Master of Code Global – одна з найбільших ІТ компаній Черкас сьогодні. Нині у її команді – близько 250 майстрів. Заснована у 2004 компанія насамперед спеціалізується на створенні чат-ботів. MOCG входить у десятку світових лідерів у розробці розмовних рішень із використанням штучного інтелекту.
Сьогодні Master of Code Global має власні офіси не лише в Україні, а й у Північній Америці. А їхніми клієнтами в різний час були такі клієнти як T-Mobile, Meta та Golden State Warriors.
Попри свою успішність, головний офіс ІТ компанії залишається в Черкасах. Саме тут ми зустрічаємось із Дмитром Гриценком, засновником і CEO MOCG. На початку розмови він перепрошує, що спілкується англійською краще, ніж українською. Каже, що у розмовах з клієнтами говорить англійською, а в побуті до повномасштабної війни використовував російську. Втім після 24 лютого 2022-го у комунікаціях з друзями та колегами говорить українською. За свою волонтерську діяльність Гриценко має відзнаку “За сприяння війську” за підписом Валерія Залужного.
У розмові з кореспонденткою “18000” Дмитро Гриценко розповідає, як знання англійської допомогло йому знайти першу роботу в ІТ, офіс у квартирі, зустріч із королевою, ChatGPT та те, як досвід Ізраїлю допоміг йому заспокоювати клієнтів після початку великої війни.
“Сапкою сапаю город, а в плеєрі – німецька мова”
– Коли ви почали свою кар’єру в ІТ? Якою тоді була ця сфера в Черкасах?
– В ІТ я потрапив не за фахом. Освіта в мене лінгвістична. У ЧДТУ навчався на вчителя англійської мови. В якийсь момент стало нудно, тож вирішив перевестись на “заочку” в Одеський державний університет (нині Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, – ред.) . За два місяці мені треба було вивчити 11 предметів академрізниці, які я не вивчав у Черкасах, і скласти їх для вступу.
Серед дисциплін, які треба було вивчити, німецька мова. До цього я її не вчив. Під час підготовки я був у бабусі на Одещині, вчився і працював. Сапкою сапаю город, а в плеєрі – німецька мова. Зрештою я склав німецьку на четвірку. Викладачка здивувалась, що так якісно мову я вивчив за 20 днів. На жаль, з якою швидкістю та інформація засвоїлась, з такою ж із голови й вилетіла.
Повернувшись у Черкаси, почав працювати перекладачем для християнської місії. Паралельно намагався займатися підприємництвом: то машини перепродавали, то телефони продавав.
Наприкінці 90-их у Черкасах існувала лише одна ІТ компанія – Interlink. Я почав там викладати англійську мову. Згодом мені запропонували в цій компанії роботу. Кажуть: сідай, вчи мову програмування. Треба було по вісім годин сидіти за 14-дюймовим монітором. А я звик рухатися, тому для мене такий режим виявився складним. Тож між навчанням я постійно бігав із сьомого на перший поверх і навпаки, щоб хоч якось кров розігнати. Спочатку вивчив PHP, потім почав вивчати Java. Зрештою мені запропонували посаду. Директор каже: “Слухай, ти знаєш англійську мову, у тебе є розуміння технічної складової, давай до нас у проджект менеджери”. Я такий: ідеально!
Після двох років роботи в Interlink я пішов у Ekreative, на той час ще маленьку компанію. Туди мене взяли на позицію виконавчого директора. Це був хороший досвід, але з часом я зрозумів, що хотів би мати власну справу. Паралельно розглядав можливість еміграції до Канади.
Зрештою ми стартували з кількома людьми в Черкасах. Купили комп’ютери, столи й стільчики. Першим офісом була зйомна квартира.
Тоді це було “Вау”. Нарешті щось своє! Хоч на початку й було важкувато, ми працювали фактично в нуль, я хвилювався, чи вистачить усім грошей. Потім все це проаналізував, зрозумів, що є план А, В, С, і попер.
– Чому Master of Code називається саме так?
