Ми їдемо поміж полів на старенькому авто командира. “Веде” нас більш сучасний пікапчик, який вінчає кулемет на турелі. Кращий транспорт тут віддають мобільній вогневій групі, адже на ньому бійці мають максимум за 15 хвилин долітати від місця дислокації до позиції “ловців “шахедів”. Дорогою ротний дає нам коротку ввідну: більшість хлопців тут обмежено придатних до служби, але необмежено вмотивованих захищати небо над своїм регіоном.
Від роботи в Москві до оператора взводу управління
Максим Дудник, оператор взводу управління 642 окремого зенітного кулеметного батальйону
До повномасштабної працював автомеханіком. З товаришем відкрили невеличку СТО в Золотоноші. У початок повномасштабної не вірив. Бувало, що у 2019 році працював у Москві й подумати навіть не міг, що таке буде. Я досить нормально спілкувався з росіянами й вони мене сприймали добре. Зараз ці люди, з якими я працював, називають мене бандерівцем. Для мене вони більше ніхто.
Коли почалась війна, пішов у тероборону. Я не служив у строковій службі, тому простояв у черзі й мені сказали, що я їм не потрібний. Уже згодом мене призвали й наразі як пів року я тут. У мене був вибір, куди йти, але обрав саме це. Я вважаю, що це важлива робота і її теж треба комусь виконувати.
Як і всі, пройшов базову військову загальну підготовку. Освоювали різні комп’ютерні навички, стрільбу, наведення, акустичне та візуальне виявлення цілі. Я дізнався багато нового, про що в цивільному житті навіть уявити не міг. Зброю я взяв уперше в руки. Мені пощастило, що у нас сформувався такий колектив, у якому всі підтримували один одного по максимуму. Якщо хтось не вивозив морально, то ми допомагали йому розмовами, інакше ніяк.
Ієрархія – це найскладніше в армії після цивільного життя, але без неї не буде порядку. Треба всі свої амбіції заспокоювати та сприймати ту ситуацію, яка зараз є.
“Ми люди військові: як скажуть, так і зробимо”
Олександр “Берег”, командир роти
Спочатку зібрали офіцерів та призначили на посади: командири рот, начальники служб, заступники командира батальйону. Далі формували сержантів, призначили на посади командирів взводів, відділень тощо. Вже потім заїхав рядовий склад переважно обмежено придатних, тому що це не перша лінія, а оборона. Захист неба над Черкащиною. Підрозділ, звичайно, бойовий, тому що боротьба з “шахедами” – складна бойова справа.
Я не обмежено придатний, а придатний без обмежень. На співбесіду я, кадровий військовий, потрапив пізніше за інших, коли основні бойові підрозділи вже були сформовані. І мене призначили начальником інфраструктурного забезпечення. У процесі служби я став командиром роти.
Свого часу я закінчив військове училище, де вчився п’ять років на спеціальності пілот вертольота Мі-8. Перша моя військова професія була ще в 90-х роках. У 1999 я звільнився, а потім знову погони, поліція, начальник карного розшуку. З 2010 до 2023 був на пенсії. Обіймав різні посади в цивільному житті, зокрема начальника безпеки різних підприємств.
Зняв погони й піклувався безпосередньо про сім’ю, дітей до 2023 року. Думки про те, що треба йти захищати Батьківщину, свою сім’ю були від початку повномасштабної війни, але родина мене не відпускала. І не відпускала моя посада, адже я був начальником служби безпеки заводу. Як тільки з’явилася можливість, пішов у ТЦК і мобілізувався в армію.
Цей підрозділ я не обирав. Мене призначили. Ми люди військові: як скажуть, так і зробимо. Коли мене призначали на посаду командира роти, то запитали, чи бажаю я цього. Моя відповідь – як накажете, так і буде. Ми звикли до виконання наказів.
Приблизно 40% підрозділу прийшли без бойового досвіду. Навіть ніколи в житті не тримали зброю в руках, але зараз використовують її досить успішно. Якщо є бажання – все вийде. В армії колись служили з 18 років і швидко звикали, всьому навчались. Наука не складна. Тим паче коли людина вже доросла і має якийсь життєвий досвід, тоді вона легше все сприймає. Мої підлеглі, з якими я працював до цієї посади, теж прийшли у 40 років. Вони вперше прийшли в армію і взяли в руки зброю, а тепер їх можна назвати професійними військовими.
