала на черкаській набережній. Тепер це місце – одне з її улюблених. Аня бігала від річпорту до дамби і у зворотному напрямку. Починала з п’яти кілометрів, а за три місяці мала сили вже на п’ятнадцять. Зізнається, що вже немає таких місць, де б не пробігла ще раз – усі красиві.

Ганна довго не думала, чим займатися, важливо було бути корисною, тому пішла волонтерити в ГО “Січ”. Познайомилася з дівчатами, які плели сітки, і теж долучилася, потім дізналася про хлопців, які робили свічки, їм допомагала. Збирала одяг для тих, хто його потребував. Заощадження закінчувалися, тому дівчина навчилася шити, хоча раніше не вміла. Шила “фліски” для Збройних сил. 

– Уже на початку 2023 року від знайомих дізналася, що відкрили набір до патрульної поліції, тому пішла спробувати себе, – каже переселенка. – Ще за рік, коли знала, що залишаюся в поліції, відчула, що Черкаси стали рідними. Хоча мене запитували про повернення у Харків, я думала про майбутнє в цьому місті. Мені тут дуже подобається. 

Початок вторгнення у Харкові, окупація Куп’янська та півтора місяця дороги в пошуку дому 

Ще одне місто, яке залишається в серці Ганни Юрченкової, – це її рідний Куп’янськ. Тут минуло дитинство і шкільні роки, тут були живими батьки дівчини, її дідусь. 

– Згадки про рідне місто – найкращі: веселе дитинство, гра з хлопцями у футбол, улюблена школа: математика і фізкультура, – пригадує Аня. – До вторгнення місто було зелене, річка поряд. Із кожним роком було помітно, як Куп’янськ розвивається, сюди хотілося приїжджати.

Після школи Ганна вивчала банківську справу в Харкові, професійно займалася кікбоксингом і змішаними багатоборствами. Змагатися їздила як по Україні, Європі, так і в Грузію, Китай. Рідні завжди підтримували дівчину в її виборі. Після смерті мами та вітчима єдиною опорою для Ані став її дідусь, а вона – для нього. 

Велика війна застала Ганну Юрченкову в Харкові. Вона працювала одночасно в ІТ і фітнес-тренеркою. Та вже 24 лютого все змінилося: роботи не було, вибухи ставали частішими, вцілілих будинків у місті залишалося менше. Всередині березня 2022 року вона в компанії друзів виїхала спершу на Полтавщину, потім на Львівщину. Доводилося жити і в хатинах, і дитячому таборі без душу та гарячої води. У Драбові Черкаської області друзям дали будинок, який вони облаштували і там можна було жити. Та роботи не було, тому Аня подалася в місто. Поїздки країною у пошуку дому тривали близько півтора місяця. 

– Про окупацію Куп’янська дізналася телефоном від найкращої подруги, пам’ятаю, каже: “Все, ми окуповані”. Зв’язок був раз у тиждень, якщо пощастить. Там залишався дідусь. Щойно приходила СМС, що його телефон ввімкнений, одразу намагалася дзвонити, хоча зв’язок був поганий. Наша квартира – на центральній вулиці, слова під час дзвінків перебивали звуки танків, які їздили повз будинок, – переповідає харків’янка. 

Після звільнення Куп’янська дідуся вдалося перевезти спершу в Харків, дякуючи іноземному волонтеру, а потім у Черкаси. Тут його не стало. 

– Я нещодавно їздила додому. Квартира впорядку, а міста майже немає. Поряд тривають бої і кожного дня прилітає по кілька разів, – додає Ганна Юрченкова. 

Відтискання, біг, прес і знання законів: як пройти відбір у поліцію  

Новий етап у житті Ганни Юрченкової розпочався на початку 2023 року. Вона подала заяву на відбір до управління патрульної поліції в Черкаській області. 

–  Подумала, що можу так само допомагати людям, як волонтерити, але це буде повноцінною роботою. Я розуміла, що тут потрібна фізпідготовка, а це те, що мені подобається, і потрібні знання законів – те, що потрібно кожному громадянину, – розповідає дівчина. 

Аня – повнолітня, громадянка України, має категорію “В” для водіння автомобіля, тож за першими вимогами вже підходила до вимог служби в поліції. Упродовж кількох тижнів кандидатка в патрульні збирала документи, складала іспит на знання законів, проходила військово-лікарську комісію, яка підтвердила, що дівчина здорова, впорається з силовими навантаженнями, складала ще один іспит із фізичної підготовки на стадіоні. 

