Героєм шостого випуску відеоподкасту “Бульвар Шевченка” став учитель історії Черкаської гімназії № 9 Андрій Стецюк.
Учитель розповідає про зміни у навчанні після початку повномасштабного вторгнення, вплив штучного інтелекту, робототехніку й участь у міжнародних змаганнях, розмірковує над мовним питанням і різницею між українською та європейськими школами. А також про те, яким має бути сучасний вчитель.
“Має бути клас, учень і вчитель”
Працюю у Черкаській гімназії №9 вже 18-й рік. Крім того, що викладаю історію, є тренером нової української школи і засновником команди “Kiborgs.ua”.
Освіта – це процес, де мають бути вчитель, аудиторія й учень. Якщо ще є підтримка адміністрації, батьків, тоді це працює. Широкомасштабне вторгнення внесло великі корективи. Щодня у нашому місті лунають тривоги. Ми з учнями убезпечуємось. Після відбою повертаємось і продовжуємо навчання, не зупиняючись.
Також нині є питання освітніх втрат. Але і це можна компенсувати, аби було бажання. Є величезна кількість платформ, всеукраїнська школа онлайн, завдання в класрумі. Але має бути клас, учень і вчитель. Це найважливіше.
Справа в комунікації, соціалізації. У гімназії навіть реалізовуємо міжгалузеві проєкти. Коли бачимо, що є якісь певні втрати, то інтегруємо предмети й робимо щось спільне з учнями. Творчий вчитель навіть у таких умовах знайде варіанти. Важливо, щоб це були суб’єктно-суб’єктні стосунки. Учень розуміє, навіщо йому вчитель, а вчитель – навіщо йому учень.
Як повітряні тривоги впливають на освітній процес?
У нас є статистика, яку часто публікують у різних освітянських виданнях. Вона фіксує тенденцію спаду інтересу до навчання.
Водночас є й інша інформація, де зазначають, наприклад, що у восьмикласників відбулося покращення ситуації. Тобто ця статистика може змінюватися. Зважаючи на те, що ми маємо справу з молоддю, то коли немає уроку, для них це – класно. Але я завжди говорю, що освіта – це важливо, адже ви не знаєте, чим завтра займатиметеся. Потрібно навчити дітей вчитися.
Якщо в учня є проблеми, то вчитель може проконсультувати. Це не є величезною проблемою, зважаючи на кількість інструментів, які існують. Можна говорити, що все – катастрофа. Насправді ж все є, просто освіта модифікується. Ми шукаємо вихід із ситуації й продовжуємо вчитися.
Навіть якщо сьогодні ми щось не встигли, то віримо в те, що буде можливість надолужити це в інших міжгалузевих проєктах чи в наступному класі.
“Для абітурієнтів є серйозні виклики”
Якщо говорити про досвід нашої гімназії, то ми протягом повномасштабного вторгнення тримаємо третю-п’яту позицію в області. У нас є щороку учні, які набирають 200 балів з НМТ.
Але для наших абітурієнтів є серйозні виклики, адже школярі складають в один день одночасно чотири тести. Вони сідають за комп’ютери й мають обмеження по часу.
Утім є й інший компонент – раніше можливостей і платформ для підготовки було менше. Сьогодні ж – аж занадто багато, було б лише бажання. Все залежить від внутрішньої мотивації. Не зважаючи на те, що відбувається, наші учні мають хороші показники на Черкащині.
Чи варто повністю перейти в онлайн навчання?
Бувають різні думки щодо цього. Є група хейтерів, які вважають, що онлайн навчання – це не навчання. Запустили ChatGPT і учні все списали. Насправді це не так. Ще раз наголошую, хто має бажання вчитися, йому не важливий формат.
Якщо ми говоримо про покоління ґаджетів, то я вже давно думаю зробити подкаст з історії. Щоб учень увімкнув, почув думку, натиснув на паузу, коли захотів. Мене ж він на паузу в аудиторії не поставить, хоча, мабуть, хотів би. Втім вчитель своєю енергетикою може запалювати, а через монітор це зробити дуже складно. Але, зважаючи на специфіку покоління, обидва формати навчання мають право на існування.
До того ж останнім часом відкрили багато онлайн шкіл і платформ. Якщо вони з’являються – значить є запит.
Як використовують штучний інтелект в освіті?
