Яка містика є навколо черкаського театру?
Глядацька зала пуста, останні ряди поглинає темрява. Тишу порушує лише моя хода. Поскрипуючи черевиками, проходжу сцену, два софіти сонно освітлюють сходи в партер. З оркестрової ями на мене дивиться темрява.
– Усіх вітаю з прийдешнім святом – Днем театру. Для нас це, як новий рік. Ми підбиваємо підсумки, згадуємо всіх, хто з нами є, був і буде. А таки буде, бо за останній час до нас прийшло багато талановитої молоді, яка нині зайнята в репертуарі. Закликаю на День театру побачити незвичну прем’єру Наталки Полтавки. Про неї не розповідатиму, це прерогатива режисера. Хочеться згадати інші моменти, можливо, смішні, а може, й ні, – каже, дивлячись у камеру, Юрій Берлінський.
Кого можна зустріти вночі в театрі, чому актори сідають на текст ролі, хто літав над сценою під час показу однієї з п’єс? Усі ці та інші містичні історії до Міжнародного дня театру “18000” розповіли актори Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка.
Червона повітряна кулька
Юрій Берлінський
Актор Юрій Берлінський розташувався на кріслі у перших рядах. Те, що він цього разу в залі, не заважає йому втілитися в роль оповідача. Історія пана Юрія пов’язана з роллю Стецька із п’єси “Сватання на Гончарівці”.
– Був одного разу дивний випадок. Завершується перша дія, лунає сільська арія, як казали старожили, серпом по одному місці, – розповідає Юрій Берлінський. І додає: – Я не дуже співочий. Виходжу на авансцену, починаю куплет і дивлюся на помічника режисера. А він лежить на підлозі за кулісою і, як жаба, руками і ногами дригає, сміючись. І оркестр із ями аж трішки привстав. Думаю, що таке? Із костюмом усе впорядку…
Потім, як розповіли актори, зверху до актора спустилася червона кулька на шворці. Коли він ходив по сцені, кулька рухалася за ним.
– Коли я під час фіналу йшов у куліси, побачив, що висить кулька, і беземоційно, певно, я дуже стомився, взяв її за мотузочку і пішов. Тоді диригент Валентин Талах прибіг до мене за куліси і питає: “Старику, як ти зробив цей фокус, що кулька літала за тобою по всій сцені. Як таке можна було зробити?”
З’ясували, що раніше зал орендували для події, на якій були кульки. Вони піднялися під стелю і висіли там, поки не почали здуватися. Дивина, що це сталося під час вистави, ба більше, кулька трималася до актора близько, проте змогла ховатися від нього до кінця вистави.
– Це рідкість у театрі, коли подібне стається. Це було ого-го коли. Я не граю років 15 Стецька, а це ще було до того, як я ганяв тут по сцені. А зараз уже на пенсії, – додає Юрій Берлінський. – Глядач мало що тоді зрозумів, але в оркестрі і за кулісами шум був ще той. Згадували довго.
Привид
Сергій Бобров
Цю історію – про привида у глядацькій залі, мені розповів актор Сергій Бобров. Він сів навпроти того місця, де можна зустріти її.
Цю таємницю йому розповіли ще у 1996 році, коли він тільки-но почав працювати. Нібито, якщо прийти у певний день і час у театр, можна побачити привида. Тоді молоді актори намагатися знайти можливість потрапити у зал уночі, щоб побачити дух померлої жінки.
– Виявляється, уночі на шостому ряду можна побачити привид жінки в блакитній сукні. Як розповідає історія, ця жінка дуже давно закохалася в одного з артистів. Вона мала сильне кохання до чоловіка, а він нічого з нею не хотів мати. Вона ходила на вистави, поки померла. А її кохання до чоловіка залишилося. І так вона, будучи привидом, приходить у театр і чекає зустрічі з артистом, – каже Сергій Бобров. – Я її бачив. Вона добра, нікого не чіпала, зовсім не страшна. Сиділа, дивилася на сцену і чекала його.
Її назву не можна називати
Ірина Жара
Прем’єра цієї вистави у черкаському театрі відбулася на початку 2024 року. До неї готувалися чотири місяці. Режисером став Станіслав Садаклієв. Першою п’єса стала і для акторки Ірини Жарої.
– Ця робота цікава й оповита міфами. Їй багато років. За кордоном до неї ставляться трепетно і боязливо. Там ніколи не говорять назву, вона завжди або шотландська п’єса, або п’єса про кривавого короля, але ніколи “Макбет”. Ми спокійніше ставимося до цього, але п’єса непроста, – каже Ірина Жара.
Акторка грала роль відьми. Пригадує, що перед прем’єрою відбувалися дивні речі.
– За два тижні до прем’єри актори почали падати, вдарятися; розкручувалися карабіни на реквізиті, який висів високо, на гойдалках, на яких літають відьми. Не могли з’ясувати, хто це робить, тому що дістати так високо, де висіли гойдалки і меч, ніхто не міг. Камери теж нічого не фіксували. Чи це була містика, чи чийсь задум – невідомо, – розповідає Ірина Жара.
