11 березня може стати поворотним днем в історії міста. Днем, коли почалось зведення абсолютно нової управлінської конструкції міста. Конструкції, що спирається на волю виключно однієї особи – міського голови Анатолія Бондаренка.
Добре це чи погано – судити кожному окремо, але перед міським головою варто зняти капелюха. Йому вдалося те, про що мріє будь-який політик – анігілювати супротивників і фактично демонтувати їх із політичної арени. Міський голова підпорядкував собі все, від чого залежить життєдіяльність міста і що може приносити хоч якийсь фінансовий і управлінський ресурс. Вірні члени його політичної команди займають посади розпорядників бюджетних коштів, а також контролюють депутатські комісії, керують ключовими комунальними підприємствами і призначають людей на ті чи ті посади.
І все це дарували Бондаренку не містяни на виборах, які він ледь не програв, а здавалось б, політичні опоненти, які критикували його до, під час і навіть трішки після виборів. Проте уважний читач зауважить, що все це було і до 11 березня. І буде правий.
Червоний день календаря
А втім саме 11 березня Бондаренко позбувся ключового – політичної опозиції, яка фактично була демонтована разом з реальними результатами попередніх місцевих виборів. Якщо більшість політичних сил будували свої передвиборчі кампанії саме на критиці Бондаренка і його дій за останні 5 років, то вистачило лише 3 місяців і 9 пленарних засідань, аби новоспечені депутати цілком і повністю повернулися до того, що так активно критикували напередодні виборів, і стали вірними штиками того, чий політичний негатив фактично дарував їм мандати. В історії прийнято вчитися на чужих помилках, але черкаські депутати вирішили, що краще вчитися на власних. І найбільш іронічним є той факт, що єдиним реальним опозиціонером у стінах міської ради залишилась членкиня команди Бондаренка Любов Майборода. Все-таки в Бондаренка, мабуть, розуміють, що геть без опозиції теж ніяк. Тому опозиція у Бондаренка також від Бондаренка.
Любов Майборода – здається, остання опозиціонерка в міській раді
А де ж поділися депутати фракцій “Голос”, “Європейська солідарність” та “Слуга народу”, що ще чотирі місяці тому так нищівно критикували політику тодішнього міського голови і його управлінські рішення? Можливо, за короткий термін вдалося вирівняти ті “нерівності” у політиці Бондаренка, що так турбували тодішніх опозиціонерів? Ні, за короткий термін Бондаренку вдалося “опозиціонерів” прилаштувати у свої “нерівності”. Далі про все по порядку.
Кінець…
17 лютого на сайті Черкаської міської ради був опублікований проєкт рішення про зміни до Програми соціально-економічного розвитку на 2021 рік. Своїм голосуванням за бюджет міста наприкінці минулого року депутати визначили розмір цього документа в сумі близько 350 млн гривень. Саме така сума є реалістичною до виконання. І саме її благополучно розподілили розпорядники коштів та запропонували для ознайомлення депутатам. Більшість депутатів, взявши до рук цей документ або відкривши його на своїх девайсах, могли віднайти там все що завгодно, окрім одного – власних інтересів і обіцянок, які давали виборцям.
Очевидно, такий стан речей не міг задовольнити депутатський корпус. Проте на їхнє задоволення ніхто і не розраховував. Сформувавши такий документ, у Бондаренка розраховували на інше – те, що в результаті й отримали. Депутати взялися “інтегрувати” до ПСЕРу власне бачення інвестицій бюджетних коштів у доволі специфічний і мало зрозумілий з точки зору здорового глузду спосіб – “фантазуючи” додаткові десятки мільйонів гривень від того, чого ніколи у місті не було – ефективного продажу комунального майна. Саме з цих умовних “фантиків” і надули документ різноманітними депутатськими “хотєлками”, в обмін на які і отримали у результаті необхідні голоси. І вдалося це майже досконало.
У результаті за документ проголосували фактично всі депутати міської ради, окрім Любові Майбороди, яка неодноразово виступала проти голосування за документ з “нафантазованими” видатками. Критикували ці “фантазії” й інші політичні діячі, але їхня критика була нівельована. Мова, зокрема, про представників фракції “Голос”. Донедавна останні сталі опозиціонери в міській раді у повному складі підтримали Програму соціально-економічного розвитку. Документ – у якому відображено все те, що так нищівно критикували як обрані депутати, так і їхній лідер Віктор Євпак.
Ледь не ставши творцем справжнього електорального дива і лиш за збігом обставин не перемігши Бондаренка, за три місяці Євпак з усіма своїми депутатами віддали голоси за те, що об’єктивно критикували. Недофінансування медицини, освіти, ОСББ та інше і водночас перекос у бік “плитки та асфальту” (с) нікуди не поділись, як і не подівся відвертий лобізм політико-бізнесових груп. Євпак з командою не змогли цього подолати, проте вирішили особливо і не протистояти, взявши відповідальність за це і на себе. Зачитуючи зміни до бюджету, секретар міської ради Юрій Тренкін з посмішкою на обличчі акцентував увагу на окремих позиціях саме представників партії “Голос”. Очевидно, усвідомлюючи вплив цих подій на подальшу політичну кар’єру колишніх опозиціонерів, секретар міської ради смакував кожним словом і реальною вартістю анігіляції “Голосу”, бо йому і його партнерам це не коштувало жодної копійки. За все заплатять виборці та платники податків. Навіть на суттєві поступки політичного характеру не довелося йти. Придбання тисячі ноутбуків для освітян, а також стаціонарного посту нагляду за довкіллям з ініціативи Сергія Шмиголя – фактично це все, що отримує “Голос”, принаймні у публічній площині. Отримає він це не з “плитки і асфальту” у розріз інтересам Бондаренка, а, як це не трагікомічно, з резервного фонду, а також коштів, “знятих” з програми компенсації кредитування ОСББ та транспортної реформи. Тобто за рахунок того, що у “Голосі” вважали питанням політичних пріоритетів.
