“Зараз ми не просто спортсмени, а насамперед дипломати”, – Прядка та Лукашук про участь в “Іграх Нескорених”

Із “золотом” та “сріблом” повернулися додому учасники цьогорічних “Ігор Нескорених” із Черкас Сергій Прядка та Артем Лукашук. Попри повномасштабну війну, спортсменам вдалося виступити на змаганнях та не лише показати блискучі результати, а й поспілкуватися з політиками європейських країн, аби донести їм правду про ситуацію в Україні та заручитися їхньою підтримкою.

Днями Сергій та Артем стала героями програми “Що далі?” в студії “18000”. Говорили про підготовку до змагань, знайомство із принцом Гаррі, а також – як зустрічали нашу збірну інші учасники “Ігор Нескорених”. 

Надаємо текстову версію інтерв’ю зі спортсменами

Коли потрапили до української збірної “Нескорених”?

Сергій Прядка: Я більше двох років воював у зоні АТО. У 2017 році отримав поранення під час евакуації травмованих. Було пряме влучання в наш автобус. Спочатку було тяжко, але реабілітувався через спорт. У 2019 році, через місяць тренувань, я й потрапив в українську збірну. 

Артем Лукашук: У 2013 році я пішов служити на контракт у 25-ту окрему повітряно-десантну бригаду. Коли розпочалася війна, ми поїхали на неї одними з перших. 12 серпня 2014 року, напередодні свого 25-річчя, я отримав поранення: під час штурму міста нас накрили артилерією. Отримав осколкові поранення та тяжку контузію. 

Про “Ігри Нескорених” дізнався в 2017 році. Спочатку потрапив у резерв збірної, а в 2019-ому році – до основного складу. Але зі спортом я був пов’язаний і до війни: займався футболом і змішаними єдиноборствами.

Чи мали час готуватися до змагань?

Сергій Прядка: Коли почалася війна, я два тижні не ходив до залу, але потім повернувся до тренувань. На всіх тренуваннях я кидав ядро максимально на 7 метрів, а на змаганнях показав результат 8,33 м (саме цей результат приніс Сергію золоту медаль, – ред.). Так, через це я травмував плече та кисть, однак нічого – заживе.  

Артем Лукашук: Через повномасштабну війну 24 лютого я з побратимом пішов у тероборону, тож тренувань не було. 

Хоч цикл тренувань був порушений, на змаганнях ми показали всіх себе. 

Сергій Прядка / Фото із фейсбук-сторінки команди

Про дорогу до Нідерландів

Сергій Прядка: Ми з Артемом просто сіли в потяг і поїхали на Львів. Решта ж команди поїхала автобусом із Києва, але ми вибрали потяг, аби була змога відпочити в дорозі. Автобусом ми поверталися назад, то в ньому не можна було навіть заснути. 

Вже у Львові нас зустріли й далі ми поїхали автобусом у Варшаву, а звідти літаком в Амстердам. 

Пізніше кошти за дорогу нам повернуло Міністерство ветеранів. 

Сергій Прядка / Фото із фейсбук-сторінки команди

Як зустрічали українську команду в Нідерландах?

Сергій Прядка: Нас зустрічали не лише нідерандіці, а й представники української діаспори. Були навіть земляки із Черкащини. Тяжко психологічно: у нашої збірної постійно були сльози на очах. Ми приходили в їдальню й нас вітали. Постійно чули “Україна, Україна, Україна” звідусіль. 

Артем Лукашук: Підтримка була колосальна. Такої підтримки я ще не бачив ніде. Окрім учасників змагань, були й їхні діти та сім’ї. Дітвора підбігала й просила обмінятися одягом, дати їм якусь частинку нашої форми чи річ. 

Фото із фейсбук-сторінки команди

“Зараз ми не просто спортсмени, а насамперед дипломати”: про настрій команди

Сергій Прядка: Спочатку багато хто зі збірної не хотів їхати. Багато хто вже воював у цей час. Проте нам пояснили, що ми повинні зібратися й представити Україну на змаганнях, аби розповісти про війну світу. 

Артем Лукашук: Під час розмови із нашою збірною президент сказав, що зараз ми не просто спортсмени, а насамперед дипломати. І це – правда. Коли ми спілкувалися з міністром оборони Великої Британії, вона підтвердила, що на постачання озброєння вплинуло те, що ми приїхали. Адже всі побачили, як нас підтримують. 

Пізніше ми побачили, що й прем’єр-міністр Нідерландів, який із нами фотографувався, поїхав до президента Зеленського в Київ. А згодом з’явилася інформація, що Нідерланди нададуть Україні зброю. 

Протягом усіх змагань ми постійно казали, що нам потрібна зброя, аби захищатися. 

Як розповідали правду про війну через спорт

Сергій Прядка: Під час “Ігор” у нас були зустрічі і з посольством Америки, міністром оборони Британії та представниками Канади. Із усіма ми говорили лише про війну: що нам потрібна підтримка й озброєння, розповідали про Маріуполь. 

Артем Лукашук: Коли ми давали інтерв’ю британському каналу, я сказав, що це не війна, а геноцид українського народу. Так, зараз ми вже знаємо, що творилося в Бучі, однак ми досі не знаємо, що в Маріуполі. Може бути, що звірства у Бучі – мала частина від того, що твориться нині в Маріуполі. 

У мене з 1 березня немає зв’язку з другом із-під Києва. Там, де він із родиною живе, упала бомба. Він колишній майор, футболіст, має трьох доньок. І я навіть не знаю, як дізнатися, чи вижила сім’я. Зараз намагаюся всіма способами це з’ясувати.