– Близько двох тижнів готувалася до теорії: читала і вчила закони, проходила тести, які раніше були. Склала успішно, навіть краще, ніж очікувала, – пригадує Ганна. – Найбільше хвилювалася за фізичну підготовку. Бо за два тижні неможливо з нуля підготуватися до випробувань. Але я раніше займалася спортом, тому все минуло добре. 

Іспит із фізичних вправ разом із Анею складали близько десяти охочих. Під час першого комплексу треба було за хвилину спершу відтискатися, а потім качати прес, так, щоб загальний результат був більший 40 разів. Далі кандидати бігли кілометр і стометрівку. 

– Не скажу, що випробування далося легко. Щоб зробити комплекс вправ, я до цього місяця півтора тренувалася. Знала, куди йду і як до цього готуватися. Мені було насамперед цікаво, чи зможу я, а потім – цікавила робота в поліції зсередини. Проте я вважаю, що для себе зробила найкращий результат на той момент, – розповідає Ганна. – Разом зі мною була дівчина з Умані. Вона одразу не пройшла випробування з бігу, але не здалася і досягла результату наступного разу. 

Усі розуміли, що прийшли задля змін насамперед для себе.  

Також читайте: Не плакати, а жити: черкащанка про першу книгу і власне видавництво, назване на честь полеглого чоловіка.

Із батальйону патрульної поліції до роти ТОР

Після іспиту з фізичних вправ Ганну покликали на співбесіду. Запитували, чому хоче потрапити в поліцію, як бачить себе у майбутньому, що для неї означає служба. Ще за два тижні Ганна Юрченкова поїхала до Кривого Рогу в академію патрульної поліції. 

За пів року навчання дівчина склала 36 іспитів. Студентів навчали законам і кодексам, етиці, тактиці, безпечному затриманню, правильному пересуванню, щоб не потрапити під вогонь напарника. 

– Вдячна всім, хто дав мені знання в академії. Наприклад, викладачка з етики працювала у криворізькому підрозділі тактико-оперативного реагування. Вона розповідала свої історії з роботи, тоді я зрозуміла, що теж хочу в ТОР, – каже поліціянтка. – Тут немає обмежень для дівчат, до яких звикли у суспільстві. Напрямок цього підрозділу – силова підтримка. Також треба розуміти психологію, знайти підхід до кожного, щоб тебе почули і зрозуміли. 

Перші пів року після повернення в Черкаси Аня працювала у батальйоні патрульної поліції, склавши тактичну та фізичну підготовку, отримавши зброю. Патрульна стежила за дотриманням водіями правил дорожнього руху, працювала на місці аварії, складала адмінпротоколи. Каже, найчастіше фіксувала ДТП та проїзд на червоне світло світлофора. 

– Траплялися виклики не лише на аварії, наприклад, був виїзд на вбивство. Патрульні першими прибувають на виклик, вони найближче до людей, далі вже справу можуть передати слідчо-оперативній групі. Тоді приїхали, побачили калюжу крові, поряд труп, запах заліза – неприємний, але це робота: маєш розуміти, куди йдеш, що робиш, – пригадує поліцейська. 

Наближаючись до своєї мрії, потрапити у роту ТОР, Аня проходить нове фізичне випробування – крауд-контроль, зокрема, тест Купера. 

 – Щодня впродовж двох тижнів ми показували, хто на що гаразд. У Черкаси з’їхалися близько 30 поліцейських, щоб скласти крауд-контроль. Зранку до вечора були фізичні вправи: біг у спеку, відтискання, прес, підтягування, медичні відпрацювання і моральна витримка, – розповідає дівчина. – Також після цього випробування був тест Купера, маєш виконати: відтискання, “жабку”, прес і “розножку”. Потрібно зробити десять разів кожну вправу по чотири кола. Це на час.

Як ви зрозуміли, Аня потрапила до роти тактико-оперативного реагування. Також за пів року служби підвищилася у званні: з рядової до капрала поліції.

– Я чекала підписання наказу про перехід у ТОР, і якось мені кажуть: “Ти завтра виходиш на роботу не в батальйоні, а вже роті ТОР”. Тоді я могла святкувати і казати, що це зробила! Насамперед підтримували дівчата з батальйону, бо я єдина дівчина, яка пройшла в ТОР. Усі вітали, – пригадує Ганна Юрченкова.

