Імперативний мандат 2020 або хто рулитиме у місцевій політиці наступні 5 років?

Однією із новел виборчого законодавства у 2020 році стало запровадження імперативного мандата, а саме можливості виборців відкликати депутатів, обраних від їхнього політичного округу. Багато хто з політиків розповідає, що нібито це і є тим пресловутим інструментом народовладдя, що дозволить забезпечити виконання інтересу саме громади, а не окремих її політичних представників. 

Втім реальність така, що законодавство, як завжди, виписано так, аби слугувати більше інтересам його авторів – законодавців, аніж тим, на кого ці автори мали б по закону та конституції орієнтуватися. Якщо згідно з останньої джерелом влади є Народ, то відповідно до змін до Закону “Про статус місцевого депутата” джерелом партійної влади є очільники місцевих організацій партії. 

Процедура відкликання депутата нині виписана так, що для початку громадяни, що проживають на виборчому окрузі неугодного депутата, мають зібрати кількість голосів не меншу за ту, що віддали за нього на виборах. Теоретично це не є складною процедурою і її може організувати навіть мало спроможна організована група громадян. Втім далі таке звернення має розглянути та затвердити своїм рішенням конференція місцевого осередку партії. Знову ж під місцевим осередком відповідно до закону варто розуміти обласні відділення тих чи тих політичних сил.  Рішення про відкликання має бути ухвалено мінімум ⅔ від учасників конференції. Очевидно, що ініціює скликання конференції, а також формує її порядок денний ніхто інший як очільник обласної партійної організації. Відповідно саме від цієї персони реально залежить  виконання норм так званого “народовладдя” і реальний статус того чи того депутата. 

Буква закону виписана так, що за наявності політичної волі і волі керманича обласної організації відкликаним може бути будь-який депутат від цієї політичної сили, без будь-якого права на власний захист і можливості поновити мандат. Відповідно саме в руках обласного партійного керівництва тих чи тих партій, які мають своїх представників у різних місцевих радах, сконцентрована найбільша влада у вимірі місцевого самоврядування. Тож знайомими вас із ключовими фігурами найбільш рейтингових на сьогодні партій.

Слуга народу

Президентська сила відповідно до останніх електоральних замірів залишається найбільш рейтинговою на Черкащині. Хай політичний проєкт “Слуга народу” поступово і втрачає підтримку виборців, втім динаміка така, що дозволяє їм залишатися фаворитами на прийдешніх місцевих виборах до більшості місцевих рад.

Керівництвом обласної партійної організації є депутати Верховної Ради, які обрані або за мажоритарними округами в області, або зі списку, чий життєвий шлях пов’язаний із Черкащиною. На Черкащині очолює організацію народний депутат Олександр Завітневич, очільник комітету  з питань національної безпеки, оборони та розвідки. 

Завітневича із Черкащиною пов’язує бізнес, зокрема у місті Сміла. До обрання на посаду народного депутата він був власником Смілянського ливарного заводу. Дружина Завітневича є давньою подругою та однокласницею Володимира Зеленського, відповідно той має прямий контакт із Президентом. Саме це (прямий контакт), найімовірніше, дозволило бізнесмену з активами у багатостраждальній Смілі отримати високу посаду у Верховній Раді та мати вплив на формування політики у цілому регіоні.  

Європейська солідарність

На початку березня у партійній організації політичної сили колишнього президента спробували змінити керівництво обласного осередку. Напередодні місцевих виборів та формування списку кандидатів від процесів спробували відтіснити багаторічного очільника партії в області Сергія Кудактіна. Крім того, про чистки у партійних рядах напередодні праймеріз заявляла і кураторка регіону Ірина Геращенко.

Втім тоді Кудактіну вистачило авторитету та управлінських вмінь, аби втримати за собою високий статус. Він впевнено здолав свого опонента та політичних фігур, що стояли позаду нього.

Втім уже на початку вересня, перед стартом активної виборчої кампанії, обласне керівництво партії “Європейська солідарність” все ж таки змінилось. Замість Сергія Кудактіна осередок очолив Роман Сущенко. Сущенко, що родом із Черкас, був одним із в’язнів Кремля і саме за традицією, експлуатуючи вдалі образи, сила експрезидента артикулювала своєму електорату зміну, яка відбулась. 

На весні Кудактіну опонували воїна-ветерана російсько-української війни, а вже восени в’язня Кремля. Очевидно, що втретє б вже нікого не пропонували, тому Кудактін змушений був піти на поступки і віддати ключові важелі впливу ставлеником із Києва. Втім якщо формально Кудактін і втратив контроль над осередком, втім припускаємо, що неформальна більшість серед імовірних присутніх членів обласної партійної конференції зберігається саме за ним. Тому маємо у партії своєрідний статус кво, коли різні його фаланги мають порівняно однаковий вплив на процеси у партії. Керівництво у Києві може ініціювати проведення партійної конференції, втім виключно місцевий актив може забезпечити потрібне рішення. 

За майбутнє

Новий політичний проєкт олігарха Ігоря Коломойського та його молодших бізнес-партнерів стрімко набирає популярність серед черкаського політикуму. Все завдяки залученню до нього двох місцевих політичних важковаговиків – міського голови Черкас Анатолія Бондаренка та нардепа-мажоритарника Антона Яценка. Здавалось би, дві антагоністичні політичні постаті, зокрема у розрізі трагічних подій 2014 року, знайшли спільний знаменник в питаннях політичного майбутнього і разом крокують до майбутніх місцевих виборів.

У свою команду політики долучили небезвідомих постатей місцевого масштабу, які протягом багатьох років будували власну політичну риторику довкола критики одне одного, що втім не завадило їм у час “Че” об’єднатися. Офіційно лідером партійної організації є Антон Яценко, проте як і у ситуації з ЄС, вплив матимуть і регіональні гравці. Наскільки вагомою буде їхня роль в ухваленні рішень – покаже час.

Очевидним є той факт, що найбільш впливовою з організаційної та юридичної точки зору фігурою у партії на Черкащині є Антон Яценко. Саме йому ввірили своє політичне майбутнє такі “революціонери” як усе той же Анатолій Бондаренко, Олександр Вельбівець, Микола Булатецький, Ярослав Березань та багато інших. Люди, які багато років експлуатували образ майданівців та борців зі злочинним режимом, через п’ять років боротьби без зайвих вагань встали до політичного ярма чи не найбільш одіозного ексрегіонала Черкащини, чиє ім’я повязане із безліччю різноманітних корупційних скандалів. 

Яценко як досвідчений політик розуміє, що власна політична вага – це сукупність ваги всієї політичної колоди, яка є у твоєму рукаві. Проте, як показує практика, всі карти у руках Яценка рано чи пізно втрачають власну вагу і йому доведеться знову і знову, від виборів до виборів, скидати когось у відбій, а когось обмінювати, аби залишитись у грі. 

ОПЗЖ

На жаль, електоральні настрої місцевого населення Черкащини такі, що відверто колаборантські та проросійські сили зберігають порівняно високий рівень підтримки. Не виключення і політичний проєкт Віктора Медведчука та Юрія Бойко, що завдяки передусім медійному ресурсу зберігає симпатиків. 

За аналогією з іншими лідерами електоральних симпатій обласний осередок політичної сили на Черкащині напередодні місцевих виборів очолив нардеп із Києва Василь Німченко. На цій посаді він змінив багаторічного очільника партії в області Олега Кашка. Натомість Кашко очолив Черкаську міську організацію партії. Цей статус, можливо, і приємний, втім не такий впливовий на формування місцевої політики.

Таким чином реально керувати місцевою політичною силою та її волею будуть не черкаські політики, а представники київського політичного опозиційно-колаборантського бомонду. Які це матиме наслідки для регіону – покаже час. Однак уже зараз можна прогнозувати складні стосунки місцевих депутатів від ОПЗЖ з частиною політичних сил і можливі силові конфлікти в радах майбутнього скликання. Очевидним є той факт, що навряд чи хтось схоче відкрито формувати коаліцію з представниками цієї політичної сили. Водночас не менш очевидною є і ситуативна участь цієї сили в ухваленні тих чи тих рішень. Якою буде ціна їхньої латентної підтримки – буде зрозуміло згодом.

Батьківщина

Колись одна із найбільш впливових та рейтингових політичних сил на Черкащині поступово втрачає підтримку серед свого електорального ядра. Все через неминучі демографічні процеси. Ніхто не живе на цій землі вічно і час потроху відбирає у партії прихильників Юлії Володимирівни Тимошенко, які повірили її світлому образу ще в середині 00-х, закріпивши цю віру тисячею гривень, що увійшла в анали історії як “Юлена”.

Після виходу з партії Анатолія Бондаренка його наступником став добревідомий черкащанам, зокрема жителям Митниці, Юрій Тренкін. Тепер під його відповідальність віддано не лише місцевий черкаський бюджет та інфрастуктурні проблеми найнаселенішого мікрорайону області, а і вся область. Як він впорається із цією нішею – покаже час. Втім вже зараз є очевидним, що допомагати йому будуть доволі несподівані союзники, зокрема з бізнес-імперії олігарха Юрія Косюка. Наближені до Косюка та його структур люди впевнено зайняли провідні позиції у списках “Батьківщини” до тих місцевих рад, у яких сконцентрований інтерес агробізнесу олігарха. 

Хто буде реальним керманичем парторганізації в області та формуватиме її політику, стане відомо вже незабаром. Нині формально це саме Юрій Тренкін.

Черкащани

Ще один політико-бізнесовий проєкт, що впевнено заходить до частини місцевих рад регіону, де сконцентровані бізнес-інтереси його основних фінансових донорів. Зокрема мова про місцевих агробаронів, афілійованих із все тим же МХП та його сателітами, а також інших груп, зокрема Лебединського насіннєвого заводу, “Агро-рось” тощо. Крім того, серед своєрідних політичних акціонерів партії є черкаські будівельники із ПП “Надія”, а також ПАТ “Азот”.

Об’єднавшись довкола спільного політичного бренду, представники великого бізнесу вдало поділили списки політичної партії до різних сил, аби максимально уникнути ситуації навіть потенційного конфлікту інтересів. 

Формальним лідером партії є Анатолій Семинога, колишній народний депутат, а також власник великого аграрного бізнесу під брендом “Агро-рось”. У той же час обласний осередок політичної сили очолює ще один агропідприємець Олександр Коваленко. 

 Втім, як говорять наші джерела всередині партії, будь-які реальні рішення тут ухвалює рада партії, до складу якої входять найбільші фінансові донори організації.

Голос

Хоч ця політична сила і не має шансів потрапити до великої кількості місцевих рад на Черкащині, втім з високою ймовірністю отримає мандати у Черкаській міській та, цілком ймовірно, Черкаській районних радах. Крім того, за збігом обставин партія може отримати представництво і у Черкаській обласній раді. 

Високий рівень підтримки, що значно перевищує середньоукраїнський показник, очевидно пов’язаний із фігурою локального лідера партії “Голос” Віктора Євпака. Саме він є одним із основних конкурентів чинного міського голови Черкас Анатолія Бондаренка на прийдешніх виборах і витрачає на власну кампанію велику долю фінансового та креативного ресурсу.

Разом із тим сьогодні Євпак не очолює жоден із осередків партії “Голос”, зокрема і на Черкащині. До останнього він намагався заручитися підтримкою більш рейтингової політичної сили “Слуга народу”, формально не беручи участі у процесі розбудови партії “Голос” в регіоні. Втім, попри формальну відсутність Євпака у керівництві цієї політичної сили в регіоні, очільниками організацій є люди максимально афілійовані з кандидатом на посаду міського голови.

Зокрема, де-юре найбільш впливова фігура у партії на Черкащині – Сергій Шмиголь, що  є своєрідною політичною правою рукою Євпака ще з часів його виборчої кампанії до парламенту влітку минулого року. Саме Сергій Шмиголь є головою обласної організації “Голосу”. Проте навряд чи він у питаннях діяльності партії та осередку стоїть вище Євпака, особливо у світлі того, що розбудова цієї сили здійснюється виключно за рахунок фінансового ресурсу ІТ-підприємця. Таким чином у своїх рішеннях Сергій Шмиголь цілком імовірно орієнтуватиметься саме на політичну волю Віктора Євпака.

Національний корпус 

Ще однією політичною силою, що претендує на представництво у Черкаській міській раді, є Національний корпус. Попри намагання молодих політиків закріпити за собою образ добродушних активістів, що люблять котиків та їздять на тролейбусі, в питаннях політичної дисципліни тут існує чітка вертикаль з рівнянням на лідера партії як в регіоні, так і в області Дмитра Кухарчука. 

І де-факто, і де-юре Кухарчук є лідером обласного осередку і очевидно, що всі вагомі рішення сили ухвалюють за його згоди. Важко припустити, чи існують всередині партії демократичні інструменти, яким підкоряється і сам Кухарчук. Тут питання відкрите. Є очевидним, що жодне вагоме рішення, яке йде категорично в розріз із баченням Кухарчука є неприйнятним всередині партії.   

“Політичне ярмо”, що прийнятне всім

Як бачимо, хоч більшість парламентських політичних сил публічно і розкритикували партію “Слуга народу” за посилиння імперативного мандата та фактично запровадження своєрідного політичного ярма для місцевих депутатів, втім на практиці поспішили закріпити за собою контроль над ключовими суб’єктами формування цієї “диктатури”. Лише “Батьківщина” та “Голос” із числа парламентських політичних сил залишили контроль над обласними осередками представникам місцевих політичних кіл. Решта ж поспішили закріпити за собою інструмент підкорення волі. Чи зіграє це на користь місцевим громадам, покаже час. Поки ж залишається констатувати, що на початку політичного сезону ключовими фігурами у місцевому самоврядуванні будуть люди, далекі від проблематики регіонів, проте наближені до партійних еліт у Києві. І саме ці еліти, судячи з усього, і формуватимуть порядок денний у громадах. Принаймні у найближчий час. 

Артур Чемирис