Фронтові історії від черкащан
Прокинувся о третій. Навалив кави, з’їв два варених яйця і жменю печива, послухав альбом M.Ward “Post-War”, після чого пішов на пост.
Мені знову снилося, що я цілувався. Другу ніч поспіль. Це все тому, що перед сном я перечитував Кундеру. Там теж цілувалися. І секс там був. І всім було боляче. І чоловікам, і жінкам. Востаннє я читав Кундеру в 2008 році. А тут раптом захотілося. Щоправда, читав ще й промови та есеї Вацлава Гавела. А сьогодні читатиму… та що завгодно читатиму. Бо я живу в бібліотеці. І тут пахне котами і старими книжками. Нових мало. Але багато української класики.
Я живу в бібліотеці. В бібліотеці я ще не жив. Жив на телевежі, на ТЕЦ, в будинку письменника (так його називали наші бійці, бо в ньому жив я), жив в ресторані, на станції човнів, в сільських хатах, в наметах… а от в бібліотеці ніколи. Тепер живу в бібліотеці. Старій сільській бібліотеці, в якій пахне котами, розпухлими книжками і водою вікторіас сікрет.
За шафою, за камуфляжним тентом лежить матрац, застелений ковдрою і простирадлом. Там є спальник і подушка, полички з барахлом і тихий затишок. Такого затишного місця у мене ще не було. Навіть в будинку письменника було не так затишно. І навіть в одній сільській хаті на відшибі країни на широкому бабиному ліжку не було так добре, як зараз. Це майже окрема кімната, а якщо запхати у вуха беруші, то й окремий всесвіт, де є лише я, Курдера і Гавел. І музика, звісно. Це якщо витягнути беруші і запхати ейрподзи.
В бібліотеці є цікаві видання Тютюнника, Кобилянської, Стефаника та різної поезії. І чимала підбірка ленінської лектури. Ще там у стосах, куди мені не дістатися, лежить сучасна українська література. Дещо зміг запримітити: Забужко, Любка, Дашвар, Шкляр, Жадан. Не виключаю, що десь там під вагою літературних імен лежить і Чех. Пронумерований і з бібліотечною наліпкою на форзаці.
У мене була хуліганська думка попідписувати книжки від імені різних письменників. “Читачам бібліотеки N від Андрія Кокотюхи”. Або. “Дофаміну і серотоніну, любові та перемог. Андрій Любка”. “О.З. Щиро”. Або класично “ЖАДАН”.
Але передумав – лінь.
Я живу в бібліотеці, серед книжок і армійського барахла. Берці одні, берці інші, кросівки, крокси, бушлат, куртка, баул, рюкзак на 90, рюкзак на 36, зброя. За звичкою на полицях розставляю лише вітаміни, ліки, планшет, навушники, мильно-рильне. Решта – в рюкзаках і сумках.
Життя в бібліотеці неприємне тим, що мене не полишає усвідомлення тимчасовості мого перебування тут. В якийсь день прийде Борода і скаже: збираємося. І за годину я вирушу в нове село, на нову позицію, під інший дах. І більше не житиму в бібліотеці.
Фото Артема Чеха
Але однаково прокидатимусь о першій, о третій, о шостій, навалюватиму кави, з‘їдатиму варені яйця і йтиму на пост. А Кундеру я дочитаю в планшеті. Після Кундери сняться хороші сни.
Публікація черкаського письменника Артема Чеха у фейсбуці
Також читайте. Черкащанин Максим Гаптар: “Всі стояли і билися за кожен метр без перебільшення. І це дало плоди”.
Підписуйтеся на новини “18000” у вайбері. Нас уже більше 5000!
Іноді здається, що ти в театрі абсурду, або це все сон. Стукаєш до своєї свідомості, а згодом розумієш, що то є реальність. Об’єктивна і суб’єктивна. Жахлива сюрреалістична…