Наприкінці року поспілкувалися з митрополитом Черкаським і Чигиринським Православної церкви України Іоаном. Для інтерв’ю була низка причин, зокрема, підбити підсумки щодо переходу громад до ПЦУ, а також – новий церковний календар, який змінив дати майже всіх релігійних свят.
Тож під час розмови журналістка “18000” дізнавалася, чи змінилася ситуація з переходами релігійних громад від УПЦ московського патріархату до ПЦУ, чи комунікує владика з митрополитом московської церкви Феодосієм. Також поцікавилися, чи звикли черкащани до нового церковного календаря, як святкуватимуть Різдво черкаські парафії, а також які традиції треба вшановувати у новий рік – на Маланки й Василя.
Із митрополитом Іоаном розмовляла Ірина Малюкова.
“Довелося опановувати, як правильно укладати угоди з комунальниками та організовувати діловодство”
– Почнемо з переходу громад, які належали до УПЦ, до Православної церкви України. Що, на вашу думку, стало поштовхом до того, аби ці процеси активізувалися? Адже вони стартували не від початку повномасштабного вторгнення.
– Переходи, звичайно, відбувалися і раніше. Почалися вони від моменту створення ПЦУ, яку проголосили 15 грудня 2018 року на об’єднавчому соборі в святій Софії. Перехід відбувався по-різному в різних областях. Зокрема, на Черкащині від був не такий активний. Тодішні очільники обласної адміністрації два роки саботували перереєстрацію громад. Не тільки тих, які переходили з УПЦ в ПЦУ, а навіть із Київського патріархату наших громад у ПЦУ. Коли вже прийшли такі очільники області, які відкрили цей шлях, тоді почався регулярний процес переходу, але не такий активний, як з початку великого вторгнення росії.
За час повномасштабної війни 84 релігійні громади області перейшли до Православної церкви України і 18 священників разом із цими громадами.
– Чи обов’язковий перехід священників разом із релігійною громадою?
– Громада, яка здійснює перехід, веде діалог зі священником. Коли до нас звертаються парафіяни і кажуть, що хочуть перейти до ПЦУ, ми даємо їм супровід, зокрема, юридичний. Перше питання, яке ми їм ставимо – чи говорять вони зі священниками, чи запитують їхню думку про перехід. Громади приходять із письмовим запрошенням до священника, де він, якщо бажає, може поставити свою відмітку або відмовитися. Тоді свідки, які приходять із комісією, підтверджують, що священник відмовився бути учасником зборів із переходу від московського патріархату в українську церкву. Це засвідчується протокольним рішенням про висловлення недовіри священнику. Далі прихожани переходять до наступних питань.
Усі переходи відбуваються в законний спосіб з оформленням за всіма принципами й правилами протоколів збору. Щоб потім, якщо буде юридичний процес, на судових тяжбах громада мала всі аргументи, чому вона правильно зробила цей перехід.
– Чи очікували ви, коли тільки ставали на шлях священника, що доведеться вчити закони, тісно співпрацювати з адвокатами?
– Звичайно, ні. Для мене це нове, тому що в духовних семінаріях і академіях не навчають юриспруденції, адміністративного права, ведення діловодства. Це вже відбувається в разі виникнення викликів. Мені довелося опановувати багато таких речей: як правильно укладати угоди з комунальниками, організовувати діловодство. До мого приходу воно було майже відсутнє. Але школа нашої церкви досить потужна, є багато інших архієреїв, як і в цьому добре розуміються. Є в кого завжди консультуватися.
– Що відбувається з майном тих церков, які приходять із УПЦ в ПЦУ, зокрема, з іконами?
– Залежить від обставин. Там, де громади не встигають взяти храм під свій контроль, а священник не звершує перехід, він, як правило, разом із незгодними, зазомбованими парафіянам, виносить із храму багато потрібних речей для богослужіння, ікон, утварі церковної. Громада не може юридично довести, що воно перебувало в церкві: немає інвентарних книг, актів і комісій ніхто не створював і нічого не вів. Тому парафіяни починають заново купувати ікони, облаштовувати місце для служіння.
Зокрема, у Різдвяній церкві (Храм Різдва Пресвятої Богородиці – ред.) навіть котел опалювальний був видраний із системи. Вода залила електрику, погоріли автомати. Багато речей там довелося переробляти.
– Часто на зборах, які організовує громада для переходу до ПЦУ, можна почути риторику від парафіян, які проти цього, що церква – це їхній власний дім і їх звідти виганяють. Як ставитеся до цього?
– Очевидно, це природна реакція людини, яка прослужила 10-20 років на одному місці й зрослася з ним. Вона не уявляє, як бути без цього храму, без житла, що розташоване поряд з ним. Але реалії такі, що у нас немає храмів, що перебувають у власності священників. Це публічні місця, їх будували колективно або за кошти меценатів.
В Україні є випадки приватних храмів, що збудовані меценатами, які оформлювали на себе правоволодіння, але це нетиповий приклад. Більшість храмів навіть не введені в експлуатацію, не мають фактично узаконеного майнового статусу за релігійними громадами московського патріархату. В більшості випадків виявляється, що це незаконна споруда, яка переходить у власність громади, на якій розташована. А далі громада розпоряджається, яка релігійна конфесія буде там служити.
На Черкащині є один приватний храм – у селі Вільшана. Там меценат. Він великий патріот України, але ситуація така, що ніяк не можуть знайти священника, який міг би ужитися з усіма сторонами ситуації. Як тільки такий знайдеться, тоді храм перейде громаді.
Також читайте: «Спостерігаємо зменшення злочинності за ключовими показниками», – перше інтерв’ю глави черкаської поліції Гуріна
– Чи є випадки, коли переходи від УПЦ до ПЦУ відбуваються лише юридично? Наприклад, на паперах все підтверджено, але в церквах залишаються люди, які не підтримують Православну церкву України?
– Якщо такі випадки і є, то тільки в період між зборами і переходом самого храму в користування громади, вже як ПЦУ. Цей період може тривати кілька місяців, але рано чи пізно всі храми, в яких були проведені збори, переходять із московської церкви в українську православну.
“Сподіватися, що сюди прийдуть ворожі сили і боятися російського чобота тут нам не треба”
– Якою була комунікація із УПЦ до повномасштабного вторгнення і чи існує вона зараз?
– Ця комунікація відбувається на різних рівнях. І в мене, зокрема, була комунікація із деякими архієреєм, яких я сам переконував робити кроки переходу. Бо перспективи московського патріархату в Україні немає. Ми обов’язково переможемо ворога. Сподіватися, що сюди прийдуть ворожі сили і боятися російського чобота тут нам не треба. Нам потрібно навіть цими переходами наближати нашу перемогу. Архієреї боязкі. Бачимо, що жодний архієрей не перейшов до ПЦУ з часу об’єднавчого собору. Бачимо, як потужно страх тримає тих архієреїв у тій структурі.
Зі священниками набагато простіше. Вони більше прив’язані до своїх громад. І навіть в місті у церкві Різдва Пресвятої Богородиці з трьох священників храму один найстарший все одно звершив перехід разом із громадою. Він не побоявся, розуміє, що це необхідно українському народу, щоб не було структури московського патріархату.
Так само і по селах. Ті 18 священників, які перейшли до ПЦУ, служили Богові і своєму народу, людям, які потребували цього священника. Вони не служили певним релігійним інституціям, митрополії чи управлінню або московській патріархії. Не в їхнє ім’я хрестяться люди і не заради них звершується хіротоній в диякони, священників і архієреїв. Але багато хто не розуміє, що вони покликані служити Богові й божій правді. Коли навіть усвідомлюють, що вони в тій структурі, яка робить зло в Україні, все одно обирають залишатися там.
– Чи є у вас зараз комунікація з митрополитом Черкаської єпархії московського патріархату Феодосієм (над яким нині відбувається судовий процес – ред.)?
– Немає і не може бути. Я не можу комунікувати із людьми, які націлено направлені сюди для руйнування того, що будується заради України.
Також немає комунікації з митрополитом Августином. Раніше я був у духовній раді при Міністерстві оборони як голова синодального правління військового капеланства Православної церкви України тоді ще Київського патріархату. Там була необхідність спілкуватися з представником московського патріархату в Україні, який займав ту ж саму позицію, тільки в УПЦ мп в цій духовній раді, митрополитом Августином. Але я весь час порушував питання про виключення його з цього органу, про те, що їхня конфесія веде деструктивну роль. В цьому була моя комунікація.
“Церква ніколи не була поза державними процесами. Навіть в умовах більшовицької імперії”
– Раніше в країні існувала позиція, що в справи церкви ніхто не має втручатися, віра поза іншими інституціями. Нині ваші заяви щодо УПЦ і війни стали більш жорсткими. Що змінилося, наскільки тепер церква може бути відокремленою від усіх державних процесів?
– Церква взагалі ніколи не була поза державними процесами, навіть в умовах більшовицької імперії. Тоді вона була відроджена Сталіним, бо він, розумівши небезпеку поразки росії від фашистської Німеччини, повернув священників із фронтів, які залишилися живі, яких він не встиг розстріляти, в храми, відродив московську патріархію.
А що говорити за часи козацької доби? Тоді наше козацтво і православна церква були монолітним організмом. Були священники козаки, кожний курінь мав корінного священника, були похідні церкви. Звільнившися від рабства атеїстичного і, зокрема російського, наша країна відродила українську церкву, яка була знищена у 17 столітті. Відродившись, вона почала брати активну роль в українізації українців.
У київському політехнічному я вчився російською мовою і після цього певний час не говорив українською. Але коли потрапив у духовну семінарію, знову заговорив українською. І донині на всіх майданчиках спілкуюся тільки українською.
Богослужіння у церквах відбувається українською. Історію у семінаріях і академіях викладали ту, яку згодом почали впроваджувати в українських школах. Бо ми виростали як історики на Іларіоні Огієнку і на інших саме українських істориках. Це вже перший момент, а ще є багато аспектів.
Участь церкви в державних заходах – це проповіді і тлумачення Святого писання в аспекті відносин українця до своєї Богом даної держави і того нашого життя, в якому ми повинні показати, чи здатні жити в Царстві Божому. Ми маємо так ставитися до своєї Батьківщини, як до Царства небесного.
В економічній сфері не скажу про участь церкви, бо вона не є такою структурою, не є підприємством і не розбудовує промисловість. Але ми за розвиток українського виробництва, промисловості, брендів і всього, що збагачує наше життя.
“Силові засоби не допоможуть московському патріархату залишитися у храмах на території України”
– Ви раніше в інтерв’ю згадували про силові групи, які перешкоджають переходам громад до ПЦУ в Черкасах. Наскільки це нормально у наш час?
– Під час переходу віряни Стрітенської церкви, в парку “Хіміків”, побачили, що їм протидіють люди, які не мають жодного відношення до цієї громади, вони були силовою частиною спротиву. Коли вперше громада прийшла до свого храму, щоб перевести його до ПЦУ, вона побачила спротив: невідомі увірвалися на територію, збиваючи молотками замки, що вже громада розмістила там, б’ючи парафіян. Наступного разу парафіяни взяли своїх друзів, які, коли знову почалася бійка, надали відсіч тій силовій частині. А кого вони знайшли в підтримку – тільки їм відомо. Це говорить про те, що силові засоби не допоможуть московському патріархату залишитися у храмах на території України.
– Який стан справ із господарською частиною у храмах нині, адже представники московської церкви забирали з собою певні речі?
– Завдяки активній участі громади під час переходу храму Різдва Пресвятої Богородиці звідти не встигли винести майно. В цьому храмі є все, що десятиліття перед тим накопичувалося і молитвою освячувалося.
У Стрітенській церкві завдяки меценатам і небайдужим черкащанам було відновлено і електропостачання, і до нового року мають запустити тепло. Крім того, там в плачевному стані підвальне приміщення. Планують провести ремонт і облаштувати бомбосховище для черкащан до кінця війни. Ікони, які були вийняті з іконостасу, вже замінили новими.
Також читайте: “У нас є низка депутатів, яким буде висунуто імператив”, – інтерв’ю із заступником голови Черкаської облради Романом Сущенком
– Чи слідкуєте за тим, як просувається законопроєкт про заборону так званої московської церкви на рівні Верховної Ради і чи вважаєте можливим ухвалення цього законопроєкту?
– Ми слідкуємо за цим. Це, напевно, головна річ, за якою треба слідкувати зараз. Ми побоюємося, що цей законопроєкт на цьому рівні можуть поховати. Але це залежить від пана Стефанчука, наскільки він відгукнеться чи ні на ініціативу тих депутатів, які подали свою пропозицію дати цей законопроєкт на аналіз Венеціанської комісії. Звичайно, вона казатиме, що це неліберальний закон, мовляв є меншина, яку устискають. Вони не говоритимуть про те, що ця меншина пов’язана з спецслужбами ФСБ, ГРУ росії і московської патріархії, але ми це знаємо. Венеціанська комісія буде знати, що в Україні є частинка російської церкви, тому це меншина, яку треба захищати. Вважаю, що пан Стефанчук не повинен туди направляти цей проєкт закону і не має реагувати на заклики промосковських депутатів.
– У різних містах України свого часу ухвалювали рішення про заборону діяльності московських церков на територіях своїх громад. На вашу думку, чи потрібне таке рішення і наскільки воно є критично важливим на рівні держави, аби це заборонили як явище загалом?
– Ці всі рішення не призводили до юридичних наслідків, але вони були публічним меседжем. І оскільки ці меседжі впливають на думки людей, то вони, я вважаю, дуже важливі. Я радів, коли ті чи ті громади ухвалювали рішення про заборону московського патріархату, зокрема, у нашому місті. На жаль, від обласної ради його ми так і не дочекалися. Але ці меседжі завжди корисні.
Примітка: Депутати Черкаської обласної ради підтримали звернення про заборону діяльності на території України УПЦ московського патріархату в березні цього року. До цього ж протягом двох засідань депутати не могли проголосувати за відповідне рішення.
“Наші прадіди молилися саме в ці дати. Ми повернулися до свого”
– Зараз активно, зокрема церква, відмовляється від усього свого часу насадженого Радянським Союзом чи тим, що стосується московії. Зміна дат святкування – це один із таких процесів чи ні?
– Цей процес у певній мірі пов’язаний із тим, що ми відійшли від впливу москви, але у більшій мірі це пов’язано з тим, що у нас утворилася церква саме нашою рідною матір’ю – українською церквою. Тому традиції української церкви є для нас найбільш важливими. Вона більше повертає нас до того, що колись ми мали. У нас раніше існувала ж ця візантійська традиція. Наші прадіди молилися саме в ці дати. Ми повернулися до свого.
Крім цього, наша церква відкинула деякі хибні моменти в богослужінні, навіть в літургіці. Хоча, відкидаючи їх, дала право громадам і священникам зберігати ті традиції, з якими вони згодні. Реформи, які відбулися в церкві, не відкидають і тих, які не сприймаються через причини заскорузлості, нездатності логічно мислити або ухвалювати рішення. У нас навіть у церковному одязі відбулося спрощення, бо московська традиція більш помпезна, феодальна, царська. Ми навіть називаємо московський стиль керівництва церкви феодальним, бо є феодал і раби.
– Чи залишилася традиція в українській церкві для жінок заходити в храм лише з хустинкою, в спідниці?
– Як правило, в церквах ПЦУ не звертають увагу чи в штанях людина, чи в спідниці, чи в хустині, чи без неї. Головне, щоб вірянин не заходив влітку у шортах, бо це вже певна спокуса, щоб, наприклад, не заходили чоловіки з оголеним торсом. Але звичний одяг, який повсякденний у людини, цілком допускається в церкві.
Зараз я в скуфії, камілавці грецькій. Раніше в нас були московські такі пірамідальні камілавки. Це так чи інакше також відхід від московської традиції, хоча ризи залишаються літургійні й фелони, наприклад, московські, бо вони більш зручні, ніж грецькі. Все-таки ми залишаємо те, що зручне, але й повертаємося до того, що краще й простіше з боку візантійської традиції.
Фото: Вікіпедія
“Наші парафіяни швидко й легко адаптуються”
– Чи звикли прихожани і церкви до нового календаря, нових святкових дат?
– Ми в процесі звикання, один одному нагадуємо, що незабаром певне свято. Але наші парафіяни швидко й легко адаптуються. Вони, може, більше за нас слідкують за датами в новому календарі. Наприклад, коли було святкування Святої Варвари, в храм прийшло багато вірян саме на святкування. Те, що більшість перейшла на новий стиль, ми помітили по святкуванню Дня святого архангела Михаїла. Коли ж настав час відзначати цей день за старим стилем, люди приходили в церкву, але ніхто з парафіян не прийшов саме на свято.
– Тобто поки триває адаптивний період, коли ви відзначаєте свята і за новим стилем, і за старим?
– Коли ми ухвалювали рішення, проводили збори між парафіями Черкас, усі громади обрали перехід на новий стиль. Це освічені люди, які живуть у місті, мають доступ до інформації, розуміють чому це відбувається. Але громада Різдва Пресвятої Богородиці, здійснивши перехід до ПЦУ разом зі священником, вирішила залишитися на старому стилі й молитися на церковнослов’янській мові. Тепер я закликаю всіх вірян, які хочуть за старим стилем молитися, приходити в церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка вже є православною церквою України.
“Святкувати треба без “феєрверків” – це головне”
– Розкажіть, як у храмах Черкас святкуватимуть Різдво?
– 24 грудня ми вже святкуємо урочисто надвечір’я Різдва Христового. Це переддень, коли ми колядуємо. Хоча коляда на заході країни розпочинається з початком різдвяного посту, більше після Дня святої Варвари.
– Як саме, з чим, на вашу думку, варто святкувати Різдво під час війни?
– Святкувати треба без “феєрверків” – це головне. Всі ми розуміємо, що масових гулянь не буде, не буде ходи, яку раніше робили в регіонах. Але в нас будуть всі богослужіння, які завжди були на Різдво. Діти нашої воскресної школи будуть колядувати з вертепом, як вони це роблять після різдвяної служби. Можливо, вертеп нашого Святотроїцького братства ходитиме по місту й у різні державні установи.
– 31 грудня й 1 січня всі звикли до святкування Нового року, радянської традиції з олів’є й ігристим. Нині на ці дні припадають свята Маланки й Василя. Як варто їх святкувати?
– Ми святкуємо молитовно. А як вже люди після молитовного святкування будуть відзначати… Це обов’язково має бути в родинному колі. Можливо, хтось захоче вийти на вулицю, але це можна буде зробити до початку комендантської години. Людям потрібно розуміти, що не можна зустрічати свята, упиваючись алкоголем. Воно неправильно було ні в Радянському Союзі, ні зараз. Якщо хтось бажає випити шампанське, я можу лише застерегти і сказати, що будь-який алкогольний виріб є небезпечним для організму. А споживаючи їжу, потрібно знати міру, щоб їжею не нашкодити собі. Якщо це олів’є, нехай буде олів’є, але в міру.
Цього року зустрічають Новий рік за новим стилем і ми не згрішимо, якщо їстимемо олів’є, бо вже не буде посту з часу Різдва Христового. Можна споживати будь-яку їжу, яка до вподоби.
І, звичайно, треба не забути помолитися 1 січня, бо це є свято обрізання Спасителя. Це свято, яке говорить про те, що немовля, яке прийняло обрізання, стає повноцінним членом суспільства єврейського. І з цього починається його офіційне свідчення як ізраїльтянина для свого народу. Коли ми говоримо 2024 рік від Різдва Христового, то ми з Богом вступаємо в Новий рік як громадяни своєї вже держави і вже маємо плани на розбудову держави на новий рік, підбиваючи підсумки минулого року. Тому з цієї молитвою благословення на новий рік ми приходимо до храмів, щоб отримати її на свою родину, на навчання свої дітей, господарчу, економічну діяльність, роботу державних органів управління. Тому перший день року важливо молитовно зустріти в храмі, взяти благословення, прийняти святе причастя тіла і крові Христової.
– Знаю, що з 2014 року Свято-Троїцький кафедральний собор допомагає нашим бійцям, ще коли вони були в АТО, ООС. Чи зберігається ця тенденція зараз?
– Безперечно, так. Періодично ми збираємо кошти на тепловізори, автомобілі. Також будь-яку допомогу, яку збирають у нас в храмі для військових, відправляємо їм за потребами. Але не так активно, як на початку війни й на початку вторгнення, відправляємо продукти – армія цим нині запечена. Так само не збираємо одяг. Але якщо хтось із військових особисто має потребу і звертається до нас, то обов’язково допомагаємо й одягаємо воїнів.
– Зазвичай наприкінці інтерв’ю ми просимо сказати кілька слів для наших глядачів. Мої найважливіші глядачі нині, здається, військові. Тому прошу сказати кілька слів їм особливо перед святами.
– Ми обов’язково переможемо. І ваші хвороби, і ваші рани, і наші загиблі Герої – це все не дарма, бо душа безсмертна і життя наше не завершується земним життям. І те, що кожен із вас вкладає в перемогу нашого народу, обов’язково відобразиться у вашій долі переможців над злом. Саме таких Бог шукає в свої оселі – не ледь теплих, а таких гарних хлопців і дівчат, які зараз зі зброєю захищають нашу свободу. Найбільша цінність у нашому житті – бути вільною людиною і від гріха, і від тих поневолювачів, які з своєю ідеологією на нас посунули.
Тому нехай у вашому житті і ваших серцях буде вогник святого Різдва Спасителя нашого і тієї перемоги, яку він здобув над дияволом, прокляттям і смертю. Нехай ця перемога буде з кожним із вас. Нехай ваш приклад надихає всіх українців теж ставати до лав захисників нашої Батьківщини. Україна обов’язково переможе з божою поміччю і вашою жертовною силою. Слава богу й Слава Україні!
Дивіться всі випуски програми “Що далі?” на каналі “18000” в ютубі. Підписуйтеся, щоб не пропустити наступні відео!