Учора дуже багатьох черкащан накрила страшна звістка. Моя стрічка відсотків на 80 була в сумній новині про Павла. Плакали навіть ті, хто його геть не знав.
Пам’ятаю, як ще 8 років тому, привозили на Соборну площу перших загиблих Героїв. То був жах, а згодом звикли. Війна на сході стала буденністю. Війна десь, але не вдома.
Після 24.02 цей жах повернувся знову в наші домівки. Вже 2 місяці ми щодня чуємо звуки сирен, ми читаємо жахливі новини, спілкуємося з людьми, які на власні очі бачили звірства ворога, втратили рідних, домівки. Ми відчули кожною клітинкою страх і… лють, про яку навіть не здогадувалися, наскільки вона в нас може бути сильною. А ще ми почали звикати…
Війна знову концентрувалася на Сході. Але – вже війна не за територію, це війна за виживання нації.
– Люд, це війна. Ми здригнемося від того, скількох ще Героїв будемо оплакувати.
Я це розумію. Я живу, активно живу. Постійно в русі. Я знаходжу приводи для сміху. Мене практично неможливо побачити без посмішки. Бо це єдина зброя, яка в мене зараз є. Зброя проти насилля. Я живу. Хоча майже не буваю вдома. Дітей бачу один день на тиждень. Завантажую себе лише для того, щоб … не звикнути. Не звикнути до війни.
Я дуже прошу усіх не звикати до війни. Бо це наша війна і вона у нас в домівках, а не на сході. Я дуже прошу кожного робити хто, що може. Оберіть собі тих, хто волонтерить і до кого серцем відчуваєте довіру і донатьте, допомагайте. Бо вони допомагають нашим Героям і людям, яких безпосередньо накрив жах війни. Не довіряєте волонтерам, значить донатьте на офіційні державні рахунки, бо озброєння військових – безперервний процес, який вимагає ресурсу. Немає можливості донатити, просто працюйте, за вас це зроблять ваші податки. Немає можливості працювати, волонтерте, руки/мізки в цій справі завше потрібні. Немає можливості волонтерити, просто живіть, бережіть здоров’я і психіку і вірте в ЗСУ, бо їм вкрай необхідна підтримка і віра в них.
Якщо ви рятуєтесь закордоном, ви безцінні там, бо можете світу не давати звикнути до війни, показуйте наскільки сильна і дружня наша нація, а хто може станьте очима/руками волонтерів. Робіть хоч щось, але не звикайте! Не відсторонюйтесь, бо ми нація і це наша війна за життя.
А якщо це війна не ваша, то просто закрийте рота і з**буйтесь нахєр з моєї країни. Бо за неї віддають життя ті, хто не засцяв взяти зброю і ті, хто не лишив/не встиг лишити свої домівки, діти життя віддають…
Не звикайте. Не втрачайте свою лють.