Ми маємо розуміти, що світ змінюється. Наша країна в питанні нейромережі в освіті дещо відстає. Якщо ми б сиділи десь в Америці або Європі, то ми б про це навіть не говорили. Вони це вже давно пройшли. ChatGPT, нейромережі – це 70-ті роки. Втім у нас це протягом останніх трьох-чотирьох років стало чимось новим.
Переглянути цей допис в Instagram
Щодо освітнього процесу, то в учнів штучний інтелект є. Інше питання – як ним користуватися? Треба правильно сформулювати запитання. Учні моєї гімназії знають, що пан Андрій людина специфічна і знає все. І презентація, яку зробив ChatGPT, “не канає”. Бо, наприклад, коли ми говоримо про 19 чи 20 століття і бачимо Михайла Грушевського, то на його фоні не може бути “Лексус”. Бували такі випадки. Коли це бачу, то починаю працювати навпаки. У мене є завдання, які я спеціально роблю через ChatGPT, тобто генерую візуал. І пропоную учням пояснити, чому вони вважають, що це фейк.
Тож ChatGPT – це окей. Учні про це знають і намагаються це використовувати. І хай це роблять, але треба їх також вчити й пояснювати, що він потрібен не лише для того, аби списати.
Іноді учні запитують, а ви знаєте про ChatGPT? Звісно, знаю. Можу навіть показати, як запитати, щоб я не міг зрозуміти, що ти списав. Щодо наслідків і чи зникнуть професії, то це питання майбутнього. В освіті штучний інтелект присутній, але потрібно його правильно використовувати.
“За справжню шпаргалку ще б два бали додав”
Якби учень написав справжню шпаргалку, я б йому ще два бали додав. Тому що це навичка написати, придумати. В цьому є проблема сучасних учнів, що наявність ґаджетів і готових рішень привела до зникнення креативу.
Пам’ятаю свої студентські роки. Був один випадок, коли під час сесії ми відкрили двері і зайшов кіт. Викладачі не звернули уваги. Як виявилося, хлопці вигадали, що котом можна передати шпаргалку. Тому креативні рішення для мене – це круто. І я це оцінюю.
Чи потрібно вчити багато різних предметів?
Освітянська спільнота розуміє, що варто відмовлятись від радянського сприйняття навчання. Треба зменшувати кількість обсягу інформації, бо вона сьогодні не потрібна. Ці знання – це питання репродуктивності.
Наприклад, домашнє завдання – переказати параграф. У чому сенс? Його немає. Нині освітня парадигма полягає в тому, що потрібно мати креативність, а не репродуктивність. Це означає зменшення обсягу інформації та інтеграцію.
Із 2027 року Нова українська школа має перейти до профільного навчання. До прикладу – історія. Ми пройдемо весь курс і в дев’ятому класі має відбутися моніторинг, який визначить нахили учнів. Якщо діагностування покаже, що підліток має хороші результати з історії та філософії, то у профільній школі вибудовуватиметься освітня траєкторія так, що базовими компонентами будуть гуманітарні предмети, всі інші – додатково, щоб мати якісь звички. Це вирішить питання підготовки до випускного іспиту.
Загальна філософія сучасної школи – щоб ти щось розвивав і потім розумів, де це застосувати. Йдеться про те, щоб знати – як ухвалити рішення, відрізнити факт від фейку, як працювати з інформацією, створити проєкт чи відеоролик тощо. Ми маємо уже в школі це закладати, бо університети трошки “гальмують”.
“Ремесло – важлива річ”
Поява профільної школи стане розумінням для людей, що можливо можна закінчити процес навчання і в дев’ятому класі та піти опановувати професію. Тут з’являється інша проблема – оновлення професійної школи. Потрібен перелік нормальних спеціальностей, а не тільки маляр-штукатур, наприклад. Учень має зрозуміти, що ніхто не повинен займатись тільки наукою або бути адвокатом.
Я дітям постійно кажу про те, що ремесло – це дуже важлива річ, незалежно від ситуації. Якщо ви вмієте класно варити каву, то ви її зварите в будь-якій країні.
Сигнал полягає в тому, що учень зрозуміє, чи вступати йому до професійного навчального закладу, чи йти до профільної школи, а потім здобувати вищу освіту.
