Як музеям у Черкасах стати інклюзивними?
Більшість музеїв в Україні досі залишаються малодоступними для людей з інвалідністю: сходи – замість пандусів, відсутність ліфтів, аудіогідів чи тактильних елементів. Проте деякі заклади поступово змінюють підхід. У Черкасах обласний краєзнавчий та обласний художній музеї крок за кроком рухаються до інклюзивності, облаштовуючи пандуси, QR‐коди та інтерактивні програми. А от у Кропивницькому вже створили перший в Україні інклюзивний експозиційно‐навчальний простір — приклад, який може стати орієнтиром і для черкаських закладів.
У спільному матеріалі «18000» та «Точка доступу» розповідають про те, наскільки доступні музеї Черкас, що про це кажуть люди з інвалідністю та чого можна повчитися у колег із Кропивницького.
Пандуси, майстер‐класи й QR‐коди: перші кроки до інклюзивності у Черкаському обласному краєзнавчому музеї
У Черкасах поки немає новаційних проєктів, які би мали інклюзивний експозиційно‐навчальний простір. Проте музеї вже роблять невеликі кроки в цьому напрямі. Так Черкаський обласний краєзнавчий музей обладнаний пандусами, що дозволяють людям з інвалідністю відвідувати перший поверх будівлі та брати участь у майстер‐класах. Тут облаштовані два кабінети для організації заходів, зокрема й для таких відвідувачів. Вони мають низькі пороги й широкі проходи.
Перший поверх краєзнавчого музею
За словами вченої секретарки Черкаського обласного краєзнавчого музею Оксани Черкашенко, заклад постійно співпрацює з такими організаціями як Центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю «Жага життя», комунальним закладом «Черкаська спеціальна школа Черкаської обласної ради», ГО «Ми є поруч» тощо.
— Вже кілька років поспіль ми активно розробляємо та реалізуємо стаціонарні, позамузейні та виїзні навчально‐розважальні майстер‐класи, тематичні екскурсії, ігри, музейні уроки. Багато з них адаптовані та підходять також для людей з інвалідністю. Наприклад, таким є майстер‐клас «Творчо‐пізнавальна мандрівка в епоху Трипілля», де учасники дізнаються про досягнення трипільського мистецтва, ліплять із глини копії та репліки, а наприкінці отримують виготовлені власноруч нашими працівниками сувеніри на згадку, — розповідає Оксана Черкашенко. Додає, що персонал надає підтримку і допомогу відвідувачам з інвалідністю, коли це потрібно.
Як повідомляють в Управлінні культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОВА, в Черкасах розробили спеціальні моделі архітектурних пам’яток міста з анонсами шрифтом Брайля. Їх встановили вздовж вулиці Хрещатик. Працівники Черкаського краєзнавчого музею організовують там екскурсії для людей з порушенням зору.
Водночас не вистачає ліфта в музеї, щоб зробити його більш доступним для людей з інвалідністю. Дістатися другого, третього чи четвертого поверхів – проблематично. За словами Оксани Черкашенко, вносити зміни до самої будівлі музею складно, оскільки вона є архітектурною пам’яткою. Тож щоб обладнати її, наприклад, ліфтом потрібно отримати дозвіл та знайти фінансування:
— Основні виставки й події в нашому музеї відбуваються на першому поверсі, аби їх могли відвідувати й люди на колісному кріслі. Бо сама експозиція розташована на вищих поверхах. Будівлю звели ще у 1980‐х роках і тоді не враховували всі ці нюанси.
Виставка у краєзнавчому музеї
Це ж підтверджують і в Управлінні культури та охорони культурної спадщини. Кажуть, що будь‐які зміни в просторовій організації музею потребують складної дозвільної та технічної процедури. А от нові експозиційні зали музею створюють вже з урахуванням потреб людей з інвалідністю й оснащують QR‐кодами, які дають можливість людям із порушенням слуху отримати повноцінну інформацію про експонати. Проте музею не вистачає табличок шрифтом Брайля чи аудіогідів.
Тактильні копії й аудіогіди: як Черкаський обласний художній музей стає більш інклюзивним
Якщо говорити про освітню інклюзію, то Черкаський обласний художній музей майже повністю відповідає цьому поняттю, вважає завідувачка сектора реклами, друку й інформації закладу Анастасія Лисенко:
— Ми працюємо над тим, щоб робити інтерактивні екскурсії‐квести по певних експонатах або темах. Це цікаво для дітей, де вони можуть побігати, щось поробити. Також у нас є альтернатива екскурсіям — це QR‐коди. Людина може відсканувати код біля найцікавіших експонатів, що є можливістю і для людей з порушеннями слуху.
