Залежність як від героїну. Як девайси можуть шкодити дітям?

Без них дехто не може спокійно поїсти. А інші – заснути. Телефони й планшети настільки увійшли в життя сучасної дитини, що часом їхнє забирання приводить не лише до сліз, а й до повноцінних істерик. Згідно з дослідженнями, на Заході підлітки «сидять» у телефонах та інших гаджетах у середньому 9-11 годин на день (без урахування виконання домашніх завдань). Більше половини дітей визнають, що йдуть спати з телефоном у руках та перевіряють його в той час, коли повинні спати.

Черкащанин Віктор Євпак уже кілька років вивчає питання дитячої залежності від смартфонів та інших «екранів». Говорить, і сам колись мав таку проблему. У 2014-му разом із командою він створив мобільний додаток Kidslox, який дозволяє контролювати час використання дитиною смартфону, а також контент, який вона споживає. Сьогодні програма – одна з найпопулярніших у світі.

В інтерв’ю кореспонденту «18000» Віктор Євпак розповідає, як у світі борються із залежністю від девайсів, та чим їх можна замінити.

Чому надмірне використання мобільних девайсів – це небезпечно?

Небезпека криється у тому, що використання пристроїв має безпечний вигляд. Вони продаються як «крута» тема, яка «розвиває» дітей, робить їх розумнішими. Дослідження показали, що мобільні пристрої викликають на рівні мозку таку ж залежність, як героїн. Потрібно розуміти, що насправді для просування пристроїв збудована дуже сильна маркетингова «махіна».

Батьки думають, що можуть легко цьому протистояти. І це – ще одна небезпека. Якщо у сім’ї є дитина, залежна від наркотиків, то мати або батько розуміють, що не можуть це побороти, треба йти до професіоналів, у реабілітаційний центр. А з планшетом ти думаєш: навіщо кудись іти? Я батько, скажу «Ні», я у змозі сам це контролювати. Насправді батьки не можуть легко конкурувати з програмами, які викликають колосальну залежність.

Можеш на години забути про дитину й не думати, що з нею робити. Певною мірою девайси для дітей продаються їхнім батькам. Наприклад, за кордоном ця проблема більш поширена серед не дуже заможних сімей, у «робітничого» класу. Пояснення просте. Батьки приходять із роботи втомлені, працювали весь день, хочуть простого відпочинку. А в них є діти, які потребують уваги. Діти тягнуться до батьків, а ті не можуть дати цієї уваги, тому що хочуть сконцентруватись на чомусь іншому: спати, дивитись телевізор, побути з гостями. Найлегший спосіб заспокоїти дитину – це дати їй планшет або телефон. Такий собі новий «інструмент заспокійливого».

У групі підвищеного ризику – найменші

Для маленьких дітей телефони, комп’ютери й планшети – це зло. Їх треба заборонити до 2-3 років. Такої думки дотримуються члени Асоціації педіатрів Америки.

Через вплив девайсів діти починають говорити набагато менше і пізніше. Їхній світ концентрується на предметі, який до них у відповідь не розмовляє. До 2-3 років діти дізнаються 90% інформації, яка буде їм потім потрібна в житті. Відомо, що дитина вивчає інформацію по-іншому, ніж дорослий.

Якщо вони вчать, що таке цифра 5, треба побачити п’ять речей, відчути їх пальцями, погратись. Тоді дитина запам’ятає інформацію. Планшет і комп’ютер множать це на нуль і просто показують на екрані цифру 5. Як наслідок, мозок дитини неправильно записує інформацію, що ж насправді робить п’ять п’ятіркою. Замість розуміння кількісних показників вони бачать, що оце щось намальоване – п’ять. Але що це означає певну кількість речей, не розуміють.

Інтернет – також небезпека. Є багато поганих речей, як  порнографія, насильство, педофілія, примушення до самогубства, булінг… Програма Кідслокс, яку ми створили, блокує більше 5 млн шкідливих сайтів. І ми весь час моніторимо появу нових. Ще одна проблема – використання девайсів у нічний час. Мозок дитини має заспокоїтись за 1,5-2 години до сну.

«Стрілялки» і шкода від них

Також у світі звертають зараз увагу на «агресивні» ігри. Доведено, що деякі ігри здатні впливати на психіку. Наприклад, «стрілялки». Постійний контакт із вбивством притупляє емпатію дитини, робить її менш співчутливою до болю інших людей. Мозок звикає, що це «норма».

