Будівельники не встигають відновити зруйнований російською ракетою будинок в Умані.
Кожний новий приїзд в Умань мимоволі порівнюю із 28 квітням 2023 року – датою, коли російська ракета знесла частину під’їзду по вулиці Захисників України, 25 і обірвала життя 24 людей. Тоді я їхав вулицею о сьомій ранку. Вражала її незвична задимленість. Вже потім стало зрозуміло, що дим іде із зруйнованого неподалік будинку. Купа руїн, яку завзято поливали пожежники, димилася попри все.
Цього разу від автостанції йду пішки. За поворотом і кількома будинками той, що мене цікавить найбільше. Здалеку він нагадує різнокольорову мозаїку – до частини старого будинку з його біло-сірою плиткою додалися новенькі панелі. Їх звели будівельники місцевої організації “УманьРембуд-2” вже до 9 поверху. Включно до 7 поверху вставили вікна, ще три обшили утеплювачем. Тепер замість задимленої купи – будівельний кран. Замість штабу, де реєстрували потерпілих і надавали їм першу допомогу – вагончик будівельників. У сусідньому із зруйнованим під’їзді вікна балконів як були вибитими, так і залишилися.
Мені щастить – будівельники працюють на 9 поверсі. Їх легко помітити через зварювальний апарат, який час від часу викидає сніп іскор. Починаю кричати й махати руками. Кажу, що журналіст і приїхав із Черкас написати про їхню роботу.
– Зачекайте, зараз до вас спустяться! – чую відповідь. До мене йде чоловік років п’ятдесяти в синій футболці.
– Виконроб Лебідь Юрій Григорович, – представляється. – Робота кипить – зараз закінчуємо монтаж 9 поверху. Працює 8 осіб, але це п’ятниця, в інші дні людей більше – два чи три десятки. З понеділка почнемо монтаж технічного поверху й за 7-10 днів завершимо накриття будинку. Найбільша проблема – люди. Немає кому працювати, бояться офіційно працевлаштовуватися. І це при тому, що ми вчасно платимо офіційну зарплату – у середньому 30 тисяч гривень. Дуже потребуємо електриків, сантехніків, штукатурів, шпаклювальників, мулярів, бо є ділянки, де кладемо газоблоки. Кількох осіб від нас забрали до військкомату. Зараз сильно заважає спека – хлопці робили фасад і через високу температуру у трьох кров пішла носом. А що ж ви хочете? Вітру немає, бетонні стіни швидко нагріваються. Роботи довелося спинити. Плюс є ще технологічний процес – дуже швидко сохне клей, робити утеплення за таких умов – дуже важко. У травні-червні дошкуляли відключення світла – дуже довго домовлялися про те, щоби нас підключили до лінії, яка не відключається.
Прошуся показати мені будівництво з 9 поверху. Вже нагорі Юрій Григорович показує панелі.
– Ось ці старі – в них товщина 380 міліметрів, – показує рукою. – А це вже нові – вони завтовшки 160 міліметрів. Доводиться додатково утеплювати, щоби підігнати під стандарт.
На дев’ятому поверсі бачу кілька дверей від вцілілих квартир.
– Ракета в будинок увійшла по діагоналі на висоті шостого поверху, – пояснює Юрій Лебідь. – Таким чином розкроїла будинок ніби ножем. Плюс входила під кутом. Частина квартир під’їзду, який був з іншого боку – вціліли. Новий будинок, який стоїть перпендикулярно до цього – майже не постраждав. Тут навіть вікна не повибивало. Вся ударна хвиля пішла в двір – в інший бік. Там усе скло повилітало. Якби летіла прямо – знесла увесь би під’їзд.
Зауважую цілі двері однієї з квартир на 9 поверсі. Заходимо туди й бачимо люстри, шпалери, цілі міжкімнатні двері, шафи, стільці, натяжні стелі. Враження, ніби господарі залишили квартиру недавно й скоро повернуться. На місці також котел індивідуального газового опалення.
Йдемо до зварювальника, який працює на балконі.
– Никифоровичу! – гукає його виконроб. – Зупиніться на хвилинку, розкажіть про свою роботу. Чоловік скидає маску зварювальника і я бачу літню людину.
– Ого! – дивуюся. – А скільки це вам років?
– Сімдесят п’ять, – каже Никифорович. – Але я не можу сидіти на пенсії, склавши руки. Здається, жодного дня не сидів. Маю лише робочого стажу 58 років. Тут не жарко, вітер продуває, краєвиди гарні. Правда, днями так продуло, що шморгав кілька днів, але минулося. Після роботи біжу на дачу й там працюю. Якось так склалося, що останнім часом усюди, де роблю – я найстаріший робітник. Ось тут зараз, а раніше ще в одному місці робив в Умані. На початку 90-их їздив на північ в Уренгой. Мав 40 з гаком років. А хлопці в бригаді були – по 22-25. Так що мені не звикати.
