За оцінками профільних чиновників, цього року посівні площі в Україні скоротяться майже на 25 %. Причина, як і для сотень та тисяч інших негативних тенденцій та явищ у нашій державі за останній рік, – армія ворога, яка окупувала частину української території, та бойові дії, якими супроводжується відбиття цієї агресії.
Це все неодмінно призведе до падіння виробництва і відповідно збитків як окремих аграріїв, так і держави в цілому. Сільгоспвиробництво – експортно-орієнтована галузь, за рахунок якої формується прийнятний валютний баланс, що натомість дозволяє тримати курс внутрішньої валюти гривні на належному рівні та контролювати його.
Відповідно аграрії з державою змушені шукати додаткові інструменти та можливості для нарощування власних доходів, що можливе за рахунок оптимізації витрат, а також збільшення площі посівів. Та чи можливі тут компроміси? І як далеко у них можна зайти? Забезпечуючи продовольчу безпеку України та світу, чи не ставимо ми під загрозу екологічну безпеку окремих селищ, міст та регіонів? У новому матеріалі “18000” намагаємось у цьому розібратися.
***
З давніх-давен найбільш доступним і простим методом нарощування результатів сільгоспвиробництва було застосування екстенсивних інструментів, тобто банальне збільшення посівних площ. Маючи довкола фактично невичерпні запаси плодючих ґрунтів, які відносно легко можна перетворювати у ріллі, наші предки і ті, хто ними у різні періоди української історії панував, мало інвестували у технології. Такий підхід, на жаль, зберігався до останнього, аж допоки ми як народ фактично не вичерпали запаси землі, яку можна відносно безпечно розорювати без суттєвих наслідків. Результат такої “аграрної” політики більш ніж показовий. Нині Україна посідає одне з провідних місць за рівнем розорення, а окремі громади взагалі виділяються ледь не на карті світу, розповідає екологиня, членкиня громадської організації “Екодія” Марія Дячук.
– В Україні і так один із найвищих рівнів розораності. У деяких громадах цей показник вже перевищує 90 %, а в цілому по державі це понад 60 %, – каже вона, зазначаючи, що це вже є проблемою. – У довгостроковій перспективі подолання продовольчої кризи, не так відчутної у нас, може призвести до більших проблем, які ми відпочиватимемо куди сильніше.
За іншими даними, цей показник дещо нижчий. Та попри це, ми – серед світових лідерів. Далі збільшувати цей показник в Україні фактично немає куди – залишилися переважно ті території, які мають природозахисний статус, що обмежує їхнє використання у товарному сільському виробництві. Втім профільні активісти та екологи говорять, що саме цей, здавалося б, “недоторканний” резерв може бути використаний вже у найближчі роки саме під мандатом відновлення післявоєнної держави та подолання продовольчої кризи. Окремі ознаки цього вже можна спостерігати.
***
На початку 2022 року прокурори зі Львівщини пішли до місцевого господарського суду з позовом проти приватного фермерського товариства. Суть позову стосувалася нецільового використання майже 100 гектарів землі, що мала обмеження у господарській діяльності на ній. Правоохоронці встановили факт розорення ділянки та засіювання її соняшником, рештки якого знайшли на полі.
За версією позивача, фермери не мали права вчиняти відповідні дії, оскільки склад угідь, а саме сіножать, не передбачав утворення тут ріллі. Водночас, за версією суду першої інстанції, цільовим призначенням землі було саме сільське господарство, а сіножать – це лише вид угідь, змінювати яке фермер мав відповідне право. Жонглюючи земельною та юридичною термінологією, суд відхилив позов.
Ця справа б була нам менш цікавою, аби не рішення апеляційної інстанції, яка у визначенні правоти фермера пішла ще далі. Західний апеляційний господарський суд ухвалив постанову, якою залишив рішення першої інстанції без змін. Додатково судді зазначили, що розірвання договору оренди на вимогу прокурорів ніяким чином не забезпечує інтереси держави та призведе до зменшення доходів до бюджету, а також скоротить кількість сільгосппродукції, необхідної для реалізації потреби населення в умовах воєнного стану.
Таким чином своє рішення судді аргументували необхідністю зростання врожайності, чим ледь не сформували специфічну судову практику, яка б могла відкрити шлях до справжнього “буму”, коли б склад угідь змінювався без погодження із власниками та всупереч законодавству – і все іменем подолання наслідків продовольчої кризи та наповнення бюджету. Куди б нас завело подібне рішення – питання поки відкрите, оскільки Верховний Суд все ж таки не погодився із аргументами апеляційної інстанції.
