Мільйон “під ключ”: черкаські інтернати продовжують генерувати мільйонерів довкола себе

Україна багато років йшла до запровадження принципів ефективного та прозорого використання публічних коштів. Починаючи з 2015 року, розпочалася реформа сфери публічних закупівель, яка з кожним наступним кроком обмежувала можливості чиновників у частині уникнення конкурентних закупівель.

Втім всі ці роки знаходились окремі посадовці, які робили, здавалось б, неможливе, а саме в обхід системи “Прозорро” і закону “Про публічні закупівлі” освоювали багатомільйонні бюджети цілої галузі, уникаючи при цьому будь-якої відповідальності чи осуду. Для цього були створені всі умови ще за часів радянської влади. За роки незалежності ситуація мало змінилася.

У мережі психоневрологічних інтернатів зійшлися дві людські крайності: недієздатність одних та безпринципність інших. Як одні зловживають на обмеженнях інших – далі у матеріалі. 

Історія питання

Забезпезпечення соціального захисту населення є однією із найвагоміших статей видатків будь-якого бюджету будь-якого рівня. Втім найпомітнішими і найвагомішими у загальній структурі ці суми традиційно є для обласних бюджетів. Причина цього – мережа психоневрологічних інтернатів, які перебувають на балансі та відповідно утриманні саме обласної влади. Засновниками та управлінцями більшості подібних установ є саме обласні ради. До моменту повномасштабного вторгнення військ російської федерації на підконтрольній Україні території функціонувало 145 психоневрологічних інтернатів, у яких постійно проживало 41  тисяча осіб. На Черкащині діяло і діє 10 таких установ.

Відповідно до радянської моделі розгортання мережі будинків соціальної опіки більшість з них розташовувалась у сільській місцевості, віддаленій від великих міст. За 30 років незалежності Україна суттєво не реформувала відповідний підхід та переважно зберегла ту мережу, що мала на момент розпаду Радянського Союзу. Зокрема, на Черкащині лише один заклад розміщений безпосередньо у місті – мова про Смілянський психоневрологічний інтернат, що  станом на 2020 рік вміщував 200 підопічних і який розташований на окраїні третього за величиною міста області. Решта ж дев’ять закладів розташовані в селах, середня віддаленість яких від Черкас перевищує 50 кілометрів. 

Розбудова відповідної мережі розпочалася по завершенню Другої світової війни, коли стрімко зросла кількість  людей з обмеженою дієздатністю та інвалідністю, а також жебраків. Саме аби “ізолювати” відповідні категорії людей в умовах формування “нового радянського суспільства” були створені спеціальні будинки закритого типу, у яких люди з інвалідністю, позбавлені опіки і можливостей для забезпечення власних потреб, і жебраки могли доживати віку, не з’являючись на вулицях великих міст.  З роками кількість людей із фізичними вадами, отриманими внаслідок воєнних дій,  зменшувалась. Причина – старіння і, як наслідок, смерть. Втім аби ці заклади не пустували, їх почали все більше наповнювати іншою категорією людей – тих, хто має психічні захворювання і потребує окремого догляду та лікування, а в умовах радянського суспільства ще й ізоляції. Саме вони стали компактно проживати у мережі будинків, яка попередньо створювалась саме для таких цілей – ізоляції та сегрегації. Подібні висновки зокрема містяться у дослідженнях харківських вчених з місцевого інституту соціальних досліджень. 

Попри критику правозахисників та  медиків до такого підходу і її відсталість від реалій та норм сучасного цивілізованого суспільства, відповідальні та профільні чиновники фактично не вживали і не вживають жодних рішучих кроків, аби суттєво змінити ситуацію. “Віддалені” від цивілізації і, як наслідок, будь-якого ефективного контролю заклади із тисячами підопічних, що потребують фінансування власного утримання – ідеальне середовище для ймовірної корупції та розкрадань. Ознаки зловживань та створення “преференцій” для окремих підприємців довкола фінансового ресурсу, що виділяється на функціонування цих закладів можна зафіксувати і на Черкащині.

