Більшість закладів харчування у Черкасах так і не відкрилися для своїх гостей 24 лютого, у день повномасштабного вторгнення рф на територію України. Свою роботу ресторани та кав’ярні почали відновлювати лише в середині березня.
Проте насправді кухня низки закладів працювала чи не з перших днів війни. Щоправда, замість гостей стравами безоплатно пригощали тих, кому вони були вкрай необхідні.
“18000” розповідає про шість ініціатив черкаських кав’ярень та ресторанів, які допомагають Збройним Силам і переселенцям.
Прибуток кав’ярні – на потреби ЗСУ
Мережа кав’ярень “Шо там?” – одна з небагатьох у Черкасах, яка не закривалася ані на день від початку повномасштабної війни. “Це завдяки тому, що українські підприємці постійно живуть у стресі. І війна – це ще один, черговий стрес”, – жартує в коментарі “18000” співвласник “Шо Там?” Іван Іскімжі.
В один із перших днів війни спільно з братом Михайлом (ще одним співвласником кав’ярні) ухвалили рішення перераховувати весь отриманий від роботи закладу прибуток на потреби військових.
– Одразу ухвалили рішення не зупиняти роботу, а далі – буде як буде. Не закривалися жодного дня війни. Так, спочатку був страх, невідомість. Але розуміли, що будемо працювати. За 2-3 тижні вже адаптувалися і повернулися до класичного режиму роботи. Так само ми розуміли, що працювати у більш-менш спокійних Черкасах можемо завдяки нашій армії і наш громадянський обов’язок – віддавати прибуток на її потреби, – зазначає Іван.
Переглянути цей допис в Instagram
Лише за березень разом із братом вони пожертвували на потреби ЗСУ 200 тисяч гривень. З них близько 11 тис. грн пішли на пальне для Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, 500 доларів – на “Таврію”, яку їх попросив купити той же “військкомат”. Решту власники “Шо Там?” перерахували на офіційний рахунок Нацбанку, кошти з якого витрачають на армію. Заклад звітує про перераховані гроші у своєму інстаграмі.
– Чому ми це робимо? Бо хочемо бути відвертими з нашими гостями. Вони приносять нам гроші, а ми звітуємо, на що їх витрачаємо, – пояснює співвласник кав’ярні.
Окрім того, команда закладу ухвалила рішення купувати і передавати на потреби переселенців речі за кошти, які їм залишають гості як чайові.
Команда “Шо Там?”
Більшість персоналу кав’ярні дівчата, однак жодна за кордон не виїхала, каже Іван. Кілька тих, які на початку вторгнення поїхали в сільську місцевість, теж швидко повернулися додому.
Раніше заклад постійно закривали під час оголошення повітряної тривоги. Проте нещодавно команда, порадившись, відмовилася від цієї ідеї, знайшовши альтернативу.
– Ми були фактично єдиними, хто закривається під час тривоги. Решта колег цього не робили. Коли до нас приходив гість і бачив зачинені двері, то йшов до конкурента, який працював. Це несправедливо. Але водночас безпека для нас не менш важлива, тож знайшли рішення: поклеїли бронеплівку на вікна. У разі осколків вона здатна захистити, – каже Іван.
Іван говорить, що лише 20 % його постійних клієнтів лишилося в Черкасах. Проте фінансово кав’ярня вже оговталася від початку повномасштабної війни.
– Каси не впали завдяки тому, що багато переселенців. З 10 людей десь 6-7 – це нові гості. Багато виїхали, але багато приїхали, що дало змогу нам і далі почуватися стабільно, – зазначає Іван Іскімжі.
Він переконує, що ухвалене на початку війни рішення підтримувати армію не було емоційним. Запевняє, що відмовлятися від ідеї віддавати частину прибутку на армію не планує.
Переглянути цей допис в Instagram
“У кав’ярні ми зібрали імпровізований штаб”
– Ранок почався з того, що нас із чоловіком і котом почали всі будити телефоном і казати, що почалася війна. Ми сонні спочатку не зрозуміли, яка війна і звідки прийшла. Тоді за традицією пішли в кафе “Сова”, як робили це щодня. Там оперативно зібрався імпровізований штаб з усіх постійних клієнтів, і ми почали думати, що робити далі, – розповідає про свій ранок 24 лютого черкаська журналістка Анна Сакун.
Попри свій уже дев’ятий місяць вагітності, від початку повномасштабного вторгнення вона активно волонтерить. Нині “кістяк” їхньої волонтерської групи – це власне сама Аня, її чоловік Тимур, власник кав’ярні “Сова” Сергій, а також один із постійних гостей закладу Артем. Оскільки Сергій і Артем мають військовий досвід, часто клієнтами кав’ярні є також військові, які приходять із чіткими запитами про допомогу. Загалом до неї долучаються близько 20 людей – теж часті гості “Сови”.
