Шанс на життя. Як у Черкасах проводять трансплантацію кісткового мозку

Наприкінці минулого року в Черкаському онкодиспансері сталася без перебільшення історична подія. Тут уперше провели аутологічну трансплантацію кісткового мозку – пересадку власних клітин пацієнтки. Нині черкащанка Тамара вже вдома, хоч і продовжує бути під наглядом лікарів. 

У Черкаському онкоцентрі натомість продовжують проводити рятівні операції. Донині їх провели вже 15-ом пацієнтам. Цікаво, що серед них – не лише онкохворі з Черкас, а й жителі інших міст. Пояснення цьому просте: зараз подібні операції, окрім нашого міста, проводять лише в Києві та Львові.

– Успішність аутологічних трансплантацій можна оцінити через рік. Тому що вона визначається тим, чи повернулася хвороба, – пояснює в коментарі “18000” головний гематолог черкаського онкодиспансеру Олена Лук’янець.

15 операцій за пів року: досвід черкаського онкодиспансеру

За словами директора черкаського онкодиспансеру Віктора Парамонова, до першої пересадки персонал закладу готувався близько 20 років. Позаду – закупівля дороговартісного обладнання і навчання персоналу за кордоном. Зокрема, медики пройшли практичну підготовку в Центрі гематологічної трансплантації клініки хіміотерапії та гематології університетської клініки Риги (Латвія).

Стимулювала початок проведення операцій фінансова підтримка від держави. Наприкінці 2019-го року онкодиспансер отримав 27,4 млн гривень від Міністерства охорони здоров’я. Коштів вистачить для проведення операцій 21 пацієнту. Загалом же з держбюджету на 2020 рік передбачено для пацієнтів усієї країни на трансплантації 112 млн грн.

Суть операції полягає у заборі клітин крові і їхнього повернення в організм людини після проведення високодозної хіміотерапії. Цитофлуориметр допомагає визначити, які клітини у крові пацієнта є молодими і здоровими, а які – раковими, а також їхню кількість. Якщо здорових клітин достатньо, пацієнта підключають до спеціального сепаратора і відбирають клітини. Опісля – проводять хіміотерапію. Зазвичай молоді клітини в організм людини повертають уже за добу. Якщо ж “хімія” триває довше, їх заморожують. Фактично під час подібних операцій донором пацієнт стає сам собі.

Пересадку кісткового мозку можна здійснювати і від родинних донорів. Такі операції в онкодиспансері планують проводити вже незабаром. 

У світі також проводять трансплантації кісткового мозку і від неродинних донорів. Проте для України це рідкість. Першу таку операцію у квітні цього року провели у київській клініці “Охматдит” для однорічного хлопчика.

“Треба мати долю фанатизму”

Трансплантації кісткового мозку від родинних і неродинних донорів уже десятки років проводять у Європі. Саме туди були вимушені їхати українські тяжкохворі пацієнти раніше, так і не дочекавшись черги на трансплантацію вдома.

Нині в Україні лише чотири медичні заклади проводять операції з трансплантації кісткового мозку. Для прикладу, у сусідній Польщі таких закладів 20, у Нідерландах – 15, у Бельгії – 16.

– Ми були в Латвії. Там дорослого населення – два мільйони. У Черкаській області – десь мільйон дорослих людей. У Латвії за рік роблять 50 аутотрансплантацій і 20 алогенних операцій (від нерідного донора, – ред.) на рік. Тобто за рік ми мали б робити десь три десятки таких трансплантацій в області, – підсумовує головний гематолог обласного онкодиспансеру Олена Лук’янець.

Олена Лук’янець: Якщо у колективі немає активістів, які хочуть змін, які можуть поступитися власним часом, ви нічого не зробите

Надалі черкаський онкодиспансер планує проводити і алогенні трансплантації. Проте для цього персонал ще пройде спеціальне навчання за кордоном. Зокрема, було передбачено стажування у Польщі, однак йому завадив карантин через пандемію COVID-19. Тож поки спеціалісти вчаться у форматі вебінарів.

– Перша така конференція відбудеться вже найближчим часом. Лектори – лікарі-практики з Польщі й Австрії. Закінчиться карантин – все одно лікарі поїдуть. А поки будемо вчитися теоретично, – говорить лікарка. 

Окрім того, в онкодиспансері хочуть провести ремонт, аби збільшити кількість одномісних палат і створити умови перебування, подібні до європейських. 