Аудіогід в художньому музеї
Також вона додає, що до музею часто приходять люди із Центру комплексної реабілітації людей з інвалідністю «Жага життя». Наукові співробітники музею проводять для них екскурсії, які більше схожі на діалог і рефлексію. Люди на кріслах колісних могли б вільно пересуватися на другому та третьому поверхах, адже там немає порогів і простір достатній для цього, проте туди немає як дістатися через відсутність ліфта.
— Із фізичною безбар’єрністю, звісно, проблеми є. У нас будівля не дуже підлаштована під це. Але в міру своїх можливостей ми працюємо над вдосконаленням. У нас сходи широкі, обладнати їх пандусами або додатковими поручнями, зробити не такі високі проміжки зробити важко. Єдиним розв’язанням цього питання є установлення ліфта. Плануємо встановити його в майбутньому, — каже Анастасія Лисенко.
Сходи в художньому музеї
Директорка музею Ольга Гладун додає, що музей має можливість добудувати ліфт і працівники вже вивчали, як можна це зробити. Проте на це треба гроші.
— Ми — обласний художній музей, але приміщення орендуємо у Черкаської міської ради. Нас фінансує й утримує область, але приміщення належить місту, всі ремонти маємо погоджувати з ним. Думаю, міська влада не відмовить у будівництві ліфта, але питання в отриманні фінансування від області на ремонт приміщення, яке не належить їй. У нас із Настею надзвичайно великі плани: ми можемо навіть збільшити музей, але поки війна, навіть не мріємо. Розуміємо, що насамперед кошти повинні бути спрямовані на ЗСУ, — розповідає Ольга Гладун.
Вхід до художнього музею
Керівниця музею додає, що важливі заходи намагаються організовувати на першому поверсі, аби до них могли долучитися всі охочі. Адже потрапити в сам музей можливість є, вхід облаштовано пандусом.
— Ми спільно з Черкаським державним технологічним університетом зараз у процесі розроблення тактильних копій творів мистецтва. Це зменшені копії тих робіт, які є у наших фондах, з додаванням текстур, наприклад, які на відміну від оригіналів люди зможуть торкатися і досліджувати за допомогою дотику. Як буде можливість, партнери передадуть нам їх, і тоді музей зможуть відвідувати люди з порушенням зору. На постійну експозицію ми також плануємо зробити аудіогіди. Співпрацюємо з розробниками, які вже зробили по деяких експонатах нам QR‐коди й у майбутньому хочемо зробити на всю постійну експозицію аудіогіди, — каже Анастасія Лисенко.
План на безбар’єрність: як обласна влада допомагає музеям ставати доступнішими
Впровадження інклюзивних підходів у роботі закладів культури області відбувається поетапно, у відповідь на суспільні запити, зміни в законодавстві та на основі національних стратегій розвитку безбар’єрності, розповідають в управлінні культури та охорони культурної спадщини ЧОВА.
За словами начальника управління Олександра Шабатіна, перед повномасштабним вторгненням розробили проєктно‐кошторисну документацію на реконструкцію краєзнавчого музею.
— А, наприклад, між державним історико‐культурним заповідником «Трипільська культура» та меценатами тривають перемовини щодо встановлення ліфта вже наступного року. У Кам’янському державному історико‐культурному заповіднику під час реконструкції одного з музеїв заплановано встановлення пандуса та облаштування вбиральні для людей з інвалідністю.
Перші кроки до безбар’єрності в культурі на Черкащині почали робити у 2010–2020 роках. У деяких закладах з’явилися пандуси, кнопки виклику та базова навігація для людей з інвалідністю. Проводили окремі заходи, у яких брали участь ветерани, діти та дорослі з маломобільних груп населення. Також музеї почали більше співпрацювати з громадськими організаціями, що працюють із людьми з особливими потребами.
Аудіоексурсія музеєм
Однак системного фінансування саме на інклюзивні проєкти в культурі у той час ще не було передбачено. Зрушення в цьому напрямі у Черкасах відбулися, починаючи з 2021 року, коли було затверджено Національну стратегію безбар’єрності. Зокрема почали з’являтися мультисенсорні формати (аудіогіди, сурдопереклад, зони зі звуковими ефектами, інклюзивні майстер‐класи), а також навчання працівників щододоступності.