Минулого року був на конференції в Бостоні. Там показували цікавий експеримент. Спортивний зал наповнюється дітьми, ставляться 50 комп’ютерів з одного боку, 50 – з іншого. На 50 комп’ютерах діти грають у «стрілялки», на інших – у футбол. Опісля дітей впускають у симульовану кімнату, де обігрують елемент, у якому треба проявити невеличке співчуття. Майже 100% дітей, які грали в «стрілялки», ігнорували проблему, на яку звернули увагу «футболісти».

Як девайси змушують нас реагувати на них?

Будь-який бізнес покликаний робити одне: заробляти гроші. Це нормальна комерційна складова. Виробники програмного забезпечення і планшетів, і комп’ютерів насамперед думають, як збільшити свої заробітки. Тому вони звертають свою увагу на нові ніші. Якщо тобі, як дорослій людині, продали телефон – ти стаєш «абонентом» певного бренду. За тебе битва закінчилась. Тож треба шукати новий ринок. Наприклад, дітей.

Засіб, який використовують для збільшення часу перебування людини за девайсом, називається «переконливим дизайном». «Переконливий дизайн» викладають у Стенфорді як науку. Професора, який усе це започаткував, звуть BG Hogg. Стенфорд – головний університет при Силіконовій долині, який генерує фахівців, які потім роблять круті додатки. Засновник руху навіть кічиться тим, що першими його учнями були хлопці, які зрозуміли всі ці поведінкові штуки й створили «Інстаграм».

Ідеться тут, звісно, не лише про сам дизайн, а більш глобально – про те, як поводить себе програма. Частково для цього використовується інстинкт страху. І він дуже круто реалізований.

От ти сидиш, і тут «дзинь» – сигнал сповіщення. Що ми думаємо перше? «А може, це щось важливе?», «Може, це моя кохана дружина?» «Може, це щось по роботі?» «Може, щось трапилось?» І що ти робиш? Відволікаєшся від важливої розмови з живою людиною, щоб приділити увагу чомусь неживому. Це дуже сильно генерує (особливо у дітей) розлад уваги (ADD). Опісля дитина не може спокійно сидіти на уроці 45 хвилин, тому що вона звикла, що кожні 5 хвилин її щось відволікає. До речі, як правило, всі ці сповіщення налаштовані за замовчуванням, одразу після встановлення програми.

Ще одна «тема» – кольори, які використовують розробники в мобільних додатках. Зазвичай сповіщення – у червоному кружечку. Де червоне використовується як щось позитивне? Нас із дитинства вчать, що червоний – це колір світлофора, червоне означає «приділи мені увагу», «зроби щось». Як варіант боротьби з цим дехто робить екран телефону монохромним. І тоді певний елемент залежності спадає.

У функціонуванні мобільних додатків використовують механізм із азартних ігор – за аналогією слот-машин у казино. Щоразу є хибне відчуття контролю і небажання щось пропустити. «Ось я натисну на важіль слот-машини – і це дасть мені якусь користь чи нагороду». Щось подібне до цього відбувається, коли ти скролиш сторінку у соцмережах.

Компанії дуже таргетовано рекламують свої товари дітям. Роблять це вишукано, діти потім приходять до батьків і кажуть: треба. Усе це через рекламу в іграх, на телебаченні.

Ще одна тема, яка активно піднімається останнім часом у світі – порушення прав приватності дорослих і дітей. Деякі компанії почали робити іграшки, які розмовляють із дітьми, слухають їх. Була спроба запустити барбі-ляльку, яка має штучний інтелект, слухає дитину, з нею починає розмовляти. З’ясувалось, що всі ці розмови записуються на сервер компанії Барбі.

Усвідомлюють проблему

Колись люди так само не розуміли, що паління цигарок несе небезпеку. Вважалось, що це модно, скрізь можна було палити. Потім провели дослідження, всі зрозуміли: куріння вбиває. Так само з наркотиками. Думаю, прийде час, коли щось схоже скажуть про девайси. Зараз на крупні компанії як Google та Apple йде великий пресинг за кордоном, їх завалюють петиціями. І вже є перші зрушення.