– Фактично такі операції можна виконувати скрізь, де є обладнання і фаховий персонал. Але треба мати ще й долю якогось фанатизму, бути ентузіастом. Якщо у вас у колективі немає активістів, які хочуть це робити, які можуть поступитися власним часом, ви нічого не зробите. Навіть якщо вам навезуть дороговартісної апаратури. У нашому колективі є люди, які хочуть рухатися вперед і не відставати від сучасного світу, тому й активно розвиваємось, – ділиться Олена Лук’янець.

Що сповільнює розвиток трансплантології в Україні?

Підписавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна взяла на себе низку зобов’язань із наближення вітчизняного законодавства до європейських норм у сфері громадського здоров’я.

Зокрема, ще до 2017 року мали б бути імплементовані три директиви ЄС (№ 2004/23/ЄС, № 2006/17/ЄС та № 2006/86/ЄС), що стосуються процесу трансплантації тканин і клітин людини (безпека донорства, технічні вимоги, робота з базою донорів).

З огляду на директиви Міністерство охорони здоров’я зобов’язалося утворити та забезпечити функціонування Єдиної державної інформаційної системи трансплантації (ЄДІСТ), без якої практичне виконання норм закону про трансплантацію не буде можливим. Проте на сьогодні в Україні досі не створено ані реєстр донорів, ані пацієнтів. Через це українським пацієнтам часто доводиться шукати неродинних донорів за кордоном, де подібні бази існують уже давно.

Також ЄДІСТ мала б передбачати реєстр згод на донорство. Тому що нині діє презумпція незгоди бути донором. До тих пір, поки людина не дасть письмової згоди бути донором, і ця письмова згода не буде внесена до державного реєстру, після її смерті орган можуть взяти для трансплантації виключно за згодою членів родини.

За словами колишньої заступниці міністра охорони здоров’я, народної депутатки Ольги Стефанишиної, за майже рік роботи нової влади нічого суттєвого в напрямі запуску системи не відбулося. У зв’язку з цим важко спрогнозувати хоч якусь дату її запуску.

– МОЗ зволікає з формуванням єдиного загальноукраїнського реєстру реципієнтів, позбавляючи права пацієнта на прозоре, в порядку черговості, та згідно з медичним показанням отримання донорського органу. Тим самим провокує шалену корупцію в цій галузі, – говорить Ольга Стефанишина. – МОЗ по сьогоднішній день не розробив медичний алгоритм співпадіння пар донор-реципієнт. Таке зволікання може заблокувати трансплантацію з нового року.

На думку депутатки Ольги Стефанишиної, зволікання МОЗу може поставити під загрозу трансплантації наступного року

Через це також важко сказати, скільки в Україні є хворих, що потребують трансплантацій.

– Доки не буде запроваджено єдиний загальнонаціональний реєстр реципієнтів, не можна говорити ні про яку кількість. Тому що на сьогодні ці реєстри (листки очікування) ведуть самостійно лікарні, єдина база відсутня. Також немає загальнонаціональної черги. Коли в Україні з’являвся б донорський орган, то пацієнти мали б його отримувати за такою чергою. Звісно, має бути розроблений нормативний акт, який би врегульовував пріоритетність отримання донорського органу, Все має бути прозоро і зрозуміло, а не так як зараз – без правил, в ручному режимі, – говорить Ольга Стефанишина.

Більш оптимістично ситуацію з майбутнім у питаннях трансплантацій коментують у самому МОЗі. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов на нещодавньому пресбрифінгу заявив, що до переліку закладів, які можуть робити трансплантацію в Україні, додали ще 12 лікарень. У планах МОЗ – вивести трансплантації у країні на європейський рівень.

– У нас є чіткий розроблений план щодо трансплантації, ми хочемо в ближчі роки вийти на рівень найрозвинутіших європейських країн в трансплантації, – зазначив Степанов. – Ми додали до переліку лікарень, які можуть робити трансплантацію, ще 12 закладів. 9 по органній трансплантації і 3 заклади по трансплантації кісткового мозку. Також передбачається вперше можливість в Україні фінансування алогенної трансплантації кісткового мозку, зокрема, отримання донорського матеріалу із Всесвітньої асоціації донорів кісткового мозку. Це дуже важливо, тому що багато людей потребують саме такої трансплантації.

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.