– Коли ми зібралися в офісі, зрозуміли, що нам потрібна назва. Почали креативити, брейнштормити. В усіх був запал і мотивація. Хтось запропонував God of Code (бог коду). Наступна пропозиція була Master of Code. Ми швидко загуглили й побачили, що ім’я не зайняте. Одразу його зареєстрували. До речі, за кілька днів дізналися, що американська компанія Mastercard зареєструвала згодом назву Masters of Code як назву їхньої технологічної інновації.
– Зі скількома людьми ви починали Master of Code?
– Нас було п’ятеро.
– Як усе потім розвивалося? Поступово чи був якийсь ривок?
– Все потрошку. Проблема була в тому, що я це все самоучкою робив. Не взяв якихось курсів, менторів. Якби був досвід, усе б розвивалося набагато швидше. На початку це був трохи доморощений бізнес. Але, мабуть, саме це створило в мені відчуття голоду по чомусь більш зрілому. Ми пересиділи в тому стані і з’явився запит на те, щоб відбудувати щось більш масштабне.
Після квартири ми почали орендувати будинок. У нас було семеро сусідів: в одних курятник, в інших – гусятник, хось смажив шашлики. Кондиціонери були не скрізь, тому з відчинених вікон постійно лунав цей агрокультурний треш на зідзвонах з клієнтами. Доводилося якось їм це пояснювати.
Будинок був у звичайному дворі, шлях до якого – по бездоріжжю. Одного разу наш логіст віз іноземного клієнта і той так прискіпливо англійською уточнює: ми точно їдемо в “Master of Code”? А він: так-так (усміхається).
Мало компаній створюються одразу із якісною візією. Зазвичай це виходить лише в тих, у кого є досвід. У нас було не так. Ми ковбасились, час від часу в нас щось виходило, щось ні. Але був і плюс: в нас була дуже дружня атмосфера в колективі. Потім прийшло розуміння, що кількість людей зростає, не всі розуміють речі, які тут цінують. Як пояснити, чому ти це робиш і на яких засадах? Ми вирішили якось описати наші цінності.
І тут у нас зʼявився офіс, з якого був тільки бетон, коли ми заїхали. Я підходжу до однієї зі стін, біля якої зараз сцена. Там ще нічого не було. Беру олівець, який залишили будівельники, і пишу прямо на голій стіні: I share my passion here. Тут я буду ділитися своєю пристрастю до того, що мені подобається. Це стає меседжем для всіх.
Ми вважаємо важливим розвиток (growth), повагу (respect), веселощі (fun). Також ми в якийсь момент почали розвивати багато речей за межами MOC: запустили курси, підтримуємо соціальні проєкти. Це про impact (вплив). Так і сформувалась система наших цінностей, які ми до сих пір транслюємо.
Черкаський офіс Master of Code Global
– Як шукали перших клієнтів?
– Використовували спеціальні сайти. Багато компаній в Україні стартували з таких майданчиків. Цей етап точно треба пройти і вийти з нього. Бо там брутальний аутсорс, конкуруєш з індійцями, палестинцями, філіпінцями. У них немає культури розробки, їм просто треба створити якийсь код, навіть якщо в результаті це буде треш, і за це отримати свої кілька доларів за години роботи.
А ми пишаємось тим, що ми робимо. Це треба було постійно артикулювати. Типу: друзі, ми розуміємо, що це вдвічі-втричі дорожче може коштувати, ніж в інших, але ми зробимо це так, щоб воно працювало. І ви прийдете по наступний код знову до нас, а не до них. Ми не хотіли перероблювати вже виконану роботу за копійки, оскільки вона була зовсім не доцільна – все варто було б перероблювати з нуля.
Наша команда вкладала цінність у те, що робила. Коли ти так працюєш, у будь-якому бізнесі, клієнти це цінують, бачать, що це відрізняється від того, як це роблять інші. І вони приходять до тебе знову і починають тебе рекомендувати, навіть якщо ти не просиш. Ця сітка починає розростатися, і так ти починаєш рости. Це не класична для бізнесу модель, бо її не можна відбудувати якимись етапами, ти не можеш на неї розраховувати, але на другому етапі розвитку це було так. І вже тут ми почали глобалізувати команду та наймати свої sales-команди в Північній Америці.
