Другий випуск відеоподкасту “Бульвар Шевченка” – з лікарем-хірургом Черкаського обласного кардіоцентру Олегом Журбою. Ведучий Іван Іскімжі розпитав медика, які операції виконують у Черкасах, як розпізнати симптоми хвороб серця, яку зарплату мають українські лікарі та про штучний інтелект у медицині.
Історія Черкаського обласного кардіоцентру
Це, напевно, мрія. Ми хотіли, щоб у нас був центр, який відповідав би високій якості, щоб нашим пацієнтам не доводилося їхати в інші міста. Нині Черкащина – одна з лідерок в Україні, куди приїжджають пацієнти, щоб отримати медичні послуги. Ми дуже хотіли цього, багато працювали, тренувалися, складали плани і продовжуємо це робити.
Історія кардіологічного центру розпочалася 20 років тому. Його створили з кардіологічного диспансера, що був на території обласної лікарні. Це відносно новий корпус, тут була школа, яку мали відвідувати діти, що перебували на лікуванні. Проте вона ніколи не працювала.
Я пам’ятаю, як були зроблені перші стентування коронарних артерій, як ми отримали сучасне обладнання, як його привезли з Євросоюзу, до нас приїжджали інженери з Нідерландів, як заносили через кран перший ангіограф. Пізніше ми зрозуміли, що хочемо мати замкнутий цикл, щоб пацієнти могли отримати тут всі необхідні послуги: терапевтичне лікування, ендоваскулярне втручання, операцію на серці. Проте підготовлених спеціалістів не було. Тож ми звернулися до керівництва Інституту серцево-судинної хірургії, щоб організувати тут цілу службу.
Коли ж зробили першу операцію на серці в Черкасах, говорили, що Боги доторкнулися до живого серця. Насправді – це було рутинне оперативне втручання, яке виконували роками. У нас почав працювати кардіохірург, почали вчити анестезіологів, хірургів. За цей час змінилося кілька команд і в 2013-2014 роках заклад залишився без кардіохірурга. Це був удар. Довелося одразу кільком хірургам і анестезіологам готуватися в інституті Амосова.
Пригадую свій рутинний графік: з понеділка до четверга – операції в Інституті серцево-судинної хірургії, з п’ятниці до суботи – оперативні втручання тут. Не було ні часу, ні відпочинку, тому що і в неділю ми спостерігали за пацієнтами. І так тривало протягом семи років, поки всі не підготувалися.
Із 2017 року ми повністю реорганізували всю службу в черкаському кардіоцентрі. Прийшли дещо новою командою. У нас були два спеціалісти з Інституту серцево-судової хірургії. Тут вже були готові спеціалісти, анестезіологічна служба. Ми почали активно працювати. Із часом збільшили кількість оперативних втручань на 200 %, потім на 250 %, пізніше розширили різновиди оперативних втручань. Але було дуже нелегко.
Що змінилося в черкаському кардіоцентрі з початком вторгнення?
Був тотальний страх у всіх. В один день не стало жодного пацієнта у лікарні, залишилися ті, хто потребував екстреної допомоги. Почалися тривоги, ніхто не знав, що робити, куди бігти, чи будуть обстріли. Пацієнти відмовлялися від операції. У мене був тільки один випадок, коли житель іншої області сказав: “Слухайте, я все підписую, все мені робіть. Як буде, так і буде”.
Пізніше нам довелося брати на себе роботу інших кардіохірургічних центрів. В Києві Інститут серцево-судової хірургії взагалі не приймав пацієнтів, Харків зупинився, інші поїхали до західних областей. У нас був аншлаг пацієнтів. Мій день починався зі дзвінків до іноземних колег, просив допомоги, бо були проблеми з логістикою. Просив прислати клапани, розхідні матеріали.