У нас є вакансії й у зв’язку з новими умовами, вже є конкурс на те, щоб служити в нашому підрозділі. Треба прийти в ТЦК та стати на облік, а далі лотерея. Обов’язково потрібно пройти базову військову підготовку, бо без неї ви не потрапите в жоден підрозділ. Уже потім можна отримати від нас гарантійний лист та шанс потрапити.
Якщо людина не придатна бути в бойовому підрозділі, то вона може служити в тилу: забезпечення, кухарі, пекарі, водії, слюсарі тощо. Нам усі потрібні. Будь-яка людина, скажімо так, з різними вадами та обмеженнями по здоров’ю може служити й захищати нашу Вітчизну. Ми раді всім.
“Ми завжди в готовності, який би не був час”
Максим Дудник, оператор взводу управління 642 окремого зенітного кулеметного батальйону
На мою думку, я виконую важливу справу, яка потрібна. Я обмежено придатний і маю деякі вади здоров’я, тому зараз можу допомогти війську та країні таким чином. Зважаючи, що “орки” роблять з нашою країною, ці “шахеди”, які вже набридли, я вирішив доєднатись саме до цього підрозділу. Ми виконуємо бойові завдання навіть тут, всередині України.
Ми завжди в готовності, який би не був час. Прокидаєшся 24 на 7, приходиш на пункт управління, заступаєш на зміну. Можуть бути якісь нововведення, адже військова справа не стоїть на місці, вона завжди прогресує. Ворог так само вчиться і ми щодня підлаштовуємось під нього. Постійно може бути щось нове й цікаве. Несемо службу цілодобово, виявляємо цілі акустично й візуально. Ми дивимось все на комп’ютері, а хлопці можуть і так побачити, і почути.
Як відбувається робота бійців ППО під час повітряної тривоги?
Дмитро Сергієнко, навідник кулеметника
Відбувається виконання готовності. Я, навідник-кулеметник, вискакую на пікап, розкупорюю кулемет та виставляю висоту. Номер обслуги подає мені короб і ми його прищеплюємо, заряджаємо кулемет. При готовності “1” заганяємо патрон в патронник. Далі акустично й візуально слухаємо, шукаємо ціль. До готовності “1” у нас є 15 хвилин максимум. Ми встигаємо швидше.
Ми завжди робимо все вчасно, не було такого, щоб ми не встигали. Хоча, був один раз, коли переїзд на потрібну позицію був закритий. Ми запізнилися на одну хвилину, але це нічого не вирішило.
Далі прожектор, якщо це вночі, то водій наводить його по звуку, шукає ціль. Тільки виявили її, відразу відкриваємо вогонь. Є трасуючі пулі, які показують дорогу вогню, куди стріляють. Автоматники допомагають, коли він дуже наблизився, десь до кілометра. Далі одного кілометра автомат не ефективний. Кулемет до двох кілометрів.
Якщо влучити в бойову частину, “шахед” може вибухнути в повітрі. Це менш небезпечно. Якщо влучити у двигун, він може пролетіти ще до 10 кілометрів. Ми визначаємо сектори стрільби, щоб не зачепити цивільне населення. Дальність польоту кулі – до семи кілометрів.
Раніше “шахеди” мали бойову частину в 40-50 кілограмів. Зараз ворог облаштував лінію і готує до виробництва безпілотники із бойовою частиною в 90 кілограмів. Це буде набагато страшніше за те, що було раніше.
Принцип роботи “шахедів”
Я вважаю, що нам також потрібно буде модернізувати нашу роботу, бо “шахеди” почали фарбувати в чорний колір, і вночі, навіть коли ловиш його в тепловізійний приціл, можеш його не побачити. Тільки почуєш, тому нам потрібно модернізувати роботу.
