«Люди не розуміли, кому залишатися вдома, а кому «бігти» на штучну вентиляцію легень. Ми мали їх заспокоїти і пояснити, як діяти». Ігор С‘єдін є волонтером «Клубу свідомих українських медиків». Він лікар‐рентгенолог, який у перші дні приєднався до, здавалось на той час, локальної херсонської ініціативи. Лікарі, що стали її частиною, прагнули єдиного – «загасити вибух паніки» серед пацієнтів, що виник через COVID‐19.
Заспокоїти, проконсультувати та дати рекомендації. Головні правила роботи «Клубу свідомих українських медиків». Він виник у Херсоні, та вже за кілька днів «пішов у люди». Номери розлетілися не тільки фейсбуком. Лікарі отримували десятки дзвінків та повідомлень щодень не лише від херсонців, а й українців не тільки в Україні. Сьогоднішня історія про чергового «Антидота ковід» – Ігоря С‘єдіна. Чому херсонський медик приєднався до спільноти, з якими проблемами найчастіше зверталися пацієнти та як це бути 24/7 у доступі, читайте в четвертому матеріалі із циклу «Антидоти ковід».
Ігор С’єдін, 34 роки. Лікар‐рентгенолог Херсонської обласної клінічної лікарні
»
«Усе що завгодно, тільки не палити»
Лікарні зупинили плановий прийом, і це стало останнім рубежом для людей. Багатьох охопило хвилювання, місцями – паніка.
Так у мережі з’явилися перші контакти медиків із приватної херсонської клініки, а за цим послідували сотні дзвінків, на які волонтери фізично не встигали відповідати. Уже за кілька днів на допомогу колегам почали приходити такі, як Ігор С’єдін.

– Я дізнався про координаційний центр від колеги по відділенню. Вона розповіла, що в перші ж дні до них звернулися стільки людей, що фізично на всі дзвінки не могли відповісти. Називала шалені цифри. Тому власне лікарі й просили в інших підтримки: дати свої контакти та взяти на себе частину викликів. Ми розуміли, що це локальний проєкт, який допомагає розібратися із цією проблемою у Херсоні. Та виявилося, що ні, – Ігор пригадує початок своєї історії в «Клубі свідомих українських медиків».

Контакти поширювалися мережею у геометричній прогресії. Уже в перші дні лікар отримав десятки дзвінків і вони були далеко із‐за меж рідного Херсону: переважно Захід, Південь та від українців із‐за кордону.

Усе що завгодно, тільки не палити
– Була нагальна проблема. Я розумів, що у цій ситуації ми знали, що робити, краще, ніж ті люди, які нам телефонували. Головне завдання, яке перед нами стояло, пояснити, кому можна залишатися вдома, а кому потрібно звертатися до лікарні, – говорить Ігор С’єдін. – У паніці часто телефонували люди, коли дізнавалися, що в їхньому під’їзді хтось хворий на ковід, і запитували, що з ним робити. Я відповідав: «Усе що завгодно, тільки не палити». Людям потрібно було розказувати, що вірус не передається через стіни. Що ті, хто адекватно ізолювався, не несуть загрози. У нас в Україні пацієнти дуже погано поінформовані, а це призводить до багатьох проблем.

Чат для медиків
Спочатку в клубі було близько десяти медиків. Списки почали росли. Як свого часу Ігоря в клуб привела колега, так і він уже потім підключав інших. Чоловік називає цю взаємодію цінним досвідом самоорганізації, взаємокомунікації лікарів із різних закладів та міст. Для учасників спільноти був створений спеціальний чат в одному з месенджерів. Він цілодобово був мегаактивним. Учасники ділилися в ньому всим: від статистики звернень на добу до корисних посилань на досвід закордонних колег.
Не гугл‐діагностика.
Як це – консультувати по телефону?
Мова не йшла про постановку правильних діагнозів. Це складний процес, в який залучена група лікарів. Вони працюють упродовж кількох днів і діагностують захворювання з використанням купи аналізів й обстежень.
Усі контакти з людьми мали консультативний характер і не впиралися у постановку діагнозу. Адже будь‐яка діагностика починається із зовнішнього огляду. Це не можна замінити тільки результатами аналізів чи висновками з дослідження на певних апаратах.