— Водночас через фінансові обмеження не всі потреби закриваються коштом області, тож управління культури також заохочує музеї та заклади культури брати участь у грантових конкурсах Українського культурного фонду, міжнародних донорів, співпрацювати з громадськими ініціативами, — зазначає Олександр Шабатін.
Він додає, що й під час воєнного стану в регіоні реалізовували інклюзивні ініціативи. Серед них творчий проєкт «Ми діти одної планети» та «Скарби трипільських візерунків», який проводився в заповіднику «Трипільська культура» спільно з обласними осередками Національної музичної спілки та Спілки майстрів народного мистецтва України. Під час розроблення таких ініціатив у Черкасах орієнтуються не лише на національні документи, а й на досвід інших міст та міжнародну практику.
— Особливо вражає практика скандинавських країн, де інклюзивність є невіддільною частиною культурної політики: це не лише фізична доступність, а й створення середовища, в якому кожен має можливість бути почутим і залученим, — каже посадовець.
Читайте також. Рік, як найбільший черкаський собор перейшов в українську церкву: як це було і що змінилося?
Часто тільки для галочки: досвід ветерана
Попри поступові зміни, поки музеї у Черкасах залишаються малодоступними для людей з інвалідністю. Черкаський ветеран російсько‐української війни Віталій, який пересувається на протезах, ділиться власним досвідом і каже, що проблема не лише у відсутності пандусів, а й у якості того, що вже зроблено:
— Це сильно це все кудись рухається. Дуже багато з’являється людей із різними травмами, але кількість пандусів, поруччя для того, щоб вільно можна було зайти, не суттєво змінюється. У більшості коли підходиш, то бачиш, що ніби щось і зроблено — але без розуміння, як людина з інвалідністю буде цим користуватися. Або, скажімо, пандус зробили нормально, але проклали плитку, яка під дощем стає слизькою. І от у суху погоду ти можеш потрапити всередину, а щойно дощ, то вже ніяк, просто з’їжджаєш униз.
Картина в художньому музеї
За словами ветерана, йому самому цікаво відвідувати виставки, що стосуються українсько‐російської війни. Проте багато таких експозицій розташовані на верхніх поверхах, куди дістатися людям з інвалідністю складно. Віталій розповідає, що вже відвідував перший поверх художнього музею у Черкасах і там почувався досить комфортно. Хотів також побувати в краєзнавчому музеї, але знайомі розповіли, що там все складно облаштовано.
— Виявилося, що цікаві мені виставки розміщені на найвищих поверхах, куди треба добиратися сходами. Я ще можу подолати кілька сходинок на протезах, але для людей на колісних кріслах — це взагалі непереборна перешкода, — каже Віталій.
Екскурсія в телефоні
Він наголошує, що інклюзивність — це не лише про пандуси, а про комплексне облаштування простору. Починаючи від паркування, де мають бути спеціальні місця для людей з інвалідністю, і закінчуючи внутрішнім облаштуванням:
— Для мене інклюзивний музей — це місце, облаштоване всім необхідним для людей з інвалідністю. Має бути адекватний пандус із безпечним покриттям, всередині інклюзивна вбиральня, бо відвідування — це не на кілька хвилин. І, звісно, поруччя на всіх сходах. Добре було б і переосмислити, як розмістити експозиції: не всі можуть піднятися на верхні поверхи, тому варто розташовувати виставки так, щоб усі мали до них доступ.
Відвідування музеїв — це частина нашої ідентичності
Голова ГО спілки людей з інвалідністю «Перспектива» Віталій Середенко розповідає, що в їхній організації нині перебуває близько 30 членів, проте послуги з реабілітації та арттерапії вони надають понад сотні людям з інвалідністю. Часом організовують і поїздки до музеїв. За останній рік були в Корсунь‐Шевченківському історичному музеї та музеї Тараса Шевченка у Каневі.
— Музей у Корсунь‐Шевченківському не відповідає всім вимогам. Проте там застосовані певні елементи імпровізованої доступності — такі як пандуси на входах. І це в принципі дозволяє потрапляти до самих музеїв. Щодо зручності для незрячих і людей, які не чують, то там нічого, — каже Віталій Середенко.
