Настя приходить точно в зазначений час, швидко “запетличується” мікрофоном, допомагає визначитися з ракурсом відео і займає своє місце. Вона легко змінює роль у комбінації “інтерв’юєрка-інтерв’юйована”, не відхиляє запитань ні про журналістику, ні про політику, ні про родинні драми.
У свої 24 в Анастасії Чубіної власне медіавидання, авто КІА Sportage, плани на політику без втрати належності до журналістики. Ще – трохи хейтерів у коментарях, які часто закидають фінансову залежність від відомого в місті бізнесмена Мкртчяна. Про це та інше ми поговорили в нашому інтерв’ю.
“Якщо за 10 років я займатимуся пошивом штор, то дуже хотіла б, щоб в моїй команді лишався Мкртчян”
– Розкажи про створення Вичерпно: якими силами і фінансами?
– Хороше запитання, адже останнім часом вигадують безліч історій. Шість років тому “Вичерпно” створили як сімейний бізнес. Взагалі – ідея і назва була придумана моєю мамою. Тому, думаю, секрет успіху “Вичерпно” в тому, що він формувався з хорошими посилами, родинними цінностями й так далі. Щодо назви дуже багато дебатів було. Ми сіли колективом і накидували варіанти, їх було 30-40 штук. Мама запропонувала “Вичерпно”: і зміст слова, і в ньому заховане “Че” – тобто “Черкаси”. Ми одразу ж відкинули цей варіант, аби не загубитися на фоні “Вчасно”. Мама дуже засмутилася – і я таки проголосувала за її варіант. Фактично з її легкої руки все вдалося.
Ми переживали абсолютно різні часи. Зараз – “Вичерпно” успішний бізнес-проект. Я дуже вдячна мамі, яка в перші пів року витратила свої сили, енергію. Потім мама відійшла, сказала, що це не її стихія, оці різні політичні чвари тощо. А я продовжила займатися.
– Хто вклав перші гроші?
– Мама. Далі – було певне перебивання. Зараз “Вичерпно” – не просто самоокупний, це прибутковий проєкт. Багато людей чомусь не сприймають медіа як бізнес. Коли ми будуємо будинки – це бізнес, коли ремонтуємо мобільні телефони – це бізнес, а медіа – не бізнес. Усі чомусь думають, що це має бути якась благодійність, і водночас хочуть, щоб медіа були незалежними й не мали спонсорів, не мали причетності до якихось політичних сил і партій. Це неправильно. Медіа – такий же бізнес як будь-що. Але в медіа є чітка межа між тими аспектами, які можна монетизувати і тими, які повинні залишатися, як то кажуть, святими. Але це бізнес. Якби проєкт “Вичерпно” сьогодні не був фінансово успішним, незалежним і окупним, то я не розумію сенсу його взагалі тримати.
– Хто був вашими донорами в різний час?
– У нас не було спонсорів як таких. У нас була комерційна співпраця: великі замовники брали пакетами певні послуги. Це були ГО, бізнесові групи тощо. Але вони не були спонсорами чи засновниками.
– Араік Мкртчян – один із таких замовників? Чи в нього інший статус?
– Це один із небагатьох політиків, який розуміє, що всі послуги мають свою ціну, що людям потрібно давати зарплату, платити оренду, платити податки. Усі послуги, які йому надаються, оплачуються за прайсом.
Учора почула тезу, що в політичних колах розповідають, що він має відношення до створення проєкту. Ні. Ми познайомилися, коли “Вичерпно” було десь пів року. Це було після його відомої фрази, озвученої на сесії міськради: “У сраку люстрацію”. Ми з дівчатами на редакції подивилися, кажу: “Ну, він такий епатажний. Він нам зараз щось як розкаже – треба брати”. І познайомив нас Сергій Кудактін, він тоді був у фракції “УДАР”. Запросили Мкртчяна на ефір, він ще довго вагався. А потім раз прийшов на ефір, напросився ще. За пів року медійної співпраці це переросло в інший проєкт – я вела його медійно як політика. Мкртчян – фактично єдина людина в Черкасах, за порядність і людяність якої я можу ручатися. Чи має він відношення до проєкту “Вичерпно”? Він розраховується за надані послуги. Чи має він інше відношення? Так, але це не фінанси. Будь-який проєкт потребує захисту й допомоги. І тут є залежність не Араіка Мкртчяна і “Вичерпно”, а Мкртчяна і Чубіної. Я себе позиціюю членом його команди. І якщо за 10 років я займатимуся пошивом штор, то я б дуже хотіла, щоб в моїй команді лишався Араік Мкртчян.
– Попри все, журналістика не дуже прибуткова справа. Джерело появи в тебе КІА?