Нині ми реформуємо середню ланку освіти, але вже потрібно думати й про вищу, бо там – пусто. Коли, наприклад, хлопець хоче бути айтівцем, то він має прийти в університет і бачити викладачів, які працюють в гуглі чи корпорації “Майкрософт”, а не те, що вони бачать зараз.
Університет – не для всіх
Якщо відверто, то закінчення вищого навчального закладу передбачає те, що ти маєш бути науковцем, стати викладачем тощо. Щоб отримати навички у професії, потрібно п’ять років – це дуже багато в динамічному світі. Освітяни мають переосмислювати навчальні програми. Потрібно мати зовсім інший підхід. Викладачам із університету варто частіше приходити до нас у школу, щоб розуміти запити майбутніх абітурієнтів.
Якщо абітурієнт має середній бал на НМТ, наприклад, 130 – то підходить університету. Але ж це трієчник. Заклади вищої освіти мають набирати абітурієнтів з вищими балами. Потрібно розкрутити цей профільний момент. Також зараз у навчанні ми використовуємо такі поняття як освітні тренди. Запитайте середньостатистичного шестикласника, ким він хоче бути. Він вам скаже – тіктокер, блогер, монтажер тощо. Ніхто не скаже, що хоче бути архіваріусом.
Хто такий вчитель в Україні?
Стати вчителем у молодших класів охочих небагато, у старших – більше. І це дійсно складна професія. З погляду суспільно-громадського, батьківського, державного сприйняття, вчитель – це достатньо збиткова людина. Мені здається, що в їхньому розумінні – це особа, яка ходить в одному й тому ж кашкеті, традиційно пише крейдою.
Щоб бути успішним, ти маєш себе реалізовувати в багатьох напрямах, а для цього потрібні інвестиції. Сьогоднішній вчитель для багатьох – це “дешева турецька анімація”. Ми маємо подобатись учням і батькам. Адже у нас в країні всі знають, як вчити, лікувати, всі – експерти.
Переглянути цей допис в Instagram
Питання статусу. Він уже нижче плінтуса. Сьогодні вчитель – це поліфункціонал, який має займатись усім, починаючи від електронно-паперового навантаження до виховання сучасної молоді, у якої авторитети – футболісти, політики, успішні люди. А вчитель є незрозумілим образом.
У нас є великий запит на вчительство, бо багато не витримують. В країні вчителі зникають. Досвідчена генерація вже в тому віці, що скоро залишатиме цю професію. Моє ж покоління поки перебуває тут. Але я не бачу такої черги, як в “Делікаті”, до бажання працювати в школі.
Учитель перебуває в агонії між батьками та дітьми, для яких він не авторитет. Нам не потрібно здавати на штори чи дарувати квіти. Покажіть, що ми маємо статус. Елементарно – вчитель історії має мати дисконт 25 % на придбання книги. Бізнесу це важко зробити?
Яка зарплата у молодого вчителя?
Є питання фінансування. Ми готові терпіти, бо зараз війна. Проводимо благодійні ярмарки, донатимо, допомагаємо тим, хто сьогодні на передовій. Втім також маємо розуміти, коли настане момент хорошого фінансування вчителів. Нині молодий викладач отримує менше, ніж той, хто працює на доставці “Glovo”.
Молодий вчитель отримує приблизно шести-дев’яти тисяч гривень. У Польщі ж заробляють від 500 доларів. Високі зарплати та статус і в Німеччині. Вчительство у багатьох європейських країнах – середній клас. Вірю, що і в нас колись це буде.
У європейських країнах узагалі своя специфіка. У вчителя є помічник. Не я готую картки й друкую тести, моє завдання – креативити і вчити. Через фінансове становище вчителі змушені шукати собі додаткові роботи. Наприклад, проводити на вихідних різні заходи.
На жаль, державна політика, щоб створити умови для молодих вчителів, непродумана. Мають бути програми, як “Erasmus+”, щоб мати ваучер на опанування курсів. Є багато інструментів. В умовах війни це питання закрите. Тому ми маємо серйозні демографічні зміни. Навіть міністр освіти Оксен Лісовий заявляє, що десяти- та одинадцятикласники думають про те, як виїхати за кордон.
Як змінився вчительський і учнівський склад з початку вторгнення?
Серед вчителів відбувається оновлення кадрів. Є педагоги, які йдуть на відпочинок. Тож вчительський склад змінюється. Як правило, це стосується початкових класів. З погляду гендеру – це переважно дівчата.