Назву “Макбет” не називають вголос, бо вважають, що це накличе трагедію. Можливо, така думка пов’язана з міфами, що зародилися в давнину, коли з’явилася ця п’єса. Тоді не було страховок, продуманих конструкцій, що були би безпечними для акторів. Вони гинули, тому п’єсу оповили забобони. Також кажуть, що не можна на репетиціях читати останні рядки твору, лише – під час прем’єри.
– Пік небезпеки прийшовся на перший показ. Усі актори злякалися, але найкраще, що ніхто з глядачів нічого не зрозумів, тому залишимо в секреті те, що сталося. Наступні вистави, на диво, були без курйозів, – додає акторка.
Переглянути цей допис в Instagram
Читайте також. Велесова ніч та Діди: як раніше споминали предків замість Геловіну.
Забобони
Анастасія Івахненко
Актори розповідали мені не лише про містику. Анастасія Івахненко згадала про забобони.
– Думаю, цьому забобону років сто, якщо не більше. Люди, які мене вчили, про це знали, і їх вже цьому навчили. Поширено, коли на репетиціях падає текст, тоді треба на нього сісти, інакше роль не вдасться. Існує багато забобонів, але цього я притримуюся завжди. Перевіряти на собі його дію не хочу, – каже Анастасія Івахненко.
А ще остання вистава в місяці чи сезоні завжди – крайня.
– До кінця не знаю, чому не можна говорити остання, але здогадуюся. Це означає, що за певних причин виставу не гратимуть, ймовірно, за трагічних. Тому, щоб не накликати біду, кажуть крайня, – додає акторка.
Анастасія ділиться ще один забобоном. Цей помічала лише за собою.
– Якщо маю виставу, звісно, хвилююся. Але якщо все відбувається спокійно, за моїм розкладом, вистава йде недобре. А коли я запізнююся, плани ламаються, приїжджаю на виставу заведена, вона завжди минає добре. Певно, не так багато часу думаю про неї, й перехід до ролі відбувається органічно, – каже Анастасія Івахненко.
Гав! Або пес зі “Сватання на Гончарівці”
Олександр Гуменний
Олександр Гуменний до теми забобонів розповів і свою історію. Каже, вона була безглузда і сталася, коли він працював у своєму першому – луганському театрі.
– Я біг із гримерної у репетиційний зал, шлях пролягав через глядацьке фойє. А справа була перед виставою, тому фойє було забите глядачем. Я біжу, спотикаюся і з рук випадає текст ролі. А мені зверху кричать: “Сідааай!”. А пам’ятаю, актори казали, що треба сідати на роль, якщо вона впала, якщо хочеш, щоб вона в тебе вийшла. Чесно, мені стало все одно, що всі навкруги красиво вдягнуті. Я сів на текст ролі, подивився знизу на людей і побіг далі. Уявляю реакцію тих, хто прийшов на виставу, – сміючись розповідає Олександр Гуменний.
Та є в нього ще одна магічна історія. Вона сталася під час туру по областях. Тоді актори показували виставу “Сватання на Гончарівці”.
– Було спекотно, двері в клубі – відчинені. Триває вистава. В цей час до приміщення зайшов пес. Він походив трішки і вийшов на сцену, сів біля Скорика, який грає солдата. Той розповідає, де бував, що бачив. Собака: “Гав!”, а він: “О, і вона підтвердила”. І так рази з три. Це було влучно і смішно, – переказує пан Олександр. Додає: – Сам театр, дійство на сцені – це магія.
Демони і пожежа
Олександр Новаченко. Фото з його фейсбуку
Одну з версій пожежі в черкаському театрі пов’язують також і з містикою. Про справжню трагедію згадує Олександр Новаченко. 1 липня 2015 року у Черкасах встановили скульптуру героям роману Булгакова ”Майстер і Маргарита”. По вулиці Хрещатик з’явилися Фагот і Бегемот.
У той же день загорівся театр. Дехто поєднує ці факти між собою, адже Фагот і Бегемот відомі витівками з підпалами. Однак це, звісно, може бути збігом.
Вогонь виник на третьому поверсі будівлі. Тоді згоріла глядацька зала на 600 місць, обвалився дах театру. Вогонь зруйнував 500 квадратних метрів приміщення. Його відбудовували кілька років, терміни завершення робіт неодноразово змінювали.
Про відновлення театру після пожежі повідомили взимку 2020 року. Комунікації, фасад, фойє, глядацький зал, меблі, сцена, площа – всі зовнішні та внутрішні роботи були завершені. Щоправда відкрили для глядачів театр ще пізніше – 9 березня 2021 року.
Нині ж театр Шевченка в Черкасах активно працює. Понад тридцять акторів продовжують життя давнім виставам і створюють нові. Більш детально про життя театралів у відеоподкасті “18000” “Бульвар Шевченка” розповів головний режисер Станіслав Садаклієв.
– Попри все, найкраща професія в світі – акторська. Ти можеш бути тут ким завгодно. Приходьте в театр, приходьте до нас. Чекаємо! – додає насамкінець Юрій Берлінський.
Робота над цим матеріалом стала можливою завдяки проєкту Fight for Facts, що реалізується за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини.
Читайте також. Великі жінки Черкащини: історії видатних українок ХХ століття.
Усі актуальні новини Черкас та області за сьогодні – у вайбер-каналі “18000”. Підписуйся, аби не пропустити!