Google присвятив ¼ частину щорічної конференції цьому питанню. Якщо раніше тема була табуйованою, мовляв, як обмежувати те, на чому ми заробляємо. То тут вони вже розповідають про «цифрове здоров’я» і кажуть, що в новій операційній системі буде особливий функціонал, який показуватиме, скільки часу ти проводиш за девайсом. Натомість Apple розробив власний додаток, що допомагає відслідковувати час, проведений за девайсом.

У деяких штатах Америки уже на законодавчому рівні ухвалюють рішення про заборону користування мобільними телефонами у школах. У цьому є логіка – якщо вдома ти можеш для дитини встановити певні правила поводження з девайсом, то у школі це некеровано. Не так давно смартфони у школах заборонили і у Франції.

Як протидіяти?

Батькам треба знову стати батьками, а не менеджерами своїх дітей. Найкращий спосіб відволікти дитину від девайса – це заміщення. Не просто жорстко забрати, а замінити це чимось: настільні ігри, спорт, виїзні прогулянки, читання книг разом, спільний перегляд мультиків і фільмів, а опісля – їхнє обговорення. Може, інколи і в гру якусь зіграти, але разом із дитиною. Щоб дитина будувала стосунки не з гаджетом, а з живими людьми.

Є батьки, які просто забирають планшет. Я противник цього. Девайс – це як машина. Автомобіль – це інструмент, засіб пересування від точки А до Б, однак навіть у Правилах дорожнього руху написано, що це засіб підвищеної небезпеки. Телефон – це також засіб підвищеної небезпеки. І треба ставитись до нього не як до чогось «няшного» і красивого, а як до засобу підвищеної небезпеки. За умови правильного балансу і гаджет може бути корисним. Визнаний педіатрами баланс – дві години на день.

На власному прикладі

Із дружиною Кароліною маємо двох дітей: Миколу та Лізу. У будні дозволяємо їм гратись телефоном або планшетом 2 години. У вихідні – трішки більше, 3 години. Крім того, ми виставляємо на деякі ігри особливі обмеження – по півгодини, наприклад.

Із сином маємо правило: хочеш позависати на одну годину більше в телефоні – маєш годину почитати книжку. Купив йому хрестоматії з української мови, працюємо над читанням. Інколи шукаємо у планшеті невідомі слова. Це дозволяє показати, що корисного йому може дати девайс. Натомість заборонили купу речей, які йому непотрібні, деякі ігри. Тобто ми виставили нормальні обмеження, а не просто забрали і все. Згадайте, те саме ми всі кілька років тому робили з телевізором.

Діти – це як м’яка глина, їх можна «ліпити» до певного часу. Коли ти виставляєш нові обмеження, перші кілька днів відбувається звикання, може бути якийсь протест. Але якщо правило продовжує працювати, дитина звикає до нового статусу, і далі протесту немає.


Я така людина, що не можу робити щось, у що сам не вірю. Чотири роки сам мав залежність від девайсів. Якось усвідомив, що коли прокидаюсь, перше, що роблю – це дивлюсь у телефон. Здавалось, що це нормально, бо мені це треба для роботи. Але потім побачив, що такий самий приклад почали брати діти.

Маю таку звичку, як у комп’ютері, «мультитаскінг» – робити кілька справ одночасно. Дружина почала обурюватись удома. Мовляв, «Ти зі мною і не зі мною одночасно». Зрозумів, що в цьому є логіка. Зараз намагаюсь навіть комп’ютер залишати на роботі, а вдома віддаватися сім’ї.

Кілька років тому з дружиною також ухвалили рішення, що не беремо у спальню девайси. У нас двоповерховий будинок, залишаємо їх унизу на кухні. Раніше я використовував телефон як будильник, зараз просто купив звичайний будильник. Майже не дивимося нічого в ліжку. Зрозуміли, що краще засинати під книжку. Звісно, часом бувають винятки.

З родиною вечеряємо разом, спілкуємось, а потім граємо в якісь настільні ігри. Зараз наш фаворит – «Skip Bo». Виграє завжди Ліза. Ми граємо на повну, не піддаємось, а вона, п’ятирічна, все одно виграє (сміється, – ред.). Це маленька гра, тому зручно її брати з собою у подорожі, у ресторан, граємо, коли чекаємо замовлення.

По темі

    коментарі

    Залиште свій коментар

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.