Із початком повномасштабної війни черкаські ЗМІ були змушені переформатовувати роботу, подекуди наполовину скорочувати зарплатні фонди і переходити на дистанційний режим роботи. І все це в умовах відчутного спаду попиту на рекламу, скасування угод на висвітлення діяльності державних органів і загального психологічного напруження. Згодом додалися ще й перебої зі світлом та зв’язком, однак усі провідні видання регіону продовжують наповнювати свої стрічки, а ще й активно долучатися до волонтерства.
Про що писали
Джерелами більшості новин в черкаських новинах і надалі залишаються пресслужби. Вересневий моніторинг ІМІ показав, що лише 6% новин у стрічках черкаських онлайн-медіа – власна робота. Писали ЗМІ, авжеж, здебільшого, про війну. Як показали моніторинги ІМІ у липні, серпні та листопаді, подекуди на третину стрічки були наповнені новинами саме цієї тематики. Найбільше в цій тематиці писали про хід бойових дій, волонтерські ініціативи та втрати серед наших військових.
Скриншот фрагменту новинної стрічки сайту “Прочерк”
Традиційно чимало місця в стрічках займали і публікації про аварії, надзвичайні ситуації та злочини. Політичних новин в стрічках було менше 10%. І йшлося здебільшого про місцеву політику різних рівнів.
“По ходу цього непростого року ми встигли двічі “підкоригувати” свою інформаційну політику. У лютому-березні наша редакція ухвалила рішення: працюємо на перемогу, вся критика – потім. Це було важливо для нас, адже від старту нашого проекту ми позиціонували себе як розслідувальне медіа. Проте, на жаль, час показав, що черкаські політики і чиновники не погоджуються з нами, – розповідає ІМІ співзасновник видання “18000” Сергій Макаренко. – Після того, як лінія фронту посунулася з-під Києва, у Черкасах спокійно зайнялися все тим же, чим і раніше: вкатуванням сотні мільйонів гривень у асфальт для “своїх”, будівництвом елітного житла, придбанням люксових авто, нарахуванням космічних премій. Влітку ми повернулися до звичної роботи і до викриття діянь внутрішніх ворогів нашої держави, які сидять тут, на місцях. На сьогодні ми поєднуємо допомогу фронту і звичні розслідування”.
Окремо Сергій дякує всім друзям, партнерам та донаторам видання, міжнародним і всеукраїнським організаціям, які підтримували в цей рік 18000 та інші видання.
“Зрештою, якщо активно працювати на краудфандинг та на пошук можливостей допомоги самим медіа, а не чекати, що ситуація налагодиться сама по собі, або чекати подачок від влади, то це дає результат”, – зазначає журналіст. Додаючи, що без такої допомоги, напевно б, “не вигребли”.
Обмеження для ЗМІ
Навесні виникали непорозуміння, пов’язані з вимушеним обмеженням свободи слова для медіа під час воєнного стану. Утім, за період від початку вторгнення, в регіональній медіаспільноті виникли лише дві ситуації, пов’язані із такими заборонами та обмеженнями, які потрапили в публічний простір.
Так, 16 березня онлайн-ЗМІ та сайт Черкаської міської ради опублікували інтерактивну мапу укриттів, розроблену волонтерами Цивільного штабу допомоги спільно з Черкаською міськрадою. Під час роботи волонтери перевірили всі координати, додали фото входів в укриття, відмітили місткість приміщень. Також додали важливу інформацію: чи є в укритті освітлення, розетки, туалет, Wi-fi. Це викликало шквал дискусій серед містян, адже того ж дня російська авіація скинула надпотужну бомбу на драматичний театр у центрі Маріуполя, який слугував укриттям для сотень людей. Уже наступного дня командування Збройних сил України звернулось до медіаспільноти з проханням виключити фото- та відеофіксацію, поширення у медіа точної територіальної прив’язки бомбосховищ (місць укриття цивільного населення), аби не полегшувати противнику доступ до поточної інформації з відкритих джерел для завдання ракетно-бомбових ударів по цивільній інфраструктурі. Відтак карту укриттів в Черкасах також оперативно прибрали із відкритого доступу, хоча деякі журналісти публічно наполягали на важливості такої інформації для громади.
Інша ситуація полягала в тому, що редактори декількох онлайн-ЗМІ непублічно нарікали регіональному представникові ІМІ на комунікацію із обласним територіальним центром комплектування. Головним чином, це стосувалось питань оприлюднення інформації про загибель українських воїнів. Нерідко виникали ситуації, коли військкомати вимагали від ЗМІ видалити такі публікації і не оприлюднювати такої інформації без підтвердження безпосередньо військкоматом, незалежно від надійності будь-яких інших джерел.
18 березня Черкаська ВЦА оприлюднила наказ про деякі питання організації роботи із представниками ЗМІ на час дії правового режиму воєнного стану, де серед іншого йшлося про те, щоб “пресслужбам органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, ЗМІ, блогерам здійснювати публікацію про загиблих військовослужбовців тільки після проведення ритуалу поховання, або після надання офіційної інформації виключно від Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки”, що згодом продублювали і на сторінці ТЦК у фейсбуці.
За останній час нарікань з цього приводу не було. До слова, у листопаді міська влада оприлюднила і мапу укриттів.
Покарання інтернет-колаборантів
Також цьогоріч особливою активністю в боротьбі з інтернет-колаборантами відзначились правоохоронні органи. Чи не щотижня на тематичних ресурсах і сторінках поліції, СБУ та прокуратури з’являлось по кілька таких повідомлень: “На Черкащині викрили прихильника Росії, який поширював прокремлівську пропаганду”, “СБУ викрила черкащанина, який агітував за порушення територіальної цілісності України”; “Соснівський районний суд Черкас визнав користувачку Facebook винною в образі честі та гідності українського військовослужбовця в соцмережі”; “Придніпровський районний суд призначив два роки обмеження волі громадянину, який у соцмережі “Одноклассники” лайкав та поширював публікації з ознаками виправдовування збройної агресії РФ проти України” тощо.
Колаж із фото, оприлюднених СБУ
Та справжнім прецедентом стало призначення у жовтні Придніпровським районним судом Черкас 10 років позбавлення волі місцевій мешканці, визнавши її винною в державній зраді, розповсюдженні матеріалів із закликами до зміни меж території України, а також у розпалюванні національної чи релігійної ворожнечі.
За матеріалами справи, обвинувачена передавала родичам та знайомим, що проживають на території Росії, фотографії щодо місць дислокації військовослужбовців Збройних сил України. У дописах до них вона закликала до завдавання по них вогневого удару ЗС РФ. Окрім того, вона в забороненій соцмережі “Однокласніки” поставила “лайк” посту із закликами до зміни меж території або державного кордону України, а також розпалювала міжнаціональну ворожнечу. Суд визнав її винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 110 та ч. 2 ст. 111 КК України й призначив їй 10 років позбавлення волі.
У той же час слід відзначити, що поширення фейків, чи російських наративів з боку ЗМІ моніторингами ІМІ зафіксовано не було.
Порушення прав журналістів
Цей рік у порівнянні з кількома попередніми був менш рясний на порушення прав журналістів. Утім в серпні в порушенні прав звинуватили самих журналістів. Депутат Черкаської міської ради Олексій Мельник подав до суду на онлайн-видання “18000”: у судовому порядку депутат та директор КП “ЧЕЛУАШ” вимагає спростування речення в матеріалі “Серед чоловіків, які грали в покер у підпільному нічному закладі, виявився депутат Черкаської міськради і директор КП ЧЕЛУАШ Олексій Мельник”. У позові Мельник просив визнати поширену інформацію недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та порушує право на недоторканність ділової репутації.
Зі свого боку редакція “18000” вважала, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувана інформація ґрунтувалася на офіційному документі – протоколі поліції про адміністративне правопорушення. Крім того, медіа зазначало, що на 13 вересня було призначено розгляд вказаного протоколу в Придніпровському районному суді міста Черкаси, про що воно й проінформувало з посиланням на ресурс “Судова влада”.
Врешті-решт, як розповідають ІМІ журналісти видання, справа закінчилась тим, що депутат відкликав свою заяву, про що вони дізнались, з’явившись у визначений час до суду.
Варто нагадати, що досі не покарані винні у викраденні й убивстві Василя Сергієнка та не знайдені винні у вбивстві Вадима Комарова. Цьогоріч про ці надважливі для розкриття справи в медіапросторі майже не згадували. Лиш на початку року було повідомлення про те, що справу про викрадення та вбивств Василя Сергієнка заново почнуть розглядати у Дарницькому районному суді Києва. Про Вадима Комарова згадували лише у річницю колеги в контексті безкарності за злочини проти журналістів та активістів. Ми вкотре закликаємо правоохоронні органи довести до завершення розслідування цих справ і покарати винних. Від дня смерті Василя Сергієнка минуло більше восьми років. Від смерті Вадима Комарова – понад три.
Журналісти та війна
Фото Максима Гаптара
У червні ІМІ робив інтерв’ю із спеціальним кореспондентом товариства “Національні інформаційні системи”, кореспондентом телеканалу Інтер у Черкасах Станіславом Кухарчуком про важливу важку й небезпечну роботу воєнкорів. Однак, медійники не тільки тримають інформаційний фронт. Представники регіональної медіаспільноти також поповнили ряди Збройних сил України. Зокрема, спортивний журналіст із Черкас Максим Гаптар, журналіст сайту Провсе Олександр Носенко змінили клавіатури на автомати. Ведуча Нінель Власенко пішла із журналістики, пройшла сертифікацію з тактичної медицини та підписала контракт з ДПСУ
Не обійшлося, на жаль, і без втрат. 30 квітня у боях за Попасну загинув ексменеджер філії Суспільне.Черкаси Євген Старинець. У червні Президент посмертно нагородив його орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
Також журналісти активно долучаються і до волонтерських проектів, не тільки промотуючи їх у своїх стрічках та на сторінках у соцмережах, а й самотужки організовуючи. До прикладу, згаданий вже Олександр Носенко, “міняв” свою бороду на донат у збір на автівку для саперів із з 79-ї ОДШБр. Його колега по виданню Сергій Радченко постійно оголошує про збори на допомогу чи виготовлення приладдя для військових на своїй сторінці. Навесні й головний редактор Змі.ck.ua Сергій Стасько організовував збір та доставку гуманітарної допомоги у постраждалі регіони. Постійно організовує допомогу для військових та постраждалих від війни цивільних журналістка Суспільного Вікторія Хамаза. Дівчина ініціювала вже десятки зборів на авта, обладнання, екіпірування для військових та десятки гуманітарних рейсів із різноманітною допомогою для цивільних. Разом із нею в команді працюють журналісти місцевих корпунктів всеукраїнських телеканалів Ольга Косенко, Анна Сенченко, Ірина Цимбал та Сергій Дністрян. Один із недавніх проектів Вікторії – збір на “швидку” для захисників Бахмута спільно з редакцією 18000.
Фото з сайту “18000”
“18000” на базі свого медіамайданчика також організовували чималу кількість зборів. Найгучніший та наймасштабніший з них – “Мільйон на нашу незалежність”. Завдяки наполегливій роботі журналістів за кілька тижнів черкащанам вдалося зібрати не один мільйон, а 1 681 528 грн. Відтак до військових попрямували п’ять підготовлених пікапів.
І це лише кілька з десятків подібних прикладів того як журналісти, і самі опинившись в непростому становищі, продовжували і працювати і допомагати, наближаючи нашу перемогу.
Захар Колісніченко, регіональний представник Інституту масової інформації у Черкаській області
Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проєкт USAID “Медійна програма в Україні”, який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та необов’язково відбиває думку USAID, уряду США та Internews
