Маріуполь – Черкаси. Як зооволонтерки рятують котів з-під обстрілів

У Черкасах за лічені дні знайшли нових власників дев’ятьом котам-переселенцям. Ще четверо – попрямують далі та почнуть нове життя у Франції. Усі вони приїхали в наше місто з нині частково окупованого Маріуполя. З-під обстрілів їх врятувала зооволонтерка Вікторія Морєва. А інша активістка Яна Тябут допомогла знайти їм у Черкасах нових власників.

“18000” розповідає про п’ятиденну рятувальну мандрівку Маріуполь – Черкаси та про те, як дві сміливі жінки врятували від загибелі 13 котів.

“Пекло почалося у 2014, коли мені додому почали масово зносити тварин”

Вікторія Морєва – родом із Донбасу. До 2014 року жінка мешкала у місті Макіївка поблизу Донецька. Свою волонтерську діяльність вона почала у 2007 році. На той час у місті була велика проблема із безпритульними тваринами.

– Влада не придумала нічого кращого, ніж просто відстрілювати їх. На Донеччині при комунальних підприємствах працювали три мисливці, причому дуже непрофесійні. Через це на вулицях постійно була купа поранених тварин, особливо – собак. Дивитися на це без сліз було неможливо, – переповідає Вікторія.

Завдяки тиску у пресі та листам до міжнародних правозахисних організацій Вікторія змусила владу ухвалити програму стерилізації безпритульних тварин, а також муніципальні правила утримання домашніх улюбленців.

Проте у 2012, перед футбольним чемпіонатом, проблема загострилася – у регіоні знову почали зачистку тварин на вулицях.

– Я дійшла з цією проблемою до Савіка Шустера. До нас приїхали журналісти, ми поїхали у студію. Це викликало резонанс у місті, – пригадує Вікторія. Результатом такого розголосу стала п’ятирічна програма від фонду Ріната Ахметова зі стерилізації макіївських собак у Донецьку.

Паралельно жінка як зооволонтерка розвивала притулок для котів, рятуючи безпритульних тварин з вулиці. Втім 2014-ий вніс свої корективи.

– У 2014 році почалося пекло. Мені постійно дзвонили, приносили тварин. Оскільки моя адреса була у міській раді зареєстрована як притулок, мені до паркана прив’язували тварин, залишали в коробках. Так у мене різко з 20 котів кількість виросла до 45 тварин. За місяць! Окрім котів, приносили й собак. Годувати їх усіх не було чим – хоч частину себе відрізай, – каже Вікторія Морєва.

Знову все з нуля: Маріуполь

Надалі жінка переїхала в Маріуполь – саме туди переїжджав і Донецький національний університет, у якому вона працювала. Вікторія – доцентка кафедри екологічного менеджменту та обіймає посаду вченого секретаря навчального закладу.

– Університет переїхав з нічим. Нам не давали звідти вивезти нічого. До нас прийшли з автоматами у військовій формі і сказали: якщо хоча б один папірець із кафедри заберете, будете відповідати за це за законами воєнного часу. Я ще пожартувала, кажу: розстріл буде? Потім зрозуміли, що це не жарти зовсім, – зазначає Вікторія Морєва. – Дивуюся досі: навіщо їм були потрібні наші лекції, білети, методички? Адже вся документація в нас українською. Не дали забрати нічого. Не говорячи вже про комп’ютери чи іншу техніку.

Чоловік Вікторії залишився у Макіївці разом із тваринами. Забрати їх із собою жінка змоги не мала. Разом із кількома колегами вони спільно ділили однокімнатну квартиру. Натомість Вікторія регулярно їздила в Макіївку – навідувала чоловіка та привозила котам і собакам корм.

Із роками у Маріуполі волонтерка створила громадське об’єднання, у межах якого почала працювати над запровадженням програми стерилізації і в цьому місті. У співпраці з міською владою у Маріуполі побудували нові вольєри для собак. Також жінка створила ще один притулок для котів – у ньому знайшли свій дім майже півтора десятка тварин.

