Черкаський воїн із передової: “Маємо виймати колоди із своїх очей”

Фронтові історії від черкащан

Ми повернулися з наряду. На кухні караулки панувала жива атмосфера. Козаки відпочивали. Татарин, Балу, Доктор, Марік і Сакс. Ще з порогу можна було вловити флюїди товариських посиденьок. Бути чи не бути. Ось у чім питання. Тихенько пройти повз гучної компанії непоміченим або прийняти виклик долі і впасти у горнило очей як свіжий предмет для обговорень.

Я вибрав звісно друге. Ніколи не тікав від незручностей і в цей раз не став. Завжди вважав це гартом, шукав цинусу від будь-якої зустрічі та перемеленої муки.

Енергетика дня і ясна зоряна ніч віщували особливий магнетизм. Щоб ветхої позбутися людини і в нову зодягнутися.

Градус розмови був піднятий до екзистенційного рівня. Я вже в студії вечірнього шоу. Починаємо розмову фахово. Хлопці кепкують з Доктора, який сидить у главі стола. “Капелан, Доктор хотів тобі сповідатися, приймеш?” – питає Сакс. Сміх. Доктор відповідає іронічно впевнено: “В мене немає гріхів”. Сміх. Через секунди сипляться вже досить серйозні питання.

Балу: “Хотів давно спитати. Якщо я одного разу лише сповідався перед весіллям і то сказав не всю правду, то це гріх?”. Я навів йому аналогію свитку паперу на якому записані наші гріхи. Так от, кажу йому, він тоді неповністю був очищений у Христовій Чаші.

Сакс питає: “Що робити і як бути, коли давно не відвідував церкву, не сповідався і не причащався Святих Христових Таїн хоча живу за 300 м від церкви?” Кажу, що ніколи не пізно. Відходимо з ним подалі. Переді мною розкривається ще один космос із проблемами, сумнівами та протиборствами. Сакс випускав пари. “Бачиш, – вказує на автомат, я тримаюся, але в мене часто виникає бажання поїхати та провчити мого батька, якого я не бачив 28 років і який відмовився від нас трьох малих дітей і покинув мою маму напризволяще. Як таке пробачити? Одного разу він залишив на моїй шкільній парті 100 гривень. Тоді це були гроші. Я був здивований, коли їх побачив. Приніс показати мамі. Вона взяла мене за руку і ми поїхали до батька. Він сидів у кафе в центрі села. Мама втиснула в стіл купюру перед його очима. Сказала, що нам від нього нічого не потрібно. Вона тягнула нас трьох сама. Я запам’ятав це на все життя”. Розпач, образа, нерозуміння, поламані дитячі долі і покалічені серця. Ось, що було в очах Сакса.

Сакс батько двох діток Давида і Софії. Каже, що тестя нещодавно вперше зміг назвати татом. Вперше в житті вимовити це слово. Мати застерігає його не рухати батька. Саксу болить. Й досі. Дуже. Я наводив приклади із свого непростого життя та радив йому в жодному разі не приймати рішень зопалу. Думати і жити майбутнім. Але, розумів, цю рану не загоїти. Попросив його помолитися за батька. Якщо Христос просив за розбійників на Хресті, за тих, хто його розпинає, то ми поготів маємо молитися і за наших ворогів і за тих, хто причинив нам біль.

Парадоксально, суперечно для нашого сприйняття. Але християнська істина. Важко уявити після всього, але нині по багатьом церквам західної України моляться за навернення Росії та віддання її в руки Богородиці. В той час як кожного дня пливе кача у кожне місто, село і в їхнє містечко…
Біль спричинений рідними і близькими, від беззастережної їм довіри і відкритості, найбільший. Як і образи від них.

Кожен з нас хворий. У кожного є пороки душі і тіла. Сміятися над хворими в лікарні дико. Так само і тут. Ми маємо це розуміти. І виймати колоди із своїх очей.

Публікація черкащанина Олександра Дубини у фейсбуці.

Також читайте: Історію про дитинство, побратима та лютих хижаків їжачків від Олександра Дубини.

Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу