"Люди не розуміли, кому залишатися вдома, а кому "бігти" на штучну вентиляцію легень. Ми мали їх заспокоїти і пояснити, як діяти". Ігор С`єдін є волонтером "Клубу свідомих українських медиків". Він лікар-рентгенолог, який у перші дні приєднався до, здавалось на той час, локальної херсонської ініціативи. Лікарі, що стали її частиною, прагнули єдиного – "загасити вибух паніки" серед пацієнтів, що виник через COVID-19.
Заспокоїти, проконсультувати та дати рекомендації. Головні правила роботи "Клубу свідомих українських медиків". Він виник у Херсоні, та вже за кілька днів "пішов у люди". Номери розлетілися не тільки фейсбуком. Лікарі отримували десятки дзвінків та повідомлень щодень не лише від херсонців, а й українців не тільки в Україні. Сьогоднішня історія про чергового "Антидота ковід" – Ігоря С`єдіна. Чому херсонський медик приєднався до спільноти, з якими проблемами найчастіше зверталися пацієнти та як це бути 24/7 у доступі, читайте в четвертому матеріалі із циклу "Антидоти ковід".
Ігор С'єдін, 34 роки. Лікар-рентгенолог Херсонської обласної клінічної лікарні
»
"Усе що завгодно, тільки не палити"
Лікарні зупинили плановий прийом, і це стало останнім рубежом для людей. Багатьох охопило хвилювання, місцями – паніка.
Так у мережі з'явилися перші контакти медиків із приватної херсонської клініки, а за цим послідували сотні дзвінків, на які волонтери фізично не встигали відповідати. Уже за кілька днів на допомогу колегам почали приходити такі, як Ігор С'єдін.

– Я дізнався про координаційний центр від колеги по відділенню. Вона розповіла, що в перші ж дні до них звернулися стільки людей, що фізично на всі дзвінки не могли відповісти. Називала шалені цифри. Тому власне лікарі й просили в інших підтримки: дати свої контакти та взяти на себе частину викликів. Ми розуміли, що це локальний проєкт, який допомагає розібратися із цією проблемою у Херсоні. Та виявилося, що ні, – Ігор пригадує початок своєї історії в "Клубі свідомих українських медиків".

Контакти поширювалися мережею у геометричній прогресії. Уже в перші дні лікар отримав десятки дзвінків і вони були далеко із-за меж рідного Херсону: переважно Захід, Південь та від українців із-за кордону.

Усе що завгодно, тільки не палити
– Була нагальна проблема. Я розумів, що у цій ситуації ми знали, що робити, краще, ніж ті люди, які нам телефонували. Головне завдання, яке перед нами стояло, пояснити, кому можна залишатися вдома, а кому потрібно звертатися до лікарні, – говорить Ігор С'єдін. – У паніці часто телефонували люди, коли дізнавалися, що в їхньому під'їзді хтось хворий на ковід, і запитували, що з ним робити. Я відповідав: "Усе що завгодно, тільки не палити". Людям потрібно було розказувати, що вірус не передається через стіни. Що ті, хто адекватно ізолювався, не несуть загрози. У нас в Україні пацієнти дуже погано поінформовані, а це призводить до багатьох проблем.

Чат для медиків
Спочатку в клубі було близько десяти медиків. Списки почали росли. Як свого часу Ігоря в клуб привела колега, так і він уже потім підключав інших. Чоловік називає цю взаємодію цінним досвідом самоорганізації, взаємокомунікації лікарів із різних закладів та міст. Для учасників спільноти був створений спеціальний чат в одному з месенджерів. Він цілодобово був мегаактивним. Учасники ділилися в ньому всим: від статистики звернень на добу до корисних посилань на досвід закордонних колег.
Не гугл-діагностика.
Як це – консультувати по телефону?
Мова не йшла про постановку правильних діагнозів. Це складний процес, в який залучена група лікарів. Вони працюють упродовж кількох днів і діагностують захворювання з використанням купи аналізів й обстежень.
Усі контакти з людьми мали консультативний характер і не впиралися у постановку діагнозу. Адже будь-яка діагностика починається із зовнішнього огляду. Це не можна замінити тільки результатами аналізів чи висновками з дослідження на певних апаратах.