– KIA Sportage 2019 року, куплена з салону. Вона зароблена з коштів, які відкладалися, куплена в кредит. Моя совість абсолютно чиста. Я на неї добросовісно заробила. Це не чиновницькі відкати чи щось на кшталт.
– Одразу після заяви про балотування ти пообіцяла, що не долучатимешся до проєктів Вичерпно. Але зараз ми чуємо твій голос у стрімах і бачимо сторіз звідти. Поясни.
– Я веду всі господарські справи, але не втручаюся в редакційну політику, не веду ефіри. Ми багато років витратили на завоювання авторитету видання, яке відкрите абсолютно для всіх. Тому я вважаю неприпустимими, якщо кандидат у студії спілкуватиметься з кандидатом, це непрофесійна дискусія. Але господарські питання і право підпису все-таки лишилося за мною.
– Моделюємо ситуацію: ти стала депутаткою. Який рівень дистанціювання від твого видання і чи такий взагалі буде?
– Ну, це мій бізнес і я з нього живу. Тоді виникає питання: якщо я стаю депутаткою, йду на неоплачувану роботу, відходжу від журналістських справ, за що я маю жити? Хай я маю вигляд дівчини в рожевих окулярах, але я йду з тим посилом, що мені хочеться продемонструвати, що може бути інакше.
За шість років ми прийняли в студії більше 300 гостей. Є люди, до яких я ставлюся з великою повагою, які мають історію успіху, а є такі ситуації, коли просто дивишся і думаєш: “Ну, як так можна?”
Мені дехто каже, що 24 роки – ще зарано. Ні, мабуть, у 24 треба йти. Бо на відміну від політиків, яким 60, я не маю права на помилку: для них це остання каденція депутатства, а для мене це початок кар’єри. Якщо я зараз зраджу, завоюю авторитет людини, яка сиділа на хабарях, відкатах і так далі, – то я все життя від цього не відмиюся. Для мене принципово вберегти чесне ім’я і репутацію: я реально цим дорожу.
– Ти готова до закидів про заангажованість у разі, якщо ти будеш і депутаткою, і директоркою “Вичерпно”?
– Думаю, журналісти вже не зважають на ці закиди, хейти. Чесно, яку б ти справу не зробив, завжди знайдеться той, хто напише: “Заказуха”, “Ви проплачені”, “Шо ви ці статті пишете, йдіть краще дороги робіть”. Головне, що у той момент, коли хтось це пише, ти відчувала впевненість у тому, що ти все робиш правильно.
За ті півтора місяці, що я в статусі кандидатки, на сайті нічого не змінилося. Якщо є платна реклама, вона маркується, проплачується через фонди. Ми жодної реклами не взяли поза фондом, це принципово.
“Я не хочу відповідати за дії хлопців у красивих костюмах, на дорогих авто, які сиділи на бюджеті міста”
– У 2015-му твоя мама балотувалася від БПП. Чи не було в тебе в думках балотуватися все ж від ЄС?
– Мене не запрошувала “Європейська солідарність”. було декілька політичних партій, які мені пропонували від них балотуватися. Неетично їх називати, але це нормальні, топові проєкти. І це були ті люди, із якими реально не соромно йти. Я навіть уже була більш схильна до іншого проєкту, але потім мене запросили на співбесіду до “Слуги народу”. І буквально в останній момент я погодилася балотуватися від “СН”.
– Хто запропонував балотуватися?
– Розповідаю, як було. Дзвінок: “Доброго дня, Вас турбують зі штабу “Слуги народу. Хочемо запросити Вас на співбесіду”. Прийшла, там був Віталій Ільченко, працівники штабу, технологи. Ми поспілкувалися, я заповнила певну анкету. Мені дуже сподобався Віталій Ільченко з його поглядами, баченням. Взагалі, він така людина, яких, мабуть, він не може схилити до підтримки себе. Тому, справді, хочеться вірити, що сформується та команда, яка буде працювати на місто. Принаймні, йому я повірила.
– Кого першого запросили: тебе чи Араіка?
– Об’єктивно – співбесіди відбувалися в один день. Моя на 10, його на 16 годину.
– Кому першому подзвонили?
– Не знаю, чесно.
– Ти говориш, що тебе запрошували різні проєкти. Чому обрала “Слугу” й чи це не є даниною рейтингам партії?
– Даниною хайпу це могло бути рік тому. Зараз, насправді, ми спілкуємося в дворах і є багато запитань до партії. Тому що люди вперше за всю історію незалежної України дали такий вотум довіри цій політсилі. Точніше – кандидати в депутати, які балотувалися, вселили людям надію, що зміни будуть миттєвими, а так нічого не буває. Люди чекали, вірили, минув рік, а швидких змін не настало. Тому балотуватися зараз від “СН” в рази важче, ніж балотуватися від іншої сили: одна справа – критикувати, інша – реально відповідати за якісь речі.