Все для своїх 

Психоневрологічні інтернати, які функціонують на Черкащині, належать обласній раді. Саме з обласного бюджету відбувається фінансування відповідних установ.  На момент ухвалення головного кошторису області наприкінці 2021 року на забезпечення діяльності десяти ПНІ та ще трьох геріатричних пансіонатів планували витратити 288 млн гривень. Це майже 15 % коштів загального фонду бюджету всієї області. Із цієї суми понад 100 млн гривень – кошти, які планувалося  витратити безпосередньо на поточні потреби підопічних, які проживають у цих закладах, а саме придбання продуктів харчування,  медикаментів, одягу, меблів та іншого інвентарю, необхідного для побуту. Перелік товарів, які необхідні для повноцінного функціонування закладів, суттєво ширший за типовий набір, оскільки підопічні тут фактично проживають і  намагаються вести повноцінне життя. Своєрідні потреби породжують своєрідних постачальників і підозрілу економічну активність. Довкола закладів соціальної опіки сформувався пул підприємців, які одночасно можуть постачати як автомобільні шини, так і хімічні добрива, при цьому проводячи ще і поточні ремонти приміщень – такий собі “супермаркет” для потреб окремих замовників.    

З моменту повномасштабного вторгнення російської армії  24 лютого 2022 року в десяти психоневрологічних інтернатах уклали понад 3 тисячі угод загальною вартістю трохи більше 66 млн гривень. З них 2900 угод на суму майже 41 млн гривень – прямі угоди, укладені без проведення конкурентних закупівель.  Середня вартість угоди таким чином становить 13 тисяч гривень. 

Ці понад 2900 угод розподілили між собою 284 різних підприємств та підприємців. Переважна більшість – це саме останні. Поділ коштів між ними – далеко нерівномірний і серед них є явні фаворити з десятками і сотнями угод на мільйони гривень, укладеними безконкурентним шляхом.  

У більшості випадків підприємці “спеціалізуються” на постачанні товарів до одного або максимум двох інтернатів. Так, Петро Потапенко з 24 лютого уклав 109 прямих угод на постачання різних продуктів харчування. Всі вони укладені з Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом, що розташований на території колишнього Катеринопільського району. Потапенко як підприємець зареєстрований у Шполі і всього у системі “Прозорро” наявна інформація про понад 350 угод між ним та Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом на суму понад 6 млн гривень. Перша угода була укладена ще у 2018 році. 

Потапенко є типовим для мережі психоневрологічних інтернатів контрагентом – він має велику кількість угод з одним закладом і фактично не співпрацює з жодними іншими замовниками та розпорядниками бюджетних коштів. У 2022 році, після повномасштабного вторгнення, Потапенко проявляв активність виключно до закупівель, які проводилися Мокрокалигірським інтернатом, попри те, що десятки інших замовників у колишньому Шполянському та Катеринопільському районах оголошовували схожі закупівлі продуктів харчування, які постачає Потапенко до інтернату. 

Ми намагалися сконтактувати з Петром Потапенком, втім за номером телефону, зазначеним ним у тендерних документах, відповіла інша особа. Жінка повідомила, що Петро Миколайович закупівлями не займається і від його імені це роблять інші особи, втім хто саме – вона відмовилася розповісти. 

Шлях до успіху

Сама по собі ситуація, коли один постачальник домінує у конкретному регіоні чи коли мова стосується конкретного закладу, не є дивною і може мати суто економічне обгрунтування, пов’язане, скажімо, із логістикою чи наявними виробничими або складськими потужностями. Втім у випадку із психоневрологічними інтернатами ситуація дещо інша. На правах анонімності гравці відповідних ринків розповідають, що така гегемонія окремих постачальників досягається не без участі адміністрації установ. Ми поспілкувалися з кількома не пов’язаними між собою постачальниками різних груп товарів, які мали раніше досвід співпраці із цими закладами, втім з тих чи тих причин їхній досвід був невдалим. 

Постачальникам продуктів харчування та непродовольчих товарів цікава можливість участі у закупівлях, які проводяться інтернатами, враховуючи їхні обсяги та регулярність. Однак реалізація угод, укладених за результатом таких тендерів, зіштовхується з цілою низкою перепон. Насамперед мова про небажання самого керівництва інтернатів співпрацювати з кимось іншим, окрім того кола підприємців, з яким вони працюють за нормальних для себе безконкурентних умов.  Принаймні, складається саме таке враження після спроб поспілкуватися як з керівництвом цих закладів так і їх “улюбленими постачальниками  Це небажання має цілком матеріальні прояви. Менше аніж пів відсотка укладених у 2022 році закладами угод підписувалися за результатом проведення конкурнетної закупівлі. 

 Адміністрація закладів може або артикулювати претензії до якості продукції і відмовлятися її приймати, або ж робити замовлення дрібними партіями кожного дня, розповідає співрозмовник “18000”, знайомий із ситуацією. Заклади переважно розташовані за десятки кілометрів від складських потужностей, відповідно кожне відвантаження товару має вагому логістичну складову, яка  особливо відчутна, коли в результаті товар не приймається  з тих чи тих причин. 