У нас є внутрішньо переселені вчителі, які влаштувалися в дев’яту гімназію і класно інтегрувалися в наш простір. У нас одна велика сім’я. А, наприклад, у Львові – нестача. Немає вчителів фізики, математики тощо.
Що стосується дітей, то з початку вторгнення великий відсоток виїхав і приєднувався до нас дистанційно. Втім значна частина повернулася. У нас близько 1700 учнів. Нестачі школярів точно немає, а є нестача приміщень.
Участь у міжнародних змаганнях з робототехніки
Роботизованість і робототехніка – це те, чим дев’ята гімназія нині живе і працює. Все починалося з 2016 року, коли ми взяли участь в експерименті. Не пам’ятаю деталей, але в нас з’явився набір лего. Нам сказали, що треба його використовувати, щоб займатися олімпіадою з робототехніки.
Учитель технологій Микола Цимбал займався технічною частиною, я відповідав за емблему команди, кричалки, комунікацію. Напрямок робототехніки – це не просто робот, який динамічно запрограмований учнями. Це ціла проєктна діяльність. Ми вирішуємо глобальні процеси світу, готуємо проєкт, який покращив би життя людей на планеті.
Є програма в Україні – FLL (FIRST LEGO League). Змагання відбуваються щороку, вона походить з Америки. Задають тематику сезону, а потім з’являються ігрові поля. Завдання команди – створити робота, який рухатиметься цим полем і збиратиме бали. Весь світ у це грає. Ми почали ось так гратися й дійшли до того, що наша команда Kiborgs.ua побувала в Данії в Орхусі у справжньому леголенді.
Потім були в Угорщині, Дебрецен, а далі Бібл – Ліван. І саме там уперше отримали відзнаку на всесвітньому чемпіонаті за шляхетний професіоналізм.
Далі у нас з’явилася олімпіада з робототехніки. У цих змаганнях тренери не мають доступу до учнів. Діти за визначений час створюють робота й виконують завдання. Ця олімпіада називається WRP (World Robotics Olympiad). Уже який рік поспіль ми брали участь у конкурсі у Чехії в містечку Брно. Це були змагання для Східної Європи. Ми також маємо відзнаки звідти.
Ще один напрям – STEM, він починається з 3D-друку. Також ми активно працюємо в напрямі дронів. Хлопці й навіть я пройшли відповідні курси. Крім цього, маємо й віртуальні окуляри.
Панянки та кадети в черкаській гімназії
Це черговий освітній тренд від нашої гімназії. Було різне бачення цього. Втім усе працює дуже класно.
У чому ж філософія? Це був експеримент. Ми хотіли, щоб у хлопців був акцент на бойові мистецтва, щоб вони себе фізично загартували. Водночас, закінчивши кадетський клас, не обов’язково йти у військову школу, в учня завжди є вибір. Але більшість хлопців, які були кадетами, пішли у військову сферу. З цього випуску розумію, що багато хто бачить себе в юридичній сфері, хтось також піде у військо, а хтось у льотне училище.
Порівняння української та європейської освіти
Ми нічим не поступаємось. Наші хлопці й дівчата, які пішли до закордонних шкіл, вчили технічні науки, зокрема математику та фізику, в сьомому класі. Європейські ж діти в дев’ятому тільки починають. Є нестикування навчальних програм. У сенсі предмета освіти ми не відстаємо, а навіть можемо випереджати.
Питання полягає в організаційному моменті, самій свободі вчителя у прийнятті методик. Програма Нової української школи (НУШ) – це те, що вимагає суспільство та європейський підхід. Тож зараз ми не маємо суттєвих відмінностей.
Квадробери та самовираження
Я подивився свій дитячий альбом. Ким я тільки не був. Пам’ятаю часи, коли моя мама брала дріт й робила мені вуха, щоб я був чебурашкою. Тобто квадроберство – це окей. Звісно, сьогодні це викликає якийсь подив. Але я ставлюсь до цього спокійно. Як кажуть: ти можеш махати руками до того часу, поки не торкнувся кінчика мого носа. Свобода не має заважати іншим.
Ми пережили емо, готів, тож і квадроберів переживемо. Сьогодні це тренд.
Читайте також: Квадробери у Черкасах: дитяча спортивна забавка чи “субкультура”.
Які сучасні діти?