Коли ти балотуєшся від партії, яка була представлена в Черкаській міській раді, ти несеш відповідальність за ті дії, що вони вчиняли 5 років. Я не хочу відповідати за дії хлопців у красивих костюмах, на дорогих авто, які сиділи на бюджеті міста. “Слуга народу” представлена в міськраді ще не була. Що б не говорили про центральний рівень. Зміни відбуваються і я вірю, що й відбуватимуться. У Черкасах сформувалася команда людей, за яких не соромно. Починаюся від Ільченка, Василя Мойсієнка, який поведе список. До Мойсієнка з величезною повагою ставлюся, він, до речі, мій науковий керівник. Я із першого до четвертого курсу слухала його лекції, навчаючись на юрфаці. Там і Араік Мкртчян. Гідних людей багато і мені не соромно з ними йти.
– Перед інтерв’ю ти сказала, що мама в тебе активна прихильниця “ЄС” і Порошенка. Як вона відреагувала на балотування від “СН?
– Мама на те й мама, аби підтримувати свою дитину в усіх починаннях. Я взагалі залюблена дитина своєю мамою, у сім’ї одна. Мама завжди переживала, щоб я не відчула, що дітей із повних сімей люблять більше, ніж мене. Вона мене любила й любить не за двох батьків, а за чотирьох чи п’ятьох. Знаю, що вона завжди стоятиме за мене горою: буду я правою чи ні. Вона зараз хвилюється більше, ніж я. Читає оці всі коментарі у фейсбуці: “Доця, ну, як вони можуть таке писати?” Вона дуже хвилюється і дуже хоче, щоб вийшло.
– Черкасам відома твоя мама як професорка, кандидатка в депутати. Але нічого не знаємо про батька. Розкажи.
– Я сама багато не знаю про батька. Народжена в офіційному шлюбі, батьки довго зустрічалися, були кілька років у шлюбі. Але потім якось так сталося, досі не знаю, чому. Батько сам із Кіровограда, вони там одружилися й мали залишитися. Але мама народжувала в Черкасах, до того п’ять місяців лежала на збереженні. Свого батька я бачила тричі: коли забирали з пологового, коли мені був рік і коли було вісім.
Виховувалася багато дідусем і бабусею. Взагалі, звикла, що в сім’ї всі Чубіни: дід, бабуся, мама. А я Крамарчук. Коли я пішла в садочок, до мене зверталися Крамарчук. Спочатку не розуміла, що це до мене, а потім принципово перестала повертатися. Вихователі порадили мамі змінювати прізвище, бо я не реагую і кажу, що я Чубіна. Але батько згоди не дав. Хоча я не розумію чому: постав зараз переді мною трьох людей – я не скажу, хто з них мій батько. Але потім в законі з’явилася якась шпарина – і прізвище таки змінили. Я дуже дорожу своїм прізвищем і вважаю, що навіть у тому віці я його виборола.
– Під твоїми дописами у фейсбуці юзери закидають, що місце в списку “СН” тобі купив Мкртчян. Прокоментуй. (+відео)
– Я так розумію, що ми говоримо про Юрія Безпихала. Коли закінчиться виборча кампанія, я готова публічно назвати, хто ховається за цим ніком. І всі будуть дуже сильно здивовані. Це частина команди, якій би я не хотіла нашкодити перед виборами.
Араік Мкртчян не купував мені місце. Є два логічних пояснення. Перше – якщо він купує мені місце, то чому п’яте. Воно під величезним питанням щодо прохідності. Повірте, він не бідна людина. Якщо купувати, то таке, яке вже на 100%. П’яте місце було класним п’ять років тому, коли був інший закон. Зараз моє п’яте місце з рейтингом партії і розумінням того, що кожен округ візьме квоту, воно фактично 12-те. Ви серйозно? Хтось платитиме гроші, щоб бути 12-им у списку? І якщо Мкртчян купував місця, то чому він сороковий? Чому він другий на окрузі? На тому окрузі, який роками його: є авторитет, впізнаваність, де він працює. Наша з ним участь це велике везіння, а в його випадку – велика оцінка його роботи. Але, справді, виборче законодавство важке. І зараз у дворах потрібно займатися не агітацією, а роз’ясненням того, як правильно знайти партію і кандидата у бюлетені.
– Як журналістка ти бачила різні форми політичного трешу. Що засуджувала найбільше?