“Ми не знали, чим напоїти кішок. Про себе мова навіть не йшла”

Війна наздогнала Вікторію Морєву вдруге, тепер і в Маріуполі. Ситуацію в місті сьогодні жінка характеризує як катастрофу.

– Коли почалася війна, у нас у комунальному притулку лишалося 80 собак, яких довелося просто випустити, тому що іншого варіанту не було. Майже ніхто з них не вижив. У Маріуполі зараз катастрофа. Закритими у квартирах залишилися тисячі котів. А скільки прив’язаних собак! Люди чи спішили, чи боялися, що собаки будуть бігти за ними, – зі сльозами пригадує Вікторія.

Після того, як квартиру, в якій мешкала волонтерка, частково зруйнували, разом із тваринами вона переїхала в будинок колеги-волонтерки. За словами жінки, неодноразово саме тварини рятували їхнє життя.

– З нами жила кішка Маша, вона відчувала, коли будуть обстріли. Навіть коли ми ще не чули літака, ми бачили, як Маша зразу зривалася з місця і тікала у підвал. За нею тікали і ми. Одного разу снаряд розбомбив зразу два будинки, сусідні з нашим, – пригадує Вікторія.

Корм зник із прилавків магазинів фактично в перші дні російсько-української війни. Їжу для тварин із тих магазинів, які вціліли під обстрілами, розкрадали мародери. Та в Маріуполі бракує не лише їжі, а й води.

– У нас на вулиці стояла бочка. Як же ми зраділи, коли був дощ! Але раділи недовго: почалися морози і вода замерзла. Ми знову залишилися без води. Це був дуже складний період. Ми не знали, чим напоїти котів. Про себе мова навіть не йшла. Щоб розтопити хоча б кружку води, треба розпалити надворі вогнище, там все сире, це важко. Я ніколи цього не забуду, – каже Вікторія Морєва.

Саме страх за тварин і змотивував волонтерку їхати з Маріуполя.

– Я не могла собі дозволити просто лишатися і чекати голодної смерті котів. Ця думка підштовхнула під бомбами все ж таки тікати з міста, – додає волонтерка.

Вона зібралася за годину. Спочатку спакувала тварин, опісля те, що допоможе їм пережити довгий шлях.

“Найжахливіше – їхати по мінному полю”

Жінка рухалася у колоні з іншими машинами, які так само намагалися втекти від обстрілів. “Зеленого коридору” з Маріуполя не було. Те, що жоден снаряд не “прилетів” у колону, вона називає дивом та везінням. Так Вікторія Морєва опинилися у Бердянську, де її чекав дводенний квест із пошуку пального. Опісля – дорога в Запоріжжя, Дніпро і нарешті приїзд у Черкаси: виїхавши в середу, в наше місто жінка дісталася аж у неділю.

Одним із викликів для Вікторії та всієї колони автівок став проїзд через російські блокпости, адже частина міст на Сході нині є тимчасово окупованими.

– Але мене коти рятують по життю, вони справді мої янголи-охоронці. На блокпосту перед Запоріжжям стояли кадировці. Вони, коли підійшли, вимагали відкривати сумки, показати телефони, відкрити багажник. Коли я показала багажник і вони побачили клітки з котами, то навіть забули, що хотіли перевіряти. Тому ми швидко їх пройшли, – ділиться Вікторія Морєва. – Далі було мінне поле, там уже нас спеціальний конвой проводив. Потрібно було їхати по визначеній дорозі по полю, не відхиляючись ні на метр, бо все було заміновано. Було страшно.

У Черкаси жінка вирішила їхати, оскільки тут тимчасово мешкає її донька. Спочатку цю ідею вона сприймала скептично. Та нині, каже, вважає Черкаси другим домом: настільки була вражена теплою зустріччю.

– Коли приїхали в Черкаси, одразу попрямували до Яни у “Доброкіт”. Поки розсадили котів по різних клітках, почали приходили люди. Я навіть не одразу зрозуміла, по яких саме котів вони прийшли. Виявилося, по наших, маріупольських. Я була вражена такою активністю! Для мене Черкаси вже стали другим домом, я наче тут пів життя прожила.

