Сьогодні українці переживають найскладніші часи за останні десятки років. Війна розмиває межі між прийнятим та забороненим, оголюючи найрізкіші аспекти життя та душі. І якщо ще три тижні тому кожному з нас вдавалося фільтрувати власні емоції та слова, то нині ненормативна лексика слугує одним із найбільш гуманних способів зняття внутрішньої напруги, а тому не табуюється навіть філологами. І коли раніше мовознавці ділилися на тих, хто вважав лихослів'я цілком прийнятними для вживання в мові, і тих, хто виступав за пуризм у ній, то нині обидві ці течії об'єдналися й разом дають пояснення написанню вже знакового для цієї війни матюка, що вказує напрямок руху російському кораблю (так-так, він пишеться разом).

Водночас війна зробила внесок в об'єднання українського народу, адже таким консолідованим, як зараз, він не був давно. І ця єдність спостерігається як у допомозі ЗСУ, вимушеним переселенцям, одне одному та вірі в перемогу, так і в усвідомленні свого ворога. Зі свого боку це усвідомлення виражається і в мовленні народу, що нині, як ніколи, насичене недобрими побажаннями й подекуди прокльонами "лідеру" рф. Адже залишатися байдужим у ситуації, коли ворог щодня вбиває сотні цивільних і руйнує твою країну - неможливо. А тому виправданою була мимовільна радість українців і тоді, коли Facebook та Instagram дозволили бажати смерті путіну. Водночас уже за кілька днів компанія Meta заборонила розповсюджувати ненависницький контент про росіян, зокрема і їхнього президента. Саме тоді ми згадали: українська мова наскільки багата, що навіть побажання лихого у ній подекуди завуальовані такою мірою, що зрозумілі лише її носіям.

Віддавна люди наділяли слово неабиякою могутністю. І язичники, і християни вірили: воно може як врятувати, так і згубити. У свідомості наших предків-язичників усталеною була віра в те, що слово має магічну силу, а тому здатне впливати на ситуацію. Звідси й віра у замовляння, клятви та прокльони, що слугували своєрідною вербальною магією. Так, дослідниця Марина Новикова, аналізуючи українські замовляння, зазначає, що для певного праетапу людської думки "слово" і "діло" були ледь не синонімами.

Наділяли слово силою й християни, адже навіть у Євангелії сказано: "На початку було Слово". Чітко простежується зв'язок із Богом саме через слово у молитві. Водночас наші предки вірили: Бог може як допомагати праведним, так і карати грішників. Чи не найкраще такий світогляд відобразився у народній творчості українців, зокрема, фразеологізмах на кшталт Бог помилував, побійся Бога, побий мене Боже.

Саме віра у вищі сили та зв'язок із ними через слово послугувала виникненню прокльонів. І коли в давнину вони сприймалися як вербальна магія, то з часом прокльони все більше почали переходити в засіб вираження негативних емоцій та насичення мови експресією. Тобто, якщо наші предки використовували прокльон із метою заподіяння шкоди опоненту, то з часом цей сенс втрачався, а залишилася лише форма - власне слова. Так, деякі дослідники вважають, що, втративши своє магічне значення, прокльони трансформувалися в засіб вираження вербальної агресії, а подекуди вживаються й без цієї мети, ставши просто словами-паразитами.

Загалом можна сказати, що чим більш зрілим стає суспільство й чим більше має знань про навколишній світ, тим менш забобонним воно стає. У давнину люди боялися природних явищ - грому, блискавки, затемнення - тому що не знали природи їхнього походження. Водночас життя давньої людини прямо залежало від природи. Саме цей страх перед невідомим керував бажанням предків умилостивити "вищі сили" - природу, духів, богів. Водночас страх завжди йшов у ногу з вірою, що задобривши вищі сили, їх можна попросити про послугу - будь-то побажання добробуту для своєї родини чи покарання для недруга. Однак чим більше людина вивчала світ довкола себе, тим менше боялася його. Так само меншою ставала й потреба задобрювати вищі сили, а тому відходила на задній план й значущість замовлянь та прокльонів, і сьогодні останні існують лише, щоб наситити мовлення експресією.

Українські прокльони, як і лайка - різноманітні. Водночас чи не всі вони мають спільні риси. Так, упізнати прокльон можна по тому, як він починається. Зазвичай це частки "щоб", "хай", "бодай", до яких додаються недобрі побажання: щоб тобі так жить, бодай тобі пусто було, щоб тебе підняло й гепнуло, а щоб у тебе пір'я в роті поросло, бодай тебе хапун ухопив. Крім цього, прокльони зі зверненням напряму до адресата можуть починатися й з дієслова "іди": іди к чорту/дияволу.