– Ми мали виокремити невідкладні стани, а також людей, яким потрібно звернутися до свого сімейного лікаря, і тих, у кого легка форма, – говорить медик. – Здебільшого багато в чому заспокоювали, просили не панікувати. Пояснювали: якщо у вас температура 36,7, і один раз були сопельки, то це не означає, що потрібно відразу викликати швидку.

Людям рекомендували контролювати температуру. Коли була задишка, висока температура, що не збивалася, – радили викликати швидку. Були різні історії.

В одних регіонах швидка могла за лічені хвилини дістатися, деякі пацієнти самоізолювалися на якихось островах, і до них було неможливо доїхати. Ще одна категорія людей – це українці, які поверталися із‐за кордону та застрягли у дорозі на чужій території через обмеження. І тут зовсім не про медичну частину допомоги, а швидше організаційну: зібратися та координувати наступні кроки.
Ігор називає себе рядовим волонтером, адже має не найзатребуваніший профіль поруч із терапевтами та сімейними лікарями. Він – рентгенолог.
– Більше турбували інфекціоністів, сімейних лікарів, отоларингологів. До рентгенологів люди мали специфічні прохання. Пацієнти йшли до сімейних лікарів, просили направлення на рентгенівський знімок, отримували результати, а потім не знали, що з ними робити. І тут починається така штука: з’являються сумніви, вони фотографують ці знімки на телефон, і: «А давай я пошлю їх ще десятьом рентгенологам, бо це ж безкоштовно».
Ігор отримав не один десяток таких знімків у вайбері. Пояснює, без негатоскопу (спецпристрій для рентгенівських знімків) проаналізувати їх нереально.
– Це навіть були неадекватні фото. Зачасту – світлини дерев чи людей через знімок. Робити з цього якихось висновків не можна. І я це пояснював людям. Частина пацієнтів були врівноваженими, та траплялося і хамство, і погрози. У цілому повсякденна робота лікаря. Ми ж не працюємо зі здоровими людьми, – коментує рентгенолог.
Є інший спосіб проаналізувати знімок: електронний варіант дослідження. Коли мова про нього заходила, то у людей просто не було ні часу, ні бажання звертатися повторно.

Гугл‐діагностика = лікар по телефону?
Гугл‐діагностика
Цей напрямок не має нічого спільного із консультуванням по телефону. Людина відкриває посилання, читає, отримує шмат інформації і знає, що це можна лікувати у такий спосіб. Але в медицині є чимало поправок та відсилок у процесі встановлення діагнозу. Із гуглом їх врахувати неможливо.
Телефон
Консультування по телефону – це перспективний напрямок. У нас люди або не звертаються до лікаря, поки не стане пізно, або біжать відразу, коли потрібно й ні. У ситуації з коронавірусом останній варіант, це, по‐перше, ризик інфікуватися, а по‐друге, інфікувати інших.Тому такий взаємозв’язок між сімейним лікарем і пацієнтом дозволяє коригувати лікування, водночас скоротивши кількість візитів у лікарню.
»
Дзвінки серед ночі та
«перевірки» на професійність
У середньому щодоби в Ігоря було 10–15 консультацій. У пікові дні – доходило до сорока. Додає, що в профільних лікарів були подекуди в рази більші навантаження.

– Нам телефонували ті, хто не підписав декларацію із сімейним лікарем і був спантеличеним. І ми їм справді були потрібні. Але серед усього цього була ще маса звернень, які відволікали і не давали відновлюватися одночасно, – говорить Ігор С’єдін.

«Веселилися» по‐різному: люди описували якусь проблему і розсилали це повідомлення кільком лікарям, чекали поки отримають різні відповіді, аби поскаржитися. Іноді таким займалися й журналісти, називаючи це «перевіркою». Телефонувати люди не соромилися цілодобово.

– Відпрацював добу, прийшов додому увечері, заліз у ванну, а без десяти дванадцята тобі телефонують і кажуть: «Я оце коли наліво повернусь, у мене щось у горлі дере», – ділиться рентгенолог. – Ніякого особистого життя тобі. Тому, коли говорили не по суті, я ввічливо обмежував розмову. Бо є люди самотні, яким немає кому пожалітися, немає рідних. І ця бабуся хоче розповісти про всі свої проблеми ще десятирічної давнини. Дехто відволікається на паралельні політичні проблеми.