– Ми мали виокремити невідкладні стани, а також людей, яким потрібно звернутися до свого сімейного лікаря, і тих, у кого легка форма, – говорить медик. – Здебільшого багато в чому заспокоювали, просили не панікувати. Пояснювали: якщо у вас температура 36,7, і один раз були сопельки, то це не означає, що потрібно відразу викликати швидку.

Людям рекомендували контролювати температуру. Коли була задишка, висока температура, що не збивалася, – радили викликати швидку. Були різні історії.

В одних регіонах швидка могла за лічені хвилини дістатися, деякі пацієнти самоізолювалися на якихось островах, і до них було неможливо доїхати. Ще одна категорія людей – це українці, які поверталися із-за кордону та застрягли у дорозі на чужій території через обмеження. І тут зовсім не про медичну частину допомоги, а швидше організаційну: зібратися та координувати наступні кроки.
Ігор називає себе рядовим волонтером, адже має не найзатребуваніший профіль поруч із терапевтами та сімейними лікарями. Він – рентгенолог.
– Більше турбували інфекціоністів, сімейних лікарів, отоларингологів. До рентгенологів люди мали специфічні прохання. Пацієнти йшли до сімейних лікарів, просили направлення на рентгенівський знімок, отримували результати, а потім не знали, що з ними робити. І тут починається така штука: з'являються сумніви, вони фотографують ці знімки на телефон, і: "А давай я пошлю їх ще десятьом рентгенологам, бо це ж безкоштовно".
Ігор отримав не один десяток таких знімків у вайбері. Пояснює, без негатоскопу (спецпристрій для рентгенівських знімків) проаналізувати їх нереально.
– Це навіть були неадекватні фото. Зачасту – світлини дерев чи людей через знімок. Робити з цього якихось висновків не можна. І я це пояснював людям. Частина пацієнтів були врівноваженими, та траплялося і хамство, і погрози. У цілому повсякденна робота лікаря. Ми ж не працюємо зі здоровими людьми, – коментує рентгенолог.
Є інший спосіб проаналізувати знімок: електронний варіант дослідження. Коли мова про нього заходила, то у людей просто не було ні часу, ні бажання звертатися повторно.

Гугл-діагностика = лікар по телефону?
Гугл-діагностика
Цей напрямок не має нічого спільного із консультуванням по телефону. Людина відкриває посилання, читає, отримує шмат інформації і знає, що це можна лікувати у такий спосіб. Але в медицині є чимало поправок та відсилок у процесі встановлення діагнозу. Із гуглом їх врахувати неможливо.
Телефон
Консультування по телефону – це перспективний напрямок. У нас люди або не звертаються до лікаря, поки не стане пізно, або біжать відразу, коли потрібно й ні. У ситуації з коронавірусом останній варіант, це, по-перше, ризик інфікуватися, а по-друге, інфікувати інших.Тому такий взаємозв'язок між сімейним лікарем і пацієнтом дозволяє коригувати лікування, водночас скоротивши кількість візитів у лікарню.
»
Дзвінки серед ночі та
"перевірки" на професійність
У середньому щодоби в Ігоря було 10-15 консультацій. У пікові дні – доходило до сорока. Додає, що в профільних лікарів були подекуди в рази більші навантаження.

– Нам телефонували ті, хто не підписав декларацію із сімейним лікарем і був спантеличеним. І ми їм справді були потрібні. Але серед усього цього була ще маса звернень, які відволікали і не давали відновлюватися одночасно, – говорить Ігор С'єдін.

"Веселилися" по-різному: люди описували якусь проблему і розсилали це повідомлення кільком лікарям, чекали поки отримають різні відповіді, аби поскаржитися. Іноді таким займалися й журналісти, називаючи це "перевіркою". Телефонувати люди не соромилися цілодобово.

– Відпрацював добу, прийшов додому увечері, заліз у ванну, а без десяти дванадцята тобі телефонують і кажуть: "Я оце коли наліво повернусь, у мене щось у горлі дере", – ділиться рентгенолог. – Ніякого особистого життя тобі. Тому, коли говорили не по суті, я ввічливо обмежував розмову. Бо є люди самотні, яким немає кому пожалітися, немає рідних. І ця бабуся хоче розповісти про всі свої проблеми ще десятирічної давнини. Дехто відволікається на паралельні політичні проблеми.