“Готовий поставити гроші, що кількість світових брендів на одиницю розробників у нашій компанії була найвища в Україні”
– Коли ви почали займатися чат-ботами? Як прийшли до цього?
– Чат-боти ми почали розробляти після того, як шість років тому Facebook вивів на ринок платформу Messenger, за допомогою якої можна було комунікувати, і плюс до того, запускати штучний інтелект. Це був рудимент, просто алгоритм. Але це була нова історія в індустрії технологій. Фейсбук в ті часи – це майданчик, який для всіх бізнесів був важливим з точки зору просування, тож з’явився запит на чат-боти.
Цьому передувала інша історія. У 2013 році ми розробляли власний продукт, презентаційний софт Presentain. З мобільного телефону можна було переключати слайди, аудиторія на мобільних девайсах могла ставити питання, інтерактив, висилати реакції. Це був проривний продукт на той час, біг швидше ніж технологія вайфаю, яка могла обслуговувати всі ці речі.
Ми з командою поїхали в Амстердам на три місяці, в один із найкрутіших акселераторів стартапів у світі Startup Bootcamp Amsterdam. Ми були резидентами цього стартап-інкубатора. Загалом там були представники 30-40 країн, організатори мали відібрати 10 стартапів, які будуть проходити цей акселератор. Його менеджерили люди з великими бізнесами.
І от уже фінальна презентація. Серед гостей – королева Нідерландів і міністр цифровізації Європи. Нам запропонували виступити першими. Згодом на пресконференції мене посадили поряд із королевою. Пройшло трохи часу і наш юрист з Амстердама каже мені: “Дмитре, в мене до тебе одне запитання. Якими парфумами вона пахне?” Я кажу: “Слухай, ну як і має пахнути королева. По-колоревськи!” (усміхається). Це була дуже смішна ситуація. Але водночас – дуже крутий рівень.
Дмитро Гриценко та королева Нідерландів
Ми ростили цей презентаційний продукт, він мав конкурента з Каліфорнії. Зрештою ні в нас, ні в них не вийшло, але ми стали друзями. Засновник цього стартапу Діма Думік після цієї спроби зробив ще один стартап, продав його і потім стартонув ботову платформу. Коли почався весь цей хайп, вони не справлялися з обсягом клієнтів. Класні клієнти почали йти від них. Він запропонував нам працювати разом. І тут посипалося: BBC, Red Bull, L’Oreal та інші відомі світові бренди. А ми в Черкасах сидимо. Багатьох клієнтів ми не змогли витягнути, бо не мали такого калібру, щоб із ними спілкуватися.
– Чому це відбулося? У вас не вистачало технічних навичок?
– Ми могли б виконати те, що вони хотіли. З точки зору технічної реалізації – взагалі без проблем. А от з точки зору продажу – там треба було мати гарну англійську, розуміти аудиторію та її культурні особливості, що можна казати, а що – ні, хто з тобою на дзвінку має бути. Якщо в когось з учасників дзвінку не нативна англійська, то на стороні клієнта якось розуміють, що, мабуть, треба з кимось іншим говорити.
– Які висновки зробили з цієї історії?
– Що це наш поштовх до вирішення питання з англомовними офісами. Я почав запускати першу версію офісу в Канаді, щоб вони підтримували наші продажі. Це трішки врятувало ситуацію і дало нам можливість вклинитися в індустрію. Ми почали запускати чат-боти для багатьох світових компаній, серед яких – баскетбольна команда Golden State Warriors, яка були дворазовим чемпіоном NBA того часу.
Готовий поставити гроші, що кількість світових брендів на одиницю розробників у нашій компанії була найвища в Україні на той час.