Я дітям навіть заздрю. От уявімо раніше: тобі треба завтра розповідати вірш на сцені, через це ти ніч не спиш, хвилюєшся. У сучасних дітей взагалі жодних проблем. Це питання свободи. Вони сьогодні – вільні.
Інколи буває, що вони порушують субординацію. Але я можу з ними привітатися, дати “краба”. Це дуже емоційно і їм це подобається, як і мені. Втім усе одно важливо утримувати дистанцію. Діти мають розуміти, що я з ними на рівні, але все-таки старший і вчитель. Інколи ми кажемо, що діти ходять незрозуміло як одягнені, але це ж питання самовираження.
Насправді тільки у свободі може народитися щось цікаве. Коли діти вільні, вони створюватимуть класні проєкти. Зі свого боку ми робили тільки те, що нам казали. Якщо дати шанс зробити школярам щось самим, то вони можуть створювати неймовірні речі. Це суспільство вільних людей. Вони не соромляться, відстоюють свою думку. Так, інколи можуть маніпулювати, причому своїми ж батьками.
Щодо батьків, то часто кажуть, що вони багато працюють і не займаються дітьми. Ні, це неправда. Вони школярів привозять, забирають, портфель носять.
Булінг та мобінг у школі
Раніше це була проблема, яку приховували. Сьогодні ж її висвітлюють, але часом здається, що хтось на цьому “хайпує”. Звісно, булінг – це погано. Ми проводимо багато профілактичних заходів. Учні про все це знають й чітко розуміють, що булінг – це не просто когось штовхнути чи посваритися, а це – систематичність.
Усе ж коли відбувається булінг, то діти знають, що потрібно про це говорити, хоча б з класним керівником. Ми можемо залучати психолога, причому, згідно з новим законом, у кожній школі є психологічна служба. Також цього року у навчальних закладах Черкас запрацював інспектор з безпеки освітнього середовища. Тобто маємо багато відділів, які можуть реагувати на булінг й вирішувати це.
Крім булінгу, нині є й інше слово – мобінг. Це коли, наприклад, директор або його заступник знущається з вчителя. І питання булінгу й мобінгу – це питання європейських стандартів. Утім в українському підґрунті це набуває трішки “збочених” форм.
Питання української мови у школах
Міністерство вчергове порушило питання української мови не тільки під час уроку, а й під час перерви. Навіщо для цього писати закон? Це само собою зрозуміло.
Ми багато чого втратили. Тільки нині почули україномовний контент, класні українські гурти. Повернемося у 2013 рік або у 2007-ий, я, крім Океану Ельзи не знав, хто ще співав українською мовою. Тому ми порушили мовне питання дуже пізно. Це потрібно було робити в 1991-му. І коли я йшов у школу, то не повинно було бути російськомовних класів і не мав закінчувати російськомовний дитячий садочок. Я повинен був знати ім’я Ліни Костенко. Питання мови – це дуже важливо.
Ми маємо підтримувати українську мову, але не в сенсі карати за недотримання закону, а створювати всі умови. Найважливіше – коли я приходжу у магазин, то маю бачити якісну україномовну книгу, яка доступна в ціні.
Для мене також зараз відбувається українізація. У моїй бібліотеці українських книжок не було. Мені подобається, як рідною мовою спілкується Сергій Притула, я хочу так само і працюю над цим. І мова також має розвиватися, щоб не просто літературно говорити. Але не чіпайте дітей. Для цього потрібен час і покоління.
Питання української мови повинно стосуватися не тільки школи, а й дому. Бо якщо у них вдома великі шовіністичні російські традиції, то хоч китайською та французькою говори, але це не вплине. Тому це багатопластове питання. Втім відповідь однозначна, мова – це код української нації.
Пострадянські традиції у школах
Лінійка змінилася. Пам’ятаю раніше, як ми стояли з квіточками і чули: “Слово надається, слово надається…” Нині ж у свідомості слово “лінійка” залишається, але це більше – зустріч. Здебільшого вона орієнтована на першокласників. Слово надають зазвичай директору, а потім – фаєр-шоу, пес Патрон, ведмеді. Коли йдеться про випускників, то весь вечір присвячують їм. Вони танцюють, показують, чого навчилися.
Є тенденція до скасування лінійки. Я проти цього. Ми розпочинаємо навчальний рік, маємо побачити, хто тут зібрався. Присутність “поважних мужів” щоразу стає меншою. І це добре. Я вважаю, що якщо вони й приходять, то хай щось приносять.
