Заснувати видавництво і створити низку всеукраїнських благодійних проєктів на ентузіазмі – під силу Нелі Раіні із Золотоноші. Нещодавно вона ризикинула – і відкрила книгарню у своєму рідному місті. Поки що працює там сама – тож спілкується з «18000» у перервах, коли має трохи вільного часу.
Вільний час вона має не часто – адже лишається головною редакторкою власного видавнцитва, читає рукописи, що надходять на конкурс «Читай українською», відбирає серед них кращі для друку, працює з авторками, верстальницями, художницями, редакторками, друкарнями, займається розповсюдженням книжок, авторських розмальовок і картин за номерами за мотивами автентичних народних розписів, пише книжки сама.
А ще – керує проєктом «Посилки добра», розсилаючи книжки дітям загиблих і зниклих безвісти військових, організовує роботу гуманітарного хабу для переселенок з дітьми і разом із чоловіком ростить двох синів.
Як їй усе вдається? Про це наша розмова.
– Нелю, розкажи, будь ласка, про передумови старту проєкту «Читай українською». Як виникла ідея створення щоденника саме для жінок? Які особисті емоції, переживання спонукали тебе створити це видання?
– Це був час, коли саме народився менший син. У перші місяці ти й так перебуваєш ніби у власній “мушлі”. Але це був ковід, тож стандартну ізоляцію мами можна помножити у кілька разів. То був дуже стресовий час для всіх (якби ж ми знали!) і я замислилась, як багато жінок живуть у цьому стресі і позбавлені можливості відновлювати ресурс звичним чином через подорожі, нові враження…
Ми з подругою і колегою Наталією Тищенко в якийсь момент вирішили глибоко дослідити цю тему – відновлення власного ресурсу. У процесі відкрили для себе чимало нового про тайм-менеджмент, прикладну психологію, методи піклування про себе… Ми якраз завершили роботу в команді, що організувала всеукраїнські масштабні фестивалі, і були сповнені віри у власні сили. Тож у якийсь момент вирішили допомогти не лише собі, а й іншим українкам, які щодня мають долати ті ж проблеми.
Так з’явилася ідея “артбука дорослої дівчинки” – щоденника натхнення і мотивації “Моя нова історія” для жінок. Реалізували ми її, можна сказати, блискавично, як для такого видання. До нього увійшли картини українських художниць – неймовірні петриківські розписи, які можна відтворити самотужки. І взагалі – це просто величезна добірка інструментів для пізнання та відновлення себе.
mockups-design.com
Шукаючи видавця, ми почули не одну відмову. А одного разу і щось на кшталт “В українському стилі? Петриківка? Кому це може бути цікаво…”. Для нас це звучало дивно. Але й спонукало видатися самостійно, а згодом і відкрити власне видавництво! З того часу щоденник “Моя нова історія” розійшовся вже кількома тиражами. Особливо теплі відгуки ми отримали від діаспорянок США та Канади. І зараз цього видання знову немає в наявності, плануємо додрук до кінця року.
«Будь-яку ідею спершу пропускаємо через себе»
– Крім артбуку для жінок, ви з колегою випустили ще й дівчачий артбук «Таємне життя дівчат». Чому обрали саме дівчачо-жіночу аудиторію для цих своїх видань?
– Бо ми – жінки і мами. Нам легко зрозуміти потреби інших жінок, а також дітей. Фактично для багатьох продуктів, які розробляє наше видавництво, першочергово цільовою аудиторією є жінки приблизного того ж віку, поглядів, зацікавлень. Якщо ми знаходимо якусь цікаву тему, історію чи інструмент – не важливо що саме, то спершу пропускаємо через себе і так можемо зрозуміти, що працює, а що ні.
– Що надихнуло ризикнути і почати власну справу – відкрити видавництво, заснувати проєкт «Читай українською», згодом – магазин?