У нас не було вибору: потрібно було відбудувати компанію наступного рівня, щоб були професійні менеджери з продажу, акаунт-менеджери, щоб делівері (впровадження розробленого продукту, – ред.) було на рівні. Це водночас і стрес, і можливість. Це як пливти на серфі: ти можеш схопити хвилю, а можеш не доплести і просто з’їхати.
– Ваші закордонні офіси – це лише менеджери з продажу чи є і розробники?
– У Канаді ми будували офіс у трьох версіях. Перша спроба була невдалою. Ніби про все домовились, усе гаразд, а потім розумієш, що щось не так, інша бізнес-етика, інша відданість роботі. Там о 5 вечора встають і йдуть додому. Немає гнучкості та адаптації під час клієнта. Це значно відрізняється від нашої культури, тому мене це здивувало. Одного разу кажу: “Ви що, не закінчили? Клієнт же чекає. Як Golden State Warriors можуть чекати?!” Але з часом зрозумів, що ми на різних хвилях. З другої спроби теж не вийшло.
А потім вирішили просто поїхати туди ключовою командою, яка може за всі частини Master of Code Global пояснити, законектити. Ми передали їм частку нашої енергії, пояснили свої цінності, своє розуміння бізнесу. І це спрацювало. Люди включилися краще, ніж у більшості випадків включаються там.
У США теж були кілька спроб у різних штатах. Потім ми сконцентрувалися на Сіетлі та Каліфорнії.
В Європі були спроби створити сейлз-команди, але вони пропрацювали недовго.
Я зрозумів, що у Північній Америці треба виводити це все на наступний рівень. До команди менеджерів з продажу та акаунт-менеджерів почали доєднуватися технічні спеціалісти, дизайнери. У нашому розумінні, до речі, це не графічні дизайнери, а конверсейшн дизайнери, які роблять так, щоб інтерфейси у чат-боті були мовою бренду. Щоб користувачі відчули – це конкретний бренд розмовляє зі мною.
– Найвідоміші бренди, з якими ви працюєте зараз?
– T-Mobile, Kittch (майбутній Netflix для кухні. Ти вводиш, які в тебе є продукти, скільки маєш часу, скільки треба порцій, і додаток тобі пропонує кілька варіантів рецептів), Post (нова платформа для мікроблогінгу та преміальних новин від засновника Waze), Golden State Warriors та інші.
– Серед них є українські?
– Ні. Ми комунікували з кількома українськими компаніями. Наприклад, з “Київстаром”. У них була проблема, що люди спілкуються з ботом не лише українською, а й російською, англійською, а часом і суржиком, і бот їх не розумів. Ми представили їм демо-версію рішення чат-боту, який вирішував цю проблему. Але тоді їхня служба не погодила технологічну реалізацію, тож наша співпраця так і не склалася. Вони залишилися із тим, що в них було до цього.
“Ми зробили 30 днів з ChatGPT”
– ChatGPT – це ваш помічник чи конкурент?
– ChatGPT – це еволюція нового рівня для штучного інтелекту. Наша робота раніше була спрямована та те, щоб зрозуміти, чого хоче клієнт. Наші відповіді йому ми генерували власним кодом підконтрольно. Наприклад, користувач каже: я хочу змінити свій пароль. І ми допомагаємо йому це зробити. Але якщо він хоче щось запитати у бренда, чого ми не пропрацювали, ми не могли йому відповісти на цей запит.
ChatGPT може не просто з’ясувати, чого хоче користувач, а ще й відповісти йому. Але в цьому є проблема. Він дуже великий і не повністю підконтрольний. Він може видати якусь річ, яка не дуже коректна. Для брендів це небезпечно. Маленькі бренди його можуть використовувати, тому що в них до помилок велика толерантність. Але ми потрапляли в кейси, коли великий бренд запускав якесь рішення і люди спеціально добирали фрази, аби бренд відповідав щось, що можна інтерпретувати некоректно. У штучного інтелекту зараз це відбувається дуже часто.