– У будь-якому випадку засуджую, коли хлопці сідають на бюджети. Коли люди заходять із голим задом, а виїжджають у дорогих костюмах на класних автівках. Одразу виникають запитання “звідки?“, “як це?”, виникають запитання до правоохоронних органів. Засуджую піар на бюджетних коштах. Коли класні хлопці беруть таблички й ставлять їх біля дороги, дерева, світильника і кажуть: “Та це ж за нашого сприяння”. Ні, це не за вашого сприяння, це за кошти таких, як ви, як я, наші батьки. І засуджую бруд, який є в політиці. Мене на інтерв’ю запитували про те, як я ставлюся до політики, які я висновки зробила, будучи причетною до процесів, я відповіла: “Якщо проституція зароджувалася багато століть тому в якійсь певній частині світу, то політична проституція – зародилася в Черкасах”. І квітне тут, постійно підгодовуючись. Оце я засуджую.
– Чи готова працювати в меріі, будучи депутаткою? Наприклад, у прес-службі. Тобто – як ти ставишся до явища, яке, ймовірно, також зародилося в Черкасах, “депутаточиновництво”?
– Насамперед – це вид корупції. Уже казала, що мені важливо зберегти своє ім’я, – і тут треба обирати: ти або депутат, або чиновник. У мерії міськради я точно працювати не хочу. Вважаю, що бути директоркою незалежного інформресурсу – куди крутіше, ніж працювати в мерії міської ради.
– Ти живеш у, так званому, районі “Сєдова”. Чому йдеш по Південно-Західному?
– По Південно-Західному районі ми з Мкртчяном “відпахали”. Я тут знаю значно більше проблем, критичних точок, людей, ніж я знаю у своєму районі. Я там не контактую ні з КСН, ні з громадськими активістами. Йду з дому о пів на дев’яту й повертаюся після тренування о пів на десяту вечора.
А за родом діяльності з Мкртчяном – він мене так “піднатаскав” Південно-Західним районом, що я там знаю майже кожен провулок, будинок, дорогу, яму.
– Що вважаєш найбільшою проблемою ПЗР і чого насамперед бракує району?
– Найважливіша проблема Південно-Західного за ці п’ять років – те, що він не був представлений у міській раді депутатами. Це величезна частина міста, у якій проживає чверть населення Черкас. Щось робив Ведула, Кіта, але район Руставі, Тараскова – взагалі не були представлені. Такого представництва, як у інших районах, не було. За п’ять років, завдяки реформі децентралізації, ми отримали в рази більший бюджет. Що б там не казали про додаткові навантаження: коли є гроші – це одна справа. Фактично – ми маємо райони, у яких ледь не золоті бордюри, і райони, де зробили тільки центральну вулицю. Це несправедливо. У цьому районі живуть не такі люди, як у центрі? Чи вчаться не такі ж діти, як на Митниці? Ні. Я вважаю, що справедливо, аби наступні п’ять років Південно-Західний був акцентом міської влади. І ми з Мкртчяном йдемо командою для того, щоб “повернути борг” – і ПЗР розвивався в геометричній прогресії порівняно з цими роками.
– Твоє ставлення до того, що Південно-Західний район тепер – не розпорошення округів, а один виборчий округ?
– Ти постійно говориш “Ми з Мкртчяном”. Ви ходите агітувати лише вдвох чи з усіма кандидатами по округу?
– Нас у команді шість осіб. Ми з Мкртчяном – команда в команді. До нас не було ніякого хейту. Кожен із кандидатів просто ходить і пропонує себе. Ми ходимо удвох, бо він точно гідний того депутатського мандату, а якщо вже можна поборотися за два депутатські мандати з одного округу, то ми за них боремося.
– Цього року вперше побачила твою публічну ініціативу: петицію щодо приведення до ладу Пагорба Слави. Твої ініціативи не були публічними чи ти не була активною?
– Насправді, певна така активність у мене є все життя. Я пройшла абсолютно всі ступені учнівського самоврядування, колись була головою учнівської міжпарламентської асамблеї – це учнівське самоврядування всіх шкіл міста. Очолювала дуже багато років. Паралельно очолювала Лігу старшокласників. Інститут – це старостат, далі – перейшла в роботу. Більше свою активність намагалася вкласти в якісь медійні ініціативи. Усі наші активності були так чи так пов’язані з “Вичерпно”: якісь благодійні збори коштів, акції для привернення уваги до певної проблематики, тематики АТО і так далі. У нас хороший медійний ресурс і ми його використовували на те, аби привертати увагу суспільства до проблем.
Щодо Пагорбу Слави – це класне місце в центрі Черкас, але дивишся – і зло бере. Поруч Митниця, яку всі піарять, тут класні дороги, освітлення, а Пагорб занехаяний.
*ПОЛІТИЧНА РЕКЛАМА