Артем та Аня в кав’ярні “Сова”
– Наприклад, може прийти боєць і сказати: я завтра вже їду, у мене нічого немає, можете чимось допомогти? Розуміємо, що йому треба і плитоноски, і тактичні рукавиці, спальник, рюкзак, медикаменти… Збираємось нашим імпровізованим штабом, їздимо по магазинах. Дізнаємося, що скільки коштує, скидаємося фінансово, купуємо і максимально укомплектовуємо, – переповідає Анна.
Допомогу у “Сові” збирають і для переселенців. Свою роботу волонтери координують з іншими організаціями. Це дозволяє оперативно реагувати на запити.
Ще одна ініціатива кав’ярні – пригощати гарячими напоями військовослужбовців, працівників поліції, добровольців територіальної оборони та журналістів.
– Але більшість із них завжди хоче віддячити. Для цього в нас стоїть баночка з характерним написом “Путін – х*йло”. Якщо людина хоче пожертвувати кошти, може покласти туди. Їх ми теж витрачаємо на потреби ЗСУ або переселенців, – пояснює Анна Сакун. – А одного разу до нас прийшов дідусь. Каже: я отримав пенсію і хочу допомогти, фізично не дійду в магазин щось купити – нате вам 400 гривень і купіть те, що потрібно зараз. Розумієш, що з рук ти взяти ці гроші не можеш, тому що хвилюєшся, чи він хоч не останні віддає. Кажу: ось, кладіть у цю баночку. Такі історії дуже розчулюють.
– Не рахую і рахувати не буду, – так власник кав’ярні “Сова” Сергій Корнієнко реагує на запитання про те, скільки безоплатних літрів кави вже приготував. – Доки мене не призвали, намагаюся допомагати. Інколи це кава на блокпост, інколи – амуніція та продовольство. Потреб насправді дуже багато щодня.
А ще в кав’ярні діти малюють малюнки, які опісля передають воїнам
Як військовий він знає, що воїнам потрібна не лише матеріальна допомога – на передовій тішить загалом той факт, що за тобою є міцний тил.
– 24 лютого виникло питання чи працювати. Та сумніви одразу зникли. По-перше, треба, щоб працювала економіка, по-друге, треба підтримувати охочих поповнити лави захисників. Знаю, що там постійно виникають потреби. Допомагати потрібно не лише з матеріальної точки зору. З власного досвіду знаю, як важливо розуміти, що ти потрібен, що тебе люди підтримують і що вони разом із тобою, – говорить Сергій Корнієнко.
Треба сорок літрів борщу? Будуть!
На початку військового вторгнення низка черкаських закладів громадського харчування також долучалася до приготування їжі черкаським захисникам. Зокрема, для територіальної оборони, яка тоді активно комплектувалася.
– 23 лютого ми з сім’єю повернулися якраз зі Львова в Черкаси. О першій годині ночі заснули, а вже о пів на шосту прокинулися від дзвінка нашого друга з Києва. Він сказав: “Почалася війна, бомблять Київ”, – пригадує черкаський ресторатор Микола Калашник.
Микола Калашник
Перший тиждень він адаптувався до війни. Куди ховатися, коли лунає сирена? Чи шукати диверсантів? Що робити з закладами? Микола – власник ресторану “KIM Bar” та піцерії “Pizza Buro”.
– У перший день війни ми зібралися всією командою, я попросив не панікувати. Хто хотів їхати – мав таку змогу. Ми вигребли касу “під нуль” і видали всім зарплату. Тижня півтора наші заклади не працювали, – розповідає Микола.
Однак працювала кухня. У “КІМі” готували для захисників борщ, у “Pizza Buro” – пиріжки.
Переглянути цей допис в Instagram
– Тероборона отримувала здебільшого “сухпайки”, але в них не було рідких страв, був запит на борщ. До мене звернувся волонтер зі словами про те, що в нього є бідон на 40 літрів. Я сказав: треба 40 літрів борщу – зробимо, – пригадує Микола Калашник.
У такому режимі обидва заклади працювали кілька тижнів, аж поки питання харчування територіальної оборони не було вирішено владою системно.
Паралельно зі своїми друзями та партнерами ресторатор почав шукати амуніцію для військових. Ця ініціатива триває й досі – на сьогодні уже вдалося купити засобів захисту на один мільйон гривень. І якщо спочатку бронежилети купували в Черкасах, нині все частіше привозять з-за кордону.
14 березня “KIM Bar” та “Pizza Buro” відновили роботу. Проте вийти на попередні потужності жодному з закладів поки не вдається.
