Фото з фейсбуку Олександра
Черкащанин, командир кулеметного взводу 58-ї мотопіхотної бригади, Мер – Олександр Цебрій загинув 24 липня 2024 року. У той день він дав своє останнє інтерв’ю і зафільмував свій останній бій. Його життя забрала російська міна. Та побратими Мера все ж змогли захопити ворожий опорний пункт. Штурм був виграний.
Відео опублікували на ютуб-каналі “Бутусов Плюс”, пише “18000”.
Олександр провів майже рік на одній позиції на фронті, а до повномасштабної війни, у 2015-2020 роках, він був міський головою Умані, тому отримав позивний – Мер. Останньою для нього виявилася штурмова операція під Новодонецьким, під час якої його супроводжували журналісти.
У цій розмові – про допомогу волонтерів, яких він ніколи не знав, про дитячі малюнки, які воїни носять під бронежилетом, про збір піхотинців на штурм, взяття в полон бурята й орден “За мужність”, а також про керівництво Уманню, політичні звинувачення і про нездійсненні плани піднятися на Еверест.
Порятунок побратима
Це не подвиг, а звичайна справа, якою тут займаюся не тільки я. Коли таке стається, ми всі стараємося забрати свого побратима з поля бою. Тут подвигу немає.
Ми вийшли втрьох: розвідник, я і сапер. Прокладали шлях до позиції, бо там було все заміновано. Мій побратим Руслан ішов, розміновував шлях. Зайшли на позицію, він обійшов її, знайшов декілька протипіхотних мін, розмінував і став на щось, що його підірвало. Це було за 500 метрів від нашої позиції.
Був світанок, туман, перестали летіти наші дрони. Хлопці сказали: “Мер, ти сам, там немає наших очей. Будь уважним, ми тобі не допоможемо”. Був гуркіт ворожої техніки, він наближався в тумані. Було таке враження, що от-от за 20 метрів вийде ворожа техніка, тому треба було поспішати.
Віддав розвіднику свій і автомат товариша, і тягнув сапера 500 метрів. Богу дякувати, що він був у свідомості, якось допомагав ногами, але йому побило очі, він нічого не бачив. Тільки запитував, чи вже дійшли. Але ми були далеко на мінному полі. Це важко. Хто витягував із поля бою пораненого побратима, розуміє, про що я говорю. Нічого важчого в житті я не робив.
“Ти мером більше не будеш”
Мером Умані я був шість із половиною років. У мене були непрості стосунки з владою, про це знала вся Україна. Я завжди відстоюю інтереси своєї громади.
Був такий період, коли тривала пандемія коронавірусу, і ми не проводили публічних заходів. До того ж я ухвалив рішення поставити блокпости, щоб ніхто не в’їжджав на територію міста. Перші померлі в області були в Умані. Ми проводили онлайн нашу Пасху, потім підійшов Рош га-Шана, я щиро поважаю всі релігії, але влаштовувати його було небезпечно. Ізраїль був у червоній зоні.
Зробивши соцопитування, уманчани виявилися проти цього. І я думку уманчан приніс на рівень області, потім на ТЕБ і НС, де мене не почули. Під Офісом президента я пробув два дні, чекав на тих людей, які ухвалювали рішення, щоб закрити в’їзд в Україну. Я дотиснув, рішення ухвалили. Рош га-Шана пройшов, масового заїзду не було. Вважаю, що це врятувало життя не лише уманчанам, а й більшій частині українців.
Мені чітко сказали, що ти мером більше не будеш. В Офісі президента. Я відповів, що мені на це начхати, головне, щоб я був людиною і прямо дивився в очі уманчанам, які мене обрали.
Віддячили мені, коли на виборах зареєстрували двох моїх клонів. Спершу мене не зареєстрували. Таке рішення зробила наша виборча комісія, яка була куплена. Вони проголосували о першій ночі, зібралися крадькома на сходах нашого ТВК, проголосували підняттям рук, хтось утримався… Вони ухвалили рішення не реєструвати.
