Ольга Степаньян – неординарна черкаська фотографиня, що працює у стилі чорно‐білої фотографії, інколи з додаванням жанру ню. Мисткиня закохана у фото, виконані на плівку, та мріє долучитися до створення кіно.
Про це та інше – читайте і дивіться в інтерв’ю з Ольгою Степаньян.
У чорно‐білому більше «душі»
- Усе почалося 9 років тому. У моїх руках опинився фотоапарат. Для себе я вирішила, що у чорно‐білих фото є більше правди, «душі». Мені здалося, що це, насправді, складніше, ніж фотографувати в кольорі.
«Фото на плівку для мене – це кіно»
- Дивись, яка вона красуня! – говорить Ольга, ніжно тримаючи плівкову фотокамеру в руках. – Знімати на плівку дуже складно, ти не можеш робити «сто тисяч» кадрів, як на цифровому фотоапараті. Але такі світлини дуже гарні, наповнені глибиною, у них немає різкості й зосередженості відразу на всій експозиції. Для мене фото, зняті на плівку, дуже відрізняються від «цифри».
«За» чи «перед» камерою?
- Абсолютно комфортно почуваю себе з обох сторін камери. Я виконую роль моделі і на власних фото, але за умови, якщо нікого немає поруч. Звісно, це не досить зручно, не відразу вдається сфокусована світлина. Безумовно, фотографувати когось – простіше. Та якщо нікого немає, то що ж зробиш?
Таємне захоплення кіно
- Це не настільки таємне захоплення, як те, в чому боїшся собі зізнатися. Мені дуже подобається кіно! Глибоко в душі сподіваюся, що колись осмілюся відзняти короткометражку. Після закінчення школи я хотіла стати акторкою! Дуже подобається перевтілюватися…
«Дівчина з величезною кулею»
- У мене є фото дівчини, яка обіймає величезну кулю, - показує одну з улюблених світлин Ольга. - У нашому драматичному театрі ця куля була декорацією Місяця для одного зі спектаклів. А мені схотілося зробити фотосесію у Червоній Слободі.
За сценарієм, потрібен був лише один кадр: дівчина стоїть й обіймає величезну кулю. Довелося наймати вантажників та автомобіль, аби відвезти цю кулю в село. Ми дуже довго їхали, готували декорації. Ну от приїхали… Буквально три секунди – кадр готовий. Кінець! Вантажимо назад.
Піщаний берег – як улюблена локація
- Я дуже люблю широкий берег Дніпра та піски, що за «Спортхотою» у Черкасах. Для мене вода та пісок, що зливається з горизонтом – це дуже, дуже моє!
Таїсія Матрос
Це реально цікаво, чорно‐білі фотографії завжди несуть якийсь шарм. Напевно тому‐то класика і вічна…
Два человека светятся от общения друг с другом, может поэтому интервью получилось живым и интересным
Фантастична жінка! Ніби з іншого Всесвіту. Гарні кадри, як і світлини Степан’ян. Приємний сюжет
проникливо, усе про найпотаємнішу магію чорно‐білих світлин)))
Дуже крута історія про кулю. Чекаємо нових схожих матеріалів)
Дуже гарно, що в Черкасах є такі цікаві і талановиті люди. Класна публікація і інтерв’ю. Тая молодець!