Як це бути кулеметницею в ДФТГ
Черкащанка Дарина Яцентюк у 2024-му році долучилася до добровольчого формування територіальної громади Черкас (ДФТГ). Тепер поєднує дві професії – стилістки й кулеметниці. Дівчина щокілька днів виїжджає на полювання шахедів у складі мобільної вогневої групи (МВГ).
Журналістка “18000” Ірина Малюкова розпитала Дарину, чому вона стала кулеметницею і чому пішла на кікбоксинг. Говорили про романтику на позиціях і смачні бутерброди біля бочки з багаттям. А ще – про блогерство у ТікТок і дописи з сенсами, ставлення черкасців до війни і збори для військових.
Скільки часу мобільно-вогнева група чекає на “шахед”?
Бували чергування взагалі без шахедів. Ніч простояли, вони облетіли нас або їх збили раніше. Згорнулися і поїхали назад. Образливо, що нічого не відбувалося (каже Дарина, сміючись – ред.). Буває, що приїжджаємо на позицію, минає 15 хвилин і його вже чути.
Алгоритму й правил немає. Завжди відбувається по-різному, а далі – адаптуємося. Шахеди можуть летіти з різних напрямків, деякі приховані, інші помітні, буває з’являються несподівано. Можуть повідомляти, що шахед далеко, а він раз – і тут. Немає такого, що ми приїхали і знаємо, що маємо 20-30 хвилин, щоб сповільнитися.
Але до збиття шахеда долучаються всі на маршруті, поки він летить. Коли буде остаточне влучання, яке призведе до того, що він вибухне чи впаде, ніхто не знає. Всі працюють, це колективна робота. Навіть вчасно передати інформацію і правильно вказати напрямок – це вже багато означає. Тому тут всі працюють, як єдиний організм.
Дарина Яцентюк та Ірина Малюкова
Яким був перший виїзд у складі МВГ?
Спочатку ти не в складі екіпажу, маєш бути оперативним черговим, щоб краще зрозуміти процеси, комунікацію. Але я одразу сказала, що хочу на виїзд.
Це було влітку 2024 року. Здається, ранковий виїзд, години о четвертій. Я спала, тривоги не було. Коли прокинулася, спала думка, що нікуди не поїду. А побратим несподівано каже: “Поїхали!”.
Було тривожно, бо не розуміла, як і що відбувається. Але це був той момент, коли наочно побачила, хто й що робить. А ще було красиво: пташки співали, небо – гарне. У цьому була своя романтика.
Чому стала кулеметницею?
Я хотіла бути кулеметницею. Розуміла, що, наприклад, навідницею, на мою думку, нецікаво, менше динаміки. Хоча це важлива робота, тому що без навідника не знаєш, яким курсом летить шахед, куди стріляти.
Пам’ятаю, як уперше стріляла: мене покликали і сказали: “Роби”. Попри те, що тоді вже розуміла, як працює кулемет, збирала його, розбирала, все відбувалося під контролем, переживання відчувалися. На той момент стріляла лише з автомата.
Коли береш в руки кулемет, це відчуття сили, власної безпеки. У разі чого є засіб, яким можна себе захистити. Коли вдома чую стрілянину чи шахед, реакція така: “А що робити? Немає чого. Стій”.
Як поєднувати роботу й МВГ?
Будую розклад наперед. Після нічних виїздів трішки поспали, справи владнали і, дякуючи, що робота віддалена, працюю з телефона. Залишаюся на чергуванні. Знаю, на який час не треба ставити зідзвони, а краще виконати іншу роботу, яка не потребує залучення людей. Сідаю у машину, беру телефон і працюю.
Якщо вранці не продовжується тривога, можна поспати, але мій організм звик до іншого: о десятій вечора лягаю, а о шостій-сьомій прокидаюся, а тут тільки о сьомій повертаюся. Тому більше трьох-чотирьох годин спати не можу. Навіть якщо “варений” стан, все одно не спиться. Але “доживаю” цей день, роблю свої справи і лягаю увечері спати.
Виїзди мобільно-вогневої групи відбуваються кілька разів на тиждень. І такий графік для мене нормальний. Я працюю як підприємиця з вільним графіком і віддаленою роботою, а є ті, хто ходять на роботу. Побратим відстояв ніч, а вранці незалежно від того, де і яким було чергування, він поїхав на роботу. У нього навіть немає можливості поспати.