Потім, коли піднялася хвиля по Україні, мене все ж зареєстрували, але не мої політичні сили, і сфальсифікували вибори.
Просунутися на 500 метрів без жодного пострілу
Багато було подій, які змушували молитися. Ситуація була не те що страшна, але адреналіну я хапонув. Це було тоді, коли ми вийшли з нашого нуля. Ухвалили рішення в сірій зоні, 500 метрів від нашої позиції, викопати ще одну. Вона десятки разів переходила з рук у руки. Якби ми її штурмували, там полягло б багато людей. Вивчивши ситуацію, вирішили ночами ходити і приховано від ворога копати цю позиції.
Одного разу там був танк, я заліз робити певні дії під ним, було тісно. Я був без зброї, попередив про це декого з побратимів. Заліз із боку ворога. Коли був під танком, ледь туди просунувся, почув у рацію: “П***ри”. Я виліз і зрозумів, що на позиції сам. Один із побратимів піддався паніці, крикнув і решта побігла за ним по мінному полю. Мені було, м’яко кажучи, трохи страшно, бо я залишився на ворожій території сам і очікував, що з танку хтось вискочить, вистрілить чи вдарить. Найбільше лякав полон.
Я також за ними побіг, вийшов на радійку, запитав, що і як. Ми пробігли 500 метрів на нашу нульову позицію. Поставив запитання побратиму, чому так сталося. Видно було, що люди злякалися… Кажу їм, що треба повернутися, закінчити роботу, бо ми її робили, не афішуючи перед ворогом.
Був шокований, що два побратими, яких я не знав і не бачив, сказали, що підуть зі мною. Ми повернулися, забрали зброю, камуфлювали місце, де працювали. Через місяць інтенсивної роботи зробили там позицію і просунули наш нуль на 500 метрів уперед без жодного пострілу.
“Війна б уже закінчилася”
Мені не подобаються ті процеси, які відбуваються у нас у державі. Не подобаються ті дії, які на рівні Міністерства оборони. Я говорю про закупівлі, забезпечення, всю решту. Якщо б ті депутати Верховної Ради не займалися тим, що вони тільки крадуть, пиляють бюджет і нищать країну, я переконаний, ми вже були б на кордонах 91-го року.
Якщо б із початку повномасштабного вторгнення вся країна, так як було перші два місяці, була єдина і ті самі депутати, можновладці, які сиділи на потоках, займалися роботою на перемогу, війна вже б закінчилася. Ми були б уже на кордонах. Сто відсотків. Я у цьому переконаний.
Тут кров не бутафорна, тут смерть справжня. Це не театр, не кіно, не шоу, тут все по-справжньому. І, на превеликий жаль, герої вмирають.
Більше – дивіться у відео:
Від “18000”
Нині триває збір друзів “18000” на РЕБи, дрони й іншу техніку для підрозділів, де служать черкащани. Серед таких – і 58 мотопіхотна бригада.
Ми мали розмову із Олександр Цебрієм незадовго до його загибелі. Тоді він озвучив потребу у дроні Мавік 3 Про. Ми пообіцяли після завершення збору придбати й передати дрон. Але, на жаль, не встигли.
Дрон буде придбаний і переданий підрозділу Олександра через його побратимів.
РЕКВІЗИТИ
- Монобанка – ТУТ
Карта ПриватБанк (Єлєна Щепак)
5363542018856154
- PayPal
Cherkasy18000@gmail.com
- Благодійний фонд
Найменування одержувача: БО БФ 18000:РАЗОМ
Код одержувача: 44897732
Назва банку: АТ КБ «ПриватБанк»
Рахунок одержувача у форматі IBAN: UA483052990000026000031612028
Валюта: UAH
Нагадаємо, з Олександром Цебрієм прощалися сотні жителів та гостей Умані. Була створена петиція на сайті президента про присвоєння йому звання Героя.
Пізніше рідні загиблого просили Яценка не піаритися на імені Олександра Цебрія.
Перевірена оперативна інформація про ситуацію в Черкасах та Україні. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”