Слова співрозмовника підтверджуються у результаті вивчення тендерної документації, яку оприлюднюють заклади під час здійснення закупівель. Зокрема, оголошенням про закупівлю мороженої риби вже згаданим вище Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом передбачено постачання товару дрібними партіями до кінця 2022 року і заявки мають виконуватися постачальником протягом доби з моменту отримання. Аналогічні вимоги містяться і в решті закупівель. Відповідно участь у закупівлі взяв лише один учасник – Петро Потапенко, який запропонував ціну 106 гривень за кілограм.  Договір було укладено 2 серпня, а вже 11 серпня було підписано накладну на постачання понад 215 кг риби вартістю 22 тисячі гривень. Це важко назвати дрібною партію, що могла відлякати і відлякує багатьох учасників. Після цього відсутня інформація про постачання риби до закладу. Застосовуючи дискредитаційні можливості під час виконання договору замовник може впливати на дохід підприємця і відповідно його бажання у майбутньому співпрацювати із відповідним закладом. Зв’язатися із керівником закладу не вдалося. З початку він повідомив про те, що перебуває у лікарні, а потім не брав слухавку.

Таким чином у кожного закладу на безконкурентній основі із застосування адміністративних важелів сформований мінімальний набір підприємців, які здійснюють постачання всієї групи продуктів харчування – від мороженої риби та м’яса до овочів та сухофруктів.

Якщо, скажімо, для вже згаданого вище Мокрокалигірського інтернату це Петро Потапенко із сотнею угод, то для Чехівського психоневрологічного інтернату на лівому березі Дніпра таким підприємцем є Олександр Сербин, в активі якого за 2022 рік трохи менше  70 угод на суму майже 1,1 млн гривень. У коментарі “18000” Сербин прямо зазначив, що він зараз не займається закупівлями і лише “зареєстрований підприємцем”. Його ФОП фактично використовує інша людина. Відповідаючи на питання, хто ставить підписи та печатку від його імені, він зазначив, що це робить відповідно до “доручення” людина з прізвищем Панченко.  Серед  контрагентів закладу є підприємець Анатолій Панченко, який також займається постачанням продуктів харчування і має за 2022 рік 57 угод, укладених із Чехівським ПНІ. У коментарі “18000” Анатолій Панченко підтвердив своє використання ФОПа “Олександра Сербина” для власних господарських потреб. Таким чином саме Панченко є бенефіціаром постачання харчів до закладу і зауважує, що всі охочі можуть приймати участь у конкурентних закупівлях, які організовує заклад, втім чому вони це не роблять йому невідомо. 

Аналогічні “монополії” створені і при постачанні інших товарів на задоволення потреб закладів.  Зокрема жителька Золотоноші Cвітлана Страшенко за 2022 рік уклала із все тим же Чехівським психоневрологічним інтернатом понад 70  угод на суму близько 1,4 млн гривень. У той час як Сербин спеціалізується на постачанні продуктів харчування, при цьому маючи в активі договір на продаж шкарпеток, Страшенко закриває більшість інших потреб закладу. 55-річна жінка зареєструвалася підприємицею на початку 2022 року і першу свою угоду за даними системи “Прозоро” із закладом уклала за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Всі угоди, підписані між нею та закладом, є безконкурентними. За цей час у свій актив вона записала договори на постачання зубних щіток по 45 гривень за штуку, шкарпеток  за аналогічною ціною, будівельних кранів і десятку інших позицій, переліку яких може позаздрити середньостатистичний маркетплейс в глобальній мережі інтернет. Разом з цим, перевірити якість цих товарів і їх відповідність ціні – неможливо. Укладені угоди не містять детальної специфікації,  лише загальну назву предмету закупівлі.  

Ми спробували сконтактувати із керівництвом Чехівського психоневрологічного інтернату, втім його директор Дем’ян Свищ від будь-якого спілкування із автором матеріалу відмовився, зазначивши, що, журналісти хочуть його “очмерити”.

Так само нам не вдалося сконтактувати із підприємицею Світланою Страшенко. За номером телефону, що зазначений у системі “Прозорро”, слухавку взяв чоловік, який представився її племінником. Він лише підтвердив, що жінка справді взимку зареєструвалася підприємицею та обіцяв передати наші контакти, зауваживши, що до реєстратора завозив її він. Втім з нами так ніхто і не зв’язався. 

