“Без котика я нікуди не поїду”, – медик-волонтер про свою роботу та роботу своїх колег

83 дні українські воїни різних підрозділів Збройних Сил України боронили Маріуполь від російських окупантів. Наші захисники стримували в рази переважаючі сили ворога фактично перебуваючи у повній ізоляції від зовнішнього світу. Останні дні оборони міста трималася довкола території “Азовсталь”.

Символічно, що ключову роль у стримувані агресора відігравали бійці полку “Азову”. Героїчний подвиг бійців полку, а також їхніх бойових побратимів тривалий час був у центрі уваги всіх світових та вітчизняних медіа. Мета була одна – забезпечення безпечної екстракції захисників з території заводу та повернення їх на підконтрольну Україні територію.

Втім у середині травня захисники були змушені покинути територію заводу. Нині вони перебувають на непідконтрольній Україні території і зв’язок з ними фактично відсутній. З того часу згадування у медіа захисників Маріуполя та “Азовсталі” зменшилось у рази. Аби відновити увагу, черкасець Артур Погорілий пройшов пішки 83 кілометри зі Шполянщини в Черкаси. Новини про акцію потрапили на шпальти місцевих та національних медіа.

Про цю ідею ми і поспілкувалися з Артуром, а також розпитали про особливості його теперішньої роботи – він медик-волонтер, на рахунку якого вже понад 50 евакуйованих з прифронтової зони цивільних та військових.

83 кілометри пішки без їжі та води

Першочергово є хотів пройти по Черкасах, малюючи своїм маршрутом слово “Азовсталь”. Проте це логістично виявилося надто складно, тому видозмінив акцію та вирішив, що пройду 83 кілометри пішки. Один кілометр символізував один день оборони “Азовсталі”. Як такої фізичної підготовки не було. Більше ментально налаштовувався, психологічно. 

Головна моя ціль – привернути увагу до проблеми. Мені здається, в цьому плані все вдалося. Зараз у пошукових системах якщо шукати “Азовсталь”, ця акція буде “на виду”. Для мене це головне. Також серед цілей – підтримка хлопців, які в полоні, та тих, які зараз на передовій. Для підтримки їхнього морального духу і розуміння того, що є люди, які з ними солідарні і які вдячні їм за те, що вони зараз роблять. Це, на мою думку, теж вдалося. 

Про комунікацію з бійцями “Азовсталі”

На превеликий жаль, поки що жодної інформації щодо умов утримання тих бійців, з якими я до цього спілкувався, немає.

Можливо, є інформація про когось іншого, можливо, там рандомно вибирають, кому давати телефон і дзвонити рідним. Ті люди, кого я знаю, 100 % поки що не отримали такої можливості. Можливо, завтра щось зміниться або післязавтра. 

Про стан бійців до виходу з “Азовсталі”

Перед виходом із самої “Азовсталі” ситуація у деяких бійців була більш ніж критична у плані їхнього фізичного стану. Антисанітарія, відсутність медикаментів, знеболення – і все це у комплексі.

Фото бійця із “Азовсталі”

Про медичне забезпечення на “Азовсталі”

Хлопці не перший рік перебували за цим місцем дислокації. Звичайно, коли вони займали позицію на “Азовсталі”, з собою були певні резерви медикаментів і ліків. Також шляхом спецоперацій гелікоптерами пару разів вдавалося завозити медикаменти: шовний матеріал, хірургію, знеболення. Це вже будучи в оточенні. 

Про медичне забезпечення на фронті сьогодні 

Якщо брати лікарні, ти ніколи не можеш бути максимально застрахованим і максимально мати якийсь резерв медикаментів. Наприклад, якщо є прифронтова лікарня в умовному Краматорську, медикаментами вони були забезпечені до ситуації, яка сталася на залізничному вокзалі, про яку всі прекрасно знають. До цього дня, в принципі, вони були забезпечені. Після цієї ситуації, коли була велика кількість поранених, всі ресурси, яких було достатньо, в один момент стали в дефіциті. Так само й інші лікарні та пункти. 

Зараз ускладнилася ситуація з апаратами зовнішньої фіксації. До війни у лікарнях ними користувалися значно менше. Зараз на них великий попит. І незалежно від того, яка лікарня – чи прифронтова, чи більш безпечна зона, є потреба у цих апаратах. Враховуючи кількість і характер поранень, цей апарат потрібен усюди.

Схожа ситуація зі знеболювальним. Його ніколи не може бути багато. Тому є певні моменти, які сьогодні будуть в дефіциті, а завтра буде більше або навпаки. Все це оперативно забезпечується переважно волонтерами. Вони працюють дуже добре, координація між їхніми штабами на дуже хорошому рівні, починаючи від забезпечення медикаментами і закінчуючи логістикою до прифронтової зони. 

Якщо брати тактичну медицину, ті самі турнікети, в рюкзаку бойового медика їх повинно бути мінімум 5-6. Тиждень він може їх не використовувати, а потім в один момент може використати всі шість за одну добу. Тому важко сказати, що у мене, зокрема, все добре – сьогодні вдосталь, а завтра ні. Відповідно треба все це тримати на контролі і допомагати, чим хто може. Резерв – це завжди потрібно. В ідеалі у бійця мають бути чотири турнікети – на кожну кінцівку по одному турнікету.

Про медиків, які можуть стати бойовими

Якщо брати переадаптацію звичайного медика, то найоптимальніший “варіант” – це лікарі швидкої допомоги та фельдшери середньої ланки. Це суто моя суб’єктивна думка. Вважаю, що найбільш адаптовані люди до надання допомоги у прифронтовій зоні – це саме лікарі екстреної медичної допомоги. Водночас є дуже багато парамедиків, які закінчили чудові курси, зрозуміли алгоритм дій, вивчили протоколи надання першої допомоги і добре справляються зі своєю роботою.

