Після загибелі на війні черкаського військового, активіста Костянтина Мірошниченка у соціальних мережах з’явилися десятки дописів із спогадами про нього.
Прощання з воїном відбулося 14 березня на площі Слави в Черкасах
“18000” зібрав кілька публікацій черкасців, які були близькі з Мірошем, у цьому матеріалі.
“Мій найближчий, кращий, єдиний друг”, – Денис Гайда
“Костя Мірош. Мій найближчий, кращий, єдиний друг. Передивляюсь весь день наші архівні фото з 2011 і до сьогодні. Ми так багато мали спільного, багато планували, багато не встигли, багато сварились, але потім обіймались, хоч я цього і не любив, проїхали разом автостопом, потягами, “собаками” пів країни.
Фото з допису Дениса Гайди
Я б хотів, як у нашій юності, залізти йому на спину та зробити фото “Карабас + Савіола = Каравіола” на виїзді за “Дніпро” чи на фестивалі, але більше не вийде. Ми знали один про одного такі особисті речі, які більше не знав ніхто інший, навіть наші дівчата та батьки.
Завдяки ньому я сформувався, як особистість. Ми разом створювали проекти, якими буду продовжувати займатись:
- дякую, що надихнув зібрати Невгамовних/Гайдамак;
- дякую, що вигадав назву для того самого пабліку, який рухав проукраїнскі ідеї в маси ще до Революції;
- дякую, що був ідейним натхненником створення ГайдаFest, хоч я і не вірив, що ми знайдемо гроші, але “перебивав руку” і ти таки знайшов, як вирішити це питання.
Як і більшість питань ти вирішував, навіть якщо не вмів чи не знав, то мотивував інших, або знаходив тих, хто зробить.
Фото з допису Дениса Гайди
В останній відпустці він надихнувся “тактикульними” брендами і загорівся ідеєю створити стильний одяг, який би хотів носити у цивільному житті, тепер ми маємо створити його в пам’ять про нього”.
“Людей з великої літери не так багато у цьому світі”, – Дмитро Кухарчук
“Мірош. Мій друг і соратник. Скільки ти зробив у цьому житті і скільки ще не встиг зробити.
Людей з великої літери не так багато у цьому світі і Ти – один з них. Настільки самовідданих справі одиниці і Ти – один з них. А з таким типом мислення був лише ти один.
Фото з допису Дмитра Кухарчука
3 штурмова втратила найрозумнішого воїна, Черкаси втратили політичну надію, Україна втратила одного з найперспективніших своїх синів.
Костя, я ніколи тебе не забуду. Дякую за все, що ти зробив для міста, України і нашого руху. Ми помстимося за тебе з особливою жагою”.
Фото з допису Дмитра Кухарчука
“Ти – вічний мотор ідей, креативу, жартів, приколів”, – Сергій Макаренко
“Якби мене попросили охарактеризувати тебе одним словом, я би сказав – це слово «роз*об». Ти людина-запальничка, яка розкачає будь-який двіж. Ти – вічний мотор ідей, креативу, жартів, приколів. Ти топовий організатор будь-яких процесів.
Ти мав би бути політиком, піар-технологом чи креативним менеджером. Сьогодні дорогою з Дніпра, де ми стояли мовчки, нам було важко порахувати всі твої ідеї і оцінити весь твій вклад в розвиток Черкас.
Фото з допису Сергія Макаренка
Ти – це: «хлопці, а давайте наб‘ємо Кільку в томаті?» або «хлопці, в мене є нова гра на вечір…», ти це «короче, тіпи розбили стіл, тепер власник не випускає нас із хати, треба 4000, закиньте на карту», ти це «а ви знаєте, що Денис зробив на тому мітингу?», ти це «Артурчик, Макаренко, коли до мене в підрозділ?», ти це «треба порабощать інші планети».
Як на мене, ти був занадто скромним, особливо, у нас на подкасті. Але ми ніколи не говорили на серйозні і душевні теми, бо ти відразу переводив все на жарти”.
“Друг, для мене ти був друг…”, – Анна Сорокіна
“Мірош, Костя, Савіола – та людина, хто збирав нас всіх в такі дні, в які б ми ніколи не вийшли б нікуди, але якщо Костя і Сашка в місті, то ми йдемо бачитись з вами, пити пʼяну вишню, кататись на самокатах, ходити містом (тільки не дуже багато ), щось мутити, щось робити завжди щось робити разом. Костя – це про покращення в місті, постійні плани на майбутнє, про ініціативу і найліпше делегування, про постійний рух і зміни!
Фото з допису Анни Сорокіної
Мірош – це про перші хвилини подорожі в 2500км «хочу вже додому обійняти дружину». Мірош – це про великі мішки під очима вранці і широкі очі «шо такі скучні, давайте танцювати» ввечері. Савіола – це про двіж, це про безмежну кількість спільних виїздів на футбол, це про застопити автобус з військовими в 2015-му і збирання розбирання автомату на ходу. Савіола – це про серйозні розмови, які завжди закінчуються жартами.
Друг, для мене ти був друг і, якщо ми могли не спілкуватись якийсь час, то по зустрічі нічого не змінювалось, ми як завжди вели дурні діалоги, жартували і багато говорили про Черкаси”.
“Таких, як ти, заслужено називають майбутнє України”, – Єлєна Щепак
“Ти пішов і забрав із собою частинку серця кожного, кому пощастило з тобою познайомитися за життя. Я все ще не можу повірити в це.
Здається, от-от ти знову зайдеш у наш офіс, почнеш жартувати свої шутєйки, підколювати й ділитися ідеями. У голові твій голос з “хрипцою” і заразний сміх. Я не знаю ще людей, які б вигадували стільки крутих ідей. Людей, які були б такими дієвими, правильними, ідейними. Таких, як ти, заслужено називають майбутнє України.
Фото з допису Єлєни Щепак
Здається, що треба ще тільки трішки почекати, і ти напишеш у спільному з друзями чаті: ладно, пацани, це був прикол. І знову зайдеш у наш офіс…
Дякую за все, що ти зробив для нас, нашого міста і для всієї країни”.
“Мірош буде в моєму серці завжди, попри все”, – Богдан Тищенко
“Хочу, щоб тебе завжди памʼятали таким двіжовим, впевненим в тому що робиш, ініціативним та сміливим.
Видавити із себе більше крізь неприйняття, біль та сльози поки не можу.
Ми побачимось на тій стороні, рано чи пізно. І всі ми залишимось в спогадах, голосом в бесідах.
Фото з допису Богдана Тищенка
Мірош буде в моєму серці завжди, попри все. Вдячний долі, що колись ми знайшли один одного, це була честь”.
“Костя, ти справжній. Зараз і я починаю тебе розуміти”, – Ігор Зайчук
“За 2 роки не кожна смерть здатна зачепити. Люди черствіють і звикають до всього. Але вчорашня новина вибила з колії навіть мене. З Костею я знайомий доволі давно. Не скажу, що ми були на одній хвилі і розуміли один одного з пів слова, але все ж таки якийсь зв’язок між нами був.
Якось у березні 22-го року я збирався на одну з позицій моєї роти під Києвом. Тоді приїхав Костя та Блондин і привезли щось із гуманітарки.
Кажу: “Давайте сфотографуємось і я поїхав”, та декількома словами пояснив, яка задача в мене була. Саме в той момент я спіймав погляд Костяна на собі, і зараз у мене мурашки по шкірі… У тому погляді було:
“Чим я займаюся, я повинен їхати на війну”.
Фото з допису: Мірош, Заян і Блондин
Незабаром ти приїхав до нас у підрозділ. Через деякий час ти перейшов на посаду, на якій ти зміг би максимально знищити ворогів. У тебе це дійсно виходило. В одній з відпусток ти мені сказав: “Тепер я починаю розуміти тебе і Сліпа, чому ви так поводилися”.
Костя, ти справжній. Зараз і я починаю тебе розуміти. Люблю тебе”.
“Згадувала 2018 рік, як найкращий рік життя. Саме Костя зробив його таким”, – Марина Клімчук
“Як ми могли знати, що на тому місці, через яке ти з друзями проводжав мене до гуртожитку у 2018 році, ми будемо прощатися з тобою у 2024.
Костя був кмітливим. Костя був веселим. З Костею завжди було комфортно. Костя завжди міг знайти вихід із будь-якої ситуації. Костя був прямолінійним. І добрим. Він ніколи не був байдужим.
Фото з допису Марини Клімчук
Я завжди згадувала 2018 рік, як найкращий рік життя. Саме Костя зробив його таким. Ми часто проводили час разом, він познайомив мене з моїм чоловіком, він показав, яке життя можна жити в Черкасах і як ним насолоджуватися”.
“Ховати друзів. На кладовищі я зрозуміла етимологію слова “ховати”, – Яна Проценко
“Шморг носом, поплескування по плечу, обійми. Серветкою біля очей. Рукою притулити чужу заплакану голову. Квіти на труні, прапор розвіюється на вітрі, церковні люди співають якусь молитву, красивий голос. Дивні слова. Загробне життя? Якби ж то.
Дуже багато людей. Дружина тримається мужньо. Її за життя так сильно кохав такий неймовірний чоловік. Ховати таких молодих людей дивно хоча б тому, що здається, це одних з його жорстких жартів. Він любив жарти. І такі також. Голова малює образ Кості, який усміхнено підійде ззаду і скаже: “Що, повірили?” Але його побратими плачуть, стають на коліна, тож якщо це жарт, то надто жорстокий.
Ховати друзів. На кладовищі я зрозуміла етимологію слова “ховати”, коли труну опустили вниз і вона заховалась в ямі. Коли від життєрадісного хлопця, який ще вчора бігав на футбольні матчі і боровся з корупцією та московським патріархатом, лишається горбочок землі. Горбочок прикрашають тисячами квіток, принесеними для нього. Квіти, куплені в магазині для щасливих приводів, тепер продають з траурними чорними стрічками. В житті не бачила так багато квітів. Ховати друзів.
Постріли. Металевий звук лопати, яка входить в землю. Сльози. Шморгання носом. Міцні обійми. Ховати друзів. Надто багато свіжих могил”.
Фото з допису Яни Проценко
Майже в кожному з дописів був заклик підтримати батьків і дружину Костянтина. Залишаємо реквізити: 5168745153284374 та банка.
Костянтин Мірошниченко загинув 10 березня 2024 року. Раніше його неодноразово нагороджували, зокрема, “Золотим хрестом”.
“18000” встиг записати з військовим подкаст. Говорили про те, як це лишитися в тилу, коли всі близькі знайомі йдуть на фронт, як це – піти в армію під час війни з нульовими знаннями справи і як рідним спілкуватися й мовчати з військовими:
До повномасштабного вторгнення, в 2020-му, він балотувався до міської ради в складі “Нацкорпусу”, розвивав національно-патріотичні ідеї, організовуючи фестивалі, дитячі табори. Підтримав не одну мирну акцію проти забудов, діяльності УПЦ мп у Черкасах.
Оперативна інформація про Черкаси та область. Підписуйся на вайбер-канал “18000”