Виходимо і я запитую в Лебідя ім’я та прізвище зварювальника.
– Ти глянь, а я й не знаю, як його звати. Никифорович, то й Никифорович. Зараз перепитаю.
– А як вас звати, Никифоровичу? – повертається. Зварювальник знову скидає маску й каже тихо, ніби соромиться:
– Володя я. Прізвище Піддубняк.
Спускаємося сходами донизу. Юрій Григорович розповідає, що ледь не половина колективу – пенсіонери. Він сам має 30 років стажу будівельника. Починав із підсобного працівника, а дослужився до виконроба.
– Якби не пенсіонери, взагалі був би завал. На роботу ніхто не йде, а з роботи людей забирають в армію.
Вже на землі бачу біля вагончика будівельників розкритий холодильник. Незрозуміло, яку він роль виконує.
– Це холодильник залишився після загиблих господарів? – запитую у виконроба.
– Та ні. Слава Богу, його господарі живі.
Від будівництва повз автостанцію йду до центральної площі. Там, у кабінеті голови Уманської РДА маю розпитати голову – Ігоря Миклащука про реставрацію. На одній із центральних вулиць – Тищика вражає кількість лабораторій – їх десятки й усі вони запрошують уманців здавати аналізи. Це чимсь нагадує Ільфа й Петрова й історію повітового міста N з його перукарнями та похоронними бюро.
Ігор Миколайович приходить на зустріч рівно о 10-ій. Сідаємо за довгий стіл під вікном його кабінету.
– Оскільки Уманська РДА не є розпорядником коштів, то основна наша функція – комунікація між Черкаською облдержадміністрацією з одного боку й потерпілими громадянами – з іншого. Якихось великих проявів невдоволення немає. Колишні жителі ставлять на зустрічах змістовні питання й отримують фахові відповіді. При цьому на зустрічах обов’язково присутні представники підрядника. Оскільки будівельники завершують відновлення останнього – 9 поверху й переходять до технічного, вважаю, що темпи будівництва в основному витримуються.
В Миклащука лунає телефонний дзвінок.
– Приїхав заступник голови Черкаської ОДА Антон Царюк. Саме він безпосередньо контролює будівництво від облдержадміністрації, – пояснює.
– Стан печальний від самого початку, – зітхає Антон Олександрович. – Чи встигаємо до оголошеного закінчення будівництва – 31 грудня? Теоретично так, але маємо великі проблеми з проєктом. Зараз проходимо стадію його коригування й передачі на експертизу. Для нас принципово, аби експертиза була інша, не та, що першого разу в Києві. Щойно спілкувався з новим експертом. Він просто в шоці! Дивується, як узагалі перша експертиза пройшла? Попри все продовжуємо рухатися. Зараз добудували всі 9 поверхів. У понеділок прибудуть бетонні вироби на технічний поверх. Його змонтують десь за тиждень і можна буде сказати, що зруйновану частину вже відновлено. Після цього будівельники заходять усередину й починають робити комунікації. Зараз це технічно неможливо, оскільки над будівлею немає даху. Фасад теж частково зробили, але спинилися, бо температурний режим із нинішньою спекою не дозволяє це робити. Загальний кошторис – в межах 75-76 мільйонів. Більшість грошей – державні, але є частка й Уманської міської ради.
За словами Царюка проєктну частину передали газовикам для уточнення. Там теж знадобиться корекція, але загалом робіт небагато.
– Єдиний мінус – монтажні роботи з газопостачання не почнуться, поки не будуть зроблені всі інші комунікації, які передують газопостачанню. Тут є певні складнощі – 7 квартир мали індивідуальне опалення. Мабуть, проситимемо підключити ці квартири до лінії, на якій не вимикатимуть електрику, щоби люди мали бодай електричне опалення взимку.
За словами Царюка, кошти виділені лише до 31 грудня й до цієї дати треба встигнути.
– Ще один важливий момент для підрядника “Уманьрембуд-2” – коригування вартості. Є багато робіт, яких не було в проєкті, і які треба негайно зробити, а без коригування кошторису йому за них ніхто не заплатить. Взагалі в Умань я їжджу по виробничих питаннях, але якось так виходить, що для потерпілих я виступаю в якості психолога. Якщо мене немає тиждень-два, у людей накопичуються питання, які потім розв’язуємо. Ми (ОДА) також приєднані до внутрішнього чату потерпілих мешканців будинків і намагаємося ще на цій стадії розв’язувати всі питання. Були проблеми з колишнім керівником ОСББ. Чоловік системно вставляв нам палиці в колеса. Говорив, що через кран, який підключений до резервного живлення, в квартирах погорить проводка. Дослідили питання глибше, зрозуміли, звідки ноги ростуть. Згодом самі ж члени ОСББ звільнили його й переобрали іншого чоловіка. Зараз ситуація значно краща. Хоча проблеми залишаються, бо відновлювати будинок після ракетного удару важко. Легше збудувати новий. Ті ж бетонні панелі майже не виготовляють в Україні. Ті, що ми маємо, будівельники на місці доводять до ума – підрізають, шліфують.
