Черкаська психологиня пояснила, чому люди самостійно ставлять собі діагнози ментальних хвороб

Сум почали ототожнювати з депресією, часту зміну настрою стали називати біполярно-афективним розладом, а переживання та хвилювання вже за звичкою іменують панічною атакою. Але насправді все це складні ментальні захворювання. Через неправильну репрезентацію багатьох хвороб та знецінення, їх припиняють сприймати серйозно.

Про причини романтизації, її історію та про те, як перешкоджати спотвореному уявленню щодо психічних хвороб кореспондентка “18000” поспілкувалася із психологинею, докторкою психологічних наук, завідувачкою кафедри педагогіки та психології в ЧНУ ім. Б. Хмельницького Інною Лук’янець

Які причини виникнення романтизації ментальних захворювань?

Мабуть, людям здається, що у зміненому стані вони особливі, надзвичайно привабливі або їхня значимість різко зростає. І тому виникає така потреба знаходити ці інші відчуття та переживання. Не жити реальним життям, а знаходити неіснуюче, вигадане. Але річ не тільки у цьому, зазвичай такий стан ще можна назвати «модним». Так відбувається через те, що ми не хочемо вибиватися з натовпу і маємо потребу належати до певної групи. Тоді людина почуває себе захищено, частиною одного цілого із соціумом.

Чому певна категорія людей не бачить проблеми у тому, щоб використовувати зневажливі висловлення, які позначають назви серйозних розладів?

Це все знецінювання серйозних проблем. Особливо у підлітків зараз модно говорити «біполярка» (*походить від БАР ­– біполярний афективний розлад) або всі з ОКР ходять (*обсесивно-компульсивний розлад). Взагалі підлітковий та юнацький вік характеризується тим, що їм нічого не страшно. Здається, що вони всесильні, а крім цього, у них зазвичай багато енергії та ресурсу. Часто підлітки хочуть довести, що здатні самі з усім впоратися без сторонньої допомоги. Точно так само відбувається і з ментальними розладами. Діти часто можуть не знати, не відчувати, як це. Тому може складатися враження, ніби все перебільшено. Саме тоді відбувається знецінювання, ніби психічні захворювання – це дрібниця.

Чи є правдивим твердження, що людина, яка дійсно має певний розлад, не буде цього показувати, а той, хто присвоїв собі захворювання через «моду», спробує привертати до себе увагу і більше про це говорити?

Імовірно, що це може бути правдою. Хочу сказати, що людина, яка буде демонструвати наявність у себе певного розладу, зазвичай має певний тип характеру. Є така особливість характеру як демонстративність. І така людина буде дуже екстравертована, тобто орієнтована на соціум. У неї є потреба постійно привертати до себе увагу. Отже, вона буде використовувати надумані розлади як можливість звернути на себе увагу.

До чого може призвести те, що в інформаційному просторі (зокрема у соцмережах) нерідко викривляють саму суть психічних захворювань?

Насправді я вважаю, що це явище не може призвести до чогось радикального. Проблема в тому, що зараз велика кількість людей ставить собі діагнози, і на цьому тлі вже виникає імовірність появи реальної тривоги або якихось симптомів захворювань. Тому що діагноз поставили, дізналися про його особливості, перенесли їх на себе і складається враження, ніби дійсно ця хвороба у них уже є. Проте  підсвідомо вони починають звикати до цього і переживати щодо того, як же їм жити з цією хворобою. Тут вже починають розвиватися справжні симптоми, найчастіше – це тривожність. Очевидно, що крім неї можуть з’являтися й інші схожі або відмінні симптоми. Також ці риси можуть мати афективний характер, тобто ті, що пов’язані з емоціями людини.

Чи була «мода» на ментальні хвороби раніше?

Якщо ми звернемося до історії, то побачимо, що, наприклад, у ХІХ столітті була мода на депресивні стани. Навіть якщо почитати класиків цього періоду, то у творах велика кількість панянок має астенічний, меланхолійний тип характеру. Інакше кажучи, ці жінки постійно втрачали свідомість і були довгий відрізок часу у пригніченому стані, а це частково описує депресивний стан. Потім початок ХХ століття – була популярна істерія, яка характерна сильними емоційними реакціями, нестабільністю настрою, постійними спробами звернути на себе увагу та інше.

Якщо говорити про сьогодення, то популяризація яких станів переважає нині?

На сьогодні –  це маніакальні стани. Якраз вони тепер «у моді» та достатньо культивуються суспільством. Характерні ознаки цього типу – це постійно хороший настрій, бути весь час в тонусі, поспішати щось робити, мати купу занять для дозвілля, навчання, роботи, не відчувати втоми. При тому це може не обмежуватися і веденням соцмереж, вихованням дітей та іншими обов’язками і справами. Маніакальні стани не є природними для людини, це ненормально для психіки. У нас є різні емоції, різні відчуття, тому ми маємо і плакати, і сумувати, і можуть бути дні, коли немає сил і нічого не хочеться, коли є апатія. Це цілком нормально. Звісно, мають бути і стани піднесеного настрою, але вони не можуть тривати постійно.