Через це в Ігоря діяло правило: "Максимум консультації та по суті". Найтриваліша сягала пів години. Пригадує, як на кордоні застрягли українці. Їм була потрібна психологічна підтримка. Найкоротша – кілька секунд чи одне повідомлення.

– Тим, кому потрібна була допомога, ми допомогли. Нам тоді вдалося утримати вдома значну частину людей за межею паніки, – резюмує.
Про спекуляції
У перші дні на лікарів із приватної клініки, які власне і створили цей потужний рух, вилилось чимало бруду. Звинувачували й у піарі на такій болісній для суспільства темі, і в спекуляціях. Хоча Ігор каже, біля деяких номерів у переліку навіть прізвищ не було, тільки профіль та ім'я по батькові, не те що назви установи. Саме з цих причин говорити про Клуб свідомих українських медиків відмовився його засновник – власник мережі клінік – Олександр та ще одна лікарка. Не для запису вони ділилися яскравим досвідом. До слова, представники клубу не ходили на жоден ефір чи реаліті-шоу, куди їх часто запрошували журналісти. Далі було ще цікавіше.
– Список із нашими контактами не просто був у вільному доступі. Дехто брав його, приписував "За благословіння Святого Онуфрія" і благополучно постив у всі на світі групи. Телефонували люди з Чернігова і казали, що контакти просто у під'їзді на стіні наклеєні. Їх роздавали дітям у школах, і вони несли ці папірці додому, як пам'ятки. Найцікавіше, що не завжди у цих випадках були адекватні посилання на першоджерело, – пригадує Ігор.
"У чому тут заключався героїзм?!"
Колосальний досвід, комунікація з колегами в той короткий період, коли зависла вся система. Ігор перераховує важливі плюси, які вже отримав від цього проєкту. Додає, система через певний час прийшла у себе, їхні консультації частково втратили цінність. Та урок був винесений.

– По-перше, незалежно від того, хто де знаходиться, ми можемо чітко говорити однією мовою і розумітися. По-друге, ми маємо змогу допомагати пацієнту всю ту дорогу, поки він рухається до постановки діагнозу, – говорить Ігор. – Для нас це можливість. Як би не трапилося, незалежно від принесених жертв світ змінився та, напевно, не буде таким, як був до цього. Багато кому довелося перелаштуватися, наприклад, у веденні бізнесу. І медикам – насамперед. Ця криза загострила питання, які виникли ще задовго до неї. Що працювало гірше – вона розвалила, те, що краще – укріпила. І взагалі прискорила усі ці процеси. Хто зорієнтувався, той побачив, що це можливість.
Ігор переконаний, що робота медиків в умовах пандемії – це не місіонерство чи героїзм, це повсякдення. Тому плакати, борди і пости у соцмережах називає закордонним хайпом, який підхопили наші люди.

– У чому тут заключався героїзм? Що лікарі потенційно ризикували власним життям, захворіти чимось, допомагаючи комусь? Це ж не виключно пов'язано з ковідом. Ніколи немає чіткого розуміння, з чим ми маємо у роботі справу. Ми можемо захищатися від крові, виділень і ще там чогось, але можливість інфікуватися є завжди. Тоді в чому героїзм? У тому, що ми не звільнилися з роботи? Ми всі працювали, багато у кого змінився режим, багатьом довелося виконувати обов'язки у більш напруженій атмосфері. Нічого такого незвичайного не зробили лікарі, чого вони не роблять щодня. Уважати це за героїчний вчинок? Значить, тоді потрібно говорити про героїзм щоденний, а не під час пандемії. Ти не йдеш і робиш якийсь подвиг, ти йдеш і працюєш. Звісно, не для того, щоб просто отримати зарплату, а й тому, що бачиш у цьому вищу мету. Але це не виключно якась самопожертва. Ми робимо те, що повинні робити.
»
»
Автор - Світлана Спасібіна
журналіст 18000