Із донькою Вікторія планує їхати далі – за кордон. Разом із собою бере чотирьох котів, знайти нових господарів яким так швидко не вдалося. Та жінка запевняє: ще не раз приїде в Черкаси.

“Для мене це був виклик, після якого зрозуміла – можу ще більше”

Дев’ятьом котам із Маріуполя новий дім вдалося знайти за кілька днів. Засновниця благодійної організації “Доброкіт” Яна Тябут повідомила у фейсбуці про приїзд тварин – і отримала десятки повідомлень.

– Відгукнулися люди деякі мені навіть незнайомі, але близькі по духу. Наприклад, родина приїхала із Софіївки, щоб врятувати одного з цих котиків. Усі говорять про те, що у тварин відчутний стрес, вони бояться звуків, різких рухів. Це притаманно і звичайним котикам після всиновлення, а в цих – подвійний стрес, – говорить Яна.

Коли вона дізналася, що в “Доброкіт” приїдуть одразу 13 котів, усвідомила, що це – виклик. Проте після його подолання зрозуміла – надалі зможе ще більше.

– Це ситуація, яка вкотре показала, хто є хто. Мені навіть написала одна дівчинка з Польщі, що якщо тварин довезуть до польського кордону, вона готова з будь-якої точки забрати одного з котів, – говорить Яна Тябут.

За кілька днів у “Доброкіт” приїхали нові гості з Маріуполя. Цього разу – 22 коти та чотири собаки. Врятувати їх із пекла вдалося держслужбовиці та зооволонтерці Дар’ї Киїненко. Тож нині Яна Тябут шукає нових власників уже цим чотирилапим.

Окрім цього, зооволонтерка продовжує пошук приміщення для БО “Доброкіт”. За її словами, у процес пошуку місця для притулку у певний момент навіть “включилася” міська влада. Проте запропоновані приміщення не мають ані світла, ані тепла, тож є непридатними для тварин.

– Деякі орендарі дуже дивно реагували на тварин. Мовляв, це приміщення для людей, а не для котів. Я в таких випадках відповідаю: мені ще треба подивитися, чи воно підійде нашим котикам, – зазначає Яна.

Якщо приміщення вдасться знайти, його можна буде облаштувати як тимчасовий прихисток для тих, хто їде транзитом через Черкаси із тваринами.

– Черкаси – це мирне місто, в нас є достатньо ресурсів і безліч порожніх приміщень, комфортних і затишних. Ми з волонтерами обладнаємо його власними силам. І в місті міг би з’явитися центр для людей, які їдуть із тваринами з гарячих точок. Це дуже важливо, адже не всі орендарі хочуть брати з тваринами на ночівлю. Мені треба мінімум: приміщення і право ним користуватися, – запевняє Яна Тябут.

“Коли є хтось поруч, завжди легше”

Зооволонтерки закликають українців не залишати своїх тварин на самоті під час евакуації.

– Тільки з собою! Можна знайти купу можливостей, як вивезти. Так, не завжди є переноски, але ж можна обладнати коробку. Якщо ви поїдете з твариною, будете відчувати, що ви її не покинули. Якщо ви залишите, повірте, душа болітиме до кінця життя, – каже зооволонтерка Вікторія Морєва.

Її підтримує і Яна Тябут.

– Коли біля тебе є хтось поруч, завжди легше. Ціль зберегти домашню тварину – теж мотивує і стимулює до самозбереження, – впевнена Яна.

Якщо ж змоги забрати домашнього улюбленця немає, попіклуйтеся, аби він міг про себе подбати самотужки.

– Зробіть так, щоб тварина, принаймні, могла вибратися з квартири. Зніміть собаку з ланцюга, відкрийте вольєр, щоб тварина могла зорієнтуватися, куди їй рухатися, а не бути заручником голодної смерті в муках. Дайте їй, принаймні, шанс врятувати життя, – додає Яна Тябут.

Якщо ви вирішили евакуюватися в інше місто або країну – не залишайте свого домашнього улюбленця. Ще до війни редакція “18000” опублікувала велику статтю про те, як допомогти тваринам під час надзвичайної ситуації. Радимо її прочитати і не забувати: ми несемо відповідальність за тих, кого приручили.