Але влада чітко зрозуміла, що медзаклади потрібно підтримувати. Ми отримали обладнання, яке тільки готувалися купувати, у великих кількостях. Була велика гуманітарна допомога. Йдеться про те, чого ми справді потребували. Черкаський кардіоцентр значно підсилився, зробили реконструкцію, отримали нові можливості для того, щоб покращити якість лікування. І так не лише в нашому закладі. Такою була політика держави. Вони розуміли, що невідомо, як складеться ситуація, можливо, нам довелося б працювати не за профілем, надавати допомогу і пораненим. У перший день повномасштабної війни ми зібрали все, що в нас було, і готувалися приймати поранених.
Операція під час блекауту. Фото з фейсбуку кардіоцентру
Щодо команди лікарів, то лікарка-кардіолог виїхала. Вона прийшла і сказала відверто, що турбується про свою дитину. І ще одна поїхала працювати в Польщу. Більше ніхто не пішов. Навпаки ми взяли на початку вторгнення двох хірургів з Харкова. Зараз працює кардіологиня з Краматорська. Великого дефіциту кадрів не було. Існувала проблема з мобілізацією, тому що у нас багато молодих спеціалістів, багато чоловіків. Наразі в кардіоцентрі немає великої лавки запасних людей. Якщо двоє-троє не виходить на роботу, персоналу доводиться працювати на 30 % більше.
Водночас ми продовжуємо підготовку наших спеціалістів за кордоном. За цей час один із кардіохірургів три місяці навчався в Іспанії, в Барселоні. Він виграв грант і отримав кошти на перебування там. Він вчився в провідній клініці європейської асоціації. Тепер повернувся і працює. Ми впроваджуємо його досвід.
Уже подали низку заявок на наступний рік. Продовжуємо їздити на європейські тренінги і конгреси. Незабаром буде поїздка в Португалію, в Лісабон, із доповіддю від Черкаського обласного кардіоцентру. Це престижно, тому що ми не такий великий центр у масштабах Європи, але наукова складова також має бути. Все змінилося, у нас відкрилася навчальна кафедра, три медики викладають у черкаській академії. Тому навчання продовжується.
Про першу операцію, важкі втручання та смерті
Як минула перша операція? До неї я був готовий, деякі етапи ми натренували. У мене були досвідчені асистенти. Це була операція шунтування, і все пройшло добре. От сьома й дванадцята операція – це “Санта-Барбара”, це було феєрично. Але це нормальний шлях становлення.
Складних операцій було багато. Я не переживаю за те, скільки вони тривають, я думаю, щоб пацієнт вижив. Знаю, що на нього чекають рідні, що їм сказати? Треба результат. Тому ми всі, як би не було важко, використовуємо до останнього наші можливості і ресурси для того, щоб все склалося.
Важкі операції тривають 10-12 годин. Буває, ти опускаєш голову, потім піднімаєш і бачиш, що минуло три години. Час не відчувається.
Фото з фейсбуку кардіоцентру
Я вірю в Бога. Напевно, ви задумувалися, чому ті, хто мав би жити, помирають, а ті, які не мали б, живуть. Усе вирішується на небі, сто відсотків. Я бачив це тисячу разів.
Якщо хтось колись вам із медиків скаже, що в нього не буває жодних ускладнень і люди не помирають, – це буде невідверта людина і від неї треба бігти. Все залежить від того, з чим ти починаєш працювати. Коли привозять пацієнта, який приречений без оперативного втручання, і ти робиш все, щоб він вижив, проте він помирає – це одна справа. Коли під час операції у молодої людини стається певний фактор, який впливає на те, що вона не виживає в процесі лікування, це трагедія для всіх і для нас особисто.
В основному всі операції дуже відпрацьовані. Але летальність серед наших втручань допустима, вона має бути до 2,5 %. Якщо ми говоримо про операцію шунтування – це найрозповсюдженіше втручання. Буває 1,1 %, 1,3 %, 0,9 %, 1,7 % – такі межі.
Трансплантація органів і констатація смерті мозку
Колись я сказав, що ми не обов’язково запровадимо трансплантацію серця. Так, навіть такі думки були. Але мій близький друг, заступник міністра охорони здоров’я, опікувався Асоціацією серцево-судинної хірургії і був одним із тих, хто готував закон про трансплантацію. У нас із ним було декілька бесід, думали над тим, як це зробити. І ми одні з перших отримали ліцензію.
Коли я готувався до інших оперативних втручань в Німеччині, асистував на трансплантаціях. Тому запропонував підготувати наших спеціалістів і поїхати у Польщу, де виконують більше трансплантацій, ніж у Німеччині, ніж в інших європейських країнах. У них правильно побудований закон.
Ми починали з великої кількості нарад, щоб пояснити, що немає “чорних” трансплантологів, що нормально констатувати смерть мозку: хоча він неживий, органи виконують свої функції. Було дуже важко і зараз теж. Хоча все готово. Ми передивлялися стерильні інструменти, лід, розхідні матеріали, лист очікування. Але зараз немає констатації смерті мозку. Я мав низку поїздок, щоб інші центри долучалися до цього. Але результату немає через принципові позиції і небажання.
Як побудований процес? У листі очікування – ті, кому треба зробити трансплантацію серця. Пацієнти поділені за групами крові, віком, масою тіла і так далі. У нас наразі є близько 20 осіб, які чекають на трансплантацію. Серед них пацієнти і до 40 років.
Тож, наприклад, в людини стався інсульт. Її мозок вже неживий, проте органи можуть ще кілька днів функціонувати. Має зібратися консиліум із спеціалістами, які підтвердять, що мозок помер. Трансплант-координатор має поговорити з родичами після констатації смерті мозку. Пояснити, що людина померла, але є можливість, щоб її органи, зокрема серце, могли жити в іншому тілі. Це психологічна розмова, якій треба вчитися.
Зазвичай на п’ять констатацій смерті мозку одні рідні погоджуються на забір органів для трансплантації. Ми не перетягуємо канат, що хочемо тільки трансплантацію серця, ми говоримо про всі органи. Якщо не підходить серце, можна зробити трансплантацію нирок чи печінки. Можна зробити і мультиорганний забір.
Одним із топових центрів, який займається трансплантацією, є Львівський центр швидкої медичної допомоги. Там супер лояльні і натреновані лікарі. Класно, що в них є свій інсультний центр. Вони можуть взяти, наприклад, серце, перенести з однієї операційної в іншу і не витрачати час на дорогу. Хоча вони їздять і по області, і в інші міста, там вилучають органи. Тому це не тільки залежить від нашої готовності. Це має бути загальна консолідація зусиль.
У Черкаському кардіоцентрі зробили чотири трансплантації серця. А могли зробити і 44, і 54. Знаєте, після трансплантації людина змінюються зовні, бо раніше вона мала нездоровий вигляд. Нещодавно виписали пацієнта, потім був огляд, частинку його серця брали на гістологію, щоб перевірити, як він себе почуває. Чоловік каже: “Коли випишуся, поїду на рибалку”. Раніше для нього було викликом встати і поставити чайник. У них змінюється життя.
Також читайте: “Бульвар Шевченка”: говоримо зі співвласницею черкаської “Пінакотеки“.
Про штучний інтелект і зарплату закордонних та українських медиків
У США лікарі – мільйонери. У них немає жодних побутових проблем. Вони багато років вчаться. Проходять п’ять-сім років медичну школу, потім п’ять-сім років загальну хірургічну практику, якщо, наприклад, ти будеш хірургом, сім років – кардіохірургічну. Коли тобі під сорок років, ти тільки починаєш щось робити. Але весь цей час лікар працює, отримує хорошу зарплату. Для того, щоб він був експертом із усіх напрямків, його навчають. Це нормально.