Дарина Яцентюк під час інтерв’ю
Коли вирішила долучитися до ДФТГ?
Спершу у мене з’явилася думка навчитися хоча б чогось військового. Два мої знайомі, яким тоді було по 19 років, підписали контракт і пішли в ЗСУ. Їхній перший виїзд прийшовся на Авдіївку. Я тоді подумала: “Ці пацани майже на десять років молодші за мене, і вони пішли. А ти сидиш удома і нічого майже не робиш”.
Потім знайшла вишколи. Мені сподобалося, зокрема й відчуття зброї в руках. Дізналася про ДФТГ. І захотіла приєднатися. І все: коли я хочу, то маю це отримати.
Як гріється екіпаж мобільно-вогневої групи взимку?
Коли мороз, є буржуйка або бочка. Розпалюємо і сидимо. Вправи для зігріву – нарубати дрова, позбирати палиці. Я старалася рубати, з мене посміялися, але кажу: “Зачекайте, нарубала ж, а як це відбувалося – інше питання” (сміється – ред.).
Хтось може поспати, хтось – у телефоні. Я могла працювати, хтось дивитися серіал. Але одна людина завжди залишається на охороні, зв’язку, щоб вчасно зреагувати на будь-який рух у небі або навколо нас.
Зустріч МВГ із браконьєрами, рибалками
Ми чули, як крига ламається, а потім вже розуміли, що хтось пливе. Неприємно, коли в лісі темрява і чути звуки. Ми не користуємося освітленням, коли воно не потрібне. Тривожно.
Це не дуже приємні історії і не тому, що вони (рибалки, – ред.) заважають напряму. Часто достатньо попросити відійти їх задля безпеки, але ми не можемо на все вплинути.
“Моторка” – це проблема під час тривоги. Якщо вона далеко, то легко сплутати звук із шахедом. Коли близько, уже розумієш, що це не він.
У місті, навіть коли не на чергуванні, теж прислухаюся до мотоциклів або газонокосарок. Або, коли була вдома, злякалася чорної пташки, вона вилетіла з-за будинку.
Дарина пригадує жартівливі моменти
Про що говорити під час чергувань?
Говоримо, коли є інфопривід. Це залежить від настрою, наскільки пізно встали, як довго простояли. Бо взимку, якщо стояли з десятої вечора до сьомої ранку, всі злющі. Не треба ні з ким говорити. Сідаю, як горобчик, насуплена в автівку, а потім спати.
А буває, що кожен зі своїм настроєм. Це нормально. І сварилися на позиції: всі стоять, мовчать, а роботу треба робити. Хочеш, не хочеш, а треба знаходити контакт. Якщо його не буде, не буде ефективної роботи.
Кайфовий момент на позиції
Ми біля бочки з вогнем їли бутерброди. У дитинстві дивилася американські фільми і думала, як це класно. Більше я не хочу стояти біля бочки. Біля неї – спекотно, ледь відійшов – уже холодно. А бутерброди були смачні.
Читайте також: Доброволиця з Черкас піднялася на 6476 метрів, щоб підсилити “Госпітальєрів” і захисників неба.
Як швидко опанувала зброю?
Розібралася у зброї швидко, але це важко фізично. Не могла зняти запобіжник на кулеметі, треба докласти зусиль, а пальчики слабенькі. Просила допомоги. З пістолетом теж були проблеми: пружина туга, не могла його зібрати.
У мене були класні вчителі, які вміли пояснити. З технічного боку – немає питань. Коли вступила в ДФТГ, пішла на кікбоксинг. Тренер дав мені гантельки, щоб підкачати запʼястки.
Доброволиця про роботу в ДФТГ
Як відреагували рідні, що стала доброволицею?
Тато сказав: “Прикольно, даси з автомата шмальнути”. Він не знав, що його не можна брати додому. У мами реакція була не дуже хороша, тому що в її розумінні – це одразу виїзд на Донеччину. Мені треба був час, щоб пояснити їй, як все насправді. Потім вона, певно, змирилася, а пізніше навіть почала пишатися.
Хлопцеві писала (нині коханий Дарини перебуває на фронті – ред.), що ходжу на вишколи, навчаюся. Одного разу сказала, що завтра йду за документами. Може, він подумав, що це переджарт, тому що я підписала контракт 1 квітня, але не пов’язала ці два факти. Потім його накрила паніка, що я їду на фронт. З часом він зрозумів, що нічого страшного не відбувається. Говорив, що теж мною пишається. А коли почала навчатися на FPV, він ще більше став пишатися.