Зі слів юристки Любові Полішкевич, це рішення стало “кроком в бік” від затвердженої судової практики і привернуло до себе увагу саме через мотивацію суддів.
– На щастя, рішення про те, що самовільна зміна складу угідь є в інтересах держави, зокрема за рахунок зростання податкових надходжень і збільшення врожаю, це був висновок лише апеляційної інстанції. Мене приємно вразило рішення касаційної інстанції, хочеться вірити, що верховенство права ще є, – каже Любов Полішкевич.
Навіть виявивши факти, на перший погляд, нелегітимних дій з боку фермера, доволі важко довести порушення у суді – принаймні про це свідчить судова практика на Черкащині. За 2021 рік у судовому реєстрі можна віднайти лише кілька рішень Господарського суду Черкаської області, що пов’язані саме зі встановленням факту нецільового використання земельної ділянки або намаганням це зробити.
Зокрема суд визначив недоведеним нецільове використання майже 40 гектарів у межах Березняківської сільської ради колишнього Смілянського району, виділених приватній особі, що надавалась під сіножать. Ще у 2019 році місцеві чиновники зафіксували відповідним актом, що ділянка розорана та засівається кукурудзою та соєю, про що свідчили залишки цих рослин. “Озброївшись” цим актом та провівши свою власну перевірку фактів, викладених у ньому, представники Смілянської окружної прокуратури пішли до суду з вимогою повернути землю у користування громаді села.
Під час судового процесу позиція теперішнього землекористувача-фермера була простою – він справді розорав земельну ділянку, втім виключно з метою покращення якості сіножаті. Розорювання договором передбачено не було, відповідно підстав для його розірвання немає. Інші порушення, зокрема використання під товарне сільгоспвиробництво – це лише припущення чиновників та правоохоронців. Аргументів проти такої позиції відповідача суд не знайшов, відповідно відхилив позов місцевих прокурорів у повному обсязі. Це рішення суду правоохоронцями не оскаржувалося.
***
У світлі подібних рішень неможливо не говорити про майбутнє найбільшого “резерву” нерозорених земельних ділянок, освоєння яких є відносно не трудомістким та не потребує особливих фінансових інвестицій і які зокрема віддають у користування фермерів на умовах збереження там дикорослих трав або ж чагарників та відповідно використання їх виключно як “сіножать”. Мова про прибережні захисні смуги. Водний та земельний кодекси визначають, що ця природоохоронна зона має бути не меншою 25 метрів для малих річок та від 100 метрів для великих.
Територією Черкащини протікають десятки річок, серед яких і найбільша водна артерія – Дніпро, а також Рось, Тясмин, Гірський і Гнилий Тікичі та десятки менших за розміром, втім не менш важливих для формування гідрографічної мережі регіону. Взявши за основу лише загальну протяжність річок на Черкащині та законодавство, яким визначені мінімальні захисні смуги, ми можемо дійти висновку, що на Черкащині тисячі гектарів землі повинні мати природозахисний статус та оберігатися від будь-якого товарного обробітку. Причин для цього багато. І це не якась примха законодавців чи екологів.
– Прибережні смуги водойм, які переважно і піддаються розорюваню або де змінюють їхній статус – це передусім родючі заплавні луки, біотопи, де сконцентровані унікальні угруповання рослин та тварин. Відновлення подібних умов для їхнього проживання неможливе у будь-якому іншому місці, – говорить черкаський еколог Олександр Спрягайло. – Також загрозою є ерозія ґрунту. Допоки на березі є природна рослинність, проблеми немає, як тільки там з’являються сільськогосподарські угіддя – одразу розпочинаються незворотні процеси. Будь-який сильний дощ змиває ґрунт.
Також еколог виділяє третій аспект, а саме використання хімічних речовин для підвищення ефективності та врожайності сільськогосподарських угідь і наслідки чого є найбільш відчутними та видимими, зокрема жителям Черкас.
– Наступний момент – це внесення у ґрунт різних добрив та хімікатів, без чого сільське господарство в Україні майже ніхто не веде, – продовжує Постригань. – Навіть при внесенні органічних добрив – це однак ризик. Вони або вертикальним стовпом через ґрунт, або горизонтальним через ерозію ґрунту, про яку я вже говорив, потрапляють у річку. Внаслідок цього відбувається збагачення води поживними речовинами і так звана евтрофікація. Те, що у нас прийнято називати “цвітінням” водойм. Ми, з одного боку, боремося із фосфатомісткою побутовою хімією, називаючи її найбільшим злом, з іншого – вносимо сотні тонн добрив довкола річок. Крім того, до річок потрапляють і хімікати. Частина з них можуть швидко розкластися, втім частина все ж потрапляє у грунтові води, внаслідок чого гине флора та фауна.