Знаково, що в багатьох прокльонах є прагнення усунути перешкоду, шляхом покарання її вищими силами: як темними, так і світлими:

Здебільшого в українців переважають прокльони із компонентом "чорт" та його евфемізмами "ворог", "нечистий", "лихий", "лукавий", "патлатий", "куций":

Цікаво, що таке бажання замінити посилання до "чорта" евфемізмом пов'язно із табуйованістю в українців прокльонів та звернень до нечистої сили. А тому назву нечисті часто намагалися завуалювати. Так, під нечистю могла матися на увазі й свиня: іди к свиням. На думку дослідників, співвідношення свині з чортом може бути пов'язана як із прямими асоціаціями того, що свиня - брудна зовні тварина, так і з тим, що у Старому Заповіті свиня належить до "нечистих" тварин, через що деякі релігії навіть забороняють їсти її м'ясо.

Із небажанням українців порушувати заборону на прокляття пов'язані й такі прокльони як щоб тобі так жить, щоб ти так дихав, щоб у тебе так душа була, де негативне значення також завуальоване. За словами дослідниці Галини Кузь, це - своєрідний компроміс між язичницькою та християнською системами світогляду.

Окрім бажання покарати противника вищими силами, часто у прокльонах українці звертаються й до насилання хвороб:

Трясця, грець, шляк, пранці, родимець, різачка, бешиха - сьогодні ці слова нам майже нічого не кажуть. Так, ми могли чути їх від бабусь та дідусів, які почасти, сердячись, вживають їх і досі, однак для більшості сучасних українців значення цих слів - загадка. Та насправді усі вони позначають хвороби. Так, грець, шляк та родимець - це народні назви паралічу. Водночас значення слова "шляк" словник не пояснює, однак науковці схильні вважати, що воно запозичене в українську з польської мови, де є співзвучний проклін "szlag go trafi" де "szlag" - це параліч. Натомість слово "родимець" словники трактують ще й як приступ хвороби у маленьких дітей, вагітних та поро­діль, який супроводжується корча­ми і втратою свідомості. Слово "трясця" словники пояснюють як лихоманку, малярію чи сильне тремтіння від холоду або збудження. Крім цього, науковець Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) наводить паралелі "трясці" з такими поняттями як "Трясовиця/Пропасниця", що існували ще в дохристиянських віруваннях. Їхню назву обґрунтовували так: "бо кого схопить, то вже легко не відпустить, доведе до пропаду". Щодо слова "пранці" або ще "франці", то в застарілому значенні воно означало сифіліс, а слово "різачка" - різкий біль у животі. Бешиха ж означає гостре запалення шкіри у людей і деяких тварин.

Окрім насилання хвороб, зверталися за покаранням українці й до сил природи, стихій та тварин:

На думку науковців, звернення до природи - ознака більш давніх, ще дохристиянських вірувань народу, де дерева, рослини, звірі, каміння, вітри були живими. І якщо для нас олюднення цих явищ є звичайною метафорою, то для дохристиянської людини це було тогочасною релігійною правдою.

Існують серед прокльонів і такі, що виражені в жартівливій та римованій формі:

Водночас поряд із такими "невинними" прокльонами співіснують в українців і ті, що прямо чи завуальовано бажають смерті противнику:

Поширені серед українців і прокльони, що відсилають до цура та пека: цур тобі, пек тобі, хай йому цур. Поняття "цур" та "пек" мовознавці трактуються по-різному. Дехто з науковців вбачає у них міфологічну істоту чи богів війни, дехто - домашнє вогнище й домовика. Мовознавець Віталій Жайворонок зазначає, що Цур (Чур, Щур) також може вживатися в значенні обоготвореного предка.

Є й прокльони, які "народжуються" залежно від ситуації. Наприклад, на Західному Поділлі це такі, як:

Загалом бачимо, що чи не кожен із прокльонів є варіативним, а його складові можуть змінюватися як залежно від контексту, так і адресата.

Так, паралельно з прокльонами побутують в українців і форми проти них. Зокрема, на Західному Поліссі фіксують такі "антипрокльони", як: хай на сухі лози йде, хай воно на осину йде, не приведи Господи, Бог - не дитина, не послухає дурачини.

Крім цього, існують в українців і так звані застереження на кшталт хай Бог милує, нехай Бог відвертає, нехай Бог боронить, крий Боже.

І наостанок не забуваймо, що нині прокльон - це лише засіб для вираження свого негативного ставлення до когось чи чогось та зняття емоційної напруги і магічної дії він не несе.