Валентина Чорновіл про «Український вісник» та допити. На фото вона з братом – В’ячеславом
Українського політика, громадського діяча В’ячеслава Чорновола підтримували дружина – Атена Пашко, його сестра Валентина та її чоловік Микола Плахотнюк. І не лише їх затримали за розповсюдження «Українського вісника», який створював Чорновіл.
Своїми спогадами з «18000» до дня народження Чорновола поділилася Валентина Чорновіл.
В’ячеслав відбув півтора року у загальному таборі на Вінниччині за видання збірки «Лихо з розуму» у 1967 році. Після він повернувся до Києва й зустрівся з друзями у хаті Василя Стуса. Тоді прийшли Іван Дзюба, Іван Світличний і Євген Сверстюк. Бажання Чорновола продовжити боротьбу підтримав лише Стус, тож В’ячеслав поїхав до Львова і почав сам видавати журнал «Український вісник».
- Про це знали лише кілька людей: Атена Пашко, знала я, Микола Плахотнюк, Михайло Косів, Ярослав Кендзьор і Люда Шереметєва, яка тоді друкувала «вісник», але після третього випуску відмовилася, бо каже: «За мною ходять, я вже боюся». Тому наступні він друкував сам. КДБісти знали, що це він робить, бо ніхто не міг такого робити, окрім нього, але доказів не мали, – пригадує Валентина Чорновіл.
Пані Валентина була однією із тих, хто передавав журнал за кордон. Так шостий номер «Українського вісника» і фотоплівки заховали у лижах спортсменів, які їхали зі Львова за Захід і змогли його розповсюдити. В’ячеслав Чорновіл передбачав, що його заарештують, тому підготував номер завчасно і сказав опублікувати його попри арешт. Тож Атена Пашко та Михайло Косів зайнялися друком вже без участі В’ячеслава. Пані Валентина ж, будучи студенткою філологічного факультету, редагувала «вісник», а Ярослав Кендзьор робив фотографії.
– А потім за це нас допитували. У 1972 році на моєму факультеті вчилася дівчина зі Словаччини – Ганна Коцурова. Вона вивчала тут українську мову, то вона також могла вивезти щось за кордон.
Коли Ганну заарештували, на допитах вона розповіла, хто був залучений до розповсюдження «вісника». Через це затримали пані Валентину, її нареченого Миколу Плахотнюка, дружину В’ячеслава Чорновола Атену Пашко та інших.
– Мене й Атену окремо допитували три дні. Але Славко якось дізнався про арешт Атени й оголосив голодування, а потім дізнався про мій арешт, і оголосив уже сухе голодування. А він був такий, що швидше вмре ніж здасться. До того ж він знав: якщо мене заберуть, то батьки залишилися одні.
На третій день відпустили Атену. Тим часом Валентину примушували сказати, де друкарська машинка, на якій друкували «Український вісник».
– А я кажу: «Ну, ви можете їхати, якщо ви знаєте куди, але я вперше чую про «Український вісник», я його ніколи не бачила, і я не знаю, де машинка, на якій він друкувався, і хто його друкував». Це була моя відповідь, і що вони мені не казали, я стояла на своєму.
Пані Валентина вимагала очної ставки із дівчиною зі Словаччини Ганною Коцурою, через яку передавали «вісник». І їй це дозволили.
– Ганна знає, що я передавала, бо вона брала, і я знаю, що я передавала, але я дивлюся на Ганну і кажу: «Ганю, скажи мені, нащо ти кажеш неправду?». І це спрацювало.
А потім були Мордовія і Якутія – місця ув’язнення та заслання Чорновола. Побачення з рідними могли дати лише раз на рік, і навіть тих рідкісних побачень позбавляли. Валентина з мамою кілька разів їздила до Мордовії, щоб побачити брата, потім їздила з його дружиною Атеною і сином Тарасом до Якутії. Там Чорновіл працював на хімічному заводі.
Історії з життя В’ячеслава Чорновола читайте в ексклюзивному матеріалі – «Славко завжди вірив у людей»: спогади сестри В’ячеслава Чорновола до його 88‐річчя.
Незалежні медіа існують завдяки своїй спільноті. До дня народження «18000» запрошує вас стати частиною Клубу донаторів і підтримати журналістику, що змінює Черкаси