Ситуація в Україні кардинально інша. Ти маєш всіх розштовхати, сам навчитися. Тому багато лікарів їздять за кордон за знаннями, щоб знати всі секрети, а насправді секрет – це не секрет. У Сполучених Штатах старші лікарі готують молодших. Пояснюю. В цьому році до нас прийшли два інтерни. Я сказав своєму інтерну, який має вже три роки інтернатури, що новенькі – його підлеглі, він їх буде готувати. Але за це все відповідаю я і ще один лікар.
У США топові лікарі можуть у рік отримувати мільйон і мільйон триста тисяч. Найбільше отримують травматологи, нейрохірурги і кардіохірурги. Можливо, вони ще можуть займатися імплантологією, трансплантологією. В Україні ж зарплата зовсім невелика. Незалежно від того, який ти лікар: хірург чи кардіолог, терапевт. Вона не відповідає реальності і потребі. Це неправда, якщо всі скажуть, що вони задоволені своєю зарплатою.
Український лікар отримує близько 20 тисяч гривень зарплати. Це вважають ого-го зарплатою. І це абсолютно ненормально. Тому багато лікарів намагаються працювати в приватних клініках, де можна виставляти тарифи за лікування. Колись у нас були дискусії щодо цього, рахували економічну складову всіх оперативних втручань, скільки це має коштувати, Міністерство економіки рахувало це для того, щоб закласти в тарифи. Але вони все одно невідповідні. Наша країна не така багата. Вона не може собі це дозволити. У нас безкоштовна медицина, але багато чого не вистачає. Багатьом пацієнтам доводиться купувати якісь пігулки, те, чого бракує у всіх галузях медицини.
Фото з фейсбуку кардіоцентру
Кардіохірург у Німеччині не думає про те, чи є шприц, чи зробили обслуговування апарату УЗД. Він йде, одягає халат, має дві операції, які повністю забезпечені страховою медициною, має доступ до новітніх виробів, наприклад, це найсучасніші клапани, розхідні матеріали, і робить свою роботу. Там лікарі багато працюють. Зарплата лікаря в Євросоюзі, в Німеччині, це приблизно 7,5 тисяч євро в місяць. Але багато медиків беруть чергування. Наприклад, мій друг, який працює в Штутгарті, має сім чергувань у місяць. Я дивувався, як так. Вони отримують зарплату за години. Коли він оперує, чергує отримує невеликі надбавки. Думаю, в середньому вони мають близько 10-11 тисяч.
Я вчу лікарів, що їм мало вміти оперувати, він має бути топ-менеджером. Спершу ти йдеш в операційну, після робиш усі справи, зустрічаєшся з політиком, говориш, що тобі треба новий апарат УЗД. Він не хоче, ти його вмовляєш. Це постійна історія. По-іншому в Україні не буде результатів і успіху. Але я би хотів нічого з цього (що робить менеджер – ред.) не робити, проте це необхідність.
Штучний інтелект – дуже цікава річ. Протягом двох років, коли ми беремо участь у конференціях, навіть у мене була доповідь про ШІ. Я дав запит штучному інтелекту про кардіостимулятори і шунтування. Він видав таку картинку, яку нереально було б зробити у фотошопі. Так само й аналіз інформації. Тобто, якщо добре прописати, проаналізувати інформацію, якщо ти займаєшся науковою складовою, то штучний інтелект корисний і його вже використовують. Але чи буде штучний інтелект заміняти людей, на мою думку, це фантастика. Проте ми йдемо до роботизації. Майбутнє є, точно.
Профогляди, кава та електронні сигарети
Людям треба робити профогляди. Вони мають бути обов’язковими раз у рік. Оскільки основна причина летальності – це серцево-судинні хвороби, і я ще б говорив про онкологію, починати огляд, можливо, треба з цього. Є комплексний огляд, коли пацієнт робить рентген, УЗД, кардіограму, жінки проходять гінеколога, чоловіки уролога. Це нормально після 40 років. Якщо ж щось турбувало раніше, наприклад, у людини був інфаркт, треба обов’язково проходити профогляд, навіть якщо вона себе добре почуває. Більшість цього не робить. Ідемо до стоматолога, коли починають боліти зуби, а мали би бути в лікаря два рази на рік.
