Астрономічне святилище, труни‐човни та інші історії курганів Черкащини

Що таке кургани та скільки їх на Черкащині?

За словами археолога, краєзнавця та засновника Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини Михайла Сиволапа, на території області візуально знайшли вже понад 7 500 курганів.

«А якби шукали спеціально, то знайшли б ще сотні й сотні», — каже археолог.

Звідки в Черкаській області стільки курганів? Хто їх створив і як розкопували ці кургани? Про все це далі у статті «18000». 

Звідки на Черкащині кургани?

Кургани — це насипи над стародавніми могилами, своєрідні пам’ятники. Їх насипали над могилами тогочасної еліти, зокрема жерців та воїнів, і членів їхніх сімей. Найдавнішими на території Черкащини є кургани ямної культури доби ранньої бронзи, що датується третім тисячоліттям до нашої ери.

«В Україні ще давнішими є кургани Середньостогівської та Усатівської культур, — уточнює археолог Михайло Сиволап, — але курганів у них мало, буквально одиниці. А от ямна культура — це тисячі й тисячі курганів». 

Ті культури, які жили після ямників, також ховали небіжчиків у курганах. «Правда, не всі насипали нові: часто користувалися місцями поховань попередників». Якось панові Михайлу трапився курган біля Вергунів, у якому було 76 поховань різних культур: від ямної культури до давньоруських поховань. 

Хронологічно кургани на Черкащині сягають 12—13 століття. «От, наприклад, у нас під Ліплявим, що на Лівобережній Канівщині, є великий курган — давньоруський могильник»,  — каже археолог.

Кургани Черкащини: історії археолога Михайла Сиволапа

Пан Михайло пригадує: «Мій учитель, професор Дмитро Телегін, підрахував: до початку індустріальної епохи, коли кургани почали масово знищувати, в Україні їх існувало до пів мільйона». За своє життя Михайло Сиволап поставив на державний облік понад півтори тисячі археологічних пам’яток (більшість із них — кургани), а 91 курган ще й дослідив. Кілька історій про кургани, які досліджував пан Михайло, — далі у статті. 

Астрономічне святилище ямної культури 

У 1990‐х роках Михайлові Сиволапу меліоратори (спеціалісти з осушення чи зрошення земель, – ред.) замовили розкопати чотирнадцять курганів біля села Леськи. «Я подивився на геодезичну карту і кажу: «Щось це мало», — пригадує він. — Тож я обійшов всі ці поля пішки й знайшов уже 28 курганів. Тобто удвічі більше!»

Згодом пан Михайло зумів дістати аерофотознімки місцевості — ще чорно‐білі, але на них чітко було видно світлі плями розораних курганів. Так біля Лесьок виявили 70 курганів замість 14. «Потім я розкопав 28 із них, зокрема, з нульовою висотою (тих, що зрівняні із землею, – ред.)», — каже пан Михайло. 

Особливими виявилися три кургани ямної культури. Вони утворювали рівнобедрений трикутник, з відстанню близько двох кілометрів між курганами. Це, за словами археолога, не могло бути випадковістю. «Якщо продовжити лінії, що з’єднують ці три кургани, вони впираються ще в три». Пан Михайло каже, що це могло бути частиною сакральної системи давніх астрономічних святилищ, подібної за своєю будовою, функціями і часом створення до британського Стоунхенджа.

Курган ямної культури. Ілюстрація з Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини

Небіжчики у трунах‐човнах

Якось на Лівобережжі команді Михайла Сиволапа трапилися кургани культури багатоваликової кераміки. «Скелети лежали не скорченими на боці, як типово для цієї культури, а у видовбаних із дуба трунах, що нагадували човни».

Ба більше — на дні ями археологи помітили товстий шар мішаного ґрунту: глини, змішаної з чорноземом. «Ми дійшли висновку, що цей ґрунт мав символізувати воду. А труна — це човен, що плив по воді: покійник ніби пливе на той світ. Такі поховання – це велика рідкість. Чому цих людей так відділили? Хто це? Може, це жерці? І досі загадка».