Зупинити кровотечу, накласти шину або вставити катетер чи підключити систему – цьому можна навчити людини без медичної освіти.

Про медичні вишколи від Цивільного штабу допомоги

Як на мене, це дуже правильна річ. Хлопці, які організовували і організовують ці вишколи, орієнтуються насамперед на цивільне населення. Це не для військових чи медиків навчання. Вони дають певну інформацію, яку можна надалі використовувати.

Водночас варто враховувати індивідуальність кожної людини і її реакцію в умовах гострого психологічного стресу. Ви можете все знати, всі протоколи і алгоритми, втім у стресовій ситуації спрацьовують захисні реакції і ти все забуваєш. Або ж буває і навпаки, у стресі ти робиш все правильно – не знаєш, що саме, але виходить правильно.

Ціль – навчити людину, аби вона могла скористатися цими знаннями. Навіть якщо вона щось забуде у стресовій ситуації, все ж певні знання залишаться, наприклад, як зайняти безпечну позицію.

Про евакуацію цивільних

Безпосередньо 24-го лютого я був у Львові. Коли я їхав до Черкас, готував себе до того, що їхатиму в Маріуполь. Втім у зв’язку із активацією київського напрямку був змушений залишитись тут та допомагати з евакуацією. Чому далі не змінив діяльність? Багато хто вже знав, чим я займаюсь, ми переобладнали автомобілі, налаштували їх на роботу. Була вже певна система роботи. Плюс я розумів, що працюючи саме так, я можу географічно бути присутнім та корисним у багатьох регіонах. Сьогодні можу бути у Донецькій області, а завтра поїду у Харківську. Якщо буду прив’язаний до військової частини, то розумію, що це буде локальна допомога, якійсь конкретній військовій частині.

Є цікава історія із Краматорська. Я забирав жінку після інсульту. Вона лежача, у неї нікого немає і за допомогою волонтерів ми її евакуйовували. Всі машини в зоні Краматорськ-Бахмут були зайняті, а ми якраз там були. Ми її знесли і почали виїжджати. Нам передали про те, що є загроза ракетного обстрілу. Зона – часта мішень.

І тут бабуся говорить, що забула котика. Ми чуємо, що вже пішли поряд перші прильоти, а вона каже – вивантажуйте мене назад, бо без котика я нікуди не поїду. І ми з іще одним хлопцем пішли за тим котиком. Всяке було, але під обстрілами за котиком я ще не бігав.

За весь період ми евакуювали вже більше пів сотні людей. Зазвичай працюємо удвох із водієм. Буває, що і сам їду.

Про транспорт для евакуації

Ми маємо три автівки для евакуації. Використовуємо залежно від ситуації, кількості людей та їхнього стану. Їдемо у той чи той сектор тією кількістю автівок, яка потрібна. Всі три автівки – переобладнані. Попри це, вони нічим не поступаються звичайні швидкій. Звичайно, це не реанімобіль, втім все, що треба для транспортування, у цих автівках є, починаючи від комфортних нош, закінчується медикаментами, які потрібні при транспортуванні легких або середньої тяжкості поранених. 

Про службу в полку “Азов” 

Найбільш раціонально я себе відчуваю там, де я працював до війни, під мирним небом, а саме виконуючи функцію терапевта-реабілітолога. Зараз за покликом серця виконую функцію евакуації і в принципі задоволений цим.

Не можна порівнювати, що краще: служба в “Азові” чи евакуація. У 2014-2015 була місія, яку я виконував, зараз її виконують інші люди. Я натомість вибрав альтернативну нішу, допомагаючи військовим та цивільним, її також має хтось виконувати. Тут зараз трохи інша специфіка, є також певний новий досвіду у плані логістичних моментів, із лікарні у лікарню, правильний вибір дороги, забезпечення безпеки. Дійсно, бувають такі регіони, коли треба узгоджувати маршрути і не один раз. Виїжджаєш із точки А – маршрут ніби безпечний, але не встиг доїхати до точки Б, як ситуація змінюється. 

Про найтриваліший евакуаційний маршрут

Черкаси-Краматорськ-Бахмут-Краматорськ-Дніпро-Краматорськ-Дніпро-Черкаси. Це було 2,5 доби майже без сну. 2 години поспав у Дніпрі.

Про втому 

Зараз допомога від людей дещо зменшилася. На це є багато причин і вони всім добре відомі. Хтось втомився психологічно, у когось банально закінчились гроші, хтось має якісь інші причини. 

Я втоми зараз по собі не відчуваю. Навпаки, хочеться ще більше допомагати. Трохи навіть дивує те, що бували такі випадки, що сам “набиваєшся” у допомогу. Як такої логістичної взаємодії немає. Кожен волонтер сам шукає, де він може бути корисним та де він може допомогти. Мотивує азарт пошуку, де ти будеш корисним. Допомагати і їхати туди, де тебе чекають. 

Про перший день після перемоги

Хотілося б побачити оборонців “Азовсталі”, тих, кого давно не бачив, поспілкуватися з ними, обійнятися, згадати із сумом певні моменти, які, на превеликий жаль, є, а потім, звісно, порадіти нашій перемозі. Просто, банально, спокійно поговорити, не думаючи про сирени, обстріли. Бути щасливим тут і зараз. 

Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу


Матеріал підготовлено в межах проєкту “Громадськість за демократизацію“, який виконує Інститут економічних досліджень та політичних консультацій за сприяння Європейського Союзу. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю автора і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу та Інституту економічних досліджень та політичних консультацій
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
Вісімнадцять три нулі
коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.