Про знайомство з принцом Гаррі

Артем Лукашук: Ми саме готувалися до стрибків у довжину і зайшли в кол-рум. Бачимо: принц Гаррі йде до нас. Він відразу почав нас обіймати, тиснути руки, сам попросив зробити спільне фото з ним та дружиною Меган Маркл. 

Ми поспілкувалися з ним, розповіли про війну, про потребу в озброєнні. Він сказав, що підтримує нас і знає, що в Україні повномасштабна війна. 

Кому присвятили здобуте “золото” та “срібло”

Артем Лукашук: Ми хотіли присвятити їх (медалі, – ред) усім загиблим побратимам та посестрам. Розуміємо, якою ціною дається наша свобода. 

Сергій Прядка: Ми показали всім країнам, наскільки українці сильні. Без тренувань ми вижали із себе максимум: у хлопців відмовляли ноги, вони втрачали свідомість, проте змагалися. Вони (інші учасники, – ред.) це бачили й розуміли, ким насправді є українці. 

Артем Лукашук / Фото із фейсбук-сторінки команди

Сергій Прядка / Фото із фейсбук-сторінки команди

Чи вітали в Черкасах?

Артем Лукашук: Ніяких привітань не було. Ні мер не телефонував, ні губернатор. Ми розуміємо, зараз у них є інші справи. Та водночас бачимо, що в інших містах ця комунікація є: їх зустрічали, вітали. 

Сергій Прядка: У фейсбуці представники влади привітали лише тоді, коли побачили допис, що ми отримали нагороди. Але у мене вчора було найкраще й найщиріше привітання – від дітей із інвалідністю. Мені цього достатньо. 

Повернення на війну

Артем Лукашук: Уранці 24 лютого мені зателефонував товариш й сказав: “Почалося”. Я відразу й не зрозумів, що почалося, але потім одягнув військову форму, зібрали побратимів й поїхали до військкомату. 

Від початку війни я з побратимами в територіальній обороні. Функції в кожного різні. Спершу головним нашим завданням була охорона критичної інфраструктури. Далі – інші завдання. Які саме – не можу сказати.

Чого бракує Черкасам, аби стати інклюзивним містом?

Сергій Прядка: Треба, щоб місто було доступним. Ми проводили змагання з “Ігор Нескорених” у Черкасах, а у нас місто не пристосоване для хлопців на візках. Це все потрібно змінювати. Потрібно змінюватися й людям: не ставати на інвалідні паркомісця. Ви навіть не уявляєте, як мене це бісить. Люди паркуються на інвалідних місцях, бо їм ліньки пройтися зайвий метр. Хочеться на БТРі переїхати ті машини. Це жах. Усі думають, якщо хлопець з інвалідністю, то він має сидіти вдома. Ні, у нас вже немає такого. Він і на машині самостійно може їздити. Надворі 2022-ий рік. 

Щодо реабілітаційних моментів, то нам бракує всього: і психологічної, і фізичної реабілітації. Зараз після змагань мені потрібно переробляти протез, а мій спеціаліст у Харкові. Тож шукатиму. Відчуваю, незабаром так і сам стану протезистом. 

Важко. У нас виходить, що ти сам собі шукаєш підтримку й способи реабілітації. Сам шукаєш можливості. Немає такого, як в американців, коли ти чим хочеш, тим і можеш займатися. У тебе є менеджер, який усе курує. 

“Чєрті”: про політиків і службовців, які піаряться на війні

Артем Лукашук: Після війни повилазять, я вибачаюсь, усілякі “чєрті”, які будуть розповідати, як вони допомагали й воювали. Уже ми бачили деяких політиків, які стоять, а бабушка йому руку цілує. Чучело. Стоять, то без носків, то з автоматом купа фоток. Клоуни, ну що ви робите? Цим ви зневажаєте бійців. 

Сергій Прядка: Не треба вдавати, що ти воїн.  

Не всі можуть воювати, не всі можуть бігати із автоматами. Кожен має займатися своєю справою. Бізнесмен має займатися бізнесом чи волонтерити, бо з нього так бути більше користі. 

Що б хотіли сказати черкащанам?

Сергій Прядка: Люди мають вірити в те, що ми сильна нація. Дивлячись на наших хлопців із ЗСУ, я бачу: ми отримали найкращу команду для знищення ворога. 

Маємо підтримувати один одного, бо Україна – це і є єднання. Сподіваюся, що після перемоги в нас буде нова Україна. 

Артем Лукашук: Не треба забувати, що навіть, якщо тут не “прилітають” снаряди, в країні триває війна. Чим можемо, маємо допомагати. 

Звісно, перемога буде за Україною. І я впевнений, що Україна буде процвітати й стане однією з найсильніших європейських країн. Вона й зараз вже є такою. Із оборонного боку – точно. Ми сильна й нескорена нація. 

Дивіться відеоверсію розмови:

Довідка: “Ігри Нескорених” – міжнародне змагання, мета якого – віддати шану бійцям, які втратили здоров’я під час служби на благо своєї Батьківщини. 

Цьогоріч “Ігри Нескорених” проходили в Гаазі (Нідерланди). Усього на змаганнях команда України здобула 16 медалей у плаванні, стрільбі з лука, легкій атлетиці та веслуванні на тренажерах: 5 золотих, 5 срібних та 6 бронзових нагород. “Золото” та “срібло” для нашої збірної вибороли й Сергій Прядка та Артем Лукашук: у штовханні ядра та стрибках у довжину відповідно.


Матеріал підготовлено в межах проєкту “Громадськість за демократизацію“, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю автора і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.