Горщики з багатоваликовим орнаментом. Фото: Ірина Ямборська

Скіфський царський курган

Ще один особливий курган, на розкопках якого працював Михайло Сиволап, — поблизу села Нетеребка Корсунського району. Його розкопали у 2011 році.

«Я його виявив ще у 2008‐му, якраз тоді його пограбували наші сучасники», — розповідає археолог, — але вони його не дограбували, бо їх прогнали». А потім поле засіяли буряками. Грабіжники не могли сховатися в низьких буряках, тому чекали, поки посіють кукурудзу чи соняшник — високі рослини —  щоб повернутися непоміченими. Але грабіжникам так і не пощастило: археологи їх випередили. Пан Михайло знайшов спонсорів, додав дві свої річні зарплати й команда розпочала розкопки. 

Реконструкція скіфського кургану в розрізі. Ілюстрація з Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини

Археологи з’ясували: цей курган грабували ще й самі скіфи. «Вони зайшли із сусідньої могили царського коня шестиметровим підземним ходом. Зайшли там, де були ноги царя і лежав його зброєносець. Від царя залишилась тільки частина скелета і бронзовий пояс. Від цариці — майже нічого», — пригадує пан Михайло. У могилі було три тайники. Один з них був пограбований.

Коли на розкопки приїхали археологи, грабіжники намагалися їм завадити: лякали охоронців уночі, і казали мовляв, ті копають незаконно. «Попри це, ми знайшли другий тайник». Під залишками скелета зброєносця була ямка, в якій лежала скручена золота жіноча діадема із зображенням чотирьох грифонів.

Скіфська діадема, про яку розповідає Михайло Сиволап. Ілюстрація з Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини

 «Я викликав з Черкас машину, посадив дружину, якраз вона розчищала це місце, з двома студентками, разом з цією діадемою. Чого двох студенток? А щоб були свідки, щоб ми знайшли одну діадему, а не три»? — розповідає Михайло Сиволап. — Пройшло ще чотири дні, і ми під плінтусом, а у них плінтуси були по периметру могили, знайшли розпрямлену золоту знашийну гривну (шийна прикраса у вигляді металевого обруча, — ред.). Друге золото! Знову довелося викликати машину».

Нині ці знахідки зберігають у Черкаському обласному краєзнавчому музеї. А зображення одного з грифонів на діадемі стало емблемою Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини.

Емблема Черкаського міського археологічного музею Середньої Наддніпрянщини

Скіфське золото Черкащини

Михайло Сиволап каже: «90 % скіфських курганів грабували ще в давнину, решту вже в новітній час. І зараз продовжують дограбовувати. Через це так рідко трапляються кургани із золотом».

Великий Рижанівський курган скіфської еліти

Тож історія Великого Рижанівського кургану — рідкісний випадок, коли поховання скіфської еліти залишилося нерозграбованим. Курган розташований поблизу села Рижанівка на Звенигородщині й датується першою половиною 3‐го століття до нашої ери. Це — період, коли скіфська культура вже занепадала, а на її місце виходили сармати. 

Вперше курган досліджував польський археолог Готфрид Оссовський у 1887 році. Тоді він випадково натрапив на бічну гробницю з жіночим похованням, де й знайшов прикраси. Минуло понад сто років, і в 1995–1998 роках українсько‐польська археологічна експедиція під керівництвом Сергія Скорого (Інститут археології НАН України) та Яна Хохоровського (Яґеллонський університет) ще раз дослідила курган. Під час повторних розкопок Бічної жіночої могили археологи знайшли, зокрема, золотий перстень, який чудово зберігся. А поряд із заможною покійницею лежали ще й рештки дівчинки‐служниці 12—14 років. 

Золотий перстень із Бічної могили Великого Рижанівського кургану. Фото з книги «Археологія України за роки незалежності»

Попри це, найважливішою знахідкою археологів стала Центральна могила кургану. Її виявили у 1996 році. Площа могили була понад 30 квадратних метрів. Її спроєктували як дім для мертвого: із дерев’яними перекриттями, очеретяною підлогою та тканими завісами. Це була могила знатного скіфа, — чоловіка 45—50 років, міцної фізичної статури, зростом близько 180 сантиметрів.

