Членкиня й президентка: навіщо потрібні фемінітиви?

Я вирішила, що напишу такий текст давно, ще пару років тому, коли в київському метро побачила соціальну рекламу “Нокаутуй ВІЛ”. Там різні спортсмени і спортсменки привертали увагу до проблеми та закликали пройти тестування на ВІЛ. Дуже правильна мета, але мене неприємно вразило, що під зображеннями жінок було написано “чемпіон світу з…”. “Чому чемпіон, а не чемпіонка?” обурено подумала я і зрозуміла, що може років 10 тому і не звернула б на це уваги. А зараз вже звертаю – звикла до фемінітивів. І оскільки в соцмережі це одна з топових тем, на якій ламають списи гостроязикі фейсбукери, то ось вам пожива для дискусії))

ЩО ТАКЕ ФЕМІНІТИВИ?

Це іменники, які називають жінок за різними характеристиками, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду. Звертаю увагу – називають “жінок”, а не предмети. Тому утворення слів типу “стіл – столиха” чи “автомобіль – автомобілька” є просто невдалими жартами та знущанням над українською мовою.

У ЧОМУ РОЛЬ ФЕМІНІТИВІВ?

Як і інших слів у мові, роль фемінітивів у відображенні дійсності. Фемінітив вказує, що описувана особа жіночої статі. Якщо ми говоримо про людину, яка народилася від тих самих батьків, що і ми, то називаємо її “брат” (якщо чоловічої статі) або “сестра” (якщо жіночої). Чи є принципова різниця? Адже головне тут – спільні гени, а не стать! Так, наприклад, в англійській мові є слово “sibling” – “суродженець”, одноюрідний брат або сестра без вказання їхньої статі. А в українській такого немає. Чому? Тому що українська мова природньо тяжіє до утворення парних, а не універсальних форм. Але до одних фемінітивів ми звикли – сестра, сусідка, наречена, католичка, а до інших – ні.

Здебільшого це стосується опису професій. І це пояснюється дуже просто: якщо сестрами та сусідками жінки були завжди, то освоювати професії і обіймати посади стали відносно недавно. Простий приклад: вживання слів вихователька, медсестра, вчителька ні в кого не викликає обурення. А от “президентка”, “науковиця” і “фотографиня” – ооо, тут багато хто відразу починає вправлятись у сарказмі. Тим не менш, вже через покоління ці слова будуть звичаними для тих, хто зросте на новому правописі.

КОЛИ ПОЧАЛАСЯ ЦЯ МОДА?

Твердження, що фемінітиви – “новомодний винахід феміністок” є міфом. Фемінітиви були і є природною частиною української мови. Вони присутні у словниках Бориса Грінченка, Дмитра Яворницького, Агатангела Кримського. Їх вживала українська інтелігенція і навіть “простий нарід”. Для прикладу, деякі назви жінок у творах Тараса Шевченка: гетьманша, полковниця, диякониця, копитанша, гусарка, сотничка, титарівна, превосходительна, крамарівна, швачка, натурщиця, артистка, ключниця, знахурка, орандарка, шинкарка, перекупка тощо.

Леся Українка писала: «Наші критики ставлять в одну лінію і поетів, і поетес, і літераторів, і літераторок; не знаю, як хто, а я не раз казала їм за це спасибі». Прикладів можна приводити безліч – кому цікаво, в інтернеті є багато досліджень на цю тему. Більше того, усна народна мова теж тяжіє до певного “ожіночнення” навіть чоловічих форм. Чи чули ви такі слівця як “кляса”(замість клас), “рояля” (замість рояль)? Їх не можна назвати літературними, але вони передають дух нашої мови, яка придатна до фемінітивів значно більше, ніж багато інших, наприклад, та ж російська.

ТО ЧОГО Ж МИ НЕ ПАМ’ЯТАЄМО ЦИХ СЛІВ?

Через русифікацію радянського тоталітарного режиму.  Якщо у 1928 науковець Микола Сулима у праці «Українська фраза: коротенькі дослідження» відзначав, що «професійні й інші подібні до них назви в українській мові бувають здебільшого осібні для чоловіків і осібні для жінок», то у  1933 році новостворена Правописна комісія при Народному Комісаріаті освіти встановила нові мовні норми. Скасовано використання літери ґ, цілковито змінено правопис іншомовних слів, внесено зміни в парадигми відмінюваних лексем, у правила внесено низку поправок. Пояснили це тим, що попередній правопис «скеровував розвиток української мови на польську, чеську буржуазну культуру. Це ставило бар’єр між українською та російською мовою, гальмувало вивчення грамоти широкими трудящими масами». А Миколу Силиму репресували за «український буржуазний націоналізм».

З того часу українська мова розвивалася виключно подібною до мови “братнього народу”. Зараз, читаючи повідомлення чудового черкаського краєзнавця Бориса Юхна, який часто цитує радянську пресу, можна помітити, якою зросійщиною є мова тогочасних газет порівняно з сучасною. Зокрема це стосується і фемінітивів, які не утворювали відносно більшості професій та статусів, уподібнюючи її російській. 

ЧОМУ ФЕМІНІТИВИ – ЦЕ ВАЖЛИВО?

Тому що вони роблять жінок більш видимими у суспільстві. Мова – це не просто інструмент спілкування, це ще й відображення нашого світосприйняття. Можна скільки завгодно говорити про те, що все одно чоловік чи жінка, головне – професіонал(ка) своєї справи, але це не так. Називання накладає свій відбиток.

Приведу приклад: є така інтелектуальна гра, яка в російському варіанті називається “данєтки” (українського аналогу я не знаю). Суть гри полягає в тому, що потрібно розгадати певну ситуацію за допомогою лише питань, на які можна відповісти “так” або “ні”. І ось одна з класичних ситуацій звучить так: “Чоловік із сином сідають в авто і потрапляють в страшну ДТП. Чоловік гине на місці, а його сина в критичному стані везуть на операцію. Хірург заходить в операційну, дивиться на нього і вигукує: О, Боже! Це ж мій син!” Я сама була учасницею такої гри і бачила, як довго люди мучаться над розгадкою. Хоча вона доволі проста: хірург насправді – жінка і мати хлопця. Але мало кому це спадає на думку одразу, бо при слові “хірург” ми уявляємо чоловіка. Так само і з іншими назвами професій і статусів. Тому вживаючи хірургиня, президентка, керівниця ми не просто точніше описуємо дійсність, а множимо розуміння того, що всі ці професії і посади також обіймають і жінки.

А ЯКЩО МЕНІ ЦЕ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ?

Розумію, це – звичайний процес звикання до нового.  22 травня 2019 року Кабмін схвалив правопис української мови у новій редакції (замість старої 1992 року). У новому правописі, зокрема, затвердили використання та найпродуктивніші моделі творення фемінітивів. Це – рекомендовані форми для вжитку, але не обов’язкові. Тобто досить м’яко фемінітиви повертають до активного життя у мові. Якщо вам це не подобається – маєте право їх не вживати. Але поважайте право інших на використання цих слів.

Особисто мені подобається, коли мене називають тренерка, активістка, експертка (а не тренер, активіст, експерт). Але я не стану влаштовувати скандал, якщо на моєму бейджі написано “спікер”, бо спокійно сприймаю цей перехідний період. Але мені доволі дивно спостерігати, коли жінки кричать “Фу, я ніяка не юристКА! Я юрист! Приберіть це негайно!”. ІМХО це просто комплекс меншовартості, як наслідок довгого панування патріархального світу.

Ми чомусь вважаємо, що юристка – менш професійна за юриста. Що підкреслення свого гендеру – це щось на кшталт “каблучка” на задньому склі машини, типу “я не повноцінний водій (юрист, програміст тощо), а лише жінка!”. Любі подруги, це не так. Професійність ніяк не залежить ні від статі, ні від суфіксів, які ми вживаємо для фемінітивів. Так, зараз є ще купа незвичних слів або плутанина з утворенням форм, але це нормальний, живий процес. З часом все врегулюється, якісь форми не приживуться, а якісь – залишаться. Це ж прекрасно, що наша мова така жива, рухлива, розвивається разом із сучасним світом та його вимогами. Нам дуже з нею пощастило, тож давайте використовувати на повну всі можливості, які вона нам дає!