– Після успіху наших видань прийшло усвідомлення, що ця “магія” нам під силу. Ми можемо не лише створювати по-справжньому круті книжки, а й робити так, щоб вони були помічені на всеукраїнському рівні. Зрозуміли, що можемо допомогти українським авторам, які, можливо, так само шукають можливість видати свою першу книжку. Це і стало найбільшим мотивом відкрити видавництво. Кожна перемога у конкурсі, кожна нова нагорода чи премія, кожен захоплений відгук, які починаємо отримувати сьогодні, – це вже свідчення тому, що це було правильне рішення.
У квітні у рідному місті – Золотоноші, запрацювала наша перша книгарня. Поки що це – експеримент, можливість дізнатися більше про читача з невеликого міста і взагалі про людей, які читають – наживо, а не лише з відгуків в інтернеті чи спілкування під час книжкових фестивалів. Є багато стереотипів щодо культури читання і читачів узагалі. Хочу спростувати їх або підтвердити.
За більш як три роки дистанційної роботи через інтернет сформувалась власна інформаційна бульбашка, яку вже просто необхідно луснути, щоб рухатися далі. Бо дійшло до того, що в Канаді про наші книжки чули, а в моєму рідному місті – ні.
«Хочу, щоб у нас була сильна культура читання»
– Наскільки легко (чи важко) бути видавчинею і підприємицею в Україні під час війни?
– Цього літа видавництву виповниться чотири роки. Увесь час його існування – це ковід, війна… Тож я навіть не знаю, як це – видавати книжки в “нормальний” час. Зараз це точно непросто. Але що взагалі спадає на думку, коли ми спробуємо продовжити речення “бути українкою – це…”? Там не буде легких і простих понять.
Найскладніше для мене – це розуміти, що я поки не можу реалізувати наш благодійний проєкт для дітей загиблих воїнів “Посилка добра” у тому об’ємі і форматі, у якому хотілося б. А ще є історії, які б хотілося видати, але бачимо, що цього року просто не буде можливості реалізувати все. А з нового “непросто”, що спостерігаю вже у книгарні, – це діти, які просять купити конкретну книжку, а батьки не можуть собі її дозволити. Це просто… (Неля стримує сльози – авт.)
– Ти вже говорила в одному інтерв’ю, що дитячу літературу пишеш, насамперед, як мама; так само обирають дітям книжки, здебільшого, мами; твоє розуміння проблем мам-переселенок спонукало заснувати гуманітарний хаб для ВПО з дітьми. Як твоє материнство впливає на вибір напрямків твоєї діяльності?
– Батьківство в принципі міняє все – пріоритети, цілі, уявлення. Як мама я намагаюся добирати книжковий асортимент для книгарні, який точно сподобається дітям. Мама в мені неодмінно скаже своє слово щодо текстів дитячих книг, які редагую. “Мама” – одна з ролей, яка входить у наше життя раз і назавжди і потім будь-яке питання, що стосується дітей, ти так чи інакше вже оцінюєш не лише як фахівець, але неодмінно і як мама.
– Чи мала сумніви, що щось не вдасться? Чи мала підтримку оточення?
– Оскільки не маю надмірних очікувань, то не боюсь розчаруватися. Але, звісно, хотілося б, щоб книгарня існувала і процвітала. Сьогодні багато хто з наших авторок та художниць перебувають за кордоном і вони засвідчують, наскільки сильною є культура читання в Європі, Канаді, США. Хочу, щоб так було і в нас. Сумніви були. Ще й які! Але дуже підтримали рідні. Вони так вірять у мене і мою справу, як я сама, часом, не вірю.
Взагалі внутрішньо завжди більш готова до випробувань, перепон і невдач, ніж до несподіваного успіху з ясного неба. Довго вагалася, але, зрештою, подумала, що життя зараз не лише складне, а й непередбачуване. Ніхто не знає, яким буде завтра і чи буде взагалі. Тож треба поспішати втілювати ідеї і мрії в життя. Уявила, як років у 80, можливо, буду картати себе, що не зробила цього. Навіщо мені такі думки у 80 років? Я обрала досвід – яким би він не був.
Юлія Фомічова
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
Важливі новини про ситуацію в Черкасах та країні. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”
