“Хоч маленькими кроками, але ми крокуємо у правильному напрямку”, – черкаська журналістка Вікторія Хамаза

Гостею програми “Що далі?”, яка вийшла в ефір 31 березня, стала журналістка та волонтерка Вікторія Хамаза.

Спілкуючись з ведучими, вона розповіла про роботу волонтерів у Черкасах, про потреби та комунікацію з військовими, про мотивацію для людей та багато іншого.

Пропонуємо вашій увазі текстовий варіант інтерв’ю. 

Про початок війни, складність перших днів та налагодження роботи волонтерів

Спочатку було неочікувано, було страшно, але ми потім згуртувались. До нас на «Суспільне» на ефір прийшли волонтери. Вони відразу почали орієнтувати по переліку потреб. Ми обмінялися контактами і зв’язалися на наступний день.

Була проблема з приміщенням, бо ми не очікували такого обсягу. Я сказала: “так давайте в мене”. За добу моя квартира перетворилася в “стайню”. Ми спали в коридорі: все було завалено речами, навіть не було де лягти.

Фото із Фейсбуку Вікторії Хамази

Допомога не була систематизованою, не була такою адресною, як зараз. Тому в перші дні було дуже важко. Вже далі зібралася команда, і нам надали приміщення в одній із шкіл міста. 

Так будувалася система налагодження зв’язків із звичайними громадянами, із підприємцями, з організаціями.

Нині наш штаб – це 5 людей. Невеликий вулик. Коли треба, долучаються представники інших організацій, коли йдеться про завантаження, перевезення тощо.

Знайшлися люди з інших міст, які кажуть: “я бензин проплачу, я дам автівку”. На сьогодні у нас уже є база автівок, база наших відчайдушних водіїв. Так вдалося це все поставити на рейки.

Про те, як змінювалися потреби під час війни

Потреби звузилися: насамперед треба амуніція та їжа, плюс – медикаменти. У перші дні в переліку потреб у нас був навіть соєвий соус. Люди не розуміли до кінця серйозність ситуації. Зараз уже є чіткий перелік потреб. Хлопці просять головне, коли виходять на зв’язок.

Про потреби у “руках” та “втому” людей від волонтерства

На сьогодні у нас потреби у людях в принципі закриті. Я знаю, що постійно треба руки для тих, хто займається плетінням сіток. Це виснажлива робота. 4-5 годин стояти: спини, ноги не витримують. Там, де сортування гуманітарки, теж потрібна допомога.

Фото із Фейсбуку Вікторії Хамази

Останнім часом стали більше часу забирати “передачки”, бо інтенсивність допомоги не така висока, як на початку. Але наповненість від цього не змінилася. Можливо, довше збираємо, але комплектуємо всім необхідним.

Про географію допомоги

Спочатку в основному були Київ і Харків. Зараз плюс – Чернігів, Маріуполь, Схід загалом. Географія розширилися, бо в якийсь момент гарячих точок стало більше.

Ми співпрацюємо з іншими волонтерами. Вони кажуть, що їм чогось не вистачає – ми готові докласти. Так само і навпаки.

У нас нещодавно одну машину обстріляли. Водій зник безвісти. Все одно після цього у нас знайшлися водії-відчайдухи, які готові прориватися. Вночі дзвонять і кажуть, що знайшли шлях. Після війни про ці шляхи можна книжки писати.

Ми посеред ночі збирали передачу на передову. Починаючи із знеболювального і до форми, трусів, носків, бо багато речей згоріли.

Про те, як мотивувати цивільних допомагати армії

Головна мотивація для людей – це успіхи наших Збройних сил.

За час війни люди виснажилися, фінансово знекровилися, стало менше підтримки. Але ця підтримка є. Розкажу кілька історій.

Фото із Фейсбуку Вікторії Хамази

Хлопчик збирав на квадрокоптер і його купили перед війною. І він приніс його нам у штаб, щоб ми передали військовим. Дівчинка збирала на комп’ютер. Вона принесла гроші на потреби військових. 

Ці історії дуже мотивують. Хоч маленькими кроками, але ми крокуємо у правильному напрямку.

Про пряму комунікацію з військовими

Щодо потреб ми комунікуємо напряму із хлопцями. Це зідзвони 24/7. 

Там далеко не у всіх є зв’язок. Дехто, щоб дати перелік, виходить серед ночі на зв’язок. 

Зараз я вже знаю, хто дзвоните після 3, а хто ближче до 6 ранку.

Про те, на що у військових найбільший фідбек

Звісно, найбільше просять їжу і амуніцію. Це головне: броніки, плитоноски, каски, тактичні рукавиці і окуляри…

Але я б зазначила, що є великий запит на дитячі малюнки. Хлопці питають часто: чи є щось від дітей? Це і малюнки, і якісь ниточки чи браслети.

Тож, якщо є змога в когось таке передати, ми будемо раді.

Дивитися відеоінтерв’ю повністю:

Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу


Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Думки, озвучені у тексті, відображають позицію автора і не обов’язково відображають позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу».
коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.