Через це в Ігоря діяло правило: «Максимум консультації та по суті». Найтриваліша сягала пів години. Пригадує, як на кордоні застрягли українці. Їм була потрібна психологічна підтримка. Найкоротша – кілька секунд чи одне повідомлення.

– Тим, кому потрібна була допомога, ми допомогли. Нам тоді вдалося утримати вдома значну частину людей за межею паніки, – резюмує.
Про спекуляції
У перші дні на лікарів із приватної клініки, які власне і створили цей потужний рух, вилилось чимало бруду. Звинувачували й у піарі на такій болісній для суспільства темі, і в спекуляціях. Хоча Ігор каже, біля деяких номерів у переліку навіть прізвищ не було, тільки профіль та ім’я по батькові, не те що назви установи. Саме з цих причин говорити про Клуб свідомих українських медиків відмовився його засновник – власник мережі клінік – Олександр та ще одна лікарка. Не для запису вони ділилися яскравим досвідом. До слова, представники клубу не ходили на жоден ефір чи реаліті‐шоу, куди їх часто запрошували журналісти. Далі було ще цікавіше.
– Список із нашими контактами не просто був у вільному доступі. Дехто брав його, приписував «За благословіння Святого Онуфрія» і благополучно постив у всі на світі групи. Телефонували люди з Чернігова і казали, що контакти просто у під’їзді на стіні наклеєні. Їх роздавали дітям у школах, і вони несли ці папірці додому, як пам’ятки. Найцікавіше, що не завжди у цих випадках були адекватні посилання на першоджерело, – пригадує Ігор.
«У чому тут заключався героїзм?!»
Колосальний досвід, комунікація з колегами в той короткий період, коли зависла вся система. Ігор перераховує важливі плюси, які вже отримав від цього проєкту. Додає, система через певний час прийшла у себе, їхні консультації частково втратили цінність. Та урок був винесений.

– По‐перше, незалежно від того, хто де знаходиться, ми можемо чітко говорити однією мовою і розумітися. По‐друге, ми маємо змогу допомагати пацієнту всю ту дорогу, поки він рухається до постановки діагнозу, – говорить Ігор. – Для нас це можливість. Як би не трапилося, незалежно від принесених жертв світ змінився та, напевно, не буде таким, як був до цього. Багато кому довелося перелаштуватися, наприклад, у веденні бізнесу. І медикам – насамперед. Ця криза загострила питання, які виникли ще задовго до неї. Що працювало гірше – вона розвалила, те, що краще – укріпила. І взагалі прискорила усі ці процеси. Хто зорієнтувався, той побачив, що це можливість.
Ігор переконаний, що робота медиків в умовах пандемії – це не місіонерство чи героїзм, це повсякдення. Тому плакати, борди і пости у соцмережах називає закордонним хайпом, який підхопили наші люди.

– У чому тут заключався героїзм? Що лікарі потенційно ризикували власним життям, захворіти чимось, допомагаючи комусь? Це ж не виключно пов’язано з ковідом. Ніколи немає чіткого розуміння, з чим ми маємо у роботі справу. Ми можемо захищатися від крові, виділень і ще там чогось, але можливість інфікуватися є завжди. Тоді в чому героїзм? У тому, що ми не звільнилися з роботи? Ми всі працювали, багато у кого змінився режим, багатьом довелося виконувати обов’язки у більш напруженій атмосфері. Нічого такого незвичайного не зробили лікарі, чого вони не роблять щодня. Уважати це за героїчний вчинок? Значить, тоді потрібно говорити про героїзм щоденний, а не під час пандемії. Ти не йдеш і робиш якийсь подвиг, ти йдеш і працюєш. Звісно, не для того, щоб просто отримати зарплату, а й тому, що бачиш у цьому вищу мету. Але це не виключно якась самопожертва. Ми робимо те, що повинні робити.
»
»
Автор – Світлана Спасібіна
журналіст 18000