Руїни і тисячолітні дуби. Який вигляд має маєток Енгельгардта на Черкащині (ФОТО)

Яким був і яким є нині маєток Енгельгардта

Черкащина багата на пам’ятки, пов’язані із життям Тараса Шевченка, зокрема, з його дитинством та юністю. Так, у Звенигородському районі є Національний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка». Він об’єднує чотири села: Моринці, Шевченкове, Вільшану та Будище. Основна пам’ятка у Моринцях – хата-музей, яка відтворює інтер’єр часів Тараса Шевченка. У Шевченковому – літературно-меморіальний музей, відтворена родинна хата, могили батьків Тараса Шевченка та хата дяка, де навчався поет. У Вільшані є музей історії села. У Будищі ж за часів Тараса Шевченка був маєток пана Енгельгардта, в якого служив у юності Тарас. Попри те, що маєток належить до заповідника та має історичну цінність, музей там так і не відбувся. 

Що зараз із будівлею маєтку Енгельгардта у Будищі? Яким він був раніше та чи планують його реконструювати – про все далі у матеріалі «18000».

Батьківщина Шевченка на Черкащині: Моринці, Шевченкове, Будище

Щоб дізнатися більше про маєток Енгельгардта у Будищі, їдемо спочатку у село Шевченкове Звенигородського району. Там я планую поспілкуватися із працівницями літературно-меморіального музею. Нескладні пошуки показали: їхати одразу до Будища немає сенсу, адже там – стоїть пусткою ще незавершена й уже пошкоджена будівля.

Маршрут від Черкас займає дві години. Ми з водієм обрали шлях через село Козацьке. Дорогою вирішуємо: щоб не загубити колеса на старій бруківці, назад повертатимемося вже через Звенигородку. 

Орієнтуючись за картою, у Шевченковому швидко знаходимо музей. Продавчиня із сувенірної крамниці поблизу телефонує екскурсоводці пані Оксані, щоб сказати: приїхали журналісти і хочуть розпитати про маєток Енгельгардта. Пані Оксана погоджується поговорити й одразу веде нас на екскурсію. Вона каже, мовляв, про маєток розповість небагато, бо інформації про нього – мізер. Розпочинає екскурсію з розповіді про історію села, дитинство Шевченка, його діда, батьків, братів та сестер. 

Відтворена хата родини Тараса Шевченка у селі Шевченкове на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

Із літньої дачі у маєток Енгельгардтів у Будищі

Мати Тараса померла, коли йому було дев’ять років, а батько – ще через три роки. Ставши сиротою, юнакові довелося шукати роботу. Тарас навчався і був наймитом у місцевого дяка. Але згодом утік, щоб шукати, хто б навчив його малюванню. Кілька років хлопець навчався у різних майстрів на Черкащині. А у 1828 році Шевченка взяли козачком до маєтку Енгельгардтів. 

Ще раніше, з 1791 року, всі села, де розташований нині заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка», належали Василю Енгельгардту – батькові Павла, у якого був козачком Тарас Шевченко. Родина Енгельгардтів була заможною і володіла маєтками у той час ще й у Калузькій і Київській губерніях. 

- А коли старий пан помер, то вже залишилися наші села на Звенигородщині Павлу Енгельгардту, – розповідає пані Оксана. Василь Енгельгардт помер у 1828 році, тож Павло взяв Тараса за слугу у перший рік свого господарювання. 

Основний маєток Павла Енгельгардта був у селі Вільшана. Проте до нашого часу він не зберігся зовсім: його зруйнували під час революції XX століття. Пані Оксана показує, який вигляд мав маєток.

Такий вигляд міг мати маєток Енгельгардтів у Вільшані, що на Черкащині

У селі Будище ж Енгельгардти мали літню дачу. 

- На відпочинок там збиралося навколишнє панство, – говорить пані Оксана. На території був каскад ставків, дендропарк і яблуневий сад, який зберігся й донині. 

- Хоча зараз маєток частково перебудований, це будівля ХІХ століття. На території були господарські споруди й зброярня, – продовжує екскурсоводка. За часів Шевченка маєток був двоповерховим. Колись там була пожежа, після якої залишили лише перший поверх. Неподалік від маєтку були гайдамацькі льохи та тунелі, які використовували в часи Коліївщини. Зараз їхнє розташування невідоме.

У музеї експонують декілька елементів відреставрованих меблів із маєтку Енгельгардтів у Будищі.

Відреставровані меблі з маєтку Енгельгардтів зберігаються у літературно-меморіальному музеї Тараса Шевченка. Фото: Ірина Ямборська

Різблення на відреставрованих меблях. Фото: Ірина Ямборська

Ми прощаємося з пані Оксаною і їдемо в Будище.

Який маєток Енгельгардтів сьогодні?

Зупиняємося біля паркану, яким огороджений маєток у Будищі. За брамою – доріжка, викладена плиткою. З обох боків ростуть каштани. Пані Оксана казала, що каштани росли й за життя Енгельгардта. 

Ворота біля маєтку Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

Територія перед маєтком разюче відрізняється від охайних клумб біля музею у Шевченковому. Між плитками на стежці ростуть бур’яни. За каштанами – чагарники. Ближче до будівлі стоять іржаві залишки спортивного майданчика. Раніше тут була школа.

Маєток Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

По будівлі видно, що її ремонтували. Вікна – пластикові, сучасні. Хоча на рамах вікон ще є плівка, як у нових, проте деякі з них вже вибиті. Також замінили дах, але у деяких місцях він завалюється. Там, де колись був головний вхід, дірки у склі на дверях затулені шкільними таблицями. 

Вхідні двері маєтку Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

Обходимо будівлю з правого боку. Чагарники тут ще більші. Коли йду, то зачіпаюся за колючки дикої троянди. На землі – багато цегли. Це сучасна цегла, не з часів Енгельгардтів. З цього ж боку – будівля шкільної вбиральні й, мабуть, котельня. Далі праворуч видно старий яблуневий сад. 

Такий вигляд має будівля маєтку Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

Ми пролазимо через кущі й молоді дерева. Позаду будівля має ще гірший вигляд. Незрозуміло, чи то частина її недобудована, чи розвалена. Тут проламаний дах, тому під ногами – болото. Переступаючи по цеглинах, ми заходимо всередину через задні «двері». 

Задній вхід до маєтку Енгельгадтів на Черкащині Фото: Ірина Ямборська

Востаннє у маєтку були майстри 12 років тому. Дивує, що тут досі є залишки будматеріалів: будівельний мішок із чимось важким, старі рукавиці тощо. Це все перемішано зі шкільними таблицями та плакатами, які валяються під ногами. Тут і картина з рибами, і правила української мови, і цитати російських письменників. Разом з цим – пляшки з‑під алкоголю та інше сміття. У цілій частині будівлі усі кімнати можна обійти. Також є горище. Якщо не боятися впасти, на горище можна залізти по драбині, яка стоїть якраз біля «входу» туди. В одній із кімнат провалюється підлога.

Залишки будматеріалів та дірка в підлозі маєтку Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

На підлозі лежать двері. У стінах видно місця, де було опалення. Зараз в отворах – лушпиння від зерна. Помітно, що тепер там живуть миші. 

Двері лежать на підлозі маєтку Енгельгардтів. Фото: Ірина Ямборська

Виходимо з будівлі через ті ж задні двері. Знову йдемо по камінцях, знову я зачіпаюся за колючу троянду. Позаду маєтку – закинута криниця, погріб і, напевно, шкільна господарська споруда. 

Читайте також. Занепад «зоряного центру»: що нині зі столітнім черкаським планетарієм та чому він не працює.

Тисячолітні дуби біля маєтку Енгельгардта

Обходимо маєток ще з одного боку. На території ростуть три дуби, яким, як сказали у музеї, близько тисячі років. За переказами, у дуплі одного з дубів Шевченко колись ховав свої малюнки. Неподалік бачимо перший із тисячолітніх велетнів. Це дерево й справді на вигляд дуже старе: має покручені гілки й товстий стовбур. 

Тисячолітній дуб Шевченка біля маєтку Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

Далі на нашому шляху – другий дуб. Він зберігся гірше і має вигляд немічного. Його підтримують металеві конструкції-милиці. Дірка в дубі залатана, схоже, бетоном. Верх стовбура накритий чимось, що нагадує круглий дах або ж шапочку гриба.

Тисячолітній дуб з опорами біля маєтку Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

До цього моменту людей біля маєтку ми не бачили. Біля цього дуба ж стоять двоє: чоловік і жінка. Вони заглядають в отвір дерева біля землі. Звідти вилізає миша. Чоловік починає з нами розмову. Він назвався ентузіастом зі Звенигородки. Каже, що йому зателефонував місцевий і сказав, що хтось роздовбав у стовбурі дірку, мовляв, для досліджень. Ентузіаст вирішив якось затулити ту дірку, щоб ніхто не підпалив сухий стовбур. Дубами нині опікується Уманський національний університет. З новин університету згодом дізнаюсь, що днями саме науковці з уманського університету досліджували дуби.