Звісно, це не найгірші пропозиції від депутатів. Водночас чи коштували вони політичної принциповості і ризиків втрати підтримки основного електорату, який дарував політикам квитки на політичну арену – питання риторичне і відкрите. Не виключено, що елементом домовленості голосування партії за ПСЕР стала також підтримка депутатським корпусом кандидатури Павла Валенчука від партії “Голос” на посаду заступника міського голови. За ним закріпили доволі абстрактний напрям діджиталізації міської ради. Під час публічних дебатів між Євпаком та Бондаренком останній, жартуючи, пропонував опоненту зайнятися саме комп’ютерами у міській раді. Зараз навіть цей власний жарт Бондаренко зміг перетворити у реальність.
Звичайно, для Євпака та його депутатів все може здаватися інакше. Мовляв, вони займатимуться і “Безпечним містом”, і діджиталізацією, і новим сайтом та ще багато чим, пов’язаним із сучасними технологіями. Втім для цього потрібні відповідна вертикаль, а також фінансовий ресурс. Депутати справді передбачили 600 тисяч на новий сайт міської ради, але за умови недофінансування бюджету невідомо, чи залишиться він серед пріоритетів для фінансування. Євпак, як і багато чого іншого, зможе зробити це за власний рахунок, але навряд чи отримає від того будь-які політичні бали. Так само викликає певний обгрунтований сумнів можливість новоспеченого заступника мера Павла Валенчука давати будь-які вказівки очільнику департаменту житлово-комунального комплексу Олександру Яценку, який є розпорядником коштів, спрямованих на “Безпечне місто”. Тож усе, що в результаті матимуть партійці “Голосу” – це одну позицію у виконавчому комітеті, де впевнена більшість закріплена за все тим же Бондаренком.
Євпак разом із колегами по фракції вчорашній крок обгрунтовує можливістю показати “хоч якийсь” результат виборцю і виконати закладені у передвиборчій програмі пункти. Втім чи не суперечить виконання цих пунктів іншим важливим засадам, у які повірили виборці Євпака, – питання, судячи із реакцій у соціальних мережах, відкрите. Звичайно, у “Голосі” можуть заспокоювати себе тим, що соцмережі – це не показник, як і думка окремих громадських активістів. Та варто пам’ятати, що саме підтримка громадськості під час виборів слугувала для Євпака своєрідним трампліном, як і активне власне просування в соціальних мережах. Поріг очікувань виборців того ж Бондаренка – один. У Євпака виборці інші і для багатьох суть переважає форму, а результат не виправдовує методи.
Команді Віктора Євпака доведеться звикати до нової ролі – розділяти владу, а не бути в опозиції
Принципова непринциповість
Звичайно, не лише депутати від “Голосу” підставили плече Бондаренку та його давнім соратникам. Без особливих зауважень за документ проголосували також представники “Європейської солідарності” та партії “Слуга народу”. Втім вони вже давно долучилися до широкої коаліції імені Анатолія Бондаренка і навіть не вдають вигляду опозиційних політичних сил.
Час від часу в них виникають певні “принципові” питання, вирішення яких по факту виходить не таким принциповим. Зокрема, цього разу таким стало питання фінансування реконструкції Долини троянд вартістю 10 млн гривень. Лідер “Європейської солідарності” Сергій Кудактін неодноразово заявляв, що не допустить відповідної реконструкції та відповідних видатків. І слово своє він стримав… Але частково. Хоч 10 млн і направили на інші цілі, втім сама дія реконструкції залишилась у документі й відповідно за наявності політичної волі у керівництва міста та бажання у підрядників вони зможуть у будь-який момент почати встеляти плиткою Долину троянд. Юридичних перепон цьому немає. Наполягати на тому, що така дія взагалі має зникнути із документа, ніхто не став. А отже, зараз ми маємо справу із класичною театральною рушницею, яка рано чи пізно вистрілить.
Окрім “Голосу”, в ухваленні бюджету Анатолію Бондаренку підставили плече й інші партії. Серед них – “Європейська солідарність”, яка активно критикувала мера на виборах
“Слуги народу” також не отримали особливо ніяких видних фінансових преференцій для реалізації власних проєктів, обіцяних виборцям на виборах. Якщо відкрити програму партії, то там ми побачимо багато гарних слів про зміни, які важко віднайти у документі, за який проголосували вісім представників цієї політичної сили.
Позиції інших політичних сил навряд чи можуть бути виокремлені в межах цього матеріалу, оскільки вони вже давно синхронізовані із позиціями і візіями міського голови. Синхронізовані не за рахунок реалізації інтересів виборців, у чому можна переконатися, відвідавши, наприклад, передвиборчий сайт партії “Черкащани”, а за рахунок реалізації інтересів бізнесового “початку” цих політичних сил.
Замість висновку
11 березня – дата чергової однозначної звитяги Бондаренка у стінах міської ради. Він виконав програму максимум. Не дарма у цей день доволі нехарактерно для себе Анатолій Васильович приховував обличчя медичною маскою. Усмішка навряд чи сходила з його обличчя, радіти явно було чому.
Ну, а колись конкурентам залишається лише одне – вчитися на власних помилках. Негативний досвід – це також досвід, але куди веде стежка загравань із Бондаренком вже зараз можуть розповісти десятки депутатів попередньої каденції. Або ж це також може зробити автор цього матеріалу – вона веде у політичне небуття.
Артур Чемирис
Договорняки никто не отменял