– На сьогодні “КІМ” втратив близько 80 % обороту. Оскільки люди звикли туди ходити ввечері, має бути певний настрій – зараз він, звісно, інший. А в “Pizza Buro” – десь на 50 % скоротився оборот, – зазначає Микола Калашник.
Окрім того, не повернулася в Черкаси поки і частина команди. Втім, натомість до штату“KIM Bar” приєдналися переселенці з Ірпеня, зокрема зайняли керівні посади.
– Я не дуже поділяю ідею про те, що “ось ми продали пиріжок і з нього 10 % передамо на ЗСУ”. Як на мене, це більше про піар, ніж про реальну допомогу. Економіка і волонтерство мають працювати паралельно, – переконаний Микола.
500 пляшок для “коктейлів Молотова”
Ще одним закладом, який долучився до харчування черкаської тероборони та волонтерів, стала бістрономія “Pinacoteca”.
– До війни ми відкривалися о 8 ранку. Пекар приходив на роботу завжди на 7-му. Перша думка була: летіти швидко в ресторан, по максимуму навести лад і відправити всіх людей у безпечне місце, – розповідає про ранок 24 лютого співвласниця “Пінакотеки” Анастасія Корнієнко.
Анастасія Корнієнко
У перші дні команда кухні перебирала продукти. Хотіли врятувати те, що можливо, і сформувати асортимент страв для волонтерів. Згодом почали готувати для них домашню їжу.
– Ми порційно робили готові страви і возили їх. Гарячі, свіжі. Просто їздили містом і пропонували, кому така їжа потрібна. Для дітей готували оладки з джемом. Варили суп, хліба багато пекли: багети, чіабати, грісіні, – пригадує Анастасія.
Окрім того, спільно зі своєю партнеркою Іриною вони віддали всі пляшки, які мали вдома. Їх використали для коктейлів Молотова.
– З пляшками вийшла смішна історія. Всі думають, що в ресторанах завжди дуже багато пляшок, оскільки там продають алкоголь, зокрема вино. Але ж усі ці пляшки зазвичай утилізуються. Натомість у нас удома було дуже багато пляшок, ми їх збирали роками, щоб подавати воду в гарних пляшках у ресторані. Перебрати залишки так руки й не дійшли. Я написала в інстаграмі, що маю близько 500 пляшок. Частину волонтери забрали, частину самі відвезли, – каже Анастасія Корнієнко.
Після того, як ситуація в місті стабілізувалася, Анастасія з Іриною відновили роботу ресторану. Настя говорить, що нині не йдеться про прибуток – важливо дати можливість команді працювати, а собі – сплачувати податки, розрахуватися з постачальниками та комунальними службами.
– Ресторан – це такий бізнес, коли ти постійно винен гроші постачальникам. Адже зазвичай купуєш продукти, реалізуєш їх і розплачуєшся за них. Тож 15 березня ми потроху почали відновлювати роботу, щоб ресторан міг продовжувати своє функціонування у майбутньому. Зараз навантаження – це десь відсотків 20 від того, що в нас було до війни. Другий поверх ми поки відкриваємо тільки на вихідних, – зазначає Анастасія. – Наша цільова аудиторія раніше – це дівчата, жінки. Багато з них поїхали з Черкас. Але натомість зараз приходять гості з Києва, Харкова, Сум, Чернігова. Це дозволяє триматися на плаву.
Безоплатна піца для тих, хто цього потребує
Окрім гарячих страв, черкаських тероборонців на початку вторгнення пригощали і піцою. На волонтерських засадах її готувала піцерія “Dovas”.
– До нас звернулася по допомогу тероборона. Виявилося, там були наші знайомі. Коли постачальники дізналися, що ми готуємо на ТрО безоплатно, теж вирішили долучитися і надавали безоплатно інгредієнти для цієї ініціативи, – розповідає “18000” власник піцерії Владислав Полосухін.
З цього дня команда піцерії щодня виходила на кілька годин на роботу і готувала кілька десятків піц. У такому режимі заклад працював близько двох тижнів.
– Бували ситуації, що відвозиш піцу переселенцям, а вони на неї так дивляться, наче це не піца, а щось ну дуже цінне. Люди були приємно вражені. І це дуже мотивує, – каже Владислав.
Надалі ж піцерія відновила роботу у своєму традиційному форматі. Правда, волонтерська складова у неї лишається і донині.
– Коли до нас і зараз звертаються, наприклад переселенці, ми готуємо безоплатно. Лаваші, піци, – каже Владислав Полосухін. – Нещодавно надійшов запит із “Укрзалізниці”, ми для них теж готували лаваші. Впевнений, що зараз усі маємо працювати на перемогу. Чим можемо – тим допомагаємо.