Ми вже зрозуміли, як це працює зсередини, достатньо грунтовно. Розуміємо, як його можна обмежувати і як розширювати, як його можна максимально використовувати у своїх контекстуальних цілях. Я вважаю, що треба тестувати та розкривати потенціал, але підконтрольно його використовувати і розвивати.
Ми зі свого боку робимо ті рішення, які дозволяють використовувати ChatGPT у комерційних цілях.
– Пам’ятаєте свою першу реакцію на появу ChatGPT?
– Перша реакція була “Вау!”. Ми були вражені тим, як він може комунікувати з тобою на різні теми. Було усвідомлення, що це рубає половину речей, які ми робили до цього, трансформує наші ролі, активності, те, що ми продавали раніше.
Ми зробили 30 днів ChatGPT в Master of Code Global. Кожна людина з команди в цей час повинна в якійсь мірі спробувати використовувати ChatGPT у своїх рутинних щоденних активностях: маркетинг, піар, розробка та код, тестування, словом – всі були залучені до цього процесу. По завершенню кожен має поділитися тим, як його використовував. Після цього досвіду ми можемо сказати, що є компанією, яка на всіх ланках розуміє, що таке ChatGPT.
Дехто вже говорить, що зміг стати на 20 % ефективнішим завдяки використанню цієї ШІ технології. Наприклад, це вирішило певною мірою проблему з англійською. Тепер ти можеш написати імейл на тому рівні, який маєш, попросити штучний інтелект зробити його коротшим, більш структурованим, перевірити на помилки чи зробити тональність тексту більш теплою – і він це зробить.
Дехто пробував створювати там код. У тебе це може зайняти години написання. Зараз ти пишеш у чаті: створи мені код, який зробить ось це – і він пише код на будь-якій мові. З часом прості кодери матимуть менший попит на ринку праці. ChatGPT може згенерувати тисячі рядків коду за лічені секунди. На моє переконання, його потрібно вводити у свою роботу поступово. І тоді ти будеш не тим спеціалістом, якого замінить штучний інтелект, а тим, хто колаборується з ШІ. Штучний інтелект замінить тих, хто з ним не співпрацює.
– Раніше зовні здавалось, що потрапити в ІТ сферу нескладно. Достатньо пройти профільні курси – і ти вже можеш влаштуватись у якусь компанію. Зараз поріг входу зростає?
– Світова економіка сповільнилася. Кажуть, може бути рецесія у Штатах. У США технологічні компанії звільняють спеціалістів десятками тисяч.
Поріг входу змінився. І в Україні зокрема. Джуніорам зараз складно зайти в індустрію. З іншого боку, бізнес завжди шукає людей, які мають потенціал. Якщо ти людина, яка не просто хоче влетіти в айтішку, а реально прагне чогось досягути, показує мотивацію, ми розуміємо, що коли вона вивчиться, то до чогось класного доросте. Якщо ціль просто зайти в ІТ – цього вже недостатньо, такого вже багато. Відкладений ефект: таких спеціалістів нагенерували багато, але зараз вони у такій кількості непотрібні.
– Знову ж таки в контексті кадрів: наскільки важлива університетська освіта в ІТ зараз?
– Є два погляди. Одні вважають, що це дуже правильно, кола вона є. І я з цією позицією згоден. Коли є люди, які пішли туди, бо вони це люблять, це класно, що вони отримали ці знання, бо це дуже структурує. Але більше я вірю в те, що якщо в людини є бажання і кмітливість, то вона розвинеться набагато швидше, якщо робитиме це сама. Я дуже вірю в персоналізацію. Не вважаю освіту у виші обов’язковою. Бачив людей, які такі речі творили! Аби вони п’ять років в університеті вчилися, то втратили б частину свого бажання і стали би скептиками. А так вони просто йшли шляхом своєї допитливості.
– Зовні здається, що раніше в ІТ йшли насамперед ті люди, які справді люблять програмувати. Зараз відчутний тренд, що в галузь людей приваблює більше висока винагорода. Наскільки це впливає на атмосферу всередині середовища?