Сенси в ТікТок
Мети будувати контент, алгоритму, як його просувати, не було. Все вийшло органічно. Я бачила й чула речі, які мене тригерили. Я людина насамперед. Мене колись зачіпали, ображали, булили. Воно відгукується в емоції й агресії. Я не пишу сценарії, а сідаю й починаю говорити.
Це відео мене збісило (де дівчина назвала когось “модницею” і “колхозницею” – ред.), бо це російський наратив і його продовжують просувати. За словом “колхозниця” стоїть багато смертей, репресій і людського горя. Воно стосувалося наших предків і тих людей, які дивляться ці ролики, і тих, які знімають.
@daryna_ya Так, хайпую інших, так, не можу створити свій власний контент. Так, низько, підло, погано, гидко і фб взагалі фу. Так, так, так. Але краще після перегляду 1 такого відео одна людина задумається, ніж я промовчу. #стилістукраїна #стиліст #стилістчеркаси #персональнийстилістукраїна #стиль #одяг #гардероб #капсульнийгардероб #розбіргардеробуукраїна #розбіргардеробу #антитренди ♬ оригінальний звук – Дарина, стилістка для сміливих
Щодо інших відео і закладених у них сенсів – усі настільки різні в своїх характерах, проявах, всі росли в різних обставинах, навіть якщо обставини – однакові, люди їх сприйматимуть по-різному. Через це я транслюю свою думку. Не цікаво розповісти, що в тренді, краще поговорити про те, як мода впливає на жіночий алкоголізм або як вплинула на людей епідемія сифілісу. Коли змінювалося ставлення, що це не просто одяг, який ми носимо: це політика, екологія, економіка й інші фактори.
Чому в ТікТок мало відео про ДФТГ?
Під своїми першими інтерв’ю, які опублікували в черкаських пабліках, я не побачила майже нічого хорошо. Були коментарі на кшталт: “Зрозуміло, що вона там робить”, “Зарплати не вистачає”, хоча у нас немає зарплати, “Пішла не легкі гроші”, що пропаганда настільки пішла, що “Скоро будуть мобілізувати жінок”. Серед них були й коментарі вдячності, але на сотню хороших – десять негативних. І запам’яталися саме ці.
Хоча, коли я публікувала збори, багато людей писали подяки. Багато відгукнулися на збір для проєкту “Небеса Черкащини” з інших міст. На черкасців я була зла, бо вони в’яло реагували. Публікувала гнівні відгуки: чому з Харкова закидають донати, підтримують, а черкасці ставлять запитання: чому шахеди не збивають. Я так “згоріла” з цього: ви навіть не хочете зробити донат чи хоча б репоснути – це безкоштовно.
Переглянути цей допис в Instagram
Але коли прилетіло в гуртожиток, в одному з джерел жінка в коментарях залишила мій інстаграм, де тривав збір, і закликала донатити. Тоді люди активізувалися. Класно, бо вже зібрали на машину.
Узагалі я не вважаю, що це (ДФТГ – ред.) офігенна робота. Є люди, які роблять набагато більше, наприклад, військові. На коханому, друзях, бачу цей стан, який вони переживають, знаю ці історії.
Чому Черкасам потрібна МВГ?
Мобільно-вогневі групи потрібні, щоб люди менше відчували війну. Хоча інколи хочеться, щоб відчули. Зрозуміло, що це захист, сон, ціла інфраструктура. Ворог тільки нарощує свої атаки, треба діяти пропорційно. Ми не можемо не змінюватися, коли там кількість бляшанок стає більшою. Вони модифікуються, зрозуміло, що потрібно підлаштовуватися під ці обставити. Інакше будуть руйнування, прильоти, жертви серед цивільних, бо так звана рф займається терором цивільного населення насамперед.
А щодо зборів, то люди можуть обирати, від якої реальності вони втомилися більше: від донатів чи прильотів. Вибір за кожним.
Черкащанка в мобільно-вогневій групі – інтерв’ю
Інтерв’ю – Ірина Малюкова
Текстова версія – Вікторія Нянько
Читайте також: “Щоб по моїх друзях і батьках не прилітало”, – ніч із ДФТГ і “шахедами” на Черкащині.
Втомився читати лише сумні новини? Підписуйся на інстаграм “18000” – місце, де ділимося надихаючими історіями черкащан та рекомендаціями від нашої команди