«Мабуть, це був племінний вождь, володар однієї з периферійних (лісостепових) областей Скіфії», — пише керівник експедиції Сергій Скорий. На шиї у небіжчика була масивна золота гривна з фігурками левиць, у руці — меч із золотим руків’ям, поруч — сагайдаки зі стрілами, лук та бронзовий посуд із залишками їжі. Біля цього скіфа поховали коня та воїна‐охоронця, якого, ймовірно, принесли в жертву.

Центральна могила Великого Рижанівського кургану: загальний вигляд. Фото з книги «Археологія України за роки незалежності»

Розкопавши Великий Рижанівський курган, археологи знайшли ще амфори, келихи, казани, прикраси й залишки тканини. Посередині могили була конструкція, схожа на піч. Усе це — унікальні знахідки, які допомагають краще зрозуміти, як жили скіфи.

Кубок зі сценами шматування. Великий Рижанівський курган. Фото: О. В. Шелеханя

Читайте також. Вітряні млини Черкащини: історії тих, що збереглися до нашого часу.

Скіфське золото з Новосілки

Попри те, що більшість скіфських курганів розграбовані, іноді археологам на Черкащині вдавалося знайти нерозграбовані або недограбовані кургани й дослідити та вберегти знахідки. Археолог Михайло Сиволап пригадує: «Наприкінці 90‐х років у музеї історичних коштовностей у Лаврі я нарахував дев’ять з половиною вітрин з черкаським золотом».

Так, наприкінці 19‐го — на початку 20 століття поміщик і археолог‐аматор Александр Бидловський розкопав 44 могильні насипи доби бронзи, скіфського часу, а також черняхівські поховання. Свої результати він публікував у щорічнику Варшавського університету. А у 1901 році неподалік села Новосілка, що на Уманщині, Бидловський розкопав скіфський курган 5—4 століття до нашої ери (зараз — курган  №4). У тому кургані він знайшов, зокрема, золоті прикраси, що чудово збереглися.

У могилі під курганом були поховані двоє — чоловік і жінка. Чоловік був вбраний як воїн: він мав пояс, до якого прикріпили меч, біля тіла лежали вістря стріл і наконечники списів. Біля черепа скіфа була золота сережка, ймовірно, у формі качки. «Сережка у формі водоплавного птаха – незвична прикраса для чоловіка. На перший план виходить семантика образу – зв’язок з культом плодючості, а також шлюбними традиціями»,— пише історикиня Любов Клочко у статті «Декоративні елементи скіфського часу зі знахідок А. Бидловського».

Чоловічі прикраси зі скіфського кургану поблизу села Новосілка

На шиї у скіфа був ланцюжок із золотих кілець.

Жінка мала значно більше прикрас. Її сережки мають форму півмісяця. На їх ріжках, ймовірно, фігурки качок. Такі ж качки звисають на ланцюжках внизу сережки. 

Сережка‐човник з підвісками, знайдені в кургані поблизу села Новосілка

На шиї у небіжчиці був ланцюжок з фігурних елементів у формі жіночих голів. На руках — браслети. 

Нагрудна жіноча прикраса з кургану, що поблизу села Новосілка

На головному уборі жінки була золота пов’язка, а над нею — 26 золотих пластинок із тисненням.

Золоті прикраси головних уборів скіф’янки, знайдені в кургані поблизу села Новосілка

До налобної пов’язки прикріплялися скроневі підвіски. На пластинах підвісок — витиснено сцену, яку археологи назвали «боротьба людини з грифоном».

Скроневі підвіски зі скіфського кургану поблизу сула Новосілка

На одязі жінки також були золоті пластини із тисненням у формі птахів, сфінксів та грифонів. «Форма і декор головного убору, оздоблення одягу, орнаментальні композиції, ймовірно, відбивають якісь аспекти шлюбного ритуалу при похованні», — пише історикиня Любов Клочко.

Прикраси із Новосільського кургану зберігаються у скарбниці Національного музею історії України.

Поховання скіфської амазонки

Ще однією рідкісною знахідкою на Черкащині є курган скіфської амазонки, що на околиці міста Городище. У 1986 — 1987 роках археологи виявили групу з трьох курганів. Навесні наступного, 1988 року, коли розширювали кар’єр Городищенського заводу будматеріалів, пошкодили один із них. Щоб врятувати і дослідити пошкоджений курган, восени того ж року археологічна експедиція Черкаського обласного краєзнавчого музею під керівництвом Віри Нероди відправилася в Городище. Курган розміщений на полі, неподалік від траси Городище — Звенигородка, на високому плато лівого берега річки Вільшанка. Він був у поганому стані: по центру кургану проходила польова дорога, він був частково розораним, а частково — зруйнований кар’єром. 

У могилі під курганом знайшли тіло жінки. «У центрі камери випростано на спині лежала небіжчиця, головою на захід. Руки покладені вздовж тіла, долонями вниз; голову з часом повернуло на ліву щоку, через що одна золота сережка опинилась зверху на правій скроні, а друга — під головою», — пишуть археологині Олена Фіалко та Віра Нерода у статті «Поховання скіфської амазонки на Черкащині». У могилі був ще залізний ніж із кістяним руків’ям, 11 наконечників стріл, деталі списів, дерев’яне блюдо із залишками кісток та золоті прикраси. 

Археологині Олена Фіалко та Віра Нерода пишуть, що поєднання у могилі жінки прикрас і зброї є маркером поховання воїтельки. Окрім цього, особливою прикрасою цієї небіжчиці була гривна. Таку прикрасу не носили пересічні жінки того часу. Археологині пишуть про це так: «До набору супроводжуючого інвентарю жінки входило кілька престижних артефактів — золоті прикраси, і перш за все, гривна — символ особливого високого рангу в суспільстві. До того ж могила була основною в кургані. Зазначені обставини виводять амазонку з Городища з кола рядових дружинників. Насипаний над могилою курган і прикраси з дорогоцінних металів дозволяють віднести цю жінку до групи командирів певного бойового підрозділу скіфів». 

Дослідивши курган і захоронені в могилі предмети, археологи зробили висновок, що ця могила скіфської воїтельниці датується в межах першої половини 4‐го століття до нашої ери.

Загроза оранки

Історії Великого Рижанівського кургану, кургану поблизу Нетеребки, курганів ямників поблизу Лесьок та інших — це лише невелика частина наукової та культурної спадщини, що зберігається у землях Черкащини. Окрім того, що більшість курганів уже розграбовані, вони ще й постійно руйнуються через оранку полів.

Археолог Михайло Сиволап каже: «При оранці кургани втрачають близько одного сантиметру висоти на рік. Зараз неораних курганів на Черкащині, за моїми підрахунками, менше 9 %. Всі інші орються. Особливо дістається маленьким курганам. А половина з тих курганів, які я поставив на облік, були пів метра і менше. Це означає, що зараз ви їх насилу побачите. А ті, що були зовсім маленькі, якщо пощастить, можна побачити хіба що з космічного знімка».

Руйнування набуло масового характеру ще в радянські часи. Археолог додає: «Ще у 70‐ті роки позносили багато курганів: від п’ятиметрового міг залишитися курган метр заввишки. А метровий вже розорюють набагато простіше».

Номінально кургани в Україні захищені. Стаття 22 Закону «Про охорону культурної спадщини» забороняє зносити і змінювати пам’ятки, зокрема кургани, а стаття 298 Кримінального кодексу України передбачає кримінальне покарання за самовільне проведення розкопок. Проте цей законодавчий захист, з досвіду пана Михайла, «працює відсотків на п’ять».

Ірина Ямборська

Читайте також: Велесова ніч та Діди: як раніше споминали предків замість Геловіну.

Дивіться розслідування, прямі ефіри, опитування від «18000» на ютубі. Не забудьте підписатися!