Схожа історія з явним фаворитом має місце у Будищанському психоневрологічному інтернаті. Тут понад 160 угод протягом лише 2022 року уклали з місцевим підприємцем Володимиром Олійником. Він, як і його “колега” із Золотоноші Страшенко, співпрацює виключно із одним розпорядником публічних коштів – інтернатом, у нашому випадку розташованим у селі Будище. Інформація про інших замовників Олійника у системі “Прозорро” відсутня. 

159 угод із Олійником укладено адміністрацією закладу без проведення конкурентних закупівель, ще шість – у результаті нібито конкурентних закупівель, але які відбулися за мінімальної кількості учасників. Серед вимог документації – все те ж “дрібнооптове постачання” протягом одного дня з моменту отримання заявки. Всього в активі 29-річного Володимира Олійника з моменту реєстрації підприємцем  у 2016 році майже 500 угод із розпорядниками бюджетних коштів, а точніше одним розпорядником – Будищанським психоневрологічним інтернатом. З іншими замовниками він не співпрацює. Його “спеціалізація” – продукти харчування. У коментарі “18000” він зазначив, що йому “не цікаві” закупівлі інших замовників, втім він допомагає їм як “волонтер”.  Зв’язатися із керівництвом закладу нам не вдалося.

Також свої фаворити у Жовтневого психоневрологічного інтернату. Тут левову частину угод протягом року отримали підприємці Світлана Задніпряна та Руслан Ткаченко. На двох протягом 2022 року вони мають 164 договори. 13 угод – укладені за результатом спрощених закупівель, проведених у березні поточного року. У всіх переміг Ткаченко, фактично не маючи конкуренції.  Відповідно із Світланою Задніпряною заклад протягом 2022 року укладав виключно прямі угоди, вартість яких склала 1 млн гривень. Предметом більшості угод підписаних із Задніпряною є продукти харчування, також є договір, наприклад, на постачання цвяхів та туалетного паперу. 

За інформацією із системи “Прозорро”, за 2022 рік в активі цього тандему лише 1 договір укладений не з Жовтневим психоневрологічним інтернатом: на постачання побутових приладів на замовлення Червонослобідської селищної ради.  

Сконтактувати, ні із Задніпряною, ні із Ткаченком нам не вдалось. За номером телефону останнього слухавку взяла його дружина і відмовилась від будь-яких коментарів, зазначивши, що ми “не тим займаємося”.

Не багатослівною була і очільниця закладу Галина Черненко. Спочатку вона переконувала, що всі угоди укладаються виключно на підставі проведених конкурентних закупівель. Потім перейшла до звинувачень та порадила цікавитися проблемами підопічних та допомоги їм, а не здійснення закупівель, які, з її слів, відбуваються згідно законодавства та прозоро.

Біг по колу

Виходячи із наведених вище фактів, можна констатувати, що багатомільйонний ресурс, спрямований на матеріальне забезпечення подібних закладів опіки, розподіляється у фактично ручному режимі особами, посадовими особами, що наділені правом підпису під господарськими документами. Мізерний відсоток угод між закладами та постачальниками укладений за результатом справді конкурентних закупівель і визначити реальну ефективність таких дій доволі проблематично. Сумнівів додає “обмеженість” кола постачальників та результати комунікації з нібито відповідальними особами. Підприємець, що віддав свою печатку іншій особі, “племінник”, який підвозив тітку-підприємицю до державного реєстратора, та просто невідома жінка – от з ким нам вдалося поспілкуватися за офіційними номерами фізичних осіб-підприємців, з якими заклади соціальної опіки уклали договорів на кілька мільйонів гривень. 

Керівництво галузі та установ також не поспішають коментувати свою господарську діяльність.  За два тижні ми не отримали офіційного коментаря від департаменту соціального захисту населення Черкаської ОВА, і лиш коли цей матеріал вже майже було готов у Черкаській ОВА сухо повідомили про те,що здійснюють оперативний контроль лиш за правильністю економічної класифікації видатків та наданням соціальних послуг. Решта ж, судячи з відповіді чиновників, поза контролем. Також немає “претензій” до діяльності цих установ і з боку правоохоронців. У відповіді Черкаської обласної прокуратури нам повідомили про те, шо фактів, які могли свідчити про ймовірні кримінальні злочини з боку посадових осіб інтернату чи їх постачальників ними не фіксувалось. Залишається сподіватися, що відповідна специфічна господарська діяльність закладів соціальної опіки сформована виключно в інтересах підопічних інтернатів. 

Артур Чемирис