Інтернат почав діяти у Мокрій Калигірці в 1957-му. До цього тут була лікарня.

Сьогодні в закладі проживають 140 підопічних. Вони розташувалися у двох корпусах. Один призначений для людей, які не пересуваються самотужки. Тут таких 48.

– Я коли йду по закладу, з усіма вітаюся за руку. Найбільше досягнення, коли керівника називають батьком. Ти їх не купиш. Якщо вони відчувають у тобі доброту, тепло, вони до тебе тягнуться, – характеризує спілкування з підопічними директор закладу Іван Мартиненко.

Заводить нас на кухню. Завдяки спонсорам нещодавно інтернат поповнився новим кухонним обладнанням: холодильником і плитою. Серед потреб лишається кондиціонер. По відчуттях на кухні справді спекотно.

– Сьогодні в нас борщ, тефтелі, котлетки, консерва, каші. Годуємо гарно. Скарг не було, – каже кухар пані Ольга.

Заклад має власне підсобне господарство, завдяки якому підопічних забезпечують м'ясом і молочною продукцією. Ще нещодавно інтернат мав 160 свиней. Через загрозу африканської чуми більшість із них вирізали. Тож нині на господарстві – 23 свині і 32 корови. Також у розпорядженні закладу – 57,6 гектарів землі.

– Я коли йду по закладу, з усіма вітаюся за руку. Найбільше досягнення, коли керівника називають батьком. Ти їх не купиш. Якщо вони відчувають у тобі доброту, тепло, вони до тебе тягнуться, – характеризує спілкування з підопічними директор закладу Іван Мартиненко.

Заводить нас на кухню. Завдяки спонсорам нещодавно інтернат поповнився новим кухонним обладнанням: холодильником і плитою. Серед потреб лишається кондиціонер. По відчуттях на кухні справді спекотно.

Заклад має власне підсобне господарство, завдяки якому підопічних забезпечують м'ясом і молочною продукцією. Ще нещодавно інтернат мав 160 свиней. Через загрозу африканської чуми більшість із них вирізали. Тож нині на господарстві – 23 свині і 32 корови. Також у розпорядженні закладу – 57,6 гектарів землі.

Директор тим часом веде нас у столову. Для релаксу в ній поставили півтораметровий акваріум.

– В інтернаті нормально, але я все одно хочу додому. У мене печінка слаба. Бандіти побили в Києві. 20 років лічилася у Глевасі. Я психічно здорова, тільки оце фізично. Якщо не вірите, перевірте мене у професора в Києві, – говорить Олена Миколаївна. – Раз тікала додому. Дуже додому хотілося, серце розривалося на шматки. Я сама з Київської області, з-під Борисполя.

Жінка говорить, що інколи на прохання адміністрації допомагає закладу по господарству. У межах трудотерапії часом працює на полі з 9 до 12 години.

– На полі мішки тягаємо. Мені не можна, але трохи тягаю, бо просять, – додає пані Олена.

Опісля дещо стишеним голосом продовжує:

Кілька підопічних тим часом збираються біля телевізора, який висить у тій же столовій.

Та телебачення – не єдина доступна розвага в закладі. Також тут функціонують гуртки з рукоділля, співу, ліплення, голосового читання.

– Підопічні в нас колядують в обов'язковому порядку. По селу не ходимо, але тут вони ходять у бухгалтерію, на кухню, – говорить Світлана Школьна. Вона у закладі відповідає за культурно-масову роботу.

– У нас концерти не лише за участі працівників, а й підопічних. На останньому заході навіть директор грав на гітарі. Я їм кажу: є співочий ректор, нехай буде і директор, – зі сміхом доповнює працівницю керівник інтернату Іван Мартиненко.

Сьогодні у Мокрокалигірському ПНІ працюють 112 осіб. Окрім молодшого медперсоналу, тут є лікар-психотерапевт, на 0,5 ставки стоматолог. Уже тривалий час у закладі немає терапевта. Його відсутність частково "компенсує" сімейний лікар.

– Два місяці також немає електрика. Дуже треба! Уже і в центр зайнятості звертався, і листи писав, і проїхав по навколишніх селах. Кращі виїхали в Польщу, – скаржиться журналістам директор Іван Мартиненко.

Окрім того, в закладі відсутній соціальний працівник.

– Ця людина має стратегічно працювати. А її немає і не можу знайти. От що робити? Більшість директорів мають такі ж проблеми. Коли ти звільняєш, то або сам ставай і роби, або одного п'яницю звільнив, а ще гіршого береш. Оце дійсно проблеми на селі, – додає Мартиненко.

Робота в інтернаті "програє" закордонним заробіткам через велике (як морально, так і фізичне) навантаження та малу зарплату. Керівник інтернату протягом усієї розмови повертається до теми "урівняловки зарплат", через яку держава позбавила його можливості преміювати кращих підлеглих.

– Сфотографіруйте мене! Ми ж тоже люди, – звертається до журналістів одна з підопічних.

– Лєра, тебе сфотографірували, будеш красавіца, – відповідає їй директор.

Лєра на цьому не зупиняється і для гостей виконує пісню.

У другому корпусі відчувається різкий запах. У цього приміщенні живуть люди, що не пересуваються самотужки. Директор закладу говорить, що такі хворі не контролюють сечовипускання, що й провокує неприємний запах.

Щодня на лікування одного хворого держава спрямовує 10 грн. На місяць заклад отримує близько 43 тис. грн на медикаменти (у цю ж суму входить забезпечення підгузками). Здебільшого інтернат закуповує ліки з Нацпереліку.

– Якщо коштів вистачає, можемо купити і щось інше. Бо сучасні нейролептики не входять до Нацпереліку. Осіб молодшого віку стараємось все ж таки новими препаратами лікувати, – додає Світлана Володимирівна.

Нині в закладі 15 осіб – недієздатні. Директор інтернату говорить, що складно уявляє їхнє життя в соціумі. Водночас на перспективу в закладі планують створити кілька кімнат, де б охочі могли відновлювати втрачені функції. Наприклад, знову навчитися готувати.

– Буває так, що людина наче ходить нормально. А потім якийсь стрес, між собою посварилися і вже загострення. Ми відправляємо тоді на Смілу (там розташована обласна психіатрична лікарня, – ред.). У нас же заклад відкритого типу, тож формально вони можуть іти хто куди хоче. Али ми так не робимо, збираємо групи і зі "старшим" відправляємо. Бо буває ж у декого і таке, що пішли кудись, подзвонили зі своєї мобілки, сказали, що щось заміновано, а потім СБУ розбирається. Ми робимо превентивну роботу, тому в нас, на щастя, такого не стається, – говорить керівник інтернату Іван Мартиненко.

Мокрокалигірський ПНІ якісно відрізняється на фоні решти закладів у питанні закупівель. Тут здійснюють здебільшого конкурентні закупівлі: допорогові та відкриті торги. Починаючи з 2018 року, інтернат провів 103 закупівлі, очікуваною вартістю 5,4 млн гривень. Більша половина цієї суми була "розіграна" через конкурентні закупівлі, економія склала 425 тисяч гривень.

Разом з тим варто відзначити, що більшість закупівель відбулася за участі одного або двох учасників. Інтернат має чітко сформовану пару учасників, що спільно взяла участь у левовій частині закупівель. Мова про 62-річного Петра Потапенка та 32-річну Наталію Козарець. Обоє бізнесменів зареєстровані в Шполі і мають доволі характерну модель поведінки на торгах, організованих інтернатом. Тандем підприємців узяв спільну участь у 61 закупівлі. У левовій частині з них інших учасників не було. У таких випадках автор дешевшої пропозиції відмовлявся від укладання угоди і таке право здобував інший, хто запропонував більшу ціну. Економія в таких торгах складала не більше 5%. Переважно вартість договору майже відповідала очікуваній вартості закупівлі. Коли ж серед учасників з'являвся хтось третій, то ціни в середньому падали на 15%.

Справедливо зазначити, що в результаті такої своєрідної конкуренції заклад укладав угоди з цінами часто вищими за ті, що мають їхні "колеги" по галузі, які не використовують конкурентних закупівель. Для прикладу наводимо ціни на крупи, що постачаються до закладів, про які ми вже писали раніше - Смілянський, Вікторівський та безпосередньо Мокрокалигірський інтернати.