Чи стала війна частиною моєї рутини?
Чи я беру участь у війні регулярно?
Чи вибудував я свій war-life balance?
Чи здатен я в такому режимі рухатися як завгодно довго?
Перемога на марафонській дистанція потребує не максимальної напруги, а регулярних зусиль, рівного дихання, акуратного розподілу ресурсів.
Відмінність від справжнього марафону в тому, що переможе не той, хто першим добіжить до фінішу, а той, хто ніколи не зупиниться. Ніколи.
Ось я дивлюсь на те, як міняється поведінка благодійників. Спочатку насипали багато і просто людям, яким довіряли. Аврально латали діри в обороні.
Потім насипали під конкретні цілі. Легко і швидко закривали конкретні закупки конкретним підрозділам.
Тепер залишаються у грі тільки ті, хто або приберіг до цього моменту заначку, або зберіг регулярні доходи і акуратно їх розписує на місяць:
- Ось за це житимемо
- Ось це – на перемогу
- Ось це – прибережу
- Ось цей час – працюю на себе і сім’ю
- Ось цей час – працюю на перемогу (волонтерю/воюю)
- Ось цей час – відновлююсь, радію життю, поповнюю запаси
Якщо у вас якось по-іншому, значить ви вже зійшли з дистанції, навіть якщо вважаєте інакше.
Я не засуджую, ми вільні люди і маємо право обирати. І у кожного свої обставини і свої можливості вивозити навантаження і стреси. Це нормально. Ви нормальні.
Я констатую факт, бо краще його якнайшвидше відверто визнати і ухвалити рішення: Марафон вимагає дисципліни. І я або дотримуюсь дисципліни і отримую шанси на перемогу, або гарантовано програю.
Ти вже марафонець чи ще ні?
Хочеш чи не хочеш ставати марафонцем?
Готовий чи не готовий?
Тільки відверто
Витривалі об’єднуються з витривалими і йдуть вперед
Поважаймо тих, хто втомився і випав з обойми. Двері для них мають залишатися відкритими.
Але поки вони не стали марафонцями – не покладаємось на них.