У Черкасах є консультативні поліклініки, де працюють сімейні лікарні. Пацієнти, за логікою, мають прийти до свого лікаря і отримати направлення. Також усі роботодавці мають цьому сприяти. Категорично не можна йти в поліклініку, брати медичні книжки і проставляти там всі штампи. Я був свідком, коли мого колегу змусили піти на рентген. Він мав пухлину, хоча його нічого не турбувало.
Із серцево-судинними захворюваннями можна звертатися до нашої поліклініки. Треба взяти направлення від сімейного лікаря і прийти на консультацію. Ми можемо скоригувати артеріальну гіпертензію, перевірити кардіограму та УЗД. Якщо щось виявлять у пацієнта, можемо і пролікувати. Йдеться про профогляд – це стандартизація.
Стан серцево-судинної системи людини залежить від її віку. Але, якщо є дискомфорт у грудній клітині, якщо з’явилася задишка, це може свідчити про проблему не з легенями, а з серцем. Якщо є відчуття серцебиття, запаморочення – це можуть бути проблеми з тиском. Треба бути обережним, інфаркт став дуже “молодим”.
Наприклад, кава. Вона справді підвищує тиск, у здорової людини – на 5-10 пунктів. Але нічого поганого немає в тому, що людина п’є одну або дві чашки кави в день. Це профілактика Паркінсона, кава дозволяє нормалізувати тиск особливо зранку. Звісно, у пацієнтів, у яких є артеріальна гіпертензія, гіпертонія, у яких високий тиск, каву треба пити з обережністю. Але має ж бути задоволення. Для мене кава – це ритуал. Я приходжу зранку, п’ю каву і отримую від цього задоволення.
Електронні сигарети виникли, коли треба було показати новинку на ринку. Виробники заявили, що прибрали з них смоли і нікотин. Але нещодавно у науковий журнал подали статтю, в якій доведено, що електронні сигарети мають такий же негативний вплив, як і звичайні, тільки пропаганда, бізнес і маркетинг говоритимуть про інше.
До мене із проблемами звернувся дідусь із села, він курить. Кажу йому: “Тепер вам можна лише кубинські сигари, по 30 євро за штуку”. Він перепитує: “По 30 євро? Тоді кидаю”.
Куріння викликає запалення в судинній стінці. Уявіть трубу, в якій є серединка, по ній із кров’ю течуть тромбоцити, еритроцити, зокрема холестерин. Остання – це нормальна речовина, яка має бути в організмі. І там, всередині, починається запалення. На цю стінку починають “налипати”, зокрема і холестерин. Утворюється бляшка, яка з часом може дестабілізуватися, що призведе до інфаркту. До мене приходить людина, бачу аневризм у черевній порожнині (розширення аорти – ред.). Запитую, чи вона курить. Відповідь ствердна. Це причина у 80 %, 88 % випадках аневризму в черевній порожнині.
Крім того, ще не говорили про вплив на легені. Курці мають проблеми з обструкціями, бронхами. Але був пацієнт, який курив до 90 років, і з ним нічого не сталося. Зрозуміло, що деякі люди мають міцне здоров’я, але це швидше виняток. Пропаганда куріння базується саме на цьому.
У планах – топовий кардіоцентр
Я приїхав із Німеччини і зрозумів, що все не так. Уявляв собі палати, щоб всім було комфортно, лояльне ставлення. У нас був проєкт на майже мільярд гривень. Це була топова лікарня з майданчиком для гелікоптера.
Війна зруйнувала все. Хочеться, щоб швидше люди перестали гинути. І все-таки ми побудували цей центр для всієї України. Поки що це залишається мрією, хоча насамперед має бути закінчення війни.
Також читайте: Якщо ти прогуляв день волонтерства – хтось не отримав допомогу: маркетологиня з Черкас про лікарні і домедичку.
Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами
Мама піарить сина.Не більше.