Маю також думку, деякі люди придумують собі «біполярку» через те, що вона і є маніакально-депресивним станом. Цей розлад характерний чергуванням стану піднесення та пригнічення. Можливо, молодь обрала цей діагноз, щоб таким чином у світі, де культивується маніакальність, якось виправдати свої нормальні реакції психіки (сум, апатія). Тому вони приписують собі це захворювання.

Чому люди, які дійсно переймаються своїм психічним здоров’ям, замість того, щоб відвідати спеціаліста, наприклад, проходять сумнівні тести на визначення розладу в інтернеті?

У суспільстві є багато стереотипів і страх психіатрів, психологів. А саме явище відвідування психотерапевта у нас ще не є таким поширеним.

Дехто може мати стереотипне уявлення, що до психіатра можуть ходити лише хворі люди з проблемами і що це дуже страшно. Бо існує установка: «до психолога йдуть лише психи, а зі мною все в порядку». Хоч зараз і достатньо часто розповідають про психологію в цілому, як вона працює, але це не робить деяких людей більш обізнаними у цій сфері.

Насправді до психолога ходять психологічно здорові люди, які мають певні труднощі в житті, у комунікації, розумінні себе і так далі. І в цьому спеціаліст допомагає. Психіатр – це лікар, який уже безпосередньо працює з психікою. Нервова система та психіка – це такі ж органи. Вони теж можуть боліти, як всі інші органи нашого тіла. І це не значить, що людина обов’язково має ментальні розлади чи з нею щось не в порядку. Причина в тому, що міг початися якийсь процес, наприклад, захворювання. Потрібно звернутися до лікаря, пролікуватися та жити далі спокійним життям.

Чому серед великої кількості захворювань у більшості стали популяризувати саме ОКР (обсесивно-комульсивний розлад), ПРЛ (прикордонний розлад особистості/емоційно нестабільний розлад особистості), панічні атаки, депресію та БАР (біполярний афективний розлад)?

Щодо панічних атак хочу зазначити, що вони справді зараз є дуже поширеними. І уже якраз від них «тянуться» всі схожі розлади. Також через те, що всі ці захворювання пов’язані з сильною тривожністю та напругою. Розбалансована нервова система та виснажена психіка є причиною появи таких явищ. Хоча зараз справді це дуже поширена проблема, втім, на мою думку, цим терміном уже починають користуватись ті, хто не страждає на панічні атаки. Але їм може здаватися, що це класно, коли в тебе щось таке є.

Панічні атаки – це невроз, внутрішній конфлікт. Я думаю, такі хвороби не були так сильно поширені у часи стабільності. Коли людина мала житло, безоплатну освіту та медицину, всі мали роботу, а базові потреби людини були закриті. А сьогодні не всі впевнені в тому, чи матимуть роботу завтра, чи буде завтра шматок хліба, велика частина населення не має власного житла. Також додається невпевненість у медицині й виходить, що людина постійно живе у тривозі та стресі.

Що потрібно зробити для того, щоб запобігти поширенню спотвореної репрезентації ментальних захворювань?

Треба, щоб психіатри, невропатологи все-таки виходили у публічний простір, вели свої професійні блоги для того, щоб вони давали кваліфіковану інформацію і молодь могла дізнаватися про те, що їх цікавить від фахівців.

Тому що більшість спеціалістів зараз «ховаються» і вважають, що соціальні мережі та публічний простір – це щось непотрібне, зайве, а важливе тільки те, що вони роблять у себе на робочому місці, тобто чи в лікарні, чи в приватному кабінеті. Я вважаю, що це було б дуже корисно, якби можна було прочитати поради спеціаліста чи лікаря-практика. Уже цього було б достатньо.

Як ми можемо попіклуватися про своє психічне здоров’я?

Передусім треба розуміти, що про своє ментальне здоров’я людина має турбуватися сама. А на нього впливає все: інформація, соцмережі, спілкування, оточення. Психіка може не справлятися, тому треба дуже ретельно фільтрувати інформацію, особливо тим, хто знає, що у них слабка нервова система, схильність до частих переживань, тривожні думки.

Для покращення стану своєї психіки можна подивитися щось приємне раз на день, наприклад, улюблений фільм, який має бути позитивним, мотиваційним, легким. Також проаналізувати своє оточення. Запитати у себе: «Чи потрібна мені така кількість людей для спілкування протягом дня?», тому що іноді психіка потребує тиші та спокою. А після такого аналізу обов’язково скласти список того, що вас радує, робить щасливим тощо. І створювати умови для того, щоб цих позитивних речей у вашому житті ставало більше. Ментальне здоров’я – це те, за чим дійсно варто слідкувати.

Текст підготувала Ірина Горпинчук

Також новини “18000” є в Telegram і Viber, слідкуйте за нами в Instagram.

коментарі

Залиште свій коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.