Двоє незнайомців продовжують розповідь. За словами ентузіаста, у 1980 році, тоді, коли весняна повінь зруйнувала частину дендропарку «Софіївка», у цей дуб влучила блискавка. Через це дерево всередині порожнє – випалене. Саме тому великий отвір у стовбурі затулили дашком.

Чоловік говорить, що дашок змайстрував він та «інші ентузіасти». Я запитую в чоловіка чи він лісник. Це перше, що мені спало на думку. Він усміхається і заперечує. В думках припускаю, що він може бути біологом абощо. Оскільки він багато розповідав про дуба, запитую, як взагалі можна дізнатися, скільки дубові років. 

- Ви вірите в енергію? – питає ентузіаст. А я, все ще наївно вважаючи його науковцем, декілька секунд думаю. Потім розумію, кажу: - Ні.

- Я так і подумав, – відповідає ентузіаст. 

Він називає себе знахарем і травником. Чоловік захоплено розповідає про те, що після візиту до дуба жінки вагітніють, а ікони мироточать. А щоб дізнатися вік дерева – треба (як просто!) запитати й дочекатися відповіді. Я мовчки киваю. Після цього ми завершуємо розмову і йдемо шукати третій тисячолітній дуб. 

Він росте біля озер, що за маєтком, на пагорбі. Не схоже, що він живий. Поряд розкидали спиляні гілки, у стовбурі – величезний чорний отвір, у який, здається, може поміститися людина. 

Тисячолітній дуб біля маєтку Енгельгардтів у занедбаному стані. Фото: Ірина Ямборська

Ми повертаємося до машини, озираємося ще раз на маєток і їдемо.

Каштани перед маєтком Енгельгардтів на Черкащині. Фото: Ірина Ямборська

Реконструкція маєтку: що пішло не так і чи є ще надія

Після повернення додому телефоную пані Людмилі – заступниці директорки заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Вона розповідає, що після смерті Енгельгардта у будівлі літньої дачі зробили школу:

- Колись там ще був табір і коледж. Фактично, школа була там до 2013 року. 

Будище – невелике село. До школи, як розповідає пані Людмила, ходили 16 дітей:

- Вигідніше було возити у сусіднє Шевченкове, – пояснює вона. Тому заклад у 2013 році зачинили.

Того ж року маєток почали реконструювати. Роботи мали завершити у 2014 році – у рік двохсотліття Шевченка. Проте цього не сталося. 

На запитання про причини зупинки реконструкції маєтку у департаменті будівництва Черкаської ОВА відповіли: реконструкцію зупинили через брак коштів. За цінами 2014 року кошторисна вартість об’єкта була 23,89 мільйона гривень. Тоді на реконструкцію витратили 7,94 мільйона. Підрядником на будівництві було приватне підприємство «СФЕРА- ПЛАСТ» (Ястребова О. В.). Щодо підрядників, то у 2014 році правоохоронці відкрили кримінальне провадження за статтею про привласнення та розтрату майна. 

Як розповіли у департаменті, в маєтку та на території виконали 50 % робіт. 

«На об’єкті виконано перекриття та покрівлю добудови, демонтажні роботи, влаштовано перекриття, виконано роботи по покрівлі, встановлено вікна, проведено підсилення фундаментів, виконано фасадні роботи, а також влаштовано брущаті та гранітні доріжки», – повідомили у департаменті будівництва.

На ділі ж це все вже розвалюється.

Пані Людмила каже, що великою проблемою в історії з реконструкцією є те, що територія перебуває під управлінням різних установ. В Управлінні культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА відповіли: земельна ділянка площею 3,15 га, на якій розташована садиба Енгельгардтів, перебуває на балансі національного заповідника. Інша частина земельної ділянки, 7,21 га – на балансі Уманського національного університету садівництва.

За словами пані Людмили, заповідник не може найняти охорону для території – це занадто дорого і до того ж не зрозуміло, хто має цим займатися. 

Водночас нещодавно Звенигородська окружна прокуратура звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом проти Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА. Прокуратура вимагає визнати протиправною бездіяльність, а також скерувати до Міністерства культури подання про занесення маєтку до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. 6 січня 2026 року суд відкрив провадження у цій справі. Це дає надію на зрушення.

Ірина Ямборська

Проходьте тест: Що ви знаєте про магістраль Черкас – бульвар Шевченка.

Читайте більше черкаських новин – важливі події для громади. Знайомся з командою «18000» в інстаграм @18000_team