“Шахед” – це малий літак до чотирьох метрів вздовж. Розмах крил 3-3,5 метри, зважаючи на модель та модифікації. Поки що він несе 50 кілограмів вибухівки і це також дуже страшно. Я закликаю всіх не нехтувати правилами безпеки під час атаки, будь-то БПЛА чи ракети.
50-кілограмовий “шахед” може знести кілька поверхів житлового будинку. Він містить руйнівну силу. До того ж поодинці їх майже ніколи не запускають. Їх літає два-три вкупі.
Якщо ми отримуємо сповіщення, що буде ракетна загроза або удари БПЛА, ми сповіщаємо всіх наших хлопців мобільно-вогневої групи, щоб вони максимально підготувались: прогріли машини, передивилися амуніцію, підготовили кулемети й по сигналу були готові за п’ять хвилин прибути на позицію. Бувало за ніч три-чотири виїзди. Іноді й спимо в берцях. Завжди в готовності. За пів року роботи на Черкащині наш батальйон збив близько дюжини “шахедів”. За кожен збитий є премія 70 000 гривень. Можливо, зараз вже й більша, але я володію тільки такою інформацією. Преміальні кошти надходять тій групі, яка саме вразила повітряну ціль.
” Вони дуже часто обходять ті зони, де стоять хлопці”
росіяни збирають досить багато інформації в нашій країні. Вони дуже часто обходять ті зони, де стоять хлопці. Наче знають, де ми будемо, і спеціально змінюють маршрут. Щоразу може бути новий напрямок. Це ускладнює роботу, тому що доводиться ледь не щодня обирати нову позицію. Ми підлаштовуємось під зони прольоту “шахедів”, щоб у разі нової атаки бути готовими.
Нас можуть залучити на виїзди й у разі ракетної атаки, тільки якщо вони крилаті. Проти балістики ми безсилі. Навіть ракетникам важко щось зробити. Якщо ми бачимо крилату ракету, то можемо відкривати вогонь. Якщо вона далеко, то ми працюємо як пост візуального й акустичного спостереження. Раптом хлопці виявили ціль, то відразу передають на пункти управління, а ми вже надсилаємо вище.
Як військовий мобільної вогневої групи сприймає звуки міста
Кожен підлаштовується під це. Всі розуміють, що тут цивільне життя і воно має бути завжди. Інколи буває, що навіть мопед “Honda Dio” дуже схожий на звук “шахеда”, який чутно за три кілометри. У цей момент ти відразу підриваєшся, дивишся на телефон і розумієш, що все спокійно і видихаєш.
У нас є хороші прожектори, хлопці можуть посвітити. Якщо це якийсь порушник комендантської години виїхав на мопеді у справах, то ми скажемо, щоб більше так не робив.
“Не вистачає людей”: головні потреби підрозділу на сьогодні
Потреби підрозділу – це, мабуть, автівки. Це найголовніше, бо машини – справа така, що ламається. Постійно треба щось ремонтувати. Усім іншим держава забезпечила. Ще у нас в планах модернізувати наші турелі для зручності та забезпечення більшої стійкості наших мобільних груп. Нинішні версії дещо застарілі – мають обмежений кут роботи. Одна більш вдосконалена турель коштує майже 100 тисяч гривень.
Не вистачає хлопців на фронті. У мене двоє знайомих, друзів, з якими ми виросли, загинули. Один навіть чемпіон Європи з важкої атлетики, міг піти десь в спортивний комітет і ніколи не бачити цю війну, але він став добровольцем. Я вважаю, якщо ти можеш тримати зброю в руках або допомагати як-небудь війську, то ти повинен зробити це зараз. Якщо цього не зробити зараз, то тоді через деякий час на твоєму місці будуть твої діти.
Усіх охочих допомогти підрозділу з оновленням турелей бійці закликали звертатися до редакції нашого медіа у фейсбуці або на пошту: cherkasy18000@gmail.com.
Ми допоможемо вам зв’язатися з бійцями.
Читайте також: “Я на позиції ходжу разом із бійцями”, – інтерв’ю з начальником управління розвідки Черкаської ТрО
Подобаються наші статті? Долучайтеся до Клубу донаторів “18000”! Оформлюйте щомісячну підписку за посиланням і розвивайте регіональну незалежну журналістику разом із нами