Слова черкаського колеги підтримує і представниця профільної природозахисної організації “Екодія” Марія Дячук.
– Внаслідок змивання нітратів та добрив до річок відбувається процес евтрофікації, що призводить до загибелі водної біоти. Люди фактично втрачають доступ до чистої та безпечної води, – говорить екологиня. – Також зростають витрати на очищення води. На жаль, те, що визначено законодавчо у частині виділення прибережних захисних смуг, мало дотримується. І навіть відповідальні фермери інколи жахаються від того, як все подекуди відбувається. Це не примха науковців чи законодавців, – каже Дячук.
Дещо не погоджується із твердженнями екологів доктор сільськогосподарських наук Сергій Адаменко. Він підтверджує, що, скажімо, вживання добрив сільгоспвиробниками може спричиняти негативні наслідки, втім їхній реальний вплив обмежений кількома факторами і все залежить від інтерпретації інформації.
– Справді, якщо говорити за статистику, то за останні роки використання органічних добрив українськими сільгоспвиробниками зросло у кілька разів до показника у 100-120 кілограм на гектар, проте це далеко від загальноприйнятих європейських “стандартів”, де фермери мають більше грошей та використовують до 400 кілограмів на аналогічну площу, – каже науковець та співробітник компанії, що займається саме виробленням добрив. – Нині економічна ситуація та цінова політика такі, що наші фермери змушені оптимізовувати витрати зокрема й на добрива, рахуючи кожну копійку, яку є куди витрачати.
Крім того, саме до колективної свідомості та ощадливого бізнесового підходу фермерів апелює Адаменко, відповідаючи на питання про вплив добрив на процес евтрофікації водойм та їхнього характерного “цвітіння” у весняну та літню пору. Саме цей процес для багатьох черкасців є одним із найбільш виразних проявів проблем у екології і чи не єдиним приводом про них говорити хоч раз на рік.
– Можливо, у радянські часи і було бездумне використання добрив, проте точно не зараз, коли фермер перед тим, як щось робити, аналізує навіть прогноз погоди, аби мінімізувати втрати добрив. Просто насипати добрива – так вже ніхто не робить, це гроші на вітер. Звичайно, є допустимий показник втрати фосфору, це до 10-15% на звичайному ґрунті та до 20% на піщаному. Такі об’єми справді можуть на щось вплинути, але якщо це і відбудеться, то десь суто локально, одномоментно, – переконаний співрозмовник. – На жаль, справді має місце подекуди бездумне використання добрив або застосування якихось китайських несертифікованих пестицидів. Це проблема. Але це поодинокі випадки. Може також раптово дощ піти, злива якась сильна, все може бути, але це випадок, цього точно ніхто не планує і не робить навмисно.
Проблема є… чи немає або парадокс українського врядування
У спілкуванні з нами під час підготовки матеріалу кожен спікер говорив про наявність проблеми розорення прибережних смуг, наводячи відповідні факти, зокрема і на Черкащині. Водночас у відповіді на наш інформаційний запит Черкаська обласна прокуратура повідомила, що протягом 2021 року ними зафіксовано лише два випадки нецільового використання та розорення прибережної захисної смуги – обидва на території Уманського району. В інших районах подібні ситуації інциденти не фіксувалися. За 2022 рік подібних фактів не виявляли. Схожу відповідь нам дали і в Головному управлінні Держгеокадастру у Черкаській області, профільному відомстві яке має слідкувати за дотриманням цільового та законного використання земельних ділянок. Попри десятки звернень, які надійшли до відомства за 2022 як від фізичних осіб, так і від правоохоронців, жодне з них не стосувалося саме розорення прибережних захисних смуг та земельних ділянок.
Проте і правоохоронці, й контролери апелюють до неможливості здійснювати оперативний контроль та перевірку дотримання земельного законодавства землекористувачами, що може впливати на кількість виявлених порушень, зокрема і довкола природозахисної смуги. В умовах воєнного стану діє мораторій на здійснення перевірок державними органами. Попри те, що він поступово слабшає і заборони зникають для тих чи тих органів, Держгеокадастр та його структурні підрозділи досі не мають можливості здійснювати власні перевірки.
Додатково чиновники Черкаської обласної військової адміністрації також повідомляють, що збільшення посівних площ на території області у 2022 році не відбулося, а у 2023 році не планується. Відповідно засіватиметься те саме, що було у 2021 році. Тут відповідь очевидна, оскільки навряд чи недоброчесні фермери стали б інформувати обласну владу про свої наміри та плани.