– 100 % таке є. І це можна зрозуміти. Це нормальна економічна історія: люди дивляться на ринок. Якщо вони вже пробували інші сфери, присвятили 15 років освіті або на заводі вже отримали якусь посаду, але досі заробляють 10 тисяч, при цьому маючи сім’ю – логічно шукати альтернативу. Першочергово закрити базові потреби – це нормально, так працює піраміда Маслоу. Кожна людина повинна це зробити, щоб перейти на інший рівень.
Але є компанії, які розуміють цю ситуацію і ставлять фільтри, щоб до них все ж потрапляли люди, які можуть згодом піднятися до наступного рівня. Коли ти виконуєш роботу не лише заради грошей, а починаєш це любити, взаємодіяти з людьми на наступному рівні свідомості, розділяти цінності, мати цікавіші завдання – ти вже на вірному шляху. Ти можеш це пророщувати і ставати людиною, яка по цій концепції рухається, а не лишається на сходинці, де ти просто заробляєш гроші, п’єш пиво, дивишся телевізор, витрачаєш гроші і знову йдеш працювати з 9 до 6, щоб заробити гроші.
Ми про усвідомлених, зрілих та відповідальних людей, бо нам цікаво працювати з ними.
Конференція F8 2017 у Сан-Хосе, Каліфорнія (здебільшого щорічна конференція, яку проводить Meta Platforms, колишня Facebook)
– Після ковіду, а зараз уже й через повномасштабну війну, низка людей працюють віддалено. Як у вас із цим?
– В офіс ходять дуже мало людей. І це світовий тренд. Якось ми зі своєю командою приїжджали в Нью-Йорк до клієнта, там офіс на 150 людей. Від них були три людини, від нас – четверо. Тобто нас було більше, ніж їх, у їхньому офісі.
Кажуть, зараз буде криза по всьому світу, почне валитися ціна на комерційну нерухомість. У нас це ще не так відчутно. А в Європі завершуються кількарічні договори на оренду приміщень і компанії їх не поновлюють. Бо це вже нікому не треба.
Це мрія багатьох людей – працювати з дому. Але зараз нова проблема: якщо ти вдома не налаштував процеси та простір так, щоб відділяти роботу від сім’ї та хатніх справ, якась із цих ланок страждає. Але в цілому, я думаю, цей тренд і буде залишатися. Люди будуть приходити в офіс лише для якихось важливих зустрічей та соціалізації.
“Десь на третьому зідзвоні з клієнтами я почав проводити аналогію з Ізраїлем. Це їх дещо заспокоїло”
– Як компанія адаптувалася до умов повномасштабної війни?
– Я вважаю, що ми круто пройшли ці етапи. У нас є зріла команда, яка вже до цього займалась кризис-менеджментом у різних ситуаціях. Частина цією команди – люди, які до цього працювали у більших компаніях, знають, як структуровано пропрацьовувати складні проблеми.
Ми фінансово допомагали нашим майстрам із релокейтом на Західну Україну та в Європу.
Ми чесно проговорили з усіма. Пояснили, що небагато можемо контролювати з точки зору війни, але можемо й далі робити свою роботу. Це психологічно дає тобі стабільність. Ти заробляєш гроші, ці гроші важливі зараз не лише для тебе, а й для твоєї сім’ї. Твої гроші зараз набагато більш впливові. Потім ми ще у волонтерку включилися. У нас це розуміння швидко сформувалося: ти менеджериш себе, допомагаєш своїм рідним і волонтериш. І люди відчули, що те, що вони роблять зазвичай, має зараз набагато більше цінності та впливу.
Ми сформували групу з ризик-менеджменту, щоранку збиралися, комунікували дуже активно, що ми бачимо, що відбувається, щоб люди знали, що ми тут, ніхто нікуди не тікає, і ми продовжуємо працювати. Ми дуже багато довіри отримали від людей у цей час. І ми вдячні за те, що пройшли це все разом, хоч це було й нелегко.
– Чи не розглядали сценарію релокувати компанію повністю, наприклад, у Львів?