Тож слово “лінійка” мені не подобається, але урочистість повинна бути. Має звучати гімн, пролунати “Пливе кача”, ми зобов’язані вшанувати пам’ять наших воїнів.
Чи з’явились українські традиції з початку повномасштабного вторгнення?
Мабуть, відродили те, що було давно – це ярмаркування. Ми всі долучаємось до волонтерського руху, донатимо, допомагаємо. Але організовуємо справжнє ярмаркування, не просто збираємо кошти на допомогу ЗСУ. Початкова й середня школи завдяки активній участі батьків готують смаколики, продають картоплю, вареники й не тільки. Це відчуття родинності й стало традицією.
Також ми пишемо листи воїнам. Здається, що тут такого? Втім багато хлопців говорять, що їм цього дуже не вистачає. Пам’ятаю, як збирали теплі шкарпетки. Діти сьогодні соціально активні.
Який стан шкіл у селах?
Це велика проблема. Це питання більше стосується наших урядовців. Якщо говорити відверто, то різниця між містом і селом завжди була відчутна. Місто – це все-таки більше можливостей комунікувати. Але самородки, як Тарас Григорович Шевченко, часто народжувались у селах, невеликих глибинах, читаючи під свічку навіть сьогодні, коли немає електрики. Це психологічний момент.
Із погляду навчальних закладів, то в селах – велика катастрофа. Відбуватиметься об’єднання шкіл, а це й програма, й шкільний автобус. Втім питання інтернету може врятувати ситуацію. Не обов’язково ж йти до бібліотеки, якщо ми говоримо про бажання вчитися. Інтернет може дати шанс нормально здобути освіту, бо можна комунікувати з вчителями онлайн, дивитися класних відеоблогерів, є багато освітніх платформ.
Чи потрібні книги в школі, коли є гаджети?
Звісно, що потрібні. Нова українська школа, про яку часто говорять, це експеримент Фінляндії – жодних ручок, папірців. Потрібні ґаджети й інтерактивні технології.
Буквально декілька тижнів тому прочитав висновок фінів – катастрофа. Ми повертаємось до ручки, папірця, книги, бо ми втратили навички учнів. Вони не вміють писати. І це справді так. Ґаджет не має замінити, він має допомогти. Телефони повинні бути з певного віку. Краще купити гарну книгу, а ґаджет – потім.
В Європі ґаджети заборонені під час навчального процесу. Їх складають в одному місці, а коли є потреба – використовують. Книга, навичка писати, підкреслювати – це важливо.
От який вигляд мають європейські підручники? Вони формату А4, м’якенькі, дуже комфортні. Проблема книг – це окрема освітянська проблема. Ми їх постійно пишемо, змінюємо.
Яким має бути сучасний учитель?
Він має бути “в темі”. Використовувати ті технології, якими володіють сучасні діти. Не лякатися слова тікток, інстаграм. Знати про онлайн платформи. Сучасний вчитель має бути максимально полілінгвістичним. Чим більше мов знає, як казав пан Франко, тим більше він людина. Також учитель повинен, не зважаючи на маленькі зарплати, реалізовувати себе й розвиватися, подорожувати. Коли я дітям кажу, як був на льодовику в Нігардсбрін, відкусив там шматок льоду й передав вітання у тіктоці, то ця інформація їх захоплює.
Викладач повинен мислити по-сучасному. Не треба постійно нити й говорити, що все погано. Насправді, як казав Конфуцій, найскладніший час – це час змін, а великі виклики – це великі напрями пошуку себе. Не потрібно боятися й хвилюватися. Сучасний вчитель – це цінності. Він має демонструвати, що для нього сім’я – це важливо. Для цього цінністю має бути його мова, віра. Вчитель має сам продукувати ці особливості.
Часто вчитель повчає когось, а сам – зовсім інший. Ти маєш і робити, і говорити так, як реально є. І, звісно, сучасний викладач має відчувати підтримку суспільства, держави. Його повинні шанувати батьки й діти. Тоді вчитель зможе багато чого зробити.
Бульвар Шевченка з Андрієм Стецюком
Читайте також. Розмова із засновницею черкаського бренду: про секонд-хенд, пошиття одягу та співпрацю з репером.
Важливі новини про ситуацію в Черкасах та країні. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”