Бійки, вбивства, нетверезі водії – цим займається рота ТОР

Патрульні роти ТОР чергують уночі, вдень і мають 48 годин відпочинку. Проте нині – посилений режим несення служби, в такі періоди поліцейські виходять на роботу в одних зі своїх вихідних. Багато патрульних стали на захист країни, тому охоронців правопорядку бракує. За зміну може бути як три, так і тринадцять викликів. До вторгнення в черкаському управління патрульної поліції фіксували рекорд – 46 викликів за день на один екіпаж. 

– До відділку надходить дзвінок, черговому повідомляють адресу і обставини. Потім ми отримуємо повідомлення на планшет у письмовому вигляді. Виїжджаємо на місце, з’ясовуємо обставини: якщо крадіжка – дивимося камери і передаємо інформацію слідчим, якщо бійка – припиняємо правопорушення, якщо порушення тиші – спілкуємося з громадянами, які заважають іншим. Фіксуємо в планшеті, як зробили свою роботу, і після цього виклик завершують. Далі надходить новий, – розповідає поліцейська. 

Якщо зміна нічна, то Ганна заступає з 08:00 години вечора і змінюється о 08:00 ранку. Правоохоронці і вдень, і вночі виїжджають на виклики і патрулюють місто. Наприклад, після комендантської години зобов’язані реагувати на порушників правил дорожнього руху, зокрема, нетверезих водіїв. 

–  Одного разу був виклик на бійку. Коли ми приїхали, там було близько восьми осіб, четверо ще билися. Ми схопили їх, відтіснили одне від одного, потім проводили бесіду, через них знайшли інших, які втекли. Склали протокол і розбиралися, що так не можна робити, – пригадує поліціянтка. – Останнім часом багато викликів із гранатами, заручниками, автомати, пістолети, різне. Але найбільш страшно було у бійці, бо не розумієш, що людина може зробити наступним. Коли їдеш на стрільбу, то маєш очікування, а коли бійка – неможливо спрогнозувати, чи має людина ніж або гранату. А тобі потрібно реагувати, зупинити правопорушення. 

Аня каже, що попри можливу небезпеку, в поліції виконання обов’язків – на першому місці:

– Тут неважливо – ти капітан, капрал чи рядовий, ви робите однакову роботу. А це вчасне і швидке реагування. Треба швидко приїхати, встигнути спіймати зловмисників, а потім з’ясовувати обставини цієї події. 

“Патрульні такі ж люди, тільки у формі”

Дівчина радіє, що більшість громадян ставляться з розумінням до роботи поліцейських, навіть телефонують, щоб подякувати. Звісно, є ті, хто раніше порушував і вже поніс відповідальність за свої вчинки, то таким часто не подобаються правоохоронці. 

– Ми такі ж люди, тільки у формі. Хочемо зробити цей світ кращим, навіть, якщо доводиться реагувати на поведінку людини за законом. Деякі розуміють, одразу припиняють, перепрошують, інші – ще більше агресують, – зізнається Ганна Юрченкова.

Робота патрульних нелегка ще й тому, що кожної зміни доводиться одягати екіпірування. 

– Усю зміну ми у бронежилетах. Фізична витримка важлива, хоча влітку дуже спекотно, – каже Аня. – Бронежилети є різні, в мене – найлегший, але він близько п’яти кілограмів, також ношу пістолет, набої, кайданки, обов’язково – аптечку. 

У фізичних навантаженнях дівчині нині допомагає її спортивна кар’єра. Також під час денної зміни дві години екіпаж ТОР перебуває у спортивному залі. Кожен себе вдосконалює. Є й тренування зі стрільби. Це Ганні теж під силу, ще з вітчимом вони полюбляли стріляти у тирі.

 –  Якби не спорт, то було б важче потрапити в поліцію: це дисципліна, силова підтримка і впевненість. Я розумію, на що здатна, хоча зовні про мене це ніхто не скаже. Ось моя секретна зброя, – каже, усміхаючись, поліцейська. – Спочатку хоча б отримати звання капітана. Головне – щоб бажання допомагати людям залишалося, незважаючи на те, скільки в тебе зірочок. 

Матеріал створено у партнерстві з Волинським пресклубом

Також читайте: “Найважче – коли не вистачає переноски”: черкащанка про евакуацію хвостатих з-під обстрілів на Харківщині.

Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами