У віці 79 років пішов із життя талановитий письменник, драматург і публіцист Сергій Носань.
Про це повідомила колега Носаня, письменниця Валентина Коваленко.
Сергій Носань народився 1 липня 1939 року у с. Чехівка Чорнобаївського району Черкаської області у працьовитій хліборобській родині. Він був ще зовсім малим, коли батько пішов на війну і не повернувся. Усі сімейні турботи лягли на плечі матері, яка працювала у рільничій бригаді. Згодом матір померла.
Після закінчення школи працював у будівельній бригаді. Наступними віхами життя були служба в армії, робота на переправі (на поромі). 1967 року закінчив Черкаський педагогічний інститут. Працював матросом, учителем, журналістом, викладачем інституту.
Товаришував із Григором Тютюнником.
Автор оповідань, повістей: «Стежка в зеленому житі» (1976), «Час глибокої осені» (1979), «Високі, високі гори» (1984), «Вогонь, що спалює дотла» (1989), «Пір’їна з крила Жар-птиці» (про народного майстра з Кам’янки Макара Муху), «Осіннє золото» (2004); романів: «Метеори» (1986), «Голгофа любові», «Пласти»; нарисів «Геній правда», «Ой, Дніпро, Дніпро»; поетичних драм «Остання мить» (про лицаря української поезії Василя Симоненка), «Судна ніч» (про Богдана Хмельницького), «Богом даний я народу», «Мазепа»; п’єс про Т. Шевченка «Та не однаково мені…», про Софію Потоцьку, чиїм ім’ям названо парк «Софіївку» в Умані — перлину паркової архітектури світового значення «Моя любове, моя Мадонно», трагікомедій «Монолог» та «Ювілей» та ін.
Лауреат обласної літературної премії «Берег надії» імені Василя Симоненка (1994) та літературно-мистецької премії імені Михайла Старицького (2001).