Таким чином в юридичній площині проблема розорювання прибережних смуг на Черкащині фактично відсутня і, відповідно, несе лише латентний характер. Втім чи існує вона на практиці? Відповідь на це запитання неоднозначна.
Парадокс ситуації у тому, що повномасштабна війна змінила стан речей та “перепрофілювала” чутливість людей. Про це нам розповідає депутатка Канівської міської ради Оксана Леонова, яка за минулий рік змогла пригадати лише одну скаргу на “земельне” питання, хоча раніше жителі громади постійно зверталися саме з такого приводу:
– Через обмеженість інформації ми не можемо зараз сказати впевнено, де цільове, а де нецільове використання землі. До початку війни у нас були проблемні місця, втім після 24 лютого це все якось відійшло на другий план, – коментує депутатка. – Пам’ятаю лише одну скаргу з моменту початку війни і то на її початку, після того люди якось не зверталися. У людей зараз зовсім інші проблеми і хвилювання.
Схоже нам говорить і староста села Кононча, що входить до складу Канівської громади, Ніна Матвієнко.
– У цьому році заяв та звернень, що стосувались прибережної захисної смуги, не було: ні письмових, ні усних, – каже чиновниця. – Раніше було, писали, жалілися, навіть прокуратура приїжджала, штрафи накладали, але зараз там фермери врахували, там відступили, скарг не було.
Ми звернулися до представників Канівської громади через повідомлення Держгеокадастру, що саме тут у 2021 році було виявлено факт масового розорення прибережної захисної смуги. Тоді чиновники зафіксували порушення на площі у понад 7 гектарів. На території громади протікають найбільші річки регіону, а саме Рось та Дніпро. Зокрема, у селищі Кононча у Рось впадає її права притока Росава і саме у цьому місці у свій час були зафіксовані порушення. Загрозливе наближення ріллі до водойми тут можна розгледіти навіть на супутникових знімках. Земельникам не вдалося встановити хто саме здійснив розорювання, тому вони направили результати власної перевірки до правоохоронних органів, які досі розслідують цю справу.
Фото: forpost.media
Прихована загроза або контрольований ризик
Принцип підприємницької діяльності і саме визначення цієї активності передбачає ризики і відповідно свідомо йдучи на них, підприємець отримує свої прибутки. Про це говорить економічна теорія та профільний Кодекс законів. Виходячи у своїй діяльності за межі чинного законодавства, завжди є ризик бути покараним, попри додатковий прибуток. Забезпечувати покарання і служити належним запобіжником будь-яких порушень має державний контроль і, відповідно, ефективна правоохоронна та контролююча система. В умовах воєнного стану можливості здійснювати оперативний нагляд за дотриманням законності в окремих сферах, зокрема і екологічній та земельній, обмежений.
На їхньому перетині якраз і є недоторканний статус природозахисних ділянок та смуг, зокрема і довкола водойм. І за менш сприятливих умов сільгоспвиробники свідомо йшли на ризики та здійснювали розорювання цих площ в інтересах власної господарської діяльності і її фінансових результатів.
Зараз, коли контроль ослаблений, а фокус громадськості зміщений у бік подій на Сході та Півдні нашої держави, пов’язаних з агресією ворога та ліквідацією її наслідків, є ризик вже для всіх нас отримати проблему, наслідки якої ми відчуємо хай і не одразу, але ліквідовувати які доведеться довго та дорого. Проблема нарощування екстенсивного зростання врожайності в ім’я забезпечення продовольчої безпеки, про яку вже навіть говорять судді, ухвалюючи свої рішення, і відповідний ризик використання для цих цілей природозахисних смуг є об’єктивною, а її наслідки предметними та відчутними всіма.
Варто констатувати, що зараз поки що це не виражено на Черкащині. Втім концентрація тут фермерів, їхніх угідь, річок та їхніх природозахисних смуг створює підґрунтя для побоювань. Аби це питання і надалі залишалося у суто теоретичній площині і не перетворювалось на поширене явище, мають знову ефективно запрацювати належні запобіжники, а саме державний контроль та громадська увага, що нині, ймовірно, атрофована. Про проблему варто говорити до того, як вона матеріалізується. До початку весняної посівної кампанії залишилось не так і багато часу.
Також читайте: Петицію про збереження Росі підписали понад 25 тисяч осіб.
Розслідування, моніторинг судових справ та оперативна інформація про найбільш резонансні новини Черкас. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”
