Журналістка Ольга Косенко – про своє рішення піти у військо
Це інтерв’ю з журналісткою, волонтеркою, яка змінила примітку «наживо» на армійський шеврон, а цивільну журналістику – на військові комунікації. Ольга Косенко в минулому журналістка телеканалу «Ми – Україна», яка паралельно від початку повномасштабного вторгнення займалася волонтерством. Нині ж – військова комунікаційниця 56‐ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
В інтервʼю «18000» черкащанка розповідає про те, як прийшла до війська, чому довелося навчитися та як її журналістський досвід допомагає під час служби.
«Для себе знала: точно оберу лише бойову бригаду»
Ідея підписати контракт в Ольги визрівала давно. Про це знали і її близькі. Вони не підтримували, але прийняли її рішення. До остаточного підписання контракту журналістку підштовхнуло скорочення кореспондентських пунктів у регіонах.
- У мене були пропозиції від інших каналів, розглядала різні варіанти, але десь підсвідомо розуміла: мій шлях – у війську. Це був вдалий момент, щоб реалізувати те, до чого давно йшла, – зазначає журналістка.
Після кількох співбесід Ольга надіслала своє резюме до рекрутського центру Сухопутних військ й отримала близько десяти пропозицій.
Наприкінці серпня Ольга Косенко підписала контракт із ЗСУ. Фото з архіву Ольги
- Я обрала 56‐ту окрему мотопіхотну Маріупольську бригаду. Дещо інтуїтивно, але більше через людей. Мені сподобалася начальниця відділення комунікацій – вона не ставила безглуздих запитань на кшталт: «Що у вас сталося?» або «Ви йдете, щоб заміж вийти?» Вона чесно пояснила, що чекає на мене у бригаді, і не приховувала, що це зона бойових дій. Хоча вже тоді я точно знала, що хочу лише у бойову бригаду, – згадує Ольга.
Перед тим, як пройти базову військову підготовку, вона налаштовувала себе: багато читала, дивилася інтерв’ю, переглядала особисті сторінки військових і тренувалася, а також перевірила своє здоров’я.
Бойові інструктори, розміри форми та недостатнє харчування: БЗВП
Ольга підписала контракт 28 серпня 2025 року, а вже 1 вересня розпочалося 51‐денне навчання. Перший день був «паперовим»: селили, оформлювали, фотографували, видавали форму, яка, щоправда, виявилася завеликою.
- У навчальному центрі не видали ні жіночої форми, ні жіночої білизни. Хоча знаю, що таке існує, – беземоційно пригадує Ольга і додає, що й бронежилет отримала розміру L, тож довелося купити плитоноску самостійно. Та це, як вона каже, – вклад у власний комфорт.
З’ясувалося, що військову підготовку опановуватимуть кількадесят жінок. Навіть інструктори зазначали – це чимало. Майбутні захисниці жили в окремому бліндажі. Спочатку близько тижня тривали теорія та знайомство. Після складання присяги й отримання зброї заняття стали інтенсивнішими. Підготовка була однаковою для жінок і чоловіків. Новобранців навчали вогневій підготовці, стріляли багато, вдень та вночі, навчали розгортанню бойової лінії, пересуванню лісом, штурмовим діям і зачистці окопів. Раніше Ольга стріляла, але зізнається, й гадки не мала, чи влучила, як розбирати й чистити автомат і чи взагалі потрібно це робити. В навчальному центрі ж опанувала навички роботи зі зброєю.
Заняття з тактичної медицини під час БЗВП. Фото з архіву Ольги
Пригадує, всі інструктори були з бойовим досвідом і хотіли навчити. Адаптували програму, спираючись на свій досвід: ділилися історіями, пояснювали, як діяти в різних ситуаціях на війні.
- Хто хоче навчатися, той навчиться, – додає Ольга.
Черкащанка сім років поспіль мала вранішні пробіжки, тренувалася, та радше для «естетики», ніж для «калаша». Проте під час БЗВП, зізнається, фізично було важко. Новобранці мало спали, бо прокидалися рано на шикування. По чотири, а то й по шість годин носили на собі бронежилет з каскою і зброєю під час занять. Але це – досвід.
- При тих фізичних навантаженнях харчування має бути кращим. В основному були каші та супи на обід та сніданок. Бували сосиски, але я їх не їла. На обід і вечерю давали шматочок м’яса. Кухня привозила коли більше, коли менше порцій. Якщо взвод прийшов пізніше із занять – може не вистачити всім, – згадує Ольга про харчування під час БЗВП.
Попри всі складнощі підтримка рідних полегшила її перебування на навчаннях. Було спокійніше, бо знала, що має людей, які переймаються, які поставилися з розумінням до її рішення.
«Впевнена, що зробила правильний вибір, обравши бойову бригаду», -Ольга Косенко про перші дні в підрозділі та нові завдання
Після БЗВП Ольга понад два тижні на Донеччині у складі бригади винаймає житло. Тепер вона – військова комунікаційниця: створює контент для соцмереж і працює з колишніми колегами – журналістами.
- Я тільки освоююсь, та й моя керівниця каже, що я ще думаю, як журналістка і коли знімаю, і коли пишу. Але, певно, це непогано, бо журналістика мене багато чому навчила. Сподіваюся, що цей досвід буде корисний 56‐й бригаді, – розповідає Ольга.
Паралельно вона вивчає військову специфіку: структуру бригади, техніку, озброєння, термінологію, знайомиться з підрозділами.
Як відбувається робочий процес Ольги. Фото з архіву черкащанки
- Як комунікаційниця, я маю знати людей. Тут, як в журналістиці: чим більше людина тобі довіряє, тим кращий сюжет, – розповідає Ольга і додає, – Нині вчуся самостійно працювати з камерою максимально швидко, бо як тележурналістка працювала з прекрасним оператором Олегом Клименком, який знімав усе так, що сюжет виходив ідеальним.
За перший тиждень Ольга вже встигла зняти кілька разів навчання: тактика, вогнева підготовка, робота екіпажу «Стугни‐П» та пілотів FPV‐дронів та написати тексти для соцмереж. Вона впевнена, що зробила правильний вибір, обравши бойову бригаду. У відділі її зустріли привітно, тому й хочеться вчитися і швидше ввійти в ритм.
Читайте також: Трофейна техніка, «зеки» в полоні та бої з корейцями: «13‐й» про Черкаську ТрО на Курщині.
«У нашої країни є майбутнє»: про життя до війська, журналістику та історії, що закарбувалися в пам’яті
До контракту Ольга працювала на телеканалі – спершу «Україна», потім «Ми – Україна» і паралельно займалася волонтерством. Під час повномасштабного вторгнення майже три роки робила новини про Черкаську область для марафону «Єдині новини». Але областю не обмежувалася і завжди знаходила собі цікаві відрядження: Херсонщина, Сумщина, Донеччина. Як сама каже, ще тоді тягнуло в ці місця.
Ольга з колегою в Торецьку. Фото з архіву Ольги
- Я дуже любила робити сюжети про військових, але не тоді, коли він приїжджав у відпустку. Мені подобалося їх знімати близько до місця служби, тому, коли ми їздили на Донеччину, хороші сюжети виходили. Найбільше я любила свою роботу за можливість спілкуватися з неймовірними людьми, розповідати їхні історії – про матерів і дружин, які втратили на війні рідних, але не зламалися або продовжують боротися; про жінку, яка закладає алею пам’яті у своєму селі на честь загиблого чоловіка; про мам, які після втрати сина волонтерять або допомагають ветеранам, бо розуміють їх. Про людей, які через війну втратили все, приїхали у Черкаси і розпочали все з нуля. Такі історії надихають і після хочеться сказати: «У нашої країни є майбутнє», – каже Ольга.
Ольга під час відрядження в Умань. Фото з архіву Ольги
Раніше вона любила планувати, останній рік намагається не зосереджуватися на майбутньому:
- Що буде через три роки, коли закінчиться контракт, не знаю, можливо, захочу продовжити його або доросту до того, щоб очолити комунікаційний відділ бригади, або ж засумую за цивільною тележурналістикою і повернуся. Але поки я зосереджена на своїх нових завданнях, – міркує Ольга.
Жінки на війні, ставлення до мобілізації та поради, як підготуватися до контракту
- Раніше захоплювалася колегами, які пішли у військо, хай мене вибачать чоловіки, особливо дівчатами. Вони не мусили іти, але ухвалили таке рішення й обрали замість цивільної журналістики військові комунікації чи іншу військову спеціальність, – зазначає Ольга.
Існує безліч думок щодо мобілізації жінок, і чіткої відповіді на запитання, чи потрібна вона, – немає. Ольга ж наголошує: відповідає сама за себе і свій вибір зробила.
Ольга під час роботи в підрозділі. Фото з архіву Ольги
- Суперефективною у війську жінка може бути, але чи може вона замінити всі «чоловічі» спеціальності у війську? Можливо, є такі супержінки на бойових посадах. Вони витягують на собі колосальну роботу. Я не так довго в цій бригаді, але знаю, що жінки у підрозділі є, наприклад «Руна», вона на бойовій посаді, медиків‐дівчат теж чимало. Моя начальниця, 14 років у війську, п’ять з яких у 56‐й бригаді. Вона теж сама її обрала у свій час і пройшла з нею усі гарячі точки, – розповідає Ольга.
Вона впевнена, жінок у війську ставатиме більше, оскільки країна має багато потреб і, відповідно, вакансій.
- Коли мою кандидатуру затверджував командир, у нього ж не виникло питань: «Чому жінка хоче у військо?», більше цікавив фах, ніж стать. Так і повинно бути, – вважає Ольга.
Ольга розповіла про жінок у війську. Фото з архіву Ольги
Жінкам, які вирішили підписати контракт або мобілізуватися, черкащанка радить чітко зважити «за» і «проти», не ухвалювати рішення зопалу. Бо емоції стихнуть, а рішення залишиться, треба бути готовою на сто відсотків.
- Потрібно пам’ятати не залежно від статі: жінка чи чоловік, складнощі будуть, тому що ти змінюєш цивільне життя на військове, а це зовсім інший світ, – підсумовує Ольга.
Вікторія Тулуман
Читайте також: Зелений сигнал, ніч без сну і 33 передачі: репортаж із кабіни локомотива у Смілі (ФОТО).
Підтримайте журналістику, яка змінює Черкаси. Ваша підписка — це наша незалежність.