Музей у Корсунь‐Шевченківському
За його словами, у Черкасах ситуація подібна: художній та краєзнавчий музеї частково пристосовані лише для відвідувачів на колісних кріслах.
— Я думаю, якби музеї були облаштовані з більшою доступністю, то люди з інвалідністю відвідували б їх значно частіше. Навіть серед наших членів багато хто хотів би бувати на виставках, але через бар’єри це не завжди реально, — зазначає Віталій Середенко.
На думку Віталія, змінити ситуацію могло б цільове фінансування на адаптацію культурних установ для маломобільних груп населення. Однак, додає він, у нинішніх реаліях це складно.
— Є музеї, де ремонти не відбуваються вже багато років. То що вже говорити про інклюзію і доступність? Але це потрібно. Бо відвідування музеїв — це не просто прогулянка, це культура, історія, частина нашої ідентичності. Без цього ми як нація не можемо бути, — підсумовує чоловік.
«Музей для всіх»: як у Центральноукраїнському краєзнавчому створюють безбар’єрний простір
Попри труднощі, українські музеї поступово рухаються до безбар’єрності. І якщо в Черкасах цей процес лише починається, то у Кропивницькому вже мають готовий приклад — Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей. Його директор Борис Шевченко розповідає, що тут системно працюють над інформаційною та фізичною безбар’єрністю.
В головному корпусі музею діє експозиція «Природа». Саме її команда активно наповнює елементами інклюзивності. Минулого року за грантові кошти від Українського культурного фонду тут реалізували проєкт «Музей для всіх». Тепер у кожній залі розміщені таблички шрифтом Брайля, які допомагають людям із порушенням зору ознайомитися з експозицією.
— До нас приходили представники товариства незрячих, і ми побачили, як ці елементи працюють та змінюють досвід відвідування музею, — зазначив Борис Шевченко.
Мультимедійний стіл у музеї Кропивницького
Тоді ж у залах експозиції встановили інтерактивні елементи. Один із них — мультимедійний стіл. Він містить інформацію про 12 періодів історії планети, має квест‐тести. Ще один інклюзивний елемент — мультимедійна книга про червонокнижні рослини й тварин регіону. Вона поєднує текст, звук і відео, тож однаково зручна для дітей, людей із порушеннями зору чи слуху. Окрім того, музей придбав спеціальні пристрої для відвідувачів із порушенням слуху.
— Ми включаємо елементи інклюзивності в усі напрями нашої роботи. Такі речі роблять музей по‐справжньому живим, доступним і потрібним людям, — розповів Борис Шевченко.
Нині команда музею працює над тим, щоб зробити простір не лише інформаційно, а й фізично безбар’єрним. Для тих, хто не живе у Кропивницькому варто пояснити: музейні кімнати є на двох поверхах. Одразу за вхідними дверима музею — історичні мармурові сходи, які ведуть нагору. А експозиція «Природа» — поверхом нижче, куди можна потрапити лише сходами, що праворуч.
Центральноукраїнський краєзнавчий музей
Будівля музею — об’єкт культурної спадщини, зведений на початку ХХ століття, тому будь‐які зміни мають бути не лише функціональними, а й естетично доречними. Крім цього, є і низка законодавчих обмежень щодо робіт.
Наразі в закладі вже мають бачення, як зробити музей фізично доступним для всіх.
Тут змінять вхідну групу та облаштують пандус, аби людина на колісному кріслі могла заїхати всередину. Там встановлять спеціально розроблений підіймач, з допомогою якого відвідувачі зможуть спуститися на «нульовий» поверх музею в експозицію «Природа». Потрапити на перший поверх можна буде через двір — із тераси. Для цього там облаштують безшовну плитку та інші необхідні елементи.
— Ми вже працюємо над цим і сподіваємося, що частину робіт зможемо реалізувати до кінця року, — ділиться директор музею Борис Шевченко. Він додає, що більшість ініціатив із безбар’єрності музей реалізує завдяки грантовим коштам.
Шрифт Брайля в музеї
Авторка – Світлана Небилиця
Співавтори – Ольга Зима та Сергій Макаренко
Читайте також. Як у дзеркало подивитися: тренерка з Кам’янки створює лялечки за фото.
Втомився читати лише сумні новини? Підписуйся на інстаграм «18000» – місце, де ділимося надихаючими історіями черкащан та рекомендаціями від нашої команди