Одна із постраждалих від російського удару – Марія Горідько працює в декількох хвилинах ходьби від райдержадміністрації – продавцем у магазині “Євродім” по вулиці Великій Фонтанній. У день трагедії жінка прокинулася від сигналу тривоги, вивела в коридор двох дітей, чоловіка й 68-річну свекруху. Можливо, цим урятувала їм життя. Розмовляємо в кав’ярні всередині торговельного центру. Марія – у темній сукні з білою вставкою і білих кросівках.
– Одна з останніх обіцянок будівельників – звести 9 поверх до 31 серпня. Його треба будь-що накрити до дощів, бо його й так минулу осінь і нинішню весну заливало. Все минуле літо тривало обстеження на предмет можливості відбудови нашого будинку. Отримали позитивний висновок. Я вважаю, що порівняно із втікачами з Донбасу та інших регіонів країни, де люди тікали, не маючи ніякої перспективи, я все-таки маю надію повернутися до свого будинку, який можна відновити. Якби був вибір, я і всі жителі хотіли би нове житло, бо завжди є сумніви, що в реконструйованому будинку все виконають на совість. Але маємо те, що маємо.
Перших два дні після ракетного удару Марія з родиною жила в родичів, аж поки міська рада не запропонувала їй нове житло в соціальному готелі Умані. Спочатку дали одну кімнату, потім додали ще одну й кухню.
– З нами в готелі живуть ще три родини. Була ще одна жінка, яка, на жаль, померла від раку, бо тяжко хворіла й мала за 70 років. Вона дуже хотіла дожити до повернення в будинок, але не судилося. Інші жителі або переїхали, або живуть у родичів, в селі в батьків, хто в друзів чи подруг. Загалом, усі, хто залишилися живими, планують повернутися до відновленого будинку.
За словами Марії жителі будинку збираються часто – на зборах членів ОСББ, під час приїзду чиновників із облдержадміністрації.
– На даний момент жодних конкретних строків заселення до будинку нам не обіцяють, – каже жінка. – Забудовник має великі проблеми: то зі світлом, то з зарплатою, то з працівниками, яких не вистачає і яких забирають в армію. Загалом ми мали надію вселитися до нового року, але зараз вже перенесли її далі хоч офіційно нам про перенесення термінів нічого не казали. Діти до нового місця звикли найшвидше. Найважче переїзд дався моїй свекрусі. Їй важко жити в прохідних кімнатах, де діти хочуть гратися, а віковим людям хочеться відпочити. Але добре, що й так є, бо знімати квартиру в Умані зараз – до 10 тисяч. Це, фактично, одна зарплата.
Марія каже, що родичі загиблих навряд чи погодяться жити у відновлених квартирах через психологічні проблеми.
– Продати квартиру в будинку, в який влучала ракета і який після цього відновлювали можна лише за безцінь. Це ж не нове житло й покупці розуміють, що в цьому будинку проблем буде більше аніж у звичайних.
Усі мешканці соціального готелю (окрім дітей до 14 років) оплачують комунальні послуги в розрахунку 25 гривень за добу з однієї особи. За півтора роки Марії Горідько жодного разу не приснилася колишня квартира.
З головою ОСББ будинку по вулиці Захисників України, 25 Сергієм Коренюком розмовляємо телефоном. Чоловік у дорозі й повернеться лише в понеділок.
– Іде постійне коригування проєкту, внутрішні роботи не виконуються, утеплення – теж. Я розумію, що температурний режим зараз не дозволяє утеплювати, але бодай звести будівельні риштування можна було би. Води немає, електрика не підводиться, газовий проєкт узгоджується. Вставлені вікна переробляються. Треба коригувати проєкт і виділяти гроші на нові роботи, а це робиться повільно. Якби було достатньо робітників, то певні роботи виконувалися не за тиждень, як зараз, а за день-два. Загальний песимізм почався десь пів року тому, коли побачили, що півтора місяці відновлювали одну квартиру на першому поверсі. В ідеалі мені здається, що було би добре, якби люди заселилися до будинку бодай на другу річницю удару – 28 квітня 2025 року.
Сергій Осавуленко
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.
Читайте також. Відбудова України: Паланський ліцей на Уманщині реконструюють після пошкоджень 24 лютого 2022 року.
Важливі новини про ситуацію в Черкасах та країні. Без маніпуляцій та неперевіреної інформації. Підписуйся на телеграм-канал “18000 | Шо там у Черкасах?”