– Різні сценарії були, але було й розуміння, що не треба панікувати. Було рішення: якщо ми разом відчуємо цю потребу, без емоцій, то зробимо це. Я радий, що ми не робили зайвих рухів.
– Яка була перша реакція партнерів?
– Боялися. Всі пишуть, розпитують. Ми постійно відсилали їм оновлення про стан проєкту, ситуацію в Україні, залученість та безпеку команди. Рівень та обсяг комунікації в рази зріс, щоб усі розуміли, що все гаразд.
Десь на другому чи третьому такому зідзвоні з клієнтами я почав проводити аналогію з Ізраїлем, де така ситуація вже дуже давно. Це їх дещо заспокоїло.
– Чи були клієнти, які пішли від вас через війну?
– На початку всі залишались з нами, бо не розуміли, як вчинити правильно. А потім вже не йшли, щоб не отримати клеймо компанії, яка не підтримує Україну. Є світова агенда: підтримувати Україну. І вони не можуть проти неї піти.
Деякі проєкти в нас підвисли, коли вже світова економіка почала просідати. З війною жодного кейсу я згадати не можу, щоб до нас прийшли і сказали, що хочуть піти, бо ми якось не так виконуємо свою роботу.
У нас стабільність перейшла на новий рівень. Люди перестали ходити у відпустки та на лікарняні (за своїм бажанням). Так вони включилися, що здавалось, ніби вони працюють 100 % часу.
– Яке зараз ставлення клієнтів? Чи змінилося щось за рік?
– Апдейти про ситуацію в Україні ми надсилаємо все рідше. Вже не треба щодня або щотижня. Багато хто звик. Новинний фон понизився. Вони розуміють, що якщо в нас щось трапиться, вони дізнаються про це першими від нас.
І, знову ж таки, згадаємо Ізраїль. Скільки там технологічних компаній, наскільки вони цікаві, швидкі. Думаю, війна додала нам швидкості та адаптивності. Ми навчилися новому.
– Чи вдавалося знаходити нових клієнтів протягом останнього року?
– Не так багато, як хотілося б, але так, звісно. Нового клієнта знайти зараз важче. У тих, хто не працював з Україною раніше, немає розуміння, як все відбувається. Для них це зразу підвищений ризик. І це можна зрозуміти.
– Яка ситуація з мобілізацією?
– У нас п’ятеро людей пішли воювати добровольцями. Ми залишаємо за ними винагороду повністю. Мобілізація – болюче для нас питання, бо ти не маєш передбачуваності. І це складно пропрацювати з клієнтами.
– Яким ви бачите ІТ ринок в Україні через 5 років? І яке місце в ньому займає MOC?
– Бізнес дуже зміцнів за цей час. Важкі часи створюють сильних людей. Той бізнес, який не виживе – не вижив, бо він слабкий. Той, хто виживе, зможе продовжити і рости. Це будуть дуже сильні гравці, адаптивні, цінуватимуть можливості так, як не цінували раніше. І все це – про правильні речі для бізнесу. Компанії будуть більш здоровими. Це важко. Але це як із тренуванням: ти тренуєшся, тобі складно, іноді боляче, але в результаті ти відчуваєш себе сильним та натхненним.
Компанії будуть швидше знаходити різні можливості для створення своїх продуктів. Переконаний, що кількість продуктових компаній зросте. У нашій компанії ми теж у пошуку своїх продуктових ніш.
Інтеграція ІТ бізнесу з економікою України теж буде щільніше. Зокрема, відбувається заміщення російського софту.
– Що буде зі світовим ІТ ринком?
– Якщо говорити про великі компанії, то штучний інтелект може замінити в них велику кількість співробітників. Але думаю, буде контролюючий підхід, щоб це інтегрувалося в індустрію більш пролюдяно. Той прошарок людей, який робить дуже рутинну роботу, відійде. Тому треба розуміти, як штучний інтелект може підвищити твою продуктивність. І використовувати це. Дивіться на це